1239 У київському видавництві Creative Women Publishing вийшла збірка чоловічих історій "Про що він мовчить".
Нонфікшн-збірка об'єднала 50 текстів про дитинство, дорослішання і зрілість, стосунки з батьками і власне татівство, досвід хвороби та одужання, насильство, війну та граничні досвіди — про те, як бути собою.
Збірка “Про що він мовчить” — це особисті історії, які руйнують стереотипи, показують очікування від чоловіків з боку суспільства і розвінчують міф про “справжнього чоловіка”.
“Про що він мовчить” — це продовження книжки “Про що вона мовчить” про табуйовані в українському суспільстві теми жіночого досвіду. Ця нова збірка народилася як бажання діалогу між жінками та чоловіками.
Серед співавторів збірки — письменник Тарас Прохасько, журналіст і музикант Роман Коляда, засновник EdCamp Олександр Елькін, зооактивіст Павло Вишебаба, ВІЛ-активіст Антон Басенко, а також 45 авторів, що відверто діляться роздумами на замовчувані в українському суспільстві теми про чоловічу крихкість, вразливість, біль, радість, право бути почутим. Також серед авторів — ЛГБТ-активіст з Донбасу, кримський татарин, чоловік, що пережив весь час окупації Бучі в підвалі свого будинку, темношкірий українець, чоловік, що долає алкогольну залежність, чоловік, що відкрив свою потребу в тактильності.
Ви можете передзамовити збірку на сайті видавництва «Creative Women Publishing»: https://www.creativewomenpublishing.com.ua/product/pro-shho-vin-movchit/
Уривок з есею “Шість чоловічих таємниць” Дмитра Мрачковського
Один із основних моїх болів як чоловіка — мені весь час здається, що оточення намагається вмістити моє життя в якесь прокрустове ложе. Ось це ти мусиш, ось це ти можеш, а оцього тобі взагалі ні в якому вигляді не можна. Водночас я розумію: це мої проєкції, які я несу ще з дитинства, і навряд чи за останні десять років мого життя хоч хтось казав мені прямо: «Чувак, ти маєш заробляти гроші, а все решта трин-трава». Ніхто з моїх дітей не говорив мені, що очікує від мене лише доброти й прийняття, а якщо я цього не дам — я буду поганим батьком, і вони мене зненавидять. Але це живе в моїй голові. Я маю абсолютно чітке уявлення, яким має бути чоловік. А я багато в чому не відповідаю йому — отже, я не чоловік.
Яким має бути чоловік — і яким маю бути я, якщо хочу бути чоловіком? Я маю володіти собою настільки, щоб ніякі мої емоції не виявлялись зовні. Я не повинен гніватися, ображатися чи мати будь-які інші негативні емоції — чи принаймні оточення не має про них знати. Я обов’язково маю бути годувальником, успішною за параметрами суспільства людиною... Зі своїми близькими я мушу бути ніжним, але щойно полишаю свій дім — маю одразу стати брутальним.
Зараз рольові очікування дуже сильно змінились. Навряд чи хтось напряму скаже, що чоловік має бути задиракою чи забіякою. Хоча навряд чи в моєму культурному середовищі знайдеться жінка, яка добре ставилася б до неагресивного чоловіка-кульбабки. Якби я відповідав усім цим очікуванням — може, і почувався б нормально.
Існує рольове очікування «чоловік-воїн». Якщо ти бодай у якийсь момент не відчуваєш у собі сил чи бажання комусь щось доводити, і в тебе внутрішній конфлікт — ти не мужик, а якщо ти не мужик — це вже дуже погано.
З іншого боку я усвідомлюю: не можу ж я завжди бути воїном, я ж не машина й теж маю колись відпочивати. І тут виникає конфлікт: «Та ні, чоловік завжди має бути таким». Щойно чує поклик, він одразу має активізуватися, ставати воїном. І починається внутрішній розкол «я не мужик».
Мені здається, що більшість голосів, які волають у мене в голові — це голос матері й трошки голос батька, які, не розібравшись у житті й у тому, що вони самі собою являють, вкладали в мене: «Сину, ти маєш бути ось таким і таким». І часто це були абсолютно взаємно суперечні послання. «Ти маєш бути добрим, уважним і ніжним, але водночас нещадним».
Є прокрустове ложе очікувань, за які чоловік не виходить. Не виходить, бо боїться. І, напевно, це найсокровенніша чоловіча таємниця.
