1 лютого, 2023

Уривок з книги «Мелоді Бітті. Долаємо співзалежність: як припинити контролювати інших і почати дбати про себе»

15 грудня 2022
Поширити в Telegram
329

Книгу можна придбати на сайті видавництва «Віват».

Маєте проблеми із самооцінкою, знижений емоційний фон, понад усе боїтеся самотності? Почуваєтеся великими хрещеними матерями та батьками цього світу й задовольняєте, а чи й передбачаєте потреби інших, ігноруючи власні? Ваш діагноз — співзалежність. Від цієї психічної патології потерпають мільйони людей, і вона виявляється в токсичних стосунках: подружніх, з батьками, колегами, друзями. Досить жити чужим життям і намагатися врятувати всіх ціною свого добробуту, розмиваючи особисті кордони! Необтяжливі опитування допоможуть визначити ваші координати в химерному світі співзалежності, і ви не пройдете повз вихід із цього лабіринту.

Про авторку

Мелоді Бітті — авторка 15 перекладених 20 мовами бестселерів, найвідоміша особа в колах видужалих наркоманів. Колись Бітті пережила відречення, викрадення, сексуальне насильство, алкогольну залежність, розлучення, поховала сина. Жінка, яка хотіла померти, наразі співпрацює з найпопулярнішими видавництвами США. Читайте про неї на сторінках журналу People, дивіться — на «Шоу Опри Вінфрі».

Розділ 7. Звільніть себе.

Кажуть, що співзалежні полюбляють контролювати.

Ми повчаємо, кричимо, плачемо, благаємо, підкуповуємо, силуємо інших, нависаємо над ними, захищаємо, звинувачуємо, переслідуємо, втікаємо, намагаємося вмовити, намагаємось відмовити від чогось, намагаємось нав’язати комусь відчуття провини, спокушаємо, заманюємо в пастку, перевіряємо; показуємо, як нас образили; ображаємо інших у відповідь, щоб вони знали, як це; погрожуємо завдати собі шкоди, граємо на чужих почуттях, ставимо свої ультиматуми, робимо щось за інших, відмовляємося щось за інших робити, боремося, зводимо рахунки, скиглимо, вихлюпуємо нашу злість на інших, безпорадно поводимося, страждаємо в гучній тиші, намагаємось задовольнити, брешемо, скоюємо дрібні підлі речі, скоюємо великі підлі речі, хапаємось за серце та погрожуємо померти, хапаємось за голову та погрожуємо збожеволіти, б’ємось об груди та погрожуємо вбити, заручаємось підтримкою союзників, обережно добираємо слова, спимо з іншими, відмовляємось з іншими спати, маємо з іншими дітей, торгуємо з іншими, тягнемо до психотерапевта, забираємо від нього, підло говоримо про інших, негідно говоримо з іншими, ображаємо, засуджуємо, молимося про дива, платимо за них, йдемо туди, куди не хочемо йти, залишаємось поруч, наглядаємо, диктуємо, командуємо, скаржимось, пишемо про щось листи, пишемо до когось їх, залишаємось удома та чекаємо на когось, йдемо кудись і шукаємо когось, скрізь телефонуємо в пошуках когось, їздимо вночі темними вулицями, сподіваючись зустріти когось, бігаємо вночі темними вулицями в надії спіймати когось, бігаємо вночі вулицями, щоб утекти від чогось, приводимо додому, тримаємо там, замикаємо, забираємо від чогось, переїжджаємо з кимось, лаємось, навіваємо, радимо, даємо комусь уроки, виправляємо, наполягаємо, здаємось, задобрюємо, провокуємо, намагаємось змусити інших заздрити, намагаємось налякати, нагадуємо, розпитуємо, даємо підказки, обшукуємо кишені, заглядаємо в гаманці, обшукуємо білизну, нишпоримо в бардачку, заглядаємо в бачок, намагаємося зазирнути в майбутнє, проглядаємо минуле, телефонуємо родичам, обмірковуємо, виправляємо помилки раз і назавжди, виправляємо їх знову, караємо, винагороджуємо, практично здаємось, тоді ще дужче намагаємось — і робимо ще багато інших спритних маневрів, про які я або забула, або які ще не спробувала.

Ми не ті люди, які «сприяють подіям». Співзалежні — це люди, які послідовно та з багатьма зусиллями й енергією намагаються сприяти подіям.

Ми контролюємо заради любові.

Ми це робимо, тому що «просто намагаємося допомогти».

Ми діємо так, тому що краще знаємо, як усе повинно бути та як люди повинні поводитися.

Тому що ми маємо рацію, а вони помиляються.

Оскільки боїмося не робити цього.

Тому що не знаємо, що ще ми можемо зробити.

Ми це робимо, щоб зупинити біль.

Ми контролюємо, тому що вважаємо, що повинні це робити.

Ми перевіряємо, тому що не думаємо.

Ми контролюємо, тому що це єдине, про що можемо думати.

Зрештою, ми можемо контролювати через те, що саме так завжди все робили.

Дехто, будучи тираном і домінуючи, керує залізною рукою з трону, на який він або вона сам себе посадив чи посадила. Вони — могутні. Вони краще знають. І, дякуючи Богові, саме так це буде зроблено. Вони переконаються, щоб саме так було зроблено.

Інші приховують свою брудну роботу. Вони ховаються за маскою доброти та люб’язності, потаємно продовжуючи займатися своє справою — СПРАВОЮ ІНШИХ ЛЮДЕЙ.

Інші зі стогонами та плачем твердять про свою неспроможність, заявляють про свою незалежність, проголошують себе жертвами та успішно контролюють завдяки слабкості. Вони такі безпорадні. Їм украй потрібна ваша співпраця. Вони не можуть без цього жити. Іноді слабкі люди є найпотужнішими маніпуляторами та контролерами [1]. Вони навчилися смикати за стрічки провини та жалю в цьому світі.

Чимало співзалежних поєднують тактики, використовуючи різні методи. Щось та й спрацює! (Або, якщо казати точніше, щось не спрацює, хоча ми продовжуємо сподіватися на протилежне.)

Попри тактики, цілі залишаються незмінними. Змусьте інших людей робити те, що ви хочете, щоб вони робили. Змусьте їх поводитися так, як вони повинні, на вашу думку. Не дозволяйте їм поводитися так, як вони, на вашу думку, не повинні, але поводилися б без вашої «допомоги». Змусьте життєві події розгортатися та розплутуватися так і тоді, коли ви цього бажаєте. Не дозволяйте відбуватися тому, що діється або може статися. Міцно тримайтеся та не відпускайте. Ми написали сценарій і стежимо за тим, щоб актори грали, а сцени розгорталися саме так, як ми вирішили. Незважаймо на те, що продовжуємо опиратися реальності. Якщо наполегливо нестимемося вперед, то зможемо (як ми переконані) зупинити потік життя, змінити людей і зробити все на наш смак.

Ми обманюємо себе.

Дозвольте розповісти вам про Марію. Вона одружилася з чоловіком, який був, як виявилося, алкоголіком. Він запивав. Не пиячив щодня, на кожних вихідних чи щомісяця, однак коли робив, було не до сміху. Він був у запої днями, іноді тижнями. Починав пити о восьмій ранку, аж поки не відключався. Він всюди блював, пропивав сімейний бюджет, втрачав роботу за роботою та створював нестерпний хаос щоразу, коли пиячив. Та й між запоями життя теж не було ідеальним. Повітря наповнювали відчуття приреченості та незрозумілі почуття. Інші нерозв’язані проблеми, які були осадом від алкоголізму, творили безлад у їхньому житті. Вони ніколи не могли уникнути катастроф. І завжди починали наново з брудного листа. Однак для Марії та її трьох дітей було краще, коли її чоловік не пиячив. Також була надія, що цього разу все буде інакше.

Ніщо ніколи не змінювалося. Щоразу, коли Марія розверталася або поверталася спиною до свого чоловіка, він ішов у запій — і так тривало роками. Коли вона їхала геть на вихідні, коли вона їхала в пологовий будинок, коли її чоловік їхав з міста або коли опинявся поза межами її зору з будь-якої іншої причини — він пиячив.

Щоразу, коли Марія поверталася до нього або рятувала його від того, що він пиячив, він різко кидав пити. Марія вирішила, що ключем до тверезості її чоловіка була її присутність. Вона могла контролювати пияцтво (та весь біль, який воно спричиняло), коли трималася дому та стояла наглядачкою над своїм чоловіком. Оскільки вона навчилася такого методу контролювання, а також через зростання почуття сорому, ніяковіння, тривоги та загальної травми, які супроводжують співзалежність, Марія стала відлюдницею. Вона відкидала можливості для подорожей, а також відмовлялася відвідувати церковні конференції, якими цікавилася. Навіть похід у продуктовий магазин починав загрожувати тій рівновазі, яку вона створила або вважала, що створила. Незважаючи на її рішучі та відчайдушні намагання, чоловік однаково знаходив можливості випити. Він придумав, як пиячити вдома, щоб вона про це не знала, і запивав, коли в неї не було вибору й вона не могла ночувати вдома.

Після одного надзвичайно сильного запою чоловік Марії заявив їй, що його змушували пити нестерпні фінансові труднощі, у яких вони опинилися. (Він не спромігся згадати, що його пияцтво й спричинило ті нестерпні фінансові труднощі.) Він сказав, що якщо вона знайде роботу та допомагатиме фінансово, він більше не відчуватиме потреби пити. Напруження мало б тоді врятувати. Марія подумала над його вимогою та неохоче погодилася. Вона боялася залишати дім і не переймалася через те, що їй доведеться шукати няньку для дітей. Вона не відчувала емоційних або ментальних сил для роботи. Особливо була проти роботи заради додаткових грошей тоді, коли її чоловік так безвідповідально поводився з грішми. Однак варто було спробувати. Усе заради того, щоб цей він не пиячив!

Незабаром Марія отримала роботу судової секретарки. Вона успішно працювала — краще, ніж того очікувала. Співзалежні стають гарними працівниками. Вони не скаржаться; роблять більше, ніж мають; роблять усе, про що їх просять; задовольняють людей; намагаються ідеально виконувати свою роботу — принаймні певний час, поки не розсердяться та не обуряться.

Марія почала себе трохи краще сприймати. Вона насолоджувалася спілкуванням з людьми — тим, чого їй бракувало в житті. Їй подобалося відчуття того, що вона сама заробляє гроші (однак досі обурювалася через безвідповідальне ставлення чоловіка до грошей). А працедавці цінували її. Вони наділяли Марію дедалі більшим обсягом відповідальності та були готові підвищити її до помічниці юриста. Однак у той час Марія почала вкотре зазнавати знайомого почуття тривоги — вона вважала, що чоловік знову збирався почати пиячити.

Те почуття приходило та йшло що кілька днів. І одного дня воно завдало сильного удару. Та тривога, яка зв’язувала руки та перевертала все всередині, повернулася з повною силою. Марія почала телефонувати чоловікові. Він не перебував на роботі, де мав би бути. Його працедавець не знав, де він. Вона продовжувала телефонувати. Ніхто не знав, де він. Вона цілий день гризла собі нігті, здійснювала панічні телефонні дзвінки та сподівалася, що її колеги не збагнуть, що вона носить маску «все гаразд, нема жодних проблем». Коли вона того вечора приїхала додому, то виявила, що чоловіка не було вдома та що він не забрав дітей з групи подовженого дня, як мав би. Усе знову вийшло з-під контролю. Він знову взявся за чарку. Наступного ранку вона звільнилася з роботи— без відповідного попередження. О 10-й ранку вже знову була вдома — чатувала на чоловіка.

Через роки вона сказала: «Мені здавалося, що я так маю робити. Мусила взяти все під контроль — МІЙ КОНТРОЛЬ».

Тут у мене таке запитання: хто кого контролює?

Марія зрозуміла, що вона взагалі не контролювала свого чоловіка або його алкоголізм. Це він і його пияцтво контролювали її.

Це я ще раз зрозуміла якось увечері, коли проводила в наркологічному центрі зустріч групової допомоги для сімей. (Чимало моїх клієнтів є розумними — розумнішими за мене. Я багато чого навчилася, слухаючи їх.) Під час обговорення дружина одного алкоголіка відкрито зверталася до свого чоловіка — людини, яка багато років їхнього подружнього життя провела в алкоголізмі, безробітті та в’язниці.

—Ти звинувачуєш мене в тому, що я намагаюся контролювати тебе, а мені здається, що я так і маю робити — сказала Основи самопіклування 107 вона. — Я ходила з тобою в бари, щоб ти так багато не пиячив. Я впускала тебе в дім, коли ти був буйним і п’яним, щоб ти більше не йшов пити або не завдав собі шкоди. Я міряла твої напої, пила з тобою (а я терпіти не можу пити), ховала твої пляшки та водила тебе на зустрічі Alcoholics Anonymous.

—Однак правда полягає в тому, — сказала вона, — що ти мене контролював. Усі ті листи з в’язниці, у яких ти мені писав те, що я хотіла прочитати. Усі ті обіцянки, усі ті слова. І щоразу, коли я наважуюся піти від тебе — піти назавжди, — ти робиш або кажеш саме те, що треба, щоб я не пішла. Ти просто знаєш, що я хочу почути, і саме це мені говориш. Але ніколи не змінюєшся. Ти й ніколи не бажав змінитися. Ти просто хочеш мене контролювати.

Він стримано усміхнувся й кивнув, коли вона це промовила. «Так, — сказав він, — я намагався тебе контролювати. І мені це доволі добре вдавалося».

Коли ми намагаємось контролювати людей і те, що брати під контроль не маємо права, то потрапляємо під нього. Позбуваємося сили мислити, відчувати та діяти задля наших кращих інтересів. Ми часто втрачаємо контроль або себе самих. Часто нас контролюють не просто люди, а хвороби, зокрема алкоголізм, розлади харчування та ігрова залежність. Алкоголізм та інші руйнівні розлади — потужні сили. Ніколи не забуваймо те, що алкоголіки й інші проблемні люди є експертами з контролю. Ми постаємо перед рівним суперником, коли намагаємося контролювати їх або їхню хворобу. І програємо в цій боротьбі. Програємо в цих війнах. Ми втрачаємо себе — наше життя. Як влучно кажуть у Al-Anon: ви не є причиною цього, ви не можете цього контролювати й не можете цього вилікувати.

Тому припиніть старатися! Ми повністю розчаровуємось, коли намагаємося зробити щось неможливе. І зазвичай заважаємо здійснитися тому, що можливе. Я переконана: якщо тісно триматися за когось або щось чи намагатися нав’язати власну волю в будь-якій ситуації, то Вища сила більше не матиме можливостей зробити щось корисне з цією ситуацією, з цією людиною чи зі мною. Моє бажання контролювати блокує силу Божу. Воно блокує здатність інших людей до зростання. Перешкоджає природному перебігу подій. Не дає мені змоги насолоджуватися людьми чи подіями.

Контроль — це ілюзія. Він не працює. Ми не можемо контролювати алкоголізм. Не можемо контролювати компульсивну поведінку іншої людини — переїдання, сексуальну чи ігрову залежність або будь-що інше. Не можемо (і не маємо права намагатися) контролювати чиїсь емоції, розум чи вибір. Не можемо контролювати наслідки подій. Не можемо контролювати життя. Дехто з нас ледве себе може контролювати.

Так чи інакше, люди роблять те, що хочуть. Вони почуваються так, як хочуть почуватися (або так, як насправді почуваються); вони думають так, як хочуть думати; роблять те, що, як уважають, мають робити; і вони зміняться лише тоді, коли будуть готові до змін. Немає значення, що вони неправі, а ми маємо рацію. Немає значення, чи вони шкодять собі. Немає значення, що ми змогли б їм допомогти, якби вони лише послухали нас і співпрацювали б з нами. НЕМАЄ ЗНАЧЕННЯ, НЕМАЄ ЗНАЧЕННЯ, НЕМАЄ ЗНАЧЕННЯ, НЕМАЄ ЗНАЧЕННЯ.

Ми не можемо змінити людей. Будь-які намагання контролювати їх — це як обман, так і ілюзія. Люди або чинитимуть опір нашим намаганням, або подвоять свої зусилля, щоб довести, що ми не можемо їх контролювати. Вони можуть на якийсь час пристосуватися до наших вимог, але щойно ми відвернемося, вони повернуться до своїх звичних станів. Ба більше: люди каратимуть нас за те, що ми змушували їх щось робити, чого вони не хочуть робити, або бути тими, ким вони не хочуть бути. Жодна міра контролю не сприятиме тривалій або бажаній зміні в іншій людині. Ми іноді можемо робити щось, що збільшує ймовірність того, що люди захочуть змінитися, — однак ми не можемо цього гарантувати або контролювати.

І саме в цьому полягає правда. Це дуже сумно. Іноді це складно прийняти, особливо якщо той, кого ви любите, завдає шкоді собі та вам. Але саме так і є. Єдина людина, яку ви можете зараз чи будь-коли в житті змінити, — це ви самі. Єдина людина, контролювати яку ви маєте право, — це ви самі.

Відділяйтеся. Здавайтеся. Іноді, коли ми це робимо, той результат, на який чекали та сподівалися, приходить швидко, практично дивом. А іноді ні. Іноді цей результат ніколи не приходить. Однак ви матимете з цього користь. Вам не потрібно припиняти піклуватися або любити. Вам не слід терпіти знущання. Ви не маєте відмовлятися від конструктивних методів розв’язання проблем, зокрема професійного втручання. Ви повинні повернути собі власні емоційні, ментальні, духовні та фізичні сили й дати всім іншим і всьому іншому спокій. Хай буде так, як є. Прийміть рішення, потрібні вам, щоб потурбуваися про себе, але не дозволяйте їм контролювати інших людей. Почніть піклуватися про себе!

—Але для мене це дуже важливо, — заперечить чимало людей. — Я не можу відділитися.

Якщо це для вас аж так важливо, тоді, я гадаю, це ще більша причина для відділення.

Я чула з дитячих вуст мудрі слова про відокремлення — з уст моїх дітей. Іноді мій молодший син Шейн занадто міцно та довго тримається обійм. Він починає мене валити з ніг. Я втрачаю рівновагу, і мені дуже хочеться, щоб він припинив мене обіймати. Я починаю йому опиратися. Можливо, він робить це, щоб тримати мене біля себе трішки довше. Мабуть, це форма контролю. Я не знаю. Якось увечері, коли він так робив, моя дочка дивилася на це, поки не засмутилася й не роздратувалася.

—Шейне, — сказала вона, — настав час відпустити.

Для кожного з нас настає час, коли треба відпустити. Ви знатимете, коли цей час прийде. Коли ви зробите все, що могли, настане час для відділення. Проаналізуйте свої почуття. Упорайтеся зі своїми страхами через утрату контролю. Переберіть контроль над собою та своїми обов’язками. Звільніть інших, щоб вони були тими, ким вони є. Так ви звільните себе.

Соцмережі видавництва:

https://www.facebook.com/vivat.book.com.ua

https://www.instagram.com/vivat_book/

15 грудня 2022
Поширити в Telegram
329
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою