22 вересня, 2023

Шкільні підручники як джерело толерантности до насильства і звинувачення постраждалих

5 вересня 2023
Поширити в Telegram
301
Ярина Холод

Адвокатка за гендерно чутливий шкільний простір та підручники. З 2020 року займається проблемою дискримінаційного висвітлення протидії сексуальному насильству в підручнику «Основи здоров’я» для 8 класу. Отримала стипендію на навчання в школі для дівчат у США Emma Willard School. Учасниця програми Ukraine Global Scholars

«Замість того щоб кидати виклик усталеним дискримінаційним гендерним нормам і практикам, шкільна освіта в багатьох суспільствах зміцнює гендерні стереотипи та підтримує патріархальний порядок суспільства, що виражається через відтворення жіночої/чоловічої ієрархії підпорядкування/домінування».

Загальна рекомендація № 36 «Про доступ до освіти жінок і дівчат» Комітету ООН з виконання Конвенції ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок

Коли я навчалася у 8 класі української загальноосвітньої школи, ця дуже загальна фраза цілком реалістично втілилася для мене в темі «Протидія сексуальному насильству» з предмета «Основи здоров’я».

Тема припала на період пандемії, і матеріал ми опрацьовували самостійно. Мене дуже зачепило, що автор(к)и відкрито звинувачують у провокуванні насильства саме постраждалих. Пошукала інформацію і знайшла численні міжнародні документи, які Україна зобов’язалася виконувати, але перед очима в підручнику стояло: «надто коротка спідниця, відкрите декольте, яскравий макіяж можуть створити про вас хибне враження і спровокувати ґвалтівника», — все це автор(к)и п’ятьох різних підручників називали «віктимною поведінкою»[1].

Це мій допис 2020 року про підручники 2016 року видання

У лютому 2023-го українському суспільству вкотре нагадали, яке популярне в нас обвинувачення постраждалих. Випадок блогерів з Івано-Франківська, котрі запрошували дівчат до себе додому, доводили до несвідомого стану алкоголем і наркотиками, вчиняли сексуальне насильство над ними, знімали це на відео й поширювали у своєму телеграм-каналі, добре це демонструє. Адже аудиторія не засуджувала хлопців, а якраз обвинувачувала постраждалих.

У день викриття злочину, 1 лютого 2023 року, слідчі Національної поліції змогли висунути підозру лише за ч. 3 ст. 301 ККУ про виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів, а підозру за ст. 153 ККУ про сексуальне насильство оголосили тільки 22 березня[2]. Це сталося тому, що жодна зі постраждалих не звернулася до поліції в день викриття злочину, а без приватного обвинувачення поліція не могла відкрити справу за цією статтею. Безліч коментарів у соцмережах, у яких дорікали саме дівчатам, пояснюють, чому у випадках гендерно-зумовленого насильства так багато постраждалих не наважуються заявити про злочин. Мало того, постраждалі самі себе звинувачують і шукають відповідь на питання, що вони зробили не так чи що не те вдягнули.

На жаль, шкільні підручники спонукають до самозвинувачення. Це шкідливо і в мирний час, а нині, коли триває війна, це може ще дужче посилити травму жінок і дівчат, котрі постраждали від сексуального насильства з боку російських військових.

Важливо вимагати кардинальної зміни шкільного простору в усіх школах незалежно від розміру населеного пункту і форми власности (приватна, державна, церковна школа). Школи повинні терміново змінити свій підхід до гендерних стереотипів у навчальному процесі, особливо приділити увагу протидії гендерно-зумовленому насильству. Не можна чекати від однієї навчальної години у 8 класі, навіть за виправленим підручником, масштабних соціальних змін.

Чому треба змінити шкільні підручники

У жовтні 2022 року Україна звітувала про виконання Конвенції з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок (Convention on Elimination of All Forms of Discrimination Against Women (CEDAW).

Я проаналізувала, які зміни відбулися в підручниках «Основи здоров’я» для 8 класу протягом 2019–2022 років у висвітленні теми протидії сексуальному насильству. Було кілька причин особливої увагу до змісту цих підручників.

По-перше, комітет CEDAW ще 2017 року в прикінцевих зауваженнях сформулював рекомендацію № 35. Комітет рекомендує державі-учасниці:

(a) Посилити свої зусилля з перегляду шкільних навчальних програм і підручників та усунути негативні стереотипи щодо жінок і дівчат.

(b) Переконатися, що однакова навчальна програма застосовується до хлопців і дівчат, що вона пропонує однакові «уроки життєвих навичок» (уроки праці) для хлопців і дівчат, зокрема шляхом використання тимчасових спеціальних заходів.

По-друге, у 2017 і 2021 роках було ухвалено зміни до ст. 152 ККУ, зокрема з’явилися доповнення про «згоду на секс», стаття 156-1 «Домагання дитини для сексуальних цілей».

Нагадаю, що згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх обставин. Підручники, які я аналізувала для звіту, вийшли 2021 року, тож логічно було припустити, що в них уже неодмінно має бути про добровільну згоду на сексуальні стосунки.

По-третє, підручники отримали гриф Міністерства освіти і науки України «для використання в навчальному процесі». Це означає, що вони пройшли комплексну експертизу, яка передбачає науково-методичний, психолого-педагогічний і антидискримінаційний складники. Порядок надання грифів навчальній літературі і навчальним програмам, затверджений наказом № 931 Міністерства освіти і науки України від 20 липня 2020 року, зареєстрований у Міністерстві юстиції України за № 1119/35402 11 листопада 2020 року, містить такий пункт:

«13. Відсутність різних видів дискримінації

Аналіз навчального видання за цим критерієм встановлює відсутність в текстовому (конкретних завданнях, вправах, коментарях, примітках, звертаннях тощо) та ілюстративному компонентах видання дискримінаційних (у т. ч. стереотипних) положень (зображень) за ознаками: раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками.

У виданні має використовуватися недискримінаційна мова, тобто формулювання, позбавлені андроцентризму, сексизмів і будь-яких інших дискримінаційних форм і смислів. Обов’язковим є використання термінології, яка відповідає не лише законодавству, а й вимогам, що висуваються групами людей, які об’єднані певними ознаками»[3].

Я проаналізувала три підручники, видані 2021 року:

1. Основи здоров’я: Підручник для 8 класу загальноосвіт. навч. закл. / І. Д. Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко. — 2-ге вид., перероб. — К.: Алатон, 2021. — 163 с.: іл.

2. Основи здоров’я: Підручник для 8 класу загальноосвіт. навч. закл. / Т. Бойченко, І. Василашко, О. Гурська, Н. Коваль. — 2-ге вид., перероб. — К.: Генеза, 2021. — 144 с.: іл.

3. Тагліна О. Основи здоров’я: Підручник для 8 класу закладів заг. серед. освіти. — 2-ге вид., перероб. — Х.: Ранок, 2021. — 160 с.: іл.

    
Зліва направо: підручники  Основи здоров’я 2021 року від видавництв Алатон, Генеза й Ранок

Що змінилося в нових підручниках з предмета «Основи здоров’я», виданих після 2017 року

Спойлер: термін «віктимна поведінка» з підручників прибрали. Очевидно, що 2020 року на це вплинули діяльність експертної спільноти й увага народної депутатки України Інни Совсун до висвітлення протидії сексуальному насильству. Проте є істотне «але»: підручники, видані 2021 року, фактично один в один повторюють контекст із порадами для дівчат, як не спровокувати своєю поведінкою, макіяжем і одягом ґвалтівника.

Для прикладу порівняймо підручники авторського колективу І. Д. Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко 2016 і 2021 років видання.

  
Зліва направо: підручник 2016 року (с. 118) та підручник 2021 року (с. 104)

Як бачите, незважаючи на рекомендації уникати стереотипів і звинувачення постраждалих, підручник, який отримує гриф до друку, повторює тезу про те, що кривдника може спровокувати поведінка, речі або жести. Також антидискримінаційна експертиза вимагає обов’язково використовувати термінологію, що відповідає законодавству, але підручник не дає посилання на ст. 153 ККУ «Сексуальне насильство», посилання на обов’язковість «добровільної згоди».

  
Зліва направо: підручник 2016 року (с. 117) та 2021 року (с. 103)

Пам’ятка 2021 року фактично дублює текст підручника 2016 року. У підручнику 2016 року і так само 2021 року автор(к)и звертаються лише до дівчат. Дають рекомендації, від якого одягу й поведінки варто утриматись. На цих сторінках неприховано зчитується обвинувачення жертви.

Рекомендації Комітету CEDAW та зміни до законів і Кримінального кодексу України не спричинили істотних змін у підходах і змісті навчальних матеріалів. Процедура проведення антидискримінаційної експертизи або була формальною, або фахівці/чині, які її здійснювали, не побачили в зазначених вище рекомендаціях обвинувачення постраждалих і гендерно упередженого підходу.

Наступний для порівняння — підручник ще одного авторського колективу 2016 року та 2021 років видання:

1. Основи здоров’я: Підручник для 8 класу загальноосвіт. навч. закл. / Т. Є. Бойченко, І. П. Василашко, О. К. Гурська та ін. — К.: Генеза, 2016. — 144 с.: іл.

2. Основи здоров’я: Підручник для 8 класу загальноосвіт. навч. закл. / Т. Бойченко, І. Василашко, О. Гурська, Н. Коваль. — 2-ге вид., перероб. — К.: Генеза, 2021. — 144 с.: іл.

  
Зліва направо: підручник 2016 та 2021 років

У підручнику 2016 року автор(к)и застерігають від «віктимної поведінки», а «це вчинки або дії людини, які провокують злочинця на скоєння злочину». «Трапляється, що дівчата поводяться легковажно, фліртують з випадковими знайомими. Така поведінка може спровокувати чи не найтяжчий злочин — сексуальне насилля. Психологічна травма, що її зазнає жертва сексуальних злочинів, залишається надовго. Варто навчитися не провокувати злочинця та протидіяти сексуальним домаганням». Порада: добирати одяг, аксесуари, зачіску, макіяж відповідно до віку. Не провокувати залицяння, особливо в малознайомих компаніях.

    
Підручник колективу Т. Є. Бойченко, І. П. Василашко, О. К. Гурська та ін. 2016 року, с. 93-95

Підручник 2021 року містить ті самі картинки й повідомлення, крім зміни терміна: замість «віктимної поведінки» там уживається термін «провокативна поведінка».

    
Підручник колективу Т. Бойченко, І. Василашко, О. Гурська, Н. Коваль 2021 року, с. 93-95

Як бачимо, у підручнику 2021 року описано ситуацію: хлопець — агресор, а дівчина має «ввічливо, упевнено і гідно» відмовлятися. Про освіту хлопців, про те, щоб навчити їх не тиснути на дівчат, не йдеться. Табличку з порадами, як поводитись (рожевий і зелений стовпчик), автор(к)и просто скопіювали з підручника 2016 року в його перевидання 2021-го.

Юридичного визначення сексуального насильства з ККУ і порад, куди звертатися постраждалим для медичної й психологічної допомоги та притягнення насильника до відповідальности немає. Натомість є звинувачення жертви: «Трапляється, що дівчата поводяться легковажно, фліртують з випадковими знайомими. Така поведінка може спровокувати чи не найтяжчий злочин — сексуальне насильство». Термін «віктимна поведінка» замінили на «провокаційну поведінку».

Наступний підручник — «Основи здоров’я» для 8 класу Ольги Тагліної (2-ге перероб. вид.; Х.: Ранок, 2021) — теж рекомендовано Міністерством освіті і науки до використання 2021 року.


Тагліна О. Основи здоров’я: Підручник для 8 класу закладів заг. серед. освіти. — 2-ге вид., перероб. — Х.: Ранок, 2021. — 160 с.: іл.

У підручнику є сторінка, присвячена кримінальній відповідальності за сексуальне насильство. На відміну від попередніх, він не містить визначень провокативної поведінки та прикладів обвинувачення постраждалих, натомість дає визначення кривдників і сексуального насильства, які не відповідають визначенням з Кримінального кодексу України, що існували на момент видання підручника.


Тагліна О. Основи здоров’я: Підручник для 8 класу закладів заг. серед. освіти. — 2-ге вид., перероб. — Х.: Ранок, 2021. — С. 105.

Ось цитата з підручника: «Законодавчо заборонено сексуальне насильство. Злочини сексуального характеру є тяжкими злочинами. Згідно із законом, сексуальні злочини мають своїм об’єктом статеву свободу особистості або статеву недоторканість неповнолітніх. За законом, суб’єктом зґвалтування — безпосереднім виконавцем злочину — може бути особа чоловічої статі, яка досягла 14-річного віку. Тобто саме з цього віку настає кримінальна відповідальність за сексуальні злочини. Співучасницею сексуального злочину може бути й жінка.

Будь-які форми небажаної вербальної (тобто за допомогою слів), невербальної чи фізичної поведінки сексуального характеру, яка порушує гідність особи, створює загрозливе, принизливе, образливе середовище, теж є сексуальним насильством».

Насправді ст. 152 і 153 ККУ не містять визначення суб’єкта зґвалтування як особи чоловічої статі. Мало того, у ст. 153 сексуальне насильство визначено як: «1. Вчинення будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи (сексуальне насильство)».

Хоча в підручнику немає обвинувачення постраждалих у провокації насильства прямим текстом, у кінці розділу є така вправа: «Знайдіть необхідну інформацію і дайте відповідь на запитання. Як ви вважаєте, чи є універсальний алгоритм поведінки, який дає можливість не привертати до себе увагу злочинців? Поясніть». Не можу сказати, натякає авторка підручника, що треба все-таки уникати «провокативної поведінки», чи, навпаки, сподівається, що учні й учениці дійдуть висновку, як важливо говорити про уникання примушування до сексуальних стосунків.

Немає інформації, куди звертатися постраждалим для медичної і психологічної допомоги та притягнення насильника до відповідальности.

Які проблеми виявив аналіз підручників

1. Отже, як бачимо, жоден підручник 2021 року не містить оновлених визначень термінів «зґвалтування» і «сексуальне насильство», які було внесено до законодавства 2017 року з важливими змінами. Жоден підручник 2021 року не містить важливої інформації і посилання на ст. 156-1 ККУ «Домагання дитини для сексуальних цілей, в т. ч. через онлайн ресурси».

2. У підручниках немає обговорення з хлопцями й дівчатами, що таке згода на сексуальні стосунки. Натомість дівчат навчають, як уникати насильства і не «провокувати» «необережною поведінкою».

Підручники містять пояснення, «як уникнути насильства», але не дають рекомендацій, «як не коїти насильство». Такий підхід легітимізує насильство, показує його як неодмінну частину світу або чоловічої «природи», що її повинні остерігатися саме дівчата. Педагоги не працюють над запровадженням культури згоди і не-насильства серед підлітків.

3. Проблемність обвинувачення постраждалих узагалі не обговорюється.

4. Відсутня інформація для дітей, як діяти в разі насильства. Я пишу «дітей», тому що хлопці теж можуть постраждати від сексуального насильства.

5. Насильство представляється як учинене людьми зовні: немає інформації, що робити, якщо насильство чиниться в родині, це може бути домашнє насильство і сексуальне насильство.

Мета цієї статті — продемонструвати, що формальне виконання навіть ідеальних рекомендацій і правових рамок не змінить ситуацію без якісного контролю з боку громадських організацій та самих школярів і школярок, адже теперішній Закон України «Про освіту» містить широкі можливості для шкільного самоврядування.

Важливо проаналізувати, чому нормативні акти наразі неефективні та як саме цю тему викладають у школах. Як учителі й учительки обговорюють її з хлопцями й дівчатами в класі? Нав’язують уявлення «сама винна» чи борються з цим підходом? З якою думкою про насильство і згоду на стосунки виходять з класу учні й учениці? Яка роль шкільних психологів/инь у виявленні різних форм гендерно-зумовленого насильства (наприклад, домашнього насильства, сексуальних домагань, сексуального насильства, зґвалтування)? Адже існують рекомендації МОН для шкіл, як виявляти випадки насильства щодо учнів/учениць.

Ми не знаємо, чи говорили про нульову толерантність до сексуального насильства у Верхньоворітській ЗЗСО І–ІІІ ступенів імені Софії Малильо в маленькому селі на Закарпатті. Дівчинка, яка постраждала від сексуального насильства, скоєного хлопцями зі своєї школи, про це нікому не розповідала, відчуваючи страх і сором. Мало того, хлопці зняли насильство, яке коїли, на відео, щоб шантажувати ним постраждалу дівчинку: мовляв, якщо комусь розкаже, покажуть усій школі. Тобто вони знали, що постраждала цього соромитиметься. А отже, на уроках з основ здоров’я у 8 класі, у всій школі щось пішло не так.

У судовому рішенні в цій справі (провадження № 1-кп/936/13/2023 за кримінальним правопорушенням проти статевої свободи і статевої недоторканості особи) є позитивні характеристики хлопців-злочинців. «Законний представник неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_9 під час розгляду справи ствердила, що пояснити причину вчинення злочину її сином не може. За характером він є спокійним та врівноваженим, ніколи не виявляв схильність до протиправних дій, виховується в добрих побутово-матеріальних умовах».

Цікава примітка: «Призначаючи обвинуваченому міру покарання, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, дані про особу винуватого: раніше не судимий, позитивно характеризується по місцю проживання та навчання, виховується в сім’ї з обома батьками, матеріально-побутові умови хороші»[4].

Чому суд бере до уваги гарні умови проживання і наявність обох батьків — не відомо, але суддя Касаційного кримінального суду в складі Верховного суду Надія Стефанів визнає проблему трактування суддями поведінки постраждалих. «Кілька років у Кримінальному кодексі України існує стаття, що передбачає кримінальну відповідальність за сексуальні домагання, однак на практиці насправді маємо відсутність такої категорії справ у судах.

На мою думку, це пов’язано з існуванням певних стереотипів щодо віктимної поведінки потерпілих від цього злочину. Жінки-потерпілі не повідомляють про такі випадки, бояться втратити роботу, бояться осуду знайомих, які можуть не зрозуміти її поведінки та звинуватити в провокації. Крім наявности стереотипів, також є неправильне ставлення до місця жінок у родині, на роботі та відсутність знань у жінок щодо їхніх прав. Це призводить до того, що жінки не оскаржують такі дії, бо їм соромно й тому, що вони впевнені в негативній упередженій реакції з боку представників правоохоронних органів»[5].

На прикладі справ про сексуальне насильство (ст. 152 і 153 ККУ), про які суспільство дізналося взимку й навесні, бачимо, що дівчата боялися звертатися по допомогу, бо були переконані, що причину насильства шукатимуть у їхній поведінці, яка не відповідала очікуванням суспільства.

Експерти й експертки визнають, що злочини гендерно-зумовленого насильства (особливо сексуальні) фіксуються не всі, тому що жертви не повідомляють про них правоохоронним органам через недовіру і травму. А починається все з родини і школи.

В ідеальному світі міжнародних рекомендацій, закони України та Порядок надання грифів навчальній літературі і навчальним програмам, затвердженим наказом МОН, підручники і шкільний простір мали б захищати постраждалих. Проте в нашому випадку вони транслюють міфи про правильну і неправильну поведінку дівчат і взагалі не працюють з хлопцями.

Що далі?

Важливо згадати про ще один крок, який зробила Верховна Рада України. Група народних депутатів України на чолі з Інною Совсун ініціювала внесення змін до Закону України «Про освіту» в плані вдосконалення науково-методичного забезпечення освіти та якости навчальної літератури.

Відповідні зміни до закону було ухвалено 14 грудня 2021 року, вони набрали чинности 5 липня 2022-го. Закон встановлює перелік принципів, яким має відповідати навчальна література, що використовується в освітньому процесі в закладах освіти, та визначає явища, неприпустимі в навчальній літературі.

«3. В освітньому процесі не може використовуватися навчальна література, що містить академічний плагіат, фабрикацію та/або фальсифікацію, твердження, які суперечать визначеним цим Законом засадам державної політики у сфері освіти та принципам освітньої діяльності, а також навчальна література, що містить ознаки дискримінації, крім випадків, якщо відповідні матеріали використовуються для ілюстрування чи пояснення явищ дискримінації»[6].

Народна депутатка Інна Совсун, яка активно адвокатувала ухвалення цього закону і моніторить його виконання, говорить, що «потрібно перезапустити інституції, які цим займаються (антидискримінаційною експертизою) під міністерством. Інакше нічого не буде. Ми далі будемо битися з цим підручником із цією віктимною чи необережною поведінкою і купою іншої дурні. Це ж не єдині проблеми з підручниками, які потрібно вирішувати».

Інна Совсун ставить питання не тільки до підручників, а й до вчителів, зокрема тих, хто дали позитивні характеристики хлопцям із Верхньоворітської ЗЗСО І–ІІІ ступенів імені Софії Малильо, а також питання підвищення вимог до атестації вчителів: «Я агітую за обов’язкову сертифікацію. І в процесі цієї сертифікації просто перевіряти, чи вчителі знають, як це викладати. Тому що це єдиний спосіб нашого контролю їхньої кваліфікації, в тому числі їхнього розуміння того, як викладати такі чутливі питання, які стосуються сексуальности, гендеру і так далі. Допоки ми будемо гратися в те, що “ой, ну, можна лишити атестацію, як є, тому що обов’язкова сертифікація непопулярна і так далі, і так далі. Так, непопулярна, але потім ми будемо отримувати вчителів, які пишуть схвальні відгуки про хлопців, які зґвалтували чотирнадцятилітню дівчинку».

У червні минулого року Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. Стаття 14 Конвенції говорить, що країни зобов’язані «включити адаптований до рівня розвитку учнів навчальний матеріал з таких питань, як рівність між жінками й чоловіками, нестереотипні гендерні ролі, взаємна повага, вирішення конфліктів у міжособистісних стосунках без застосування насильства, насильство щодо жінок за гендерною ознакою та право на особисту цілісність, у формальні навчальні плани на всіх рівнях навчання».

Як може бути краще?

На своєму прикладі я побачила, що означає навчатися в просторі з нульовою толерантністю до насильства.

У 2020 році я отримала стипендію на навчання в школі для дівчат Emma Willard School і була вражена, як багато і яка доступна інформація про протидію різним формам насильства щодо дівчат і жінок. Наприклад, на кожному поверсі є стенди, до кого звернутися в разі насильства, є діаграми про згоду на сексуальні стосунки. У школі є особа, відповідальна за реалізацію принципів рівности, інклюзивности і розмаїття. На уроках, звичайно, ми говорили про різноманітні стосунки, які можуть бути між людьми незалежно від статі й сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичности. Нижче є приклади постерів.

  

Обурення через нещодавні випадки насильства, про які дізналася громадськість, довело, що частина суспільства вимагає справедливости, а інша частина досі живе з упередженнями «сама винувата», «навіщо хлопцям ламати життя» та «дурні діти, самі розберуться».

Держава, яку представляють учительство та авторські колективи підручників «Основи здоров’я», в плані протидії сексуальному насильству мають ті самі упередження. Рекомендації міжнародних організацій виконувалися формально, система захисту постраждалих може бути сліпою до порушення прав, допускає ретравматизацію.

Усі ці недопрацювання і формальне виконання слід виправити для реалізації рекомендацій Стамбульської конвенції і Стратегії впровадження гендерної рівности у сфері освіти до 2030 року, яку затвердило Міністерство освіти і науки[7].

Я вірю, що підлітки дівчата й хлопці самі повинні брати участь у створенні навчальної літератури з цієї теми. Байдуже, що у нас немає ще наукових ступенів, головне — у нас є запит на створення шкільного простору з нульовою толерантністю до насильства.

 

[1] Див.: Основи здоров’я: Підручник для 8 класу загальноосвіт. навч. закл. / І. Д. Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко. — К.: Алатон, 2016. — 184 с.; Основи здоров’я: Підручник для 8 класу загальноосвіт. навч. закладів / Т. Є. Бойченко, І. П. Василашко, О. К. Гурська та ін. — К.: Генеза, 2016. — 144 с.: іл.; Основи здоров’я: Підручник для 8 класу загальноосвіт. навч. закл. / Н. І. Гущина, С. В. Василенко, Л. П. Колотій. — Х.: Фоліо, 2016. — 176 с.: іл.; Поліщук Н. М. Основи здоров’я: Підручник для 8 класу загальноосвіт. навч. закл. — 224 с.: іл.; Основи здоров’я: Підручник для 8 класу загальноосвіт. навч. закладів / Т. Є. Бойченко, І. П. Василашко, Н. С. Коваль. — К.: Генеза, 2008. — 160 с.: іл.

[3] ДНУ «Інститут модернізації змісту освіти» 27 січня 2021 року. Протокол № 1. Методичні рекомендації «Про здійснення комплексної експертизи об’єктів грифування (крім електронних) та критеріїв їх оцінювання з метою надання оцінки доцільності надання відповідного грифа Міністерства освіти і науки України» // https://drive.google.com/file/d/10tSZkU3ubExSo5CeJ2wMiZNBYoOAHKpb/view

[7] Стратегія впровадження гендерної рівности у сфері освіти до 2030 року та затвердження операційного плану заходів на 2022–2024 роки з її реалізації, п. 33 // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1163-2022-%D1%80#n198

5 вересня 2023
Поширити в Telegram
301
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою