25 травня, 2019

Жінки в українській політиці: виклики і перспективи змін

19 липня 2018
1250
Завантажити у форматі: PDF (554 КБ)
Тамара Марценюк

Кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології Києво-Могилянської академії, гендерна експертка Української Гельсінської спілки з прав людини, гостьова дослідниця за програмою імені Фулбрайта (2017–2018) в Колумбійському університеті (США). Викладає курси на гендерну тематику «Вступ до гендерних студій», «Гендер і політика», «Маскулінність і чоловічі студії», «Фемінізм як соціальна теорія та суспільний рух» та інші.
Сфера наукових інтересів охоплює такі теми: соціологія гендеру, соціальна структура суспільства, гендерні відносини та гендерна політика (в Україні і Швеції); соціальна нерівність і соціальні проблеми; жіночий, чоловічий та ЛГБТ рухи; розмаїття (diversity). Авторка близько 80  наукових праць, низки публіцистичних статей, розділів у підручниках і книжках.
Поділяє ідею публічної соціології — науки і досліджень заради суспільних змін, тому постійно бере участь у різних міжнародних дослідницьких і викладацьких проектах, останній із яких стосується теми «Фемінізм як соціальна теорія і суспільний рух: світовий досвід і Україна».
Авторка курсу «Жінки та чоловіки: гендер для всіх» на онлайн-платформі Prometheus. У 2017  році видала книжку «Гендер для всіх. Виклик стереотипам» («Основи»), а 2018 року — «Чому не варто боятися фемінізму» («Комора»).

Публікація є міждисциплінарним виданням, яке було підготовлено експертами Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) на перетині двох проектів: ключового напрямку діяльності Центру – «Європейська інтеграція України» та пілотного проекту – «Збільшення можливостей жінок».

Жінки в українській політиці: виклики і перспективи змін

19 липня 2018
Завантажити у форматі: PDF (554 КБ)
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Матеріали по темі
Мужская работа: парни-педагоги о том, каково это учить и воспитывать чужих детей
Отправляем на свалку истории убеждение, что мужчины не созданы для воспитания детей. Недавно UaUa.info рассказывал о папе, который вышел в декрет, год посвятил исключительно маленьким сыновьям и совершенно по-новому открыл для себя отцовство.
Виставка "Безстрашні: вони творять фемінізм в Україні" Частина І
Виставка «БЕЗСТРАШНІ. Частина І» — це візуальний образ кола однодумиць, віртуальний круглий стіл. Ці жінки, які стояли біля витоків фемінізму в Україні, не боялися йти проти загальноприйнятих норм і неписаних правил. Простір, у якому була представлена виставка — Creative Women Space — пронизаний ідеєю жіночої солідарності, лідерства та проактивності. «Безстрашні» спонукають до рефлексії: яка моя роль у творенні фемінізму в своєму середовищі, громаді, країні? Що б я зробила, якби не боялася Виставка спонукає до рефлексії: Яка моя роль в творенні фемінізму у своєму середовищі, громаді, країні? Що б я зробила, якби не боялася?
Гендерна парадигма освітнього простору
Перший номер журналу "Гендерна парадигма освітнього простору" (2015). 
Інтерв’ю з Ларисою Кобелянською про результати гендерних проектів в Україні
Лариса Кобелянська[1] — кандидатка філософських наук, доцентка, експертка й дослідниця з гендерних питань, консультантка міжнародних проектів. Закінчила філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Ступінь кандидатки філософських наук здобула в Інституті філософії НАН України. Викладала в Українському транспортному університеті, Дніпровському гірничому інституті, працювала в Академії наук України. Заступниця віце-президента Національної академії державного управління при Президентові України (2012–2013).
Як українські медіа здавали тест "яке ти 8 березня"?
Матеріал було розміщено за згоди Інституту масової інформації (ІМІ), де його було опубліковано вперше. 
Права і тюльпани: чому ми досі відзначаємо 8 березня?
8 березня залишається одним з найпопулярніших свят в пострадянській Україні, яке пересічні громадян(к)и масово відзначають як «жіночий день» квітами-цукерками-дрібними подарунками. Однак первісно воно було Міжнародним днем солідарності у боротьбі за права жінок. Як відбувалася деполітизація цього свята в СРСР, де «жіноче питання» вважали вирішеним? Чи справді 8 березня святкують лише в країнах соцтабору? Чому політичні лідери і посадовці в незалежній Україні продовжують вітати жінок у брежнєвському дусі зі «святом весни, краси і ніжності»? Чи можливо і потрібно сучасним українським жінкам повернути собі украдене свято? Про сучасні феміністичні ініціативи з відновлення політичного смислу 8 березня – у цій статті.
Програли за неявкою? Жінка і влада в українській літературі
Більшість жіночих образів в українській літературі створено не жінками. Те саме стосується образів жінок-лідерок: їх не так багато і переважно вони обмежені суто жіночими функціями і простором. Лише поодинокі героїні здатні створити чоловікам гідну конкуренцію на чоловічому полі, як-от завод, колгосп, парламент чи управління державою. І тут вони стають жорсткими, рішучими, безпринципними або ж використовують власне тіло як інструмент маніпуляцій. Навіть найновіша українська література зациклена на темі боротьби і звільнення жінки головно в приватному просторі й іще не дала нам яскравого образу героїні, яка добивається кар’єрного успіху без задньої думки про залежність від чоловіків.
Гендерно-орієнтоване бюджетування в Україні: теорія та практика
Сьогодні політика гендерної рівності є важливим чинником глобального розвитку і фундаментальним правом людини. Більшість урядів узяли на себе зобов’язання щодо досягнення цілей гендерної рівності і впровадження гендерних аспектів у державну політику. З цією метою були створені численні інструменти і підходи. Починаючи з 1995 року ряд міжнародних організацій та інституцій, зокрема Фонд розвитку для жінок ООН (ЮНІФЕМ, зараз ООН Жінки), Програма розвитку ООН (ПРООН), Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК ООН) та інші, виступили ініціаторами інтегрування гендерного підходу до бюджетів і таким чином сприяли розвитку концепції і стратегії гендерно-орієнтованого бюджетування (ГОБ).
Залученість жінок у політику в Україні: суспільні, партійні та індивідуальні чинники
У дискусіях про участь жінок у великій політиці зазвичай фігурують аргументи на зразок «жінка сама не хоче чи боїться йти у політику, їй ніхто не заважає». На підкріплення цих тез наводять приклади окремих відомих політикинь. Авторка пропонує подивитися на ситуацію комплексно і розглянути, крім мікрорівня (індивідуальних чинників), макро- (суспільний) і мезо- (партійний) рівні. Може, одного лише бажання чи фаховості замало?