101 
У своєму есе «Писати правду. П’ять складностей»[1] німецький письменник і антифашист Бертольт Брехт стверджував: щоб визнати, що добро зазнало поразки не через свою доброту, а через слабкість, потрібна сміливість. У цій роботі я намагаюся дослідити й проаналізувати, чому ми, як сучасне суспільство, достатньо слабкі в опорі рухам і політичним рішенням, які коріняться у ненависті та заборонах.
Зміна епох (Zeitenwende), історичні часи — концепти, що описують нову реальність. І ця зміна не була раптовою. Дослідники_ці, які вивчали темний спадок європейського модернізму, попереджали, що уявлення, що темні часи та сили зникли після 1945-го, хибне. Вперше після консенсусу щодо демократичних цінностей, якого суспільство дійшло у 1945, обговорені цінності ставляться під сумнів, а прогресивні політики_ні змушені шукати стратегії протидії.
Нещодавній підйом неолібералізму та неофашизму не є стихійною подією: він має свої причини та витоки. Навіть землетруси можна передбачати, якщо бути достатньо уважними. Під час землетрусів міцні будинки лишаються цілими попри поштовхи, в той час як інші, менш міцні, руйнуються. Тож як думати наперед і будувати те, що встоїть при майбутніх землетрусах?
На початку 2010-их сталася глибока і неочікувана зміна: глобальні антигендерні рухи[2] вийшли на нові політичні, культурні і соціальні майданчики й кинули виклик усталеному політичному протистоянню. Зміни, які настали за полікризою, глибоко струснули наш світ. Десятки тисяч людей вийшли на вулиці — від Варшави до Парижа — щоб засвідчити свій протест проти одностатевих шлюбів. Ці люди могли зібрати достатньо підписів для референдуму щодо обмеження прав частини суспільства одружуватися і всиновлювати дітей, виключення сексуальної освіти зі шкільних програм тощо.
Може скластися враження, що вимоги представників_иць антигендерних рухів[3] стосуються лише гендерної політики. Однак насправді вони прагнуть глибинних змін у політичній і ціннісній системах Європи, відкидаючи ліберальну демократію. Антигендерний рух не є відлунням давно відомого антифемінізму. Це докорінно нове явище, яке започаткували як націоналістську та неоконсервативну реакцію на суспільні зміни.
Будучи глобально пов'яаними[4], антигендерні рухи неочікувано активні на національному і навіть локальному рівнях. Вони відкривають новий шар в політичному, культурному і соціальному ландшафтах та вклинюються в наявне політичне протистояння, атакуючи лібералізм та, опосередковано, демократію, оскільки останні тісно переплетені ще з епохи просвітництва.
Є в цих потрясіннях і дещо хороше: дослідникам гендерних студій годі жалітися на брак суспільної уваги до їхньої роботи. У Польщі «гендер» визнали словом 2013 року; поштові скриньки факультетів з гендерних студій повняться запитами щодо досліджень і запрошеннями на публічні дебати від різних медіа. Як скористатися цією увагою для укріплення нашого будинку проти землетрусів?
Що зараз по-новому?
Останні напади на гендерну рівність принципово відмінні від аналогічних в епоху Брехта. Тому у співпраці з Веронікою Гжебальскою, ми винайшли термін «трутова держава», спираючись на аналіз подій в Угорщині і Польщі. Гриби-трутовики виникають на місцях, де тіло дерева, а в нашому випадку — держави, уражене. З такого місця гриб починає будувати паралельну структуру до стовбура. Тому вкрай важливо з політичної перспективи розуміти як ця нова форма держави діє та думати про нові форми спротиву, оскільки старі підходи та інструменти не працюють в новому контексті.
Така паралельна і неліберальна державна структура діє в трьох напрямках[5]: дублювання функцій держави, транслювання дискурсу (використовуючи чужі ресурси та ідеї) і зміну цінностей, якими керується суспільство. Ці три modus operandi (методи дії, — прим. ред.) неліберальної держави є ключовими для розуміння як будувати стійкі структури для подолання консерватизму під час майбутніх потрясінь.
По-перше, потрібно переосмислити роль неурядових організацій. Небезпечно ототожнювати будь-які неурядові організації із розвитком та боротьбою за права людини. Існує також паралельна система неурядових громадських організацій та організацій, створених державою, які просувають той же порядок денний, що і прогресивні правозахисні організації. Однак насправді ці організації борються не за зміни, а проти інших правозахисних організацій, привласнюючи теми їхньої роботи. Прикладом такого підходу може бути боротьба з жорстокістю щодо жінок. Ратифікація Стамбульської конвенції, залучить до Угорщини нове фінансування і уряд планує розподілити ці гроші через систему державних організацій, а найбільше — через релігійні організації. Для них лояльність до уряду буде на першому місці, через що справжнім жіночим організаціям з багаторічною історією бракуватиме фінансування.
Другу функцію трутової держави найлегше проілюструвати поточним безпековим дискурсом: всі розмови про «соросят», «мігрантів» та «гендер» покликані підвищити відчуття загрози, чим наштовхнути на думку, що сильна держава має прийти і навести лад. Активісти, академіки, політичні діячі_ки в усьому світі переживають втрату легітимності, яка супроводжується особистими погрозами. Питання якоїсь політики подаються як питання державної безпеки. Відповідно до такої риторики, пильний уряд має здолати загрози з боку ЄС, ООН, мігрантів, гендерних дослідників_ць, Джорджа Сороса та інших. Безпековий дискурс впливає й на наративи щодо політики у сфері науки, включно з гендерними науков_цями. Стало цілком звичним називати науковців_иць та академіків_инь «ворогами народу» й залякувати вчених, які не погоджуються з урядовою політикою.
Третя функція — так звана «сімейність» (familiarism). В такій системі жінок більше не існує, вони стають частиною родини; навіть державу розглядають як родину, лише дуже велику. Історичний ревізіонізм відіграє таку ж значиму роль у глобальних трансформаціях, як і зміщення фокусу з жінок на родину. До прикладу, в деяких країнах, як Угорщині і Польщі, звіти Комітету ООН з подолання дискримінації щодо жінок (CEDAW) згадують родини замість жінок; жінки згадуються лише як частина родини. І це знову приклад того, як трутова держава заражає інституційні механізми, які існують, та використовує їх для досягнення власних цілей. Але навіть в такому контексті, коли жінок не вважають громадянками з власними правами, а бачать лише в складі родини, є можливості для спротиву.
Зважаючи на захоплення інституцій неліберальними силами, наша сила полягає в невидимих мережах, завдяки яким спротив може виникати у неочікуваних місцях.
Стратегії проти нападів на гендерні питання
Ще ніколи з 1945-го антимодерністські політичні сили не отримували настільки багато голосів, щоб стати реальною альтернативою на демократичних виборах. В цій роботі я стверджую, що антигендерний рух — нове явище в європейській політиці. Тому потрібні нові методи і схеми мислення для адекватної реакції на нього.
Реакція могла б бути більш ефективною у перші роки цього землетрусу. Першими реакціями на антигендерні рухи були зарозумілість і образа, які ставили під сумнів здатність незгодних розуміти, що таке гендер взагалі. Пізніше гендерні активісти_ки розпочали перші просвітницькі кампанії. Другою реакцією стала активна оборона й використання формулювань політики гендерної рівності для посилення муру з нормативних актів, щоб запобігти відкату. Третя реакція, одночасна з обороною, включає блогінг та використання соціальних медіа для моніторингу розвитку антигендерних рухів. Я ж закликаю до нових реакцій, таких як нове натхнення (re-enchantment), відмова від неурядових організацій як основної форми спротиву, перевинайдення точок емансипації та звуження фокусу дії до локального рівня.
Нове натхнення
«Розчарованих» прогресивних політиків потрібно «надихнути» знову, а також наблизити їх до людей, використовуючи не законотворчу, а інакшу мову. Найбільш успішною мобілізаційною силою антигендерних рухів є їхня нова мова політичної мобілізації. Використання гендеру як фахового терміну в довготерміновій перспективі може нанеси більше шкоди ніж користі в умовах відповіді на новий політичний виклик, який ставить під сумнів саму рамку неліберальної демократії. Некритичне використання гендерного мейнстрімінгу, гендерного бюджетування та інших політик, вбудованих в неоліберальну систему, лише гальмуватиме пошук нових альтернатив і точне визначення проблем.
Нова роль неурядових організацій
Нові політичні програми, які виникають у відповідь на зміну відносин між владою та громадянами, створюють нові простори. Вони розміщують демократичних акторів_ок на позицію, що протистоїть істеблішменту, суттєво впливаючи на їхні результати. Пропонувати альтернативу чи боротися стає складно, оскільки трутова держава розмиває реальність протистояння двох позицій, маючи свої неурядові організації (які здебільшого все ж підпорядковуються державі), що виступають з привласненим порядком денним світських, правозахисних організацій на національному і міжнародному рівнях.
Трутові держави почали розвивати псевдогромадський рух й щедро підтримують його грішми. Громадський сектор, який раніше виконував наглядову функцію і був голосом за права людини в розумінні принципів ліберальної демократії, трансформувався й намагається ефективно реагувати на фундаментальні позиції уряду, широко підтримані суспільством. Залежний від донорів громадський сектор, додатково стигматизований безпековим дискурсом як іноземний агент, навряд стане майданчиком для народження спротиву. І тому локалізовані, низові рухи мають шанс проти фінансово забезпечених і добре організованих неоліберальних рухів.
Вихід емансипації за межі працевлаштування
Гендерна рівність розпочалася з робочого місця: коли жінки перестали безкоштовно виконувати роль піклувальниць, вони почали вимагати рівної з чоловіками оплати праці. Зважаючи на сучасні тенденції, може статися так, що роботи замінять на робочих місцях жінок. В той же час, помітним є тренд романтизації домашнього піклування, виконуваного жінкою, через ідеологію буцімто принципової інакшості жінок. Ці два фактори в сумі можуть відвернути жінок від ринку праці, що позбавить їх фізичної основи для ідеології емансипації.
Одночасно з цим, ідеологія фундаменталізму підтримує трутову державу в тому, що завдання жінки (яка не є рівною чоловіку) — сидіти вдома й дбати про родину. І лише після цього жінці можна буде мати часткову зайнятість. Важлива політична боротьба обертається навколо можливості виміряти піклування. Потенційні питання щодо так званої кризи піклування, яка нас невідворотно чекає, включають: хто буде народжувати, виховувати дітей, піклуватися про хворих і літніх людей? «Жіночі політики» національних партій правої орієнтації зосереджуються на нормалізації культу материнства та сім’ї.
У своїх політичних лозунгах вони говорять про «політику щодо сім’ї»[6], радше ніж про «політику щодо жінок», а звичною соціальною роллю жінки є материнство. Ліволіберальна критика природності материнства підкреслює права жінки як людини, зокрема і право вибору материнства. Цей вибір передбачає право відмови від материнства[7], що у консервативному дискурсі називають саботажем нації.
Неліберальні гендерні політики[8] так само базуються на політиках піклування та родиноцентризму, і в перспективі намагаються заполонити простір консервативними політиками щодо жінок, одночасно об’єднуючи суміжні політичні сили навколо риторики ворожості до комуністичних утисків.
Повернення місцевого
Місцевий рівень рідко розглядається як значиме місце для перегляду політик, хоча саме він є основою представницької демократії. Натомість спротив трутовій державі може зрости тільки з місцевого контексту, зокрема місцевих проблем від місцевих акторів, поданих для світового рівня. Корупція (складова трутової держави) чи гендерна рівність, попри фундаментальність і глобальність цих явищ, працюватимуть для мобілізації спротиву лише через поєднання з актуальною місцевою проблематикою.
Стратегії протидії
За минуле десятиліття з’явилося багато літератури про антигендерні рухи у світі. Науковці, активісти та інституції витрачали цінний час на спроби зрозуміти це фундаментально нове явище. Однак першим кроком до створення ефективних стратегій є зміщення фокусу уваги з трутової держави, оскільки для свого існування вона використовує і привласнює всю позитивну енергію та ідеї.
Першим кроком для формування стратегій протидії буде створення окремої і незалежної стратегії, а не лише реагування на напади. Маємо визнати, що прогресивні політики є наслідком просвітництва, а тому мають недвозначне розуміння нормальності, що завжди веде до появи меншин, зайнятих іншуванням. Європейська традиція просвітництва оперує нормативним світосприйняттям. А тому антигендерна кампанія лише привласнює старі інструменти пропаганди, щоб підготувати об’єднаний напад на ЛГБТ-спільноту.
Коли державу захоплено, а неліберальний дискурс стає панівним, кращі практики минулого можуть стати в нагоді. Я надихаюся роботою Девіда Дж. МакКвіда-Мейсона щодо апартеїду. Він запропонував концепцію «вуличного закону» замість прав людини та розвинув просвітницьку мережу, яка доклалася до падіння режиму апартеїду, а також заклала підвалини нової Південної Африки.
Ось деякі пропозиції, як можна чинити опір неліберальним рухам:
- Розвивати власну гільдію: вступити у професійну спільноту, сплачувати внески і підтримувати професійну мережу. Ця мережа — не родина, вам не потрібно любити і погоджуватися з усіма її членами_инями, але ви маєте розділяти засадничі принципи професійної етики. І така стала цінність вже буде ударом по «неліберальному прагматизму».
- Детально зважуйте, коли вступати у публічні обговорення, оскільки такі дебати не стосуються розв’язання проблем. Водночас дебати можна використовувати для поширення і нормалізації дуже нехороших ідей. Залучайтеся до дебатів щодо гендерних студій не у форматі «за або проти», а з позиції врахування результатів гендерних студій для вирішення конкретного питання.
- Уникайте вузької і специфічної термінології. Неліберали перемагають, оскільки вони вдаються до популістичних методів: звертаються до широких мас, нефахової аудиторії простою, зрозумілою масам мовою. Спробуйте так само говорити про дуже складні речі, говорити доступною мовою.
- Наступ нелібералів — законна контрреволюція, що використовує легітимні методи, щоб створити альтернативне законодавство. Кращими союзниками будуть такі юристи, які усвідомлюють, що йдеться про довіру до професії, а не просто зміну одних законів на інші.
- Об’єднайтеся з декількома інфлюенсер(к)ами для підтримки у соцмережах.
- Використовуйте наявні організації та їхні ресурси для власної мети.
- Користуйтеся чинними законами та заявами політиків штибу «Країна Х захищає права людини», щоб досягати власних цілей.
- Неліберальні режими заходять в протистояння. З одного боку, тому що науковці не надто войовничі, щоб вступати в суперечки, а з іншого — бо такі суперечки дозволяють висувати і нормалізувати їх ідеї. Отже, якщо ви знаєте як скористатися політичною можливістю, то конфлікти, а точніше — дебати, викриття, публічна критика тощо — це добре.
- Змиріться з тим, що не всі ваші колеги є вашими союзниками. У них власні плани, або ж вони недалекоглядні чи просто вже виснажилися. Не критикуйте їх, а завжди залишайте двері відкритими та підтримуйте з ними комунікацію.
- Працюйте в соцмережах і дбайте про безпеку. Якщо вам погрожують — одразу звертайтеся в поліцію і вимагайте від них робити свою роботу. Якщо не спрацює — пишіть про ці погрози публічно.
- Обирайте битву, яку можете виграти за власними правилами і не гайте сил у спробі реагувати на все. Саме до цього вас спонукатиме стратегія трутової держави, яка має майже необмежені ресурси.
- Тиша і бездіяльність можуть бути такими ж потужними, як і вуличні протести, оскільки вони позбавляють трутову державу приводів для реагування і звужують можливості для комунікацій.
Висновки
Прогресивні сили повинні критично переосмислити модель неоліберальної емансипації, намагатися знову надихнути феміністичною політикою, говорити з широкою аудиторією, а не звинувачувати її у невігластві чи нерозумінні. Нові часи передували нещодавнім потрясінням і також тривають після них. Трутова держава більше не вважає різноманіття перевагою, натомість намагається його делегітимізувати й позбутися. Саме час для інноваційних стратегій зі створення натхненних і природних альтернатив.
[1] Bertolt Brecht, Writing the Truth Five Difficulties, 1934.
[2] Online Roundtable - Attacks on 'Gender': Experiences from diverse contexts, Zentrum für interdisziplinäre Forschung, 2021.
[3] Attack on Democracy: Anti-Gender-Movements in Europe, Heinrich-Böll-Stiftung, 2019.
[4] Tip of the Iceberg: Religious Extremist Funders against Human Rights for Sexuality & Reproductive Health in Europe, 2021.
[5] Weronika Grzebalska, Andrea Pető, The gendered modus operandi of the illiberal transformation in Hungary and Poland, 2021.
[6] Reproductive Righteousness and the Alt-Right State: An International Feminist Symposium, ReproSoc Cambridge, 2021.
[7] Andrea Peto, Discourses on Demography in the EU Institutions, 2022.
[8] Andrea Peto, New Approaches to the Study of Illiberalism, ECPR Standing Group Political Culture, 2023.
