29 листопада, 2021

Українська політика - іменник нежіночого роду?

22 серпня 2018
Поширити в Telegram
2560
Завантажити у форматі: PDF (541 КБ)
Тамара Марценюк

Кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології Києво-Могилянської академії, гендерна експертка Української Гельсінської спілки з прав людини, гостьова дослідниця за програмою імені Фулбрайта (2017–2018) в Колумбійському університеті (США). Викладає курси на гендерну тематику «Вступ до гендерних студій», «Гендер і політика», «Маскулінність і чоловічі студії», «Фемінізм як соціальна теорія та суспільний рух» та інші.
Сфера наукових інтересів охоплює такі теми: соціологія гендеру, соціальна структура суспільства, гендерні відносини та гендерна політика (в Україні і Швеції); соціальна нерівність і соціальні проблеми; жіночий, чоловічий та ЛГБТ рухи; розмаїття (diversity). Авторка близько 80  наукових праць, низки публіцистичних статей, розділів у підручниках і книжках.
Поділяє ідею публічної соціології — науки і досліджень заради суспільних змін, тому постійно бере участь у різних міжнародних дослідницьких і викладацьких проектах, останній із яких стосується теми «Фемінізм як соціальна теорія і суспільний рух: світовий досвід і Україна».
Авторка курсу «Жінки та чоловіки: гендер для всіх» на онлайн-платформі Prometheus. У 2017  році видала книжку «Гендер для всіх. Виклик стереотипам» («Основи»), а 2018 року — «Чому не варто боятися фемінізму» («Комора»).

У цій статті соціологиня Тамара Марценюк пробує дати відповідь на запитання: чому у Верховній Раді України протягом останніх двадцяти років ніколи не було хоча б 10% жінок? що заважає жінкам піднятися на найвищий щабель влади, адже вони мають не нижчий, аніж чоловіки, рівень освіти й однаковою мірою залучені до ринку праці, – у тому числі й до державної служби? Щоби відповісти на них, Тамара розглядає стан гендерних відносин у сфері політики на різних рівнях аналізу: міжнародному (порівняльному); локальному (української гендерної політики); партійному (ставлення українських партійних лідерів до питань інтеграції жінок на найвищі рівні влади); суспільному (громадська думка про участь жінок у політиці); активістському (залученість жіночих/феміністичних організацій до питань пропагування представництва жінок у політиці); • індивідуальному (на рівні окремих важливих політичних акторів чи акторок, зокрема, найвідомішої політикині України Юлії Тимошенко). Стаття написана за кілька місяців до виборів 2012 року. 

Марценюк Т. Українська політика – іменник нежіночого роду? // Критика. – Липень-серпень 2012. – Рік ХVІ, Число 7-8 (177-178). – С. 8-12.

22 серпня 2018
Поширити в Telegram
2560
Завантажити у форматі: PDF (541 КБ)
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою