2 лютого, 2023

Становище журналісток та інших працівниць медіа в Україні

18 січня 2023
Поширити в Telegram
95
Завантажити у форматі: PDF (7.9 МБ)

В листопаді 2022 року ГО «Жінки в медіа» за підтримки Українського Жіночого Фонду презентували дослідження «Становище журналісток та інших працівниць медіа в Україні».

Дослідження проводилося з метою з’ясувати становище українських жінок-медійниць зокрема після збройної агресії Росії проти України 24 лютого 2022 року, акцентуючи на специфічних викликах, що постають перед жінками під час виконання журналістської роботи.

Це одна з перших ґрунтовних спроб в Україні виміряти гендерний аспект роботи українських медіа не лише у площині контенту, а й з позиції організації роботи редакцій, ставлення медійниць до гендерних питань, впровадження формальних та неформальних політик і практик рівності у колективах, досвідів дискримінації чи насильства, скерованих на працівниць медіа.

Ми сподіваємося, що інформація, оприлюднена в цій роботі, сприятиме видимості гендерної нерівності в українських медіа та використовуватиметься для складання програм допомоги та підтримки жінкам-журналісткам в Україні та подолання нерівності.

«Тема гендерної рівності в медіа не втрачає своєї актуальності під час війни. Ба більше, це той ціннісний орієнтир, який відрізняє нашу риторику від наративів російської пропаганди та наближає Україну до європейських стандартів, а значить і нашу перемогу над ворогом», — говорить Ліза Кузьменко, голова ГО «Жінки в медіа», членкиня Комісії з журналістської етики, співавторка дослідження.

«Дослідження має на меті показати різні досвіди українських медійниць, сприяти політикам рівності, порозумінню у спільноті та діалогу щодо вирішення проблемних моментів», — переконана Зоя Красовська, аналітикиня Львівського медіафоруму, членкиня ГО «Жінки в медіа», співавторка дослідження.

Чий досвід враховує дослідження?

Дослідження складалося з двох компонентів: онлайн-опитування, що поширювалося від журналістки до журналістки, усього було опитано 169 працівниць медіагалузі, а також проведено 15 глибинних інтерв’ю з медійницями.  Зокрема, Тетяною Трощинською,
Дариною Шевченко, Настею Станко, Мариною Сингаївською, Іриною Славінською, Ангеліною Карякіною, Анною Сердюк, Оленою Дворцовою, Оксаною Павленко, Інною Вареницею, Іриною Сампан, Анною Хаєцькою, Ельвіною Сейтбулаєвою, Юлією Кирієнко, Анжелою Бубеляк.

Деякі висновки:

  • Найбільшою та найочевиднішою проблемою стало погіршення безпекової ситуації, посилення робочого навантаження на тлі зниження доходів. Ці фактори корелюються напряму з гендерними проблемами та можуть посилювати наявні тенденції: соціальна та матеріальна незахищеність, поєднання сімейних та професійних ролей, емоційне вигорання та психологічні виклики.
  • Опитування показало, що для багатьох журналісток питання про піклувальну працю було непростим: важко визначити час, який вони присвячують своїм родинам поза роботою, і загалом це питання не є звичним. Це може вказувати на недооціненість позаробочої праці. Також важливим є те, що піклування про близьких часто вважається «жіночою» роллю в родині. Об’єктивно це посилює мобілізація чоловіків, тож у родинах жінка може залишатися єдиною піклувальницею.
  • Під час запровадження воєнного стану журналістки опинилися у ще складнішій ситуації, ніж жінки деяких інших професій, адже виконують суспільно важливу роботу, обсяги якої в умовах війни переважно зростають. Більшість респонденток працюють понаднормово і, вочевидь, мають недостатньо часу для приватного життя. Тож перед жуналістками частіше може поставати дилема — будувати карʼєру чи піклуватися про сімʼю.
  • Попри тотальне збільшення навантаження на роботі через бойові дії та воєнний стан у країні, у більшості медійниць знизилися доходи. Це стосується навіть тих респонденток, які взяли після 24 лютого додаткову роботу чи змінили її.
  • Випадки нерівної оплати праці чи кар’єрної дискримінації складно оцінити комплексно, але історії респонденток свідчать, що це не поодинока ситуація. Масштабність та системність неможливо виміряти в умовах закритого ринку та непрозорих політик оплати праці. Ефективними можуть бути політика прозорості (грейди/критерії, за якими оцінюється робота; КРІ чи інші показники ефективності); також важливою є освітньо-консультаційна компонента. Деякі респондентки переконані, що оплата залежить від того, яку суму жінка називає на співбесіді. Однак, це не провина жінки, адже в цьому випадку накладаються патріархальні установки, які роками вкорінені в Україні, та наявність так званих «скляних стель» (обмежене кар'єрне просування жінок). У інтерв’ю з медійницями чітко простежується думка, що журналістика залишається переважно жіночою професією через низький рівень зарплат.
  • Переважна більшість опитаних медійниць зазнавали дискримінації чи насильства на роботі. Серед найбільш поширених практик — психологічне насильство, сексизм та карʼєрна дискримінація. Найчастіше їхнім джерелом були герої матеріалів, але нерідко — колеги чи керівники з медіа.
  • Коли журналісткам доводиться частіше взаємодіяти із військовими в умовах посилення збройної агресії Росії в Україні, ризики дискримінації зростають, адже армія все ще залишається однією з найбільш патріархальних інституцій у суспільстві.
  • Небезпечні умови роботи на війні ще більше звужують карʼєрні можливості для жінок через стереотипне ставлення до жінки як в першу чергу до матері, «слабшої» тощо.
  • Формалізовані політики недискримінації та гендерної рівності часто відсутні в редакціях навіть у толерантних колективах. Це сприймається як щось зрозуміле за замовчуванням. Втім, наявність прописаних та прозорих правил може слугувати не так способом розв’язання конфліктів, як декларацією цінностей, сприяти інтеграції нових співробітниць та співробітників. Це також потужний сигнал читачам, глядачам і слухачам — ми цінуємо наших співробітників та співробітниць, маємо нульову терпимість до дискримінації. Дослідження також фіксує, що в редакціях, на керівних посадах в яких більше представлені жінки, ставлення до політик рівності та недискримінації є позитивнішим.

Резюме дослідження

Війна ще більше звужує простір до відстоювання політик рівності, це здається менш актуальним, хоча, згідно зі статистикою дискримінація і насильство в такий час тільки зростають. Ризики для жінок в медіа особливо посилюються через фізичні та економічні загрози, зростання навантаження як на роботі, що є суспільно важливою, так і у позаробочий час, коли йдеться про потребу піклуватися про рідних, особливо, якщо вони опиняються в небезпеці через бойові дії в Україні.

Дослідження також виявило кореляцію між рівнем безпеки для журналісток на роботі та репрезентацією жінок у керівництві медіа (принаймні у вибірці цього дослідження).

Переважна більшість респонденток дослідження підтримують ідеї рівності та більшою чи меншою мірою погоджуються із твердженням, що українським медійницям потрібна професійна жіноча організація, що сприяла б формуванню культури гендерної чутливості в медіа, а також могла допомагати жінкам зростати професійно та підтримувати одна одну в реалізації, карʼєрі та інших соціальних ролях, надаючи, зокрема, психологічну, юридичну та менторську допомогу.

Це дослідження стало можливим завдяки проєкту «Посилення спроможності українських медійниць відповідати на виклики воєнного стану в Україні», що реалізовувався ГО «Жінки в медіа» за підтримки Українського Жіночого Фонду. Відповідальність за зміст інформації несуть авторки.

Повна версія дослідження з рекомендаціями.

У разі запитань звертайтеся до Лізи Кузьменко.
 

18 січня 2023
Поширити в Telegram
95
Завантажити у форматі: PDF (7.9 МБ)
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою