Що таке феміністичний урбанізм?

Уже не раз доведено: набагато простіше зрівняти гори із землею,

аніж змінити патріархальні цінності.

Террі Іґлтон

Гендерна перспектива в урбанізмі починається з усвідомлення, що місто не є гендерно нейтральним: наші міста й житлові райони сформовано довголітнім пануванням патріархального суспільства. Фізична форма просторів сприяє збереженню й відтворенню патріархатних норм і цінностей. Тому феміністичний урбанізм пропонує при плануванні міста відмовитися брати за норму білого працездатного гетеросексуального цисгендерного чоловіка, а всіх інших сприймати як варіації цієї норми, натомість маргінальні групи мають стати центральними[1]^,[2].

У березні 2021 року у Великій Британії сталася трагедія — вночі з вулиці викрали і потім убили Сару Еверард (Sarah Everard). Її тіло знайшли через три дні, вбивцею виявився поліцейський. Цей жахливий випадок викликав хвилю розпачу в британських жительок: тисячі жінок вийшли на вулиці вшанувати пам’ять загиблої.

Твіттер заполонили пости жінок, у яких вони ділилися своїми «тактиками» як не бути зґвалтованою. Радили перевірити, чи не надто зухвало ти одягнена, тримати ключі в спітнілій долоні, пришвидшити ходу, вдаючи, ніби голосно розмовляєш із кимось по телефону і тебе повинні зустріти, вдавати, що слухаєш музику, а насправді уважно прислухуватися, що відбувається поруч, уникати слабоосвітлених і небезпечних вулиць. Такий собі To-do перелік жінок у всьому світі для просто нічних переміщень по місту.

Протестувальниці справедливо запитували, скільки ще треба вдаватися до цих «тактик» і коли місто нарешті стане безпечним для жінок.

Джерело: Kimberley Tell для Errr Magazine

Британський уряд пообіцяв ужити заходів якнайшвидше і збільшив фонд з облаштування безпечних доріг (Safer Streets fund) на 25 млн фунтів стерлінгів. Гроші підуть на додаткове освітлення вулиць і встановлення відеонагляду. Частину коштів буде витрачено на пілотний проєкт Project Vigilant, який запустили 2019 року в Оксфорді. Це проєкт поліцейських під прикриттям, які патрулюють місто, зокрема в барах. Його мета — виявляти людей з ознаками насильницької поведінки, як-от сексуальні домагання, недоречні дотики[3]^,[4].

Хоча багато політиків, серед них докторка Еллі Косґрейв (Ellie Cosgrave), котра викладає курс урбаністичних інновацій і політики в Університетському коледжі Лондона (University College London), саркастично стверджують, що не можна просто збільшити кількість ліхтарів на дорогах і чекати, ніби зменшиться кількість злочинів, рандомізований контрольований експеримент у Нью-Йорку Crime Lab 2016 довів[5], що таки можна. Під час експерименту в частині житлових комплексів зробили додаткове освітлення, а частину залишили без змін. Через пів року кількість злочинів у краще освітлених районах зменшилася на 36 %.

В Україні відбуваються схожі рухи. У передмові до книжки Девіда Гарвi «Бунтівні міста»[6] соціологиня й дослідниця міської проблематики Альона Ляшева згадує львівські вечірні марші «Поверни собі ніч». Учасниці маршів озвучують засадничі проблеми: «У добі не має бути часу для насилля! Якщо на нас нападають уночі, це не наша провина, що ми “не там” і “не тоді” ходили, а проблема міста, бо воно не облаштоване так, щоб почуватися безпечно й комфортно. Неосвітлені вулиці, неактивна реакція на дзвінки в поліції, незручна транспортна розв’язка — усе це впливає на якість і безпеку життя»[7].

Те, що такі «нічні рухи» відбуваються з 1970-х років по всьому світу, означає, що жінкам досі не вдалося вибороти безпечне місто для себе.

Джерело: Таня Джафарова (фейсбук @dzafarowa)

Крім очевидних небезпек, феміністичний урбанізм звертає увагу на малопомітні вади в управлінні містами. У 2001 році шведське місто Карлскуг вирішило змінити політичний курс і взяти за основу принципи гендерного мейнстримінгу. На одному із засідань міської адміністрації прозвучав жарт, що принаймні графіки розчищення снігу залишаться незмінними. Проте активістки довели, що це не так.

Хоча сам по собі сніг не дискримінує, рішення про те, які дороги й зони пріоритетні для розчищення, свідчить, хто насправді важливі для міста. У всіх містах Швеції насамперед розчищають магістральні дороги і тільки потім пішохідні тротуари й велосипедні доріжки. За статистикою, з різних причин жінки найбільше використовують пішохідні зони і міський транспорт, тоді як чоловіки воліють пересуватися в особистому авто[8]. І навіть якщо в сім’ї є авто, ним, найпевніше, користуватиметься чоловік[9].

Спираючись на ці дані, міська рада вирішила змінити графік прибирання снігу і віддати перевагу потребам пішоходів і тих, хто користується міським транспортом. Уже через рік інновація принесла помітні вигоди для жительок і жителів міста і так само для економіки. Витрати на лікування травм і на соціальні виплати пішоходам, які травмувалися на слизьких пішохідних доріжках, тільки за один сезон сягали 36 млн крон (1,6 млн доларів). Це дуже приблизна оцінка, яка не враховує звернення в приватні лікарні, але навіть ця цифра перевищує витрати на нову стратегію очистки снігу більш ніж удвічі.

Заступник мера Стокгольма з транспортних питань Деніел Хелден (Daniel Helldén) зазначив, що такий спосіб снігоприбирання в місті ще й спонукає населення використовувати альтернативні автомобілям способи пересування містом[10].

Ще одна неочевидна сфера, у якій панують гендерні нерівності, — маршрути пересування по місту. Дослідження свідчать, що у чоловіків частіше простий маршрут — з дому на роботу і назад. У жінок, які мусять доглядати дітей і старих батьків, складніші маршрути: відвезти дітей до школи, поїхати на роботу, заїхати по продукти для матері тощо. Результати недавніх досліджень у Нью-Йорку приголомшують: через цю різницю жінки щомісяця витрачають на $100 більше[11].

Приклад міста, де невеликі покращення бодай фінансово полегшили життя жінок, — Лондон. У 2016 році тут запровадили пересадочний автобусний тариф. Раніше пасажир(к)и автобусів (57 % яких становлять жінки) мусили платити за кожну поїздку окремо, відтепер один і той самий квиток дійсний цілу годину, що дає змогу зробити кілька поїздок за ту саму ціну[12].

То яким має бути міське майбутнє, сповнене турботи про всіх його жителів і жительок? Безпека, доступний транспорт, незасніжені тротуари, чисті й безпечні громадські вбиральні, доступні громадські парки. Як пише Світлана Шліпченко: «Відхід від чорно-білої — бінарної [...] перспективи означає в певному сенсі “де-фетишизацію” поняття міста як технократичної дефініції, коли місто розглядається як просторова структура, створена для абстрактних “користувачів”, де організація та функції цього урбаністичного простору продиктовано “об’єктивними потребами” консолідованого, стандартизованого суспільства та “середньостатистичного” мешканця»[13].

Усвідомлення розмаїтости населення, бачення всіх груп жителів і жительок, врахування і балансування їхніх потреб — шлях до створення феміністичного міста. Міста, де бар’єри — фізичні й соціальні, демонтовано.