4292 
Організатор_ки заходу мали на меті привернути увагу до байдужості правоохоронних органів щодо прав ЛГБТ, браку інструментів для застосування передбачених законом санкцій та небажання влади дотримуватися Національної стратегії у сфері прав людини.
2017 року Центром «Наш світ» було задокументовано 226 випадків дій на ґрунті гомо- чи трансфобії, дискримінації та інших порушень прав ЛГБТ в Україні (20 із них трапилися 2016, решта — 206 випадків — 2017 року). Лідером серед регіонів стали Київ і область — 57 кейсів. Однак це може бути спричинено тим, що у столиці життя ЛГБТКІ значно розвинутіше, і люди не так бояться говорити про причини, через які стали жертвами.
Притягнути винних до відповідальності за спеціальною статтею 161 Кримінального Кодексу (Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками) і досі лишається справою не з легких. Адже «сексуальна орієнтація» чи «гендерна ідентичність» у Законі не згадуються, вони передбачені словами «та іншими ознаками». І якщо ЛГБТ стають жертвами подібних злочинів, замість допомоги й підтримки у правоохоронних органах на них чекає лише друге коло пекла. Розповісти справжні причини злочину, перенести допити, що часто проводять не дотримуючись конфіденційності, а потім іще і вмовити поліцейського/-ку оформити справу саме за статтею 161, довівши, що сексуальна орієнтація чи гендерна ідентичність таки входять до інших ознак. Як зазначила адвокатка Оксана Гузь, часто жертвам і їхнім захисникам/-цям самим доводиться розслідувати злочини, скоєні проти них же.
Важливо, що серед причин супротиву поліцейських 161-й статті трапляються не лише гомо- чи трансфобія. Попри запевняння Національного координатора з питань запобігання та протидії злочинам на ґрунті ненависті Олексія Крюкова, що майже 100% слідчих навчені працювати зі злочинами такої категорії, практика свідчить про зовсім інше. У більшості випадків працівники_ці поліції воліють «підмінити» 161 статтю звичайним хуліганством. Адже процедура для останнього —легша: там і склад зрозумілий, і суд знає, що робити. Читати спеціальні методички, доводити наявність дискримінації й писати звіти (161 стаття підконтрольна) слідчі, які мають на руках по кількасот справ, певна річ, не будуть.
Іще 2015 року активіст_кам здавалося, що ухвалення Плану дій із реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року мало би змінити ситуацію. Одначе станом на лютий 2018, за оцінкам українських правозахисних організацій, рівень виконання Плану не перевищує 25%. Принципові для ЛГБТ заходи, передбачені пунктом 105 (у тому числі посилення кримінальної відповідальності за злочини, скоєні на ґрунті гомо- чи трансфобії) досі існують на лише папері.
Супротив боротьбі проти дискримінації на найвищому рівні пояснюється просто — страхом втратити електоральні шанси. І поки прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо публічно просить вибачення за дії уряду в ЛГБТ-спільноти, українські політики_ні продовжують стояти на киті «Традиційних Цінностей» (читайте: підживлювати стереотипні уявлення суспільства).
На думку активістів та активісток складових для підвищення правової безпеки ЛГБТКІ кілька. Це виконання Плану дій із реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, ухвала змін до законодавства щодо злочинів на ґрунті ненависті та превенція таких злочинів.
У Верховній Раді вже зареєстровано законопроект 3501, яким передбачено зміни до статті 161 ККУ, що зроблять відповідальність за дискримінацію адміністративною і значно спростять процедуру слідства й суду. Окрім того, його ухвала забезпечить повну реалізацію Плану дій щодо лібералізації ЄС візового режиму для України.
Утім, проголошувати тотальну «зраду» таки не варто. Активіст_ки зазначають: Революція гідності зробила суспільство толерантнішим. Щорічне дослідження ILGA “Rainbow Europe” («Веселкова Європа») протягом останніх трьох років засвідчує покращення ситуації з правами ЛГБТ. Порівняно з попереднім роком Україна набрала на 5,7% критеріїв більше. На практиці ж стало можливим проведення Маршу рівності в Києві; у Запоріжжі та Чернівцях завдяки спеціальним тренінгам поліція навчилася забезпечувати громадський порядок під час заходів «підвищеного ризику». А конференція 23 лютого і взагалі відбулася без правоохоронних органів.
Утім, ці досягнення стали можливими лише завдяки неурядовій активності. І якою б потужною вона не була, забезпечити дотримання прав ЛГБТ спільноти можна лише ухваленням дієвого законодавства, що виключить толерування будь-якої дискримінації. Одначе для цього потрібна політична воля, якої слугам і служницям «традиційних цінностей» поки бракує.
Авторка: Дарина Мізіна.
