2642 «Scary to Say» — це соціальний фотопроект у жанрі storytelling, покликаний допомогти людям знайти відповіді на складні питання, пов'язані з моральним і фізичним насильством.
У проекті представлені реальні історії жінок, яким довелося мати цей непростий досвід. Це історії сміливих, тих, хто щодня працює над прийняттям себе, свого тіла і світу навколо. Ці жінки знайшли в собі сили поділитися своїми думками і переживаннями, попри прийнятої в таких випадках інформаційної та соціальної ізоляції.
Історії є достовірно описаними зі слів учасниць проекту, без драматичних спотворень і непотрібних нагнітань.
Ідеєю, що проходить червоною ниткою через все розказане, є те, що саме явища насильства не має насправді градацій. Насильство не може бути «легким» і «важким», воно народжується безпосередньо з насильства, дає відбиток на всю подальше життя, і якщо з цим не працювати, насильство неминуче призводить до інших форм насильства, включно з аутоагресією і саморуйнуванням.
Перформерка: Анна Муханова
Перфоманс «Під покровом. Історія сорому»
Перепарація проживання досвіду насильства і його наслідків у середовищі звинувачення жертви і замовчування.
Музичним оформленням до перформансу стане ембієнт-мікс від Кати Халанської, музиканта і резидента проекту Sonar.
У рамках експозиції буде представлений фотопроект.
Фототографка: Діана Баришевська
Фотопроект збудований як серія монохромних фото, позбавлених звичних ординарних фарб життя. Кожна з історій представлена трьома фото: перше фото - портрет; друге — частина тіла, яка несе в собі найбільш явний відбиток пережитого насильства і третє — річ, що нагадує про ті події.
Художниці:
Ганна Муханова — «Під покровом», «Історія сорому»
Вероніка Яровенко — «Тріп у самоті»
ОДНА З ІСТОРІЙ ФОТОПРОЕКТУ:
Мне было 9 лет, мои родители развелись, мне было очень сложно пережить развод. После него мы жили отдельно, у моей мамы появлялись новые мужчины. Однажды у нас был сосед, а у него был знакомый, который ремонтирует телевизоры, мама с ним сошлась, и он много пил, странная личность. Эту историю я вспомнила уже будучи взрослой
(Плачет)
У меня был шок, что подсознательно я стерла пол детства себе, и не понимала почему я не помню. Сейчас уже легче. Я не помню все в подробностях. Я лежала на диване, отдыхала и он лег рядом, он меня трогал везде, где не стоит трогать 11 летних девочек, дальше прикосновений не зашло, ему что-то помешало. Я помню запахи, состояние шока, страх, это было ужасно. Этот человек не долго был в нашей жизни. Больше такого не повторялось. Из-за этой ситуации мне сейчас сложно общаться с мужчинами, особенно которые пьют. О этом мужчине говорили, но я избегала этих разговоров. Как-то мама сказала мне, что он умер, и я помню состояние, я радовалась что он умер, на самом деле радоваться смерти человека - не в моей натуре. В жизни это мне дало много психологических проблем. Я работаю над этим, и это дает мне силы двигаться, больше я не позволяю такого делать со мной. Это сделало меня сильнее после последних отношений с молодым человеком, который очень сильно подавлял меня психологически, после него я очень часто была в депрессиях, и это все навалилось, и я начала с терапевтом работать над своим детством. Травма осталась, говорить об этом больно. Я жалею что никому не рассказала об этом.Я была не так близка с мамой. Теперь я та кто есть, и имея такой опыт я могу помогать детям.
Локація: Київ, вул. Дегтярівська 13/14.
