3302 
Сольдаду Ковалісі - мусульманин, транс-людина та транс-активіст, який утік з Сибіру в Україну через численні погрози й побиття на ґрунті ненависті, агресії, байдужості або захисту "традиційних цінностей". В Україні він знайшов безпеку, дім, сім'ю. Але, на жаль, на офіційному рівні українська держава не підтримала Сольдаду: йому відмовили в статусі біженця через недостатню кількість доказів щодо переслідування в Росії як транс-активіста.
Сольдаду просить підписати петицію про зміни в міграційній політиці України, щоб допомогти йому та іншим біженцям з авторитарних пострадянських держав: журналістам, правозахисникам, активістам, яким загрожують катування та переслідування в рідних країнах.
На ресурсі "Новое время" Сольдаду веде блог, у якому описує свій досвід транс-захисної діяльності та життя у Росії:
Коли я, як трансгендер, відстоював свої права в РФ, мене п’ять разів били люди, що гучно викрикували, як ненавидять мене через мою активну діяльність. Вони вигукували образи, заносячи ноги над моїм тілом посеред білого дня. Повз проходили перехожі. Хтось намагався запитати, що відбувається. Їм відповіли, що б’ють “збоченку”, “лесбійку”, “бабу-мужика”, і перехожі спокійно йшли собі далі. Це, на думку ДМСУ, є “спокійним співіснуванням”.
Дільничний поліцейський спостерігав як мене б’ють із застиглим виразом обличчя. Знаєте, таке карикатурно кругле холодне обличчя. Воно мені часом сниться у нічних жахіттях.
Потім мене били ввечері, коли я поспішав додому з роботи. Підло, зі спини. Напевно, щоб в очі не дивитися. Ввечері хлопці з угрупування “Окупай-педофіляй” вибивали пробки в моїй квартирі, щоб я вийшов у під’їзд. Спочатку я запевняв себе, що мені тільки здається наче це переслідування, але це тривало кілька днів підряд. А якось вони справді спробували вибити мої двері (знову голосно вигукуючи, що я, “збоченка” і маю відчинити їм двері). На щастя, двері витримали. Всі ті ночі я не виходив і лягав спати в джинсах і светрі – якщо двері таки виб’ють, я б захищався одягненим.
Після того випадку я вже не викликав поліцію. Я втратив у неї віру, після того як поліцейський спокійно спостерігав, як мене б’ють, а також коли в поліцейському відділку відмовилися приймати мою заяву. Мені порадили: “Знайди нормального мужика, і все в твоєму житті налагодиться”. Крім того, я боявся поліцію, бо раніше інші трансгендерні люди розповідали мені, що їх там ґвалтували. Тому я просто продовжував заносити свої та чужі історії до звітів неурядових організацій, з якими співпрацював.
Я не ходив до лікарів: вони вже показали, що не краще за поліцію. Наприклад, кілька разів “швидка” відмовилася надавати мені медичну допомогу. Лікарі сказали, що їм “огидно все це”. За мої ж гроші травматолог вирвав мені нігті без знеболювального. І таких історій безліч.
Дружина Сольдаду Ніна Ходорівська усіляко його підтримує. Вона створила кампанію #сольдадузалишайся. За останньою інформацією, отриманою від неї, судове засідання в першій інстанції суду було заплановане на 17 січня. Засідання відбулося, але фактично розгляд справи перенесли на 19 березня на 10:40, адже на цей раз вони з їхньою адвокаткою додали багато нової інформації до справи і надіслали запити в ДМСУ. Оскільки ДМСУ не встигла обробити ці дані, розгляд було перенесено.
Ми будемо продовжувати інформаційну кампанію, запрошуємо людей стежити, в нас є кілька ідей про креативні акції і флешмоби, щоб більше розкрити цю тему. Тому що ДМСУ видає якісь абсурдні документи, і ми не хочемо про це мовчати, адже є багато біженців, які не володіють мовою і не мають правозахисних зв'язків в УКраїні, тому не можуть собі дозволити говорити про це, але ДМСУ впливає і на їхні долі також.
Ніна Ходорівська
Також Ніну і Сольдаду неодноразово було зламано пошту й видалено всі повідомлення, які могли слугувати доказом того, що він справді транс-активіст, який втік з Росії.
Петиція - це шанс допомогти Сольдаду зробити Україну для нього справжнім домом, де він вільний від жорстокості. Кожен підпис підтримає його у боротьбі за право своє та інших на справедливість.
