15 листопада, 2019

Більше не "Свято чоловіків і ста грам"

14 жовтня 2019
Тамара Злобіна
2016 рік запам'ятався мені великою кількістю гендерних скандалів. Це і добре, і зле. Зле, що сексизм існує, добре - що усе більше людей критично ставиться до цього явища і готові публічно про це говорити. У блогах на "Гендер в деталях" мені б хотілось більше міркувати про актуальні події, ділитись спостереженнями і знахідками. І щоб усе це не губилось, як у бездонній стрічці фейсбуку, а створювало видиме та стабільне поле обміну та взаємодії. Щоб відчувати, що разом ми - сила.

Вітаю захисників і захисниць України!


Не лише тих, хто воює зі зброєю – але і всіх тих, хто воює з корупцією, цинізмом та пропагандою, хто винаходить, залучає інвестиції, та представляє Україну в світі. Адже в гібридній війні найважливіший фронт – інформаційний та дипломатичний.


З жахом спостерігаю, як у дитсадках та школах, та й в дорослих офісах теж, батьки перетворюють цей день на "свято хлопчиків", коли дарують шкарпетки і випивають сто грам "за наших мущін".


Жахає сліпота і байдужість як до жінок, які служать у війську, так і до ветеранів та тих, хто служить зараз, яких повно у кожному місті, які є серед знайомих у будь-кого.



Замість того, щоб сходити з дітьми в гості до когось, хто повернувся/повернулась з війни, щоб зібрати гроші на сотні потреб, які все ще є, щоб написати листи вдячності з малюнками – замість того, щоб власне подякувати захисникам і захисницям, наповнити цей день щирою теплотою і людяністю, повсюдно влаштовують "свята" і "лінійки", на яких "вітають хлопчиків" і дарують їм подарунки.


Цю профанацію пояснюють тим, що це мовляв наші майбутні захисники, і їх потрібно в такому дусі виховувати. Цікаво, чого це насправді навчить дітей? Ще нічого не зробив, а тобі вже подякували і подарунок подарували. А тих, хто насправді заслужив на подяки, проігнорували...


Коли ж дорослі люди, яких уже виховувати не треба, збирають гроші та вітають своїх колег по роботі з "чоловічим святом", замість того щоб вислати ці гроші на лікування реальним ветеранам, абсурд зашкалює.


Я довго думала, що у цьому найгірше. Совкова інерція? Гендерні стереотипи? Егоїзм?


Повне відчуття безвідповідальності та не-залученості у важливі процеси твоєї країни?


Доволі погано те, що люди не розрізняють між стереотипом і реальністю.


Гендерна роль чоловіка – захищати, отож вітаємо чоловіків, кількість жінок на фронті значення не має.


Захисник – це такий герой з фільмів з Арнольдом Шварцнегером, у якого ніколи не закінчуються набої, а вороги розлітаються на всі боки від насуплених брів. У цього захисника-стереотипа не буває поранень, травм, потреб, корумпованого керівництва і пост-травматичного синдрому. Тому його потрібно лише вітати і вшановувати, а допомагати, розуміти, підтримувати – не обов'язково.


Але ж в реальності все по-іншому.


Найгірше те, що величезна кількість людей в Україні має потребу в гендерних святах, "святі жінок" і "святі чоловіків". Коли їх вітають просто, бо так, коли можна випити, розслабитись, і піти додому раніше, коли "і на нашу вулицю прийшло свято". Коли нічого не потрібно робити, але тебе все рівно привітають і похвалять. Коли є нагода проявити увагу до оточуючих в санкціонований, шаблонний спосіб, а напрягатись, вигадувати щось і доброзичливо взаємодіяти щодня не треба. Коли можна поумілятись на святі, які ж у нас мімімі синочки, захисники, і не задумуватись, що ж таке гібридна війна, і яким навикам потрібно вчити дітей сьогодні, щоб вони мали хороші перспективи у ХХІ столітті.


І щоб наша країна мала ці перспективи.


Дякую усім, хто задумується!