За право бути собою та щиро прийняти іншого!

Любов… це головне у життя людини. Тому, на Прайді, 23 червня: «Борись, кохай, права не віддавай!».
Серед супротивників – ненависть та погрози «горіти у пеклі». Хоча Бог є любов. А ненависть – то таке емоційне місце (як стан душі), де Бога нема. Люди, може щось не так у нашому суспільстві?….Чи вам, поборникам «традиційної» родини (агов, що ви знаєте про традиції нашого народу? Толерантність – це традиція чи вже ні?), так заважають жити представники ЛГБТ-спільноти? Серед них часто більше любові один до одного, дружніх стосунків, ніж у будь-якій групі гетеросексуальних людей. Бо вони відчувають власну «іншість».
Тепер про те, заради чого проводяться такі заходи. Перше, заради того, щоб привернути уваги до дотримання прав певної вразливої спільноти (юридичні, зокрема, майнові права, право на вільний вибір професії, право на юридичне закріплення партнерських стосунків тощо). До них самих та до їх близьких. Родичів, друзів тощо. По-друге, це шоу-фестиваль, якій проходить мирно та доброзичливо у багатьох містах Європи. Для всіх, хто має відстоювати власні права? Будь ласка, на власний прайд, якщо не до вподоби цей! До речі, на Прайді не було жодного потужного гасла, що стосується виключно представників ЛГБТ-спільноти. За рівні права, рівні можливості, проти дискримінації, проти цькування!
У нас не все добре у суспільстві для людей, з обмеженими можливостями, для батьків з немовлятами (особливо взимку, дитячій візочок не снігохід – як багатодітний батько маю власний досвід), а які проблеми для людей, що мають ускладнення при пересуванні чи вади опорно-рухомого апарату, які мають особливі потреби у комунікаціях чи адаптації до суспільних вимог!…
Важко у місті людям похилого віку, бо не вистачає зручних пандусів, сходинок, ліфтів…
Це все – про права. Рівні для всіх.
Кожен, хто вийшов на акції протесту проти Прайду, якщо б віддав цей час на продуктивну працю, а зароблені гроші витратив створення зручного для всіх життєвого простору міста, зробив би велику добру справу. А повнолітні «діти», і не «свідомі» власних уподобань дорослі, якщо у них є потреба кохати у не традиційних для вас спосіб, її реалізують незалежно від протестів. Або будуть все життя відчувати власну сегрегацію, залишаючись нещасними людьми.
Щасливі люди можуть розбудувати щасливу країну та толерантну, процвітаючу державу.
А нещасні – ні!