20 вересня, 2017

Як відображається жіноча освіта в популярній культурі?

4 липня 2017

Ніколи не задумувались? В 2 класі в мене були уроки християнської етики. «Боже, дякую тобі за ласку, що можу ходити до школи і вчитися». Ці слова виглядали якимись дивними. Що це за ласка в ходінні до школи? Так, не завжди приємний обов’язок. Як я зрозуміла потім – право. Право, котре мають не всі.
Першим шоком були «Товаришки» Олени Пчілки. Просто хороше оповідання: дві подруги з села на Полтавщині їдуть в Швейцарію, щоб здобути медичну освіту(«В університет їду. Тут не пускають – поїдемо за границю»). Одна таки повертається і стає фельдшеркою. Тобто на зворотній дорозі у Відні вона бонусом вивчає акушерську справу, стає кваліфікованою спеціалісткою, та як потім сама зізнається товаришам, що немає права робити важних штук «до прибитія врача.» і, врятувавши життя (черговій?) породіллі каже: «Поки би поїхали до врача, та поки він з ласки своєї би приїхав до простої баби, то тая баба може б досі й на світі не жила! А ще до того, ваш врач може б і не потрапив того, що слід було зробити» (курсив мій). В чому шок спитаєте ви? А в тому, що десь у той час моя подруга лаштувалася вступити в медичний, тут в Україні (і зараз вона хороша спеціалістка), і це сприймалось природньо, і ми знали лікарок. І страшно було подумати, що якихось 100-150 років тому це все було недоступне. «Товаришки» були написані в 1887.
У 1905 Леся Українка пише оповідання «Приязнь» - про двох дівчат різного стану – панночку Юзю та селянку Дарку. Маленькою Юзя не розуміє нащо учиться, а потім — «твердо знала, нащо й пощо треба вчитися, а власне, «щоб уміти показатися в товаристві, щоб не сміялися люди, щоб бути не гіршою від інших і щоб інші навіть заздрили»».
У 30-х роках минулого століття Ірина Вільде писала свою трилогію «Метелики на шпильках». Головна героїня романів – Дарка Попович з Веренчанки коло Чернівців. На початку бачимо Дарку 12річною дівчинкою, що нарешті йде в гімназію, переходячи від приватної освіти до державної. Гімназія, зрозуміло, дівоча. Хлопчики навчаються окремо. На Дарку та решту гімназисток чиниться тиск через їх українськість, але поза межами гімназії їм – власне, як і Юзі - особливо немає куди ні прикласти свою гімназійну освіту ні здобути університетську через те, що вони жінки. Зрештою, Дарці це вдається, але кількість перепон на її шляху – вражає.
Але розбавимо сю українську літературу американським кіно. Про 50-ті роки ХХ століття оповідає майже класична «Усмішка Мони Лізи». Героїня Джулії Робертс Кетрін Вотсон викладає в жіночому коледжі Велеслі, вона різко висловлює своє розчарування політикою коледжу «Я думала тут готують керівників, а не їхніх дружин!» (за іронією долі саме в цьому коледжі вчилася Гіларі Родем [Клінтон]).
Тепер я вертаюсь в Україну, навіть в УРСР і говорю про святая святих дитячої літератури Всеволода Нестайка.
«Космонавти з нашого будинку» (їх частина відома також як«Космо-Натка») – кумедна історія про дружбу і дитинство: Котька і Натка дружили «з пелюшок», «А потім раптом Котька зробився хлопцем і сказав Натці: "Ти — баба!"…Так вони перестали бути просто дітьми, а стали хлопчиськом і дівчиськом.» Натка намагається ні в чому не поступатися колишньому товаришу: і плавати вчиться, і на велосипеді кататися, і зрештою рятує горе-космонавтів, що зависли на вірьовках, перевіряючи «невагомість». Зрештою останнє приносить їй визнання хлопчиків: «а ти теж готуйся з нами, добре? Я думаю, згодом жінок теж братимуть космос.», але не автора «І тут Натка не витримала [і заплакала]— вона все ж таки була дівчинка…».
Більш відома дилогія Нестайка «П’ятірка з хвостиком – Одиниця з обманом» розповідає про 4-А і 4-Б класи київської школи. Кожен із розділів присвячений одному-двом героям чи героїням. Маємо відзначити яскравість і розмаїття змальовуваних дівчачих образів, котрі нічим не поступаються хлопчачим. Вони – радянські школярки – дякувати Нестайку – не зациклені на піонерстві, вчаться, товаришують, ведуть громадське життя, сваряться і миряться,підтримують одна одну. Насправді, мені ця дилогія видається трохи недооціненою на фоні знаменитих «Тореадорів з Васюківки».
Трошки guilty pleasure – роман «Щоденники принцеси», насправді серія романів. 14 річна американка Мія Термополіс одного дня виявляє, що є спадкоємицею престолу князівства Женовії. Цікавих моментів там чимало, але в плані освіти цікава репліка матері Мії в 10ій (і останній книзі серії) «Тільки не кажи, що твоїм наступним ступенем стане «місіс»» - якихось 100-150 років, а який контраст з настановою в першу чергу вийти заміж, а якщо вже не вийде зробити це швидко, доведеться знайти собі якесь заняття в чеканні нареченого.
Пам’ятаєте, я писала про перший шок на початку статті? Закінчу шоком недавнім. Це біографічна книга «Я - Малала» лауреатки нобелівської премії миру Малали Юсуфзай. Не віриться, що на початку ХХІ століття все ще є діти, котрим відмовляють в праві на освіту, тому що вони дівчатка.
Ілюстрація з http://apolar.deviantart.com/art/LOST-IN-A-BOOK-672339120 (Герміона і Бель - 2 книголюбки втілені на екрані Еммою Ватсон)

Як відображається жіноча освіта в популярній культурі?