18 листопада, 2017

Феміністичний інтенсив і українські фемінізми

8 листопада 2017
Анна Довгопол
Фемінізмом та гендерними питаннями цікавлюся все своє свідоме життя і хочу розказати про це іншим. Вірю в освіту як в потужний інструмент змін. Давно мріяла про науково-популярний сайт українською мовою про гендерні питання, який можна наповнювати разом, і який би об'єднував зацікавлених людей. Особливо цікавлюся питаннями сексуальності та ідентичності.

Феміністичний інтенсив видався дуже емоційним. Не можу сказати, що не очікувала цього, переглядаючи список учасниць – багатьох знала, і їхні позиції були також відомі з фейсбуку та особистих дискусій. Однак, обговорення спірних для фемінізму питань у спільному колі відбулося чи не вперше в новітній українській історії. Якщо залишити за дужками всі емоції та власні переживання, поділюся кількома власними спостереженнями про стан українського феміністичного руху.


Найперше, на мій погляд, рух у нас таки є. Ще кілька років тому подібних дискусій бути не могло, бо жінок, які називали себе феміністками,в усій Україні було дуже мало. Пам’ятаю, коли приєдналася до фейсбук-спільноти Фемінізм.юа, там було близько 500 учасниць, а зараз вже майже 8 тис. Крім того, на той час спільнота об’єднувала чи не всіх феміністок, що мали акаунти у фейсбуці, а тепер багато не присутні там з різних причин, але найчастіше – з ідейних. І це саме цікаве - в українському феміністичному русі нас вже так багато, що є різні позиції, і є, кому з цим дискутувати. Це – позитивна сторона.


Але як і в інших країнах, де феміністичний рух існує набагато давніше (в першу чергу країни Західної Європи та США, або т.з. GlobalNorth), він не однорідний і в ньому є суперечки між тими, хто мають різні позиції на ряд питань. Колись читала, що в США навіть до бійок доходило. На щастя, ми поки дискутували словесно, але було гаряче. І хоча ми в Україні проходимо не такий самий шлях, як ті країни, що ми називаємо «західними», де феміністичний рух розвивався з кінця 19 ст, наші дискусії можна умовно назвати суперечностями між другої та третьою (чи четвертою за іншими класифікаціями) хвилями фемінізму.


Звісно, фемінізм як емансипативний рух за права жінок не є явищем виключно незалежної України – подібно до західноєвропейських країн він розвивався на українських територіях, які входили до складу різних держав, вже з кінця 19 ст. Однак внаслідок багатьох факторів ці фемінізми мали свою націоналістичну чи соціалістичну специфіку, а після жовтневої революції «жіноче питання» взагалі оголосили закритим. Тому дискусії 2-3-4 хвиля не могли відбутися у нас в синхронний з західними країнами час, і зараз у нас одночасно розвиваються 2-3 хвилі, знаходячи своїх прихильниць.


Отже, про погляди. Всі, хто поділяють феміністичні погляди, погоджуються, що ми всі живемо у патріархальному світі, де влада розподілена нерівно, і жінки є пригнобленою групою по відношенню до чоловіків, а це несправедливо, соціально обумовлено і потрібно міняти. Однак вже тут спільне закінчується. Феміністки, чиї погляди подібні до корпусу ідей, названих другою хвилею в західних країнах, які себе називають радикальними феміністками (радфем) загалом вважають, що жінки – досить однорідна група, вони в першу чергу потерпають від патріархату, і вирівнювати ситуацію треба, даючи їм більше влади, голосу, сили. Цей погляд розглядає жінок як тих, хто народилися з жіночими статевими органами, мали жіночу соціалізацію, а отже, не вітає транс гендерних жінок та чоловіків у своїй групі. Цей погляд також вважає, серед іншого, що проституція, порнографія, БДСМ є виключно насильницькими практиками щодо жінок, і мусять бути зупиненими незважаючи ні на що.


З іншого боку, феміністки натхненні ідеями інтерсекціоналізму (умовно відповідає третій або четвертій хвилям фемінізму), схильні розглядати фемінізм як емансипативну систему поглядів, яка передбачає, що жінки і чоловіки не є однорідними групами, а патріархат вибудовує не лише гендерні, але й інші ієрархії, і часто всередині однієї групи (наприклад, білі гетеро сексуальні жінки у порівнянні з чорними гомосексуальними жінками). Ці погляди також є транс-інклюзивними та секс-позитивними, розглядаючи секс як потенційно емансипативну практику для жінки, яка може вибирати і порнографію, і БДСМ та інші практики за власним бажанням (звісно, мова не йде про примус та насилля). У цій парадигмі важливим є надання голосу різним пригнобленим групам, важливість індивідуального досвіду та переконання, що свобода та рівність неможливі без викорінення всіх форм пригноблення, а не лише заснованого на статевій належності.


Звичайно, це дуже схематичний опис тієї багатогранної спільноти людей з різними поглядами та практиками, де є безліч нюансів. Мені хотілося лише окреслити якісь важливі, ключові, на мій погляд, тенденції, які формують феміністичну спільноту і обумовлюють ті дискусії та дії, які відбуваються всередині спільноти та проявляються в активізмі різних її учасниць.

Феміністичний інтенсив і українські фемінізми