20 вересня, 2017

Чому маршів не було в Україні

27 січня 2017
Марія Дмитрієва
Експерт_ка: Марія Дмитрієва

Українська ліва націоналістична радикальна феміністка, блогерка, гендерна дослідниця, перекладачка, засновниця і модераторка Фемінізм-УА.

Коментар до статті: Четверта хвиля фемінізму?

Коли жінки в багатьох країнах по всьому світові виходили на марш солідарності із жінками Америки, які протестували проти мізогінної політики новообраного президента Дональда Трампа, в Україні акція солідарності була лише одна – в Ужгороді. Перед маршем і після нього у фейсбуці чимало просунутих пань і панів питали – а що ж в Україні феміністки такі недолугі і грантожерні жіночі організації такі неорганізовані, що не вийшли на марш солідарності з американками. 


На мій погляд, у відсутності такого маршу в Україні немає нічого дивного: в країні, виснаженій революцією і війною, в людей нема сил на акції солідарності з країнами Першого світу. Дивує прагнення цих здивованих людей знайти собі привід для гордощів чужим коштом – щоб хтось інші, а не вони, організували і провели такий марш, а от вони пишатимуться, що Україна разом із цивілізованим світом. 


Про претензії до жіночих громадських організацій, чому вони, мовляв, не організують у нас марш – як в Штатах, мені теж є що додати: левову частку грантів отримує держава і державні установи. А те, що отримують громадські організації, розписано до останнього цента – і без погодження із грантодавцями на інші потреби витрачати їх не можна. Профільних гендерних організацій в нас як таких не існує. Існують громадські організації, які займаються, скажімо, певними аспектами захисту прав жінок – чи пишуть проекти на ці теми, щоб отримати фінансування, і під них отримують кошти від міжнародних донорів (бо місцева влада на такі речі гроші дає рідко і дуже мало, якщо взагалі) – і донори суворо вимагають звітності за кожну витрачену суму. Відповідно, такі НДО не можуть самі розпоряджатися цими грішми. Ті ж організації, в яких є хоч якісь власні кошти, їх зазвичай розподіляють і витрачають до копійки. В цих організаціях зазвичай дуже багато роботи і дуже мало грошей, а відповідно, і мало ресурсу для організації отаких спонтанних неоплачуваних акцій. Їх за це, звичайно, можна звинувачувати -- але бажаючих їх покритикувати вистачає і без феміністок. 


Низові феміністські ініціативи в Україні є, небагато, але є. І їм би дуже пішла на користь підтримка, розуміння і участь – а не критика і претензії.