28 січня, 2020

Гендерно зумовлене насильство щодо жінок із наркозалежністю

5 грудня 2019

АВТОРКА: Галина Корнієнко






Жінки, які живуть з наркозалежністю, часто стають постраждалими від сімейного або гендерно обумовленого насильства. Фахівці Благодійного Фонду «Надія та Довіра» в рамках проекту PITCH з залученням лідерок Всеукраїнського об’єднання наркозалежних жінок «ВОНА» провели анкетування представниць спільноти.


Усього було опитано 97 жінок з різних регіонів України з тривалим, понад 5 років, стажем вживання наркотичних речовин. Дані дослідження шокують.


Кожна третя опитана жінка вказала, що вона стикалася з різноманітними випадками екномічного, психологічного та фізичного насильства. При цьому показово, що тільки  4% опитаних повідомили, що отримали допомогу від співробітників правоохоронних органів, коли по неї зверталися.


Чи не тому не вважають за потрібне звертатися до співробітників Національної поліції України 51% жінок, які взяли участь в анкетуванні. Ще 35% побоюються залишитися винними через те, що вживають наркотики. А  41% жінок повідомили про випадки порушення їхніх прав тими, кого називають правоохоронцями.


Ці статистичні дані знаходять своє підтвердження і в розповідях активісток Всеукраїнського об’єднання наркозалежних жінок «ВОНА». Кожна з них є прикладом чи то бездіяльності, чи то тортур та нелюдського поводження.


Про задоволення


«Я йшла ввечері додому. Здавалося, що все безпечно, довкола багато людей, горять ліхтарі. Проте ззаду до мене підійшов чоловік і я відчула холод металевого леза біля свого горла. І шепіт: «Крикнеш – заріжу». Я не бачила його обличчя, просто йшла в тому напрямку, який він мені вказував. Ми опинились під балконом. Він зробив свою справу і пішов. Я почувала себе надзвичайно брудною, я плакала всю дорогу додому, все розповіла мамі. Ми пішли писати заяву в поліцію. Проте там я не знайшла ні захисту, ні підтримки. Співробітник, який приймав мою заяву сказав: «Що ж, зґвалтування? Обличчя ти не бачила? Не рюмсай, ти ж теж отримала задоволення. Ніхто його шукати не буде, у нас занадто багато справ. Я все ж написала заяву, скаржилася до вищого керівництва. Але результату не було».


Щоб швидше повернутися до дитини


Історії жінок, які живуть з наркозалежністю, свідчать про те, що не гребували сексуальним насильством і самі співробітники поліції.


«Мене та мого чоловіка зупиняли  на вулиці. А в нас вдома дитина, якій ще й року не було. Мені говорили: «Все, затримуємо на три доби». Я плакала і просилася додому, до доньки. Як зараз пам’ятаю цього міліціонера, такий низенький і кривоногий, постійно мав до мене справу. Він відповів на мої прохання: «То тобі хочеться швидше додому? Добре, тільки… і відразу будеш вдома». І мені доводилося це робити. Знаєте, яка в нього була найстрашніша лайка? «Й*на інтелігенція».  Досі огидно згадувати».


Зазнають насильства жінки, які живуть з наркозалежністю і в місцях досудового утримання та позбавленням волі.


Історія двох Світлан


«Це був 1988 рік, нас з Дніпропетровська перевели в слідчий ізолятор у Кривий Ріг, у народі його називають «бублик». Нас зустрічали люди в масках і питали: яка стаття? Ми відповідали – 140-а, і після цього нас змушували присідати 280 разів.  Після такої «зарядки» ми не могли присісти, щоб сходити до туалету, і були змушені п*сяти стоячи. Так трапилося, що в установу якраз приїхала Уповноважена Верховної Ради з прав людини Ніна Іванівна Карпачова, і я розповіла про ці знущання. Наступного дня мене призначили черговою по камері, і за те, що я не витерла пил в місці, куди не могла досягти, мене відправили до карцеру. Там мене били палицею по п’ятках, це доволі серйозний біль. У мене нога до стегна була чорна. Окрім того, мені відбили нирку, і зараз, фактично, у мене працює тільки одна.


Ще в персоналу була розвага, яка називалася «війна». Відкривалися двері, і охоронці починають стріляти по металічних дверях. Всі мають впасти на підлогу, але при цьому встигнувши зібрати свої речі й скрутити матраци. Потім постріли припиняються, і ми всі з камери виходимо чи то вибігаємо  на «шмон» (обшук). Хто виходив перший, і хто виходив останній – того били. Якщо якісь речі залишалися не зібраними, їх обсипали чаєм та пральним порошком, а зверху виливали олію. Показово, що «на шмоні» це все робили співробітниці-жінки».


«Я теж була в слідчому ізоляторі в м. Кривий Ріг. Гра у «війну» тут була постійним явищем. Одна жінка не чекала звуків пострілів, і, мабуть, від переляку у неї зупинилося серце. .. Чи змушували мене присідати? Так. Треба було присідаючи рухатись, тобто присідати і підстрибувати. Пам’ятаю, як це було під час місячних».


Клітка


 «Мені не доводилося бувати в місцях позбавлення волі. Але до райвідділку неодноразово потрапляла. У міліціонерів у нашому місті була популярна розвага – «клітка». Уявіть собі клітку, розміром метр на метр, з металічних прутів. У неї змушували зайти чотирьох дівчат. Далі співробітники райвідділку віддавали накази, наприклад, «Дівки, співайте». Якщо ми не виконуємо наказ, не співаємо, то міліціянти (тоді ще була міліція) спускали собак. Ми змушені були дертися по прутках аж до даху клітки. Вони сміялися. Я вважаю, що це тортури».


«Слава Богу, у неї дітей не буде»


«Мене перевозили у «воронку» при мінус 20. Я дуже сильно змерзла, і в мене почалися проблеми з жіночим здоров’ям, необхідно було терміново робити операцію і видаляти кісту на яєчнику. Хірург знав, що я наркозалежна жінка, і, відходячи від наркозу, я чула як він сказав: «Слава Богу! Я зробив так, що дітей у неї не буде». Дійсно, дітей  у мене нема».


Остання історія теж показова: дані опитування, на яке ми вже посилалися, засвідчили, що тільки 38% опитаних жінок отримали медичну допомогу, коли по неї зверталися. Окремий блок питань стосувався вагітності у жінок, які живуть з наркозалежністю, і дискримінації з боку медичних працівників.  Показово, що тільки 14% опитаних  отримали повністю задовільні медичні послуги в тому разі, коли лікар знав, що пацієнтка вживає наркотичні речовини та/або має позитивний за гепатитом С або ВІЛ статус.


Де отримати допомогу?


Щоб жінки, які живуть з наркозалежністю, не почувалися безправними, Всеукраїнське об’єднання наркозалежних жінок «ВОНА» за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» реалізовує проект «вуличні юристки». Тобто, наркозалежна жінка, яка з недовірою ставиться до соціальних служб, співробітників поліції, медпрацівників та юристів може звернутися до такої ж представниці спільноти – параюристки.


Вуличні юристки не мають юридичної освіти, але пройшли відповідне навчання й можуть підказати, в яку установу звернутися з тою чи іншою проблемою, як написати заяву. Крім того, вони знають проблему з середини. Такі консультації у форматі рівна-рівній стають дієвим інструментом для відстоювання прав. Коли ж знань параюристки не вистачає, вона звертається за безкоштовною допомогою до дружньо налаштованого юриста. Він надає безкоштовну телефонну консультацію.




Коментар від редакції. Цей матеріал – частина міжнародної акції «16 днів активізму проти гендерно зумовленого насильства», яка триває щороку з 25 листопада по 10 грудня. У рамках цієї кампанії активіст_ки, правозахисни_ць, лідер_ки думок і всі охочі долучаютьс до всесвітнього руху проти гендерно зумовленого насильства. Боротися з дискримінацією означає, зокрема, боротися за видимість тих, чиї права порушують. Тому в рамках акції #16днів активізму проти гендерно зумовленого насильства ми хочемо привернути окрему увагу до насильства щодо тих груп жінок, чий голос мало помітний навіть у феміністичній спільноті. Це, зокрема, секс-робітниці, жінки з наркозалежністю та жінки, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі. Наша головна мета проста – укотре наголосити, що насильству немає виправдань.

Гендерно зумовлене насильство щодо жінок із наркозалежністю