Місце України в Gender Gap Report 2025: які проблеми підсвічує статистика

За результатами цьогорічного Звіту щодо гендерного розриву[1] майже 70% розриву вже подолані. Однак до встановлення повної гендерної рівности (за умови збереження цьогорічного поступу) нам іще 123 роки.

До усунення економічної нерівности ще 135 років, а до рівної участи в управлінні аж 162 роки[2].

Ісландія (92,6%) продовжує очолювати Глобальний індекс гендерного розриву, утримуючи перше місце протягом 16 років поспіль, і залишається єдиною економікою, яка з 2022 року подолала понад 90% свого гендерного розриву.

Цікавим є не тільки перелік країн відповідно до їхнього прогресу щодо закриття гендерного розриву, але й аналіз поступу в цілому за окремими показниками (їх усього 14-ть, і в 2025 році в 10-ти з них спостерігалася позитивна динаміка) та регіонами. Варто зауважити: в часі до закриття гендерного розриву лідирує не Європа, а Латинська Америка, яка досягне гендерної рівности в 2082 році (див. рис.).

Рис. Скільки часу потрібно кожному регіону для закриття гендерного розриву

Аналіз охоплює всього 148 країн, із них: 51 країну з високим доходом (61% з яких у Європі); 41 країну з доходом вище від середнього (34% з яких у Латинській Америці та Карибській затоці); 40 країн з рівнем доходу нижче від середнього і 16 із низьким доходом (у цих двох групах переважають країни Африки на південь від Сахари — 40% і 94% відповідно).

Методологія

Методологія обчислення індексу гендерного розриву залишається незмінною з 2006 року, що дозволяє порівнювати результати різних років. Проте варто пам’ятати, що кількість країн у переліку може змінюватися внаслідок доступности (або відсутности) інформації, що вноситиме корективи у положення конкретної країни в рейтингу. Звіт за поточний рік базується на даних минулого (звіт за 2025-й відображає дані 2024-го).

Методологія спирається на три основні підходи:

1. Фокусування на вимірюванні розриву. Індекс розроблений для вимірювання гендерних розривів у доступі до ресурсів та можливостей у країнах, а не фактичних рівнів доступних ресурсів та можливостей у цих країнах (тобто ранжування країн відбувається за гендерним розривом, а не за рівнем розвитку: багаті країни здатні запропонувати більше можливостей у соціальній чи економічній сфері всім членам суспільства, але це не вказуватиме на рівний доступ до цих благ).

2. Відображення розривів у результативних показниках, а не у вхідних змінних (наприклад, розрив за категорією «економічна залученість і можливості», а не оцінка зростання розміру заробітної плати жінок). Головна мета — надати узагальнену картину того, яке становище мають жінки й чоловіки за деякими головними результативними показниками, пов’язаними з основними правами, такими як охорона здоров’я, освіта, економічна участь та політичне представництво.

3. Ранжування країн відповідно до рівня гендерної рівности, а не за показниками «розширення можливостей жінок». Індекс буде вищим у країнах,  де результати для жінок дорівнюють результатам для чоловіків, але не зростатиме, якщо жінки перевершують чоловіків за певними показниками в деяких країнах (наприклад, країна, яка має вищий рівень зарахування дівчат, аніж хлопців до середньої школи, отримає таку саму оцінку).

Структура індексу

Глобальний індекс гендерного розриву досліджує розрив між чоловіками та жінками за чотирма фундаментальними категоріями (субіндексами):

1. Економічна участь та можливості.

Субіндекс містить три поняття: розрив в участі у робочій силі, розрив у оплаті праці та розрив у просуванні по службі. Розрив в участі визначається за допомогою різниці між рівнями участи жінок та чоловіків у робочій силі.

2. Доступ до освіти.

Відображає розрив між поточним доступом жінок і чоловіків до освіти через співвідношення жінок і чоловіків у початковій, середній та вищій освіті. Довгостроковий погляд на здатність країни навчати жінок і чоловіків у рівній кількості відображається через співвідношення рівня грамотности жінок до рівня грамотности чоловіків.

3. Здоров’я та виживання.

Спирається на два показники: перший – співвідношення статей при народженні, яке спеціально спрямоване на охоплення феномену «зниклих жінок» (missing women), поширеного в країнах, де наявність синів є перевагою[3]; другий — розрив між тривалістю здорового життя жінок та чоловіків (оцінка кількости років, які жінки та чоловіки можуть очікувати прожити в доброму здоров’ї, враховуючи роки, втрачені через насильство, хвороби, недоїдання тощо).

4. Політичне розширення прав і можливостей.

Цей субіндекс вимірює розрив між чоловіками та жінками на найвищому рівні ухвалення політичних рішень через співвідношення жінок та чоловіків на міністерських і парламентських посадах. Крім того, до обчислення входить співвідношення жінок та чоловіків щодо років, проведених на виконавчій посаді (прем'єр-міністр або президент) за останні 50 років. Очевидним недоліком у цій категорії є відсутність будь-яких показників, що відображають відмінності між участю жінок та чоловіків на місцевих рівнях влади. Якщо такі дані стануть доступними на глобальному рівні порівняння в наступні роки, їх розглянуть для внесення до індексу.

Отже, Глобальний індекс гендерного розриву будується за допомогою чотириетапного процесу:

1. Дані форматуються у співвідношення «жінки до чоловіків». Наприклад, країна, де 20% жінок обіймають міністерські посади, отримує співвідношення 20 жінок до 80 чоловіків, тобто значення 0,25 (20:80=0,25). Це робиться для того, щоб індекс відображав саме розриви між досягненнями жінок та чоловіків, а не абсолютні рівні їхнього представництва.
2. Дані отримані на попередньому етапі обрізаються за «еталоном рівности». Для всіх показників, окрім двох, пов’язаних зі здоров’ям, еталон рівности визначається як 1, що означає однакову кількість жінок і чоловіків. У випадку статевого співвідношення при народженні еталон встановлений на рівні 0,944, а у випадку очікуваної тривалости здорового життя — 1,06, що враховує природну тенденцію жінок жити довше за чоловіків. Отже, паритет вважається досягнутим, якщо у середньому жінки живуть на 5 років довше за чоловіків. Обрізання даних за цими еталонами означає, що країна, яка досягла гендерного паритету, отримує такий самий бал, як і країна, де жінки перевищили чоловіків за певним показником.
3. Розрахунок балів субіндексів. Кожен із чотирьох субіндексів обчислюється як зважене середнє значення відповідних індикаторів, але спершу індикатори нормалізуються шляхом вирівнювання їхніх стандартних відхилень.
4. Розрахунок фінальних балів. Загальний бал Глобального індексу гендерного розриву розраховується як просте середнє значення балів усіх субіндексів. Як і у випадку субіндексів, фінальний бал варіюється між 1 (паритет) і 0 (відсутність паритету), що дозволяє порівнювати результати як відносно ідеального стандарту рівности, так і між країнами чи регіонами. Еталони рівности та нерівности залишаються сталими в часі, що дозволяє відстежувати прогрес кожної країни в динаміці. Крім того, фінальний бал індексу можна інтерпретувати як відсоткове значення скорочення гендерного розриву в країні, що робить індекс більш зрозумілим і доступним для широкої аудиторії.

Місце України

За даними звіту 2025 року з Глобального гендерного розриву Україна посідає 62 місце з-поміж 148 країн. Ми закрили гендерний розрив на 73%, що вище за середньосвітовий показник, але нижче за середньоєвропейський, який виносить 75,1%. 

Найбільш проблемними аспектами для країни є економічна інклюзія та участь в політиці.

Склад уряду в 2025 році далекий від паритетної участи жінок та чоловіків[4]

Можна сподіватися, що частина світу поступово усвідомлює, що гендерна рівність – це не просто модний аксесуар економічного зростання.

З погляду логіки країни, які використовують повний потенціал свого населення (а не тільки переважно чоловічої його частини), матимуть більше шансів на зростання продуктивности, інноваційности та інклюзивности. Проте однозначна кореляція між зростанням гендерної рівности та економічним зростанням наразі не доведена.

Індекс гендерного розриву розглядає лише гендерні дані в результатах, а не загальний рівень ресурсів та можливостей у економіці й наразі також показує незначну кореляцію між поточним рівнем доходу та гендерним дисбалансом. Водночас, хоча подолання гендерного розриву й не є передумовою для швидкого економічного зростання чи «економічного дива» (табл.), в довгостроковій перспективі він уможливлює утримання на досягнутих позиціях економічного Олімпу.

10 країн-лідерів щодо ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможности станом на 2025 р.*

* Оцінка добробуту країни за показником ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможности (ПКС) дає уявлення не тільки про прямий економічний результат розвитку, але й про відносну вартість життя. Найуспішніші країни за такого підходу можуть бути дуже малими за розміром або населенням, проте мати вузькоспеціалізовану промисловість, потужні фінансові сектори або цінні природні ресурси. У багатьох випадках ці країни використовують свої унікальні переваги (наприклад, потужна фінансова та банківська інфраструктура Люксембургу або великі запаси нафти Катару) для досягнення надзвичайно високих показників ВВП на душу населення.

** дані 2024 р., країна не надала даних за 2025 р.

Цьогорічний звіт містить три основні стратегії, які прискорюють шлях країни до гендерної рівности: політичні квоти, представництво жінок у вищому керівництві компанії (як також у раді директорів) та розвиток навичок у сфері штучного інтелекту (ШІ).

Досвід країн підтверджує, що вся соціально-економічна система залишається у виграші, коли жінки мають реальні місця за столом переговорів — від засідань уряду до перегляду законів і політик. І коли ці важелі використовують разом та цілеспрямовано, вони перетворюються на вимірні економічні результати: вищий ВВП, ширша участь у трудовій діяльності та більш інклюзивне зростання. Цікаво розглянути не тільки самі стратегії, але й країни, які їх ефективно впроваджують. Ми мислимо певними шаблонами, обумовленими попереднім досвідом, але світ змінюється.

Стратегія 1. Квоти

Розширення політичних можливостей не перестає бути каменем спотикання в русі до гендерного паритету для всіх країн (рис.). Жінки займають лише 27,1% парламентських місць та обіймають 22,9% міністерських посад у світі.

Гендерний розрив за складовими станом на 2025 р. (від 0 до 100%)

На міністерському рівні п'ять європейських економік (Естонія, Фінляндія, Ісландія, Іспанія та Велика Британія) і дві з Латинської Америки та Карибського басейну (Чилі й Нікарагуа) досягли повного гендерного паритету. На противагу цьому Угорщина, Азербайджан, Пакистан, Саудівська Аравія та Вануату мають повністю чоловічі міністерські кабінети. Повного паритету в парламентському представництві досягли Мексика, Нікарагуа, Руанда та Об'єднані Арабські Емірати, тоді як Оман залишається єдиною економікою без жодної жінки в національному парламенті у 2025 році.

Квоти є каталізатором процесів. Наразі понад 130 країн використовують певну форму гендерних квот для державних посад. Країною, де жінки обіймають найбільше політичних посад у світі, є Руанда, яка встановила 30-відсоткову квоту для жінок у парламенті в своїй Конституції 2003 року. Станом на 2024 рік жінки займають 61,3% парламентських місць та обіймають 55% міністерських посад у країні. У 2019 році в ОАЕ після ухвалення директиви щодо паритету чоловіків та жінок у Федеральній національній раді за один виборчий цикл збільшилося представництво жінок з 22% до 50%, піднявшись у рейтингу політичного розширення прав і можливостей з 75-го на 32 місце в світі лише за п’ять років. Щодо європейських країн, то Велика Британія наразі вперше має гендерно збалансований уряд, збільшивши представництво жінок з 24% у 2019 році до майже 50% після останніх виборів.

В Україні у першому скликанні Верховної Ради (яке стало останнім скликанням Верховної Ради УРСР) було 12 жінок, що становило 2,5% від усього депутатського складу. Поступово цей показник зростав, і вже у 2012 році частка парламентарок становила 9,6%. У 2013 році Верховна Рада ухвалила закон про добровільну 30-відсоткову гендерну квоту, і на парламентських виборах 2014 року третина зареєстрованих партій додержала норми. Це започаткувало поступові зміни: під час виборів 2019 року переважна більшість партій дотрималася 30-відсоткової гендерної квоти.

27 травня 2024 року у Верховній Раді України був зареєстрований законопроєкт про внесення змін до Виборчого кодексу України щодо протидії сексизму у виборчих процесах і забезпечення збалансованого представництва жінок та чоловіків у Верховній Раді України й місцевих радах №11300 (станом на 29 серпня 2025 року законопроєкт опрацьовує Комітет[6]).

Кількість жінок у Верховній Раді України в 2024 році становила 21,1% (рис.), що все ще нижче за середній показник у країнах з низьким середнім рівнем доходу[7]. Водночас жінки в країні беруть активнішу участь в управлінні на місцях: 37,2% серед депутатів місцевих рад усіх рівнів (і тут середньоєвропейський показник становить лише 29,9% для жінок). Щодо представництва в місцевих радах, то ситуація в Австрії близька до ситуації в Україні (35,7% жінок). Серед лідерів — Франція (48,8% жінок), Швеція (47,8%), Іспанія (46,8%), Фінляндія (46,3%), Бельгія (42,8%) і Данія (42,2%).

Гендерний склад ВРУ

Стратегія 2. Представництво в раді директорів та вищому менеджменті

Наразі жінки становлять 40,2% світової робочої сили, проте обіймають лише 28,8% керівних посад. У Норвегії — першій країні, яка запровадила обов'язкове 40-відсоткове представництво жінок у раді директорів, кількість місць для жінок у радах директорів зросла з 17% до 40% лише за три роки. Сьогодні Норвегія та Франція майже досягають гендерного паритету в радах директорів, і жодна з компаній не задекларувала зниження ефективности. Навпаки, дослідження показують, що компанії з більшою кількістю жінок на керівних посадах перевершують очікування щодо рентабельности власного капіталу та стійкости до криз[8].

Досвід компаній показує, що важливим є не тільки законодавча підтримка, але й публічність та небайдужість населення щодо правдивости та змісту звітів організацій. Так у Великій Британії добровільний огляд Hampton-Alexander Review[9], який також стимулював встановлення цілей, показує, що представництво жінок у радах директорів FTSE 100 досягла 40%. FTSE 100 (скорочення від Financial Times Stock Exchange, широко відомий як Footsie) — індекс акцій компаній, що котируються на Лондонській фондовій біржі, складається зі 100 найбільших компаній, які відповідають низці вимог щодо ліквідности, капіталізації тощо. Це значить, що представництво жінок у радах директорів найбільш успішних компаній сягнуло 40%.

ОАЕ в 2021 році запровадили вимогу для всіх компаній, представлених на фондовому ринку, мати принаймні одну жінку в раді директорів. Усього за два роки представництво жінок у радах директорів зросло з 3,5% до 8,9%. У 2025 році ця вимога була поширена на великі приватні компанії.

У 2023 році Україна вперше долучилася до програми Target Gender Equality. 13 українських компаній зобов’язалися імплементувати у свою діяльність сім принципів WEPs від ООН («Принципи розширення прав та можливостей жінок»). Ці компанії отримають доступ до інструменту Gender Gap Analysis Tool, який допоможе їм визначити поточну ситуацію з гендерною рівністю у компанії та розробити план дій щодо її покращення[10].

В Україні кількість членкинь правління найбільших компаній, що котируються на біржі, членкинь наглядових рад або рад директорів становить 21,3% (середній показник по ЄС — 30,5%). Серед лідерів — Франція (45,3% жінок), Італія (39,2%), Бельгія (37,9%), Нідерланди (37,6%), Швеція (37,4%), Німеччина (36,3%) і Данія (36,0%).

Серед членів правління Національного банку України жінки становлять лише 14,8% (середній показник по ЄС — 26,5% ). Серед лідерів — Іспанія (50,0% жінок), Болгарія (47,6%) та Франція (45,5%).

Членкині правління організацій, що фінансують дослідження в Україні, становлять лише 17,2%. В Європі представництво жінок у цій царині сягає 40,2% (загальноєвропейські дані), лише Угорщина (3,8% жінок), Іспанія (12,0%) та Словаччина (12,8%) мають нижчі показники, ніж Україна.

Серед членів правління та наглядової ради Державної телерадіокомпанії українки становлять 34,8%, що корелює з середньоєвропейським рівнем — 36,6%.У Національному олімпійському комітеті України тільки 18,3% становлять жінки (в ЄС цей показник трошки вищий — 19,1% жінок, лише Швеція має в олімпійському комітеті 52,2% жінок)[11].

Стратегія 3. Розвиток навичок у сфері штучного інтелекту

Подолання цифрової нерівности є обов'язковим, адже деякі дослідження показують, що 92% майбутніх робочих місць потребуватимуть цифрових навичок[12]. Без цифрової грамотности жінки не братимуть участи в економічному розвитку. В світовому масштабі у 2021 році жінки становили лише 32% персоналу зі штучного інтелекту і даних, 20% у сфері інженерії та 14% персоналу з хмарних обчислень. Розвиток нових напрямів і технологій без одночасного залучення та освіти жінок у цій царині не тільки гальмуватимуть закриття гендерного розриву, але й поглиблюватимуть його, адже майже 10% традиційних жіночих професій постраждають від штучного інтелекту, що більш ніж удвічі більше від чоловічих[13]. Також, якщо брати до уваги постійне «навчання» ШІ, важливо, щоб у цьому процесі брали участь і жінки[14].

В ОАЕ жінки становлять 70% випускників університетів країни, багато з яких спеціалізуються в STEM. Для порівняння: в Україні тільки 11,67% (див. табл.). Каталізатором цього в ОАЕ є сталі навчальні табори з програмування, програми наставництва зі штучного інтелекту та партнерство з некомерційними організаціями, зокрема Emirates Mars[15] у 2021 році, де 80% наукової команди становили жінки[16]. Інші країни, разом із Канадою[17] та Фінляндією[18], внесли гендерну рівність до своїх національних стратегій розвитку штучного інтелекту.

Таблиця. Жінки в освіті в Україні (дані подані в GenderGapReport 2025)

* інформація за 2022–2024 рр. у більшості збігається з показниками 2025 р. Використання даних попередніх періодів зумовлене відсутністю даних за базовий період. У зв'язку з військовою агресією Росії проти України, відповідно до Закону України «Про захист інтересів суб'єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни», фізичні особи та організації мають право не подавати статистичну звітність під час воєнного стану.

Дослідження CEDOS[19] підтверджують висновки нобелівської лауреатки Клаудії Голдін, що на (не)вибір професії впливають наявність «рольових моделей» та думка оточення. Якщо дівчата бачать інших успішних жінок у «нежіночих» професіях, це дозволяє руйнувати стереотипи про закритість певного фаху для жінок. Також дослідження демонструють, що думка оточення впливає на дівчат сильніше, ніж на хлопців. Навіть якщо дівчата не мали стереотипів щодо тієї чи іншої спеціальности, на них можуть впливати стандарти найближчих: вчителів чи друзів.

В Україні, як показує опитування групи «Рейтинг»[20], проведене на замовлення Українського ветеранського фонду в березні 2023 року, порівняно з 2021-м зменшилася частка тих, які вважають, що «чоловіки кращі лідери, ніж жінки» (з 43% до 24%), а також тих, які вважають, що «головне покликання жінки — народжувати дітей» (з 64% до 59%), поступово змінюється оточення та установки, що впливають на вибір професії дівчатами.

Також сучасні реалії, зокрема дефіцит робочої сили та зменшення кількости чоловіків, сприяють переформуванню ринку зайнятости в бік більшої залучености жінок. Український бізнес щораз активніше долучається до експериментального проєкту Державної служби зайнятости, що розширює професійні можливості для жінок у сферах, де працюють переважно чоловіки[21], що створюватиме й нові рольові моделі.

Варто зважати й на інші дані та процеси в економіці.

За даними Звіту[22] в Україні у 2023 році жінки становили 72,5 % безробітних. До 2024-го лише 48% переміщених жінок були працевлаштовані порівняно з 71% чоловіків. За оцінками Інституту демографії та проблем якості життя Національної академії наук України на основі моделювання даних Пенсійного фонду України та інших релевантних джерел інформації за 2021 та 2023 роки в межах цього самого звіту вказано, що у 2021 році жінки заробляли в середньому на 16,7% менше від чоловіків, а в 2023-му цей розрив збільшився до 41,4%. Найбільший гендерний розрив у заробітній платі спостерігався серед осіб віком від 19 до 29 років і лише після 50 років дещо зменшувався, хоча все одно залишався на користь чоловіків. Ці дані відрізняються від даних, поданих у профілі країни в Глобальному індексі гендерного розриву, а також офіційних даних Міністерства економіки, довкілля і сільського господарства[23], що пояснюється, зокрема, різницею методологій та використанням офіційних  даних, а не моделей. Така розбіжність вказує на складність обчислень у такій чутливій темі та присутність неявних проблем і нерівностей, що не можуть бути відображені в офіційній статистиці.

Зросли обсяги неоплачуваних послуг із догляду та хатньої роботи. В 2024 році жінки витрачали 56 годин на тиждень на догляд дітей порівняно з 49 годинами до війни. Закриття дитсадків посилило це навантаження[24].

Наразі на ринку праці України формується запит на опанування жінками «чоловічих» професій (зокрема, згадана ініціатива Державної служби зайнятости), що, ймовірно, призведе до зменшення гендерної професійної сегрегації освіти та ринку праці в маскулінізованих секторах економіки та сприятиме зменшенню стереотипізацій професій[25]. Також варто очікувати погіршення становища жінок, зайнятих у високофемінізованих галузях економіки (охорона здоров’я, освіта, соціальний захист тощо), через скорочення видатків державного та місцевого бюджетів на ці сфери та очікувані неоліберальні реформи повоєнного відновлення.

Підсумки для України

В Україні війна змінила всі сфери життя та безумовно вплинула на ситуацію з гендерною рівністю. З 2022 року жінки виконують більше неоплачуваної роботи з догляду (до 56 годин на тиждень тільки на догляд дітей), а рівень безробіття різко зріс[26]. Це впливає на добробут жінок: 42% зараз перебувають у групі ризику депресії, а 23% повідомляють, що їм або комусь із їхніх домогосподарств потрібна консультація[27]. Переміщені біженці, більшість з яких  жінки, стикаються з найгіршими наслідками для психічного здоров'я. Системи підтримки часто недоступні, оскільки жінки втікають із сільської місцевості або їдуть подалі від лінії фронту. Опитування[28] показало, що 53% внутрішньо переміщених осіб в Україні страждають від депресії. А ті, що звертаються по допомогу, нечасто знаходять доступне.

Водночас зміни на ринку праці й переосмислення ролі жінки, спричинені війною та кризою, можуть пришвидшити структурні зміни. Жінки, які переходять на висококваліфіковані, раніше доміновані чоловіками посади, сигналізують про потенційну довгострокову перебудову, особливо якщо це підкріплене законодавством та культурними змінами. За оцінками бізнесу в різних галузях рівень мобілізованих становить до 20% від усіх військовозобов’язаних працівників підприємств. На сьогодні офіційне працевлаштування військовозобов’язаних чоловіків передбачає необхідність подачі документів військового обліку, що за їх відсутності унеможливлює процес прийому на роботу. За цих умов жінки стають більш надійним резервом для працедавців в умовах воєнного стану. Відбуваються зміни в доступі до посад (наприклад, скасування заборони на доступ жінок до деяких посад у вугільній галузі[29]).

Активізація процесів євроінтеграції також сприятиме впровадженню політик для досягнення гендерної рівности, хоча це й не гарантуватиме подолання гендерного розриву. З 2020-го по 2023 рік в Україні відбулися законодавчі зміни щодо усунення гендерного дисбалансу, зокрема схвалення «Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року», підписання Меморандуму про співробітництво між Урядом України та ООН щодо запобігання та протидії сексуальному насильству, зміни до закону №2866-IV «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», створена Платформа забезпечення гендерного мейнстримінгу та інклюзії у відновленні[30].

Важливим кроком стало затвердження Національної стратегії подолання гендерного розриву в оплаті праці та плану її реалізації на 2023–2025 роки, яка ініціювала й розробку та затвердження планів заходів у областях[31]. В межах виконання стратегії був також розроблений та розміщений на навчальній платформі «Профосвіта. Онлайн» Міністерства освіти і науки України курс «Керівництво для роботодавців у сфері гендерної рівності та недискримінації»[32], який фактично став одним із перших практичних керівництв у сфері дотримання недискримінації на робочому місці, як також питаннях рівної оплати праці, рівної цінності. Проводяться навчання із запровадження Принципів розширення прав і можливостей жінок (WEPs) для бізнесів та організацій[33].

За ініціативи Міністерства економіки, довкілля і сільського господарства України була створена Міжвідомча робоча група з підготовки пропозицій для реалізації заходів з подолання гендерного розриву в оплаті праці, що працює над розробкою пропозицій для боротьби з нерівністю в заробітній платі між жінками та чоловіками, яка провела першу зустріч у червні 2024 року.   

Важливо продовжувати рух для подолання гендерного розриву, проведення кампаній із підвищення обізнаности (кампанія «Звісно, зможеш!»[34]) , розвитку інститутів менторства та підтримки і не тільки, що дозволить просуватися до мети й підтримувати жінок у реалізації їхнього потенціалу, можливостей і мрій.