Знецінення догляду: чому реформи відтворюють гендерну нерівність

Дослідниця Сьюзен Гіммельвейт у своїй роботі «Чому всі економісти повинні бути феміністичними економістами» (2017) [1] порушує болюче для феміністичного руху питання недооцінености доглядової праці. Вона зазначає, що навіть коли держава достатньо прогресивна, щоб визнавати необхідність підтримки інституційного догляду, зусилля й інвестиції зосереджуються на будівництві приміщень, на їх оснащенні тощо. Тобто на технологічних сферах, де здебільшого залучені чоловіки. Натомість питання персоналу, який в цих приміщеннях виконуватиме доглядову працю, отримує значно менше уваги, а отже, й ресурсів. Скрізь у світі цей персонал — здебільшого жінки.

Реформи, які тривають в Україні у сфері догляду, з одного боку, гарно ілюструють цю тезу Гіммельвейт: значні інвестиції переважно не стосуються медсестер, виховательок чи соцпрацівниць, а з другого — перебудовують доглядову сферу за ринковими лекалами, сприймаючи її як сферу обслуговування або сервіс. Це не дозволяє ігнорувати питання персоналу, але замість покращення його становища, навпаки, починають з’являтися додаткові, часто нереалістичні вимоги.

Наведу декілька прикладів з досліджень умов праці медсестер і виховательок дитсадків, які ми з колежанками проводили в 2020[2] і 2024 роках[3].

Почнемо з медичної реформи. Її спроби зробити систему більш прозорою, подолати недоказові способи лікування та висміювати печерний сексизм можна тільки підтримувати. Однак один із важливих моментів реформи цілком відповідав тому, що критикує Гіммельвейт: поза фокусом опинилися медсестри і молодший медперсонал, серед яких 98% жінки, що становлять левову частку медичної системи. За новими правилами достатнє державне фінансування могли отримати тільки ті лікарні, що мають відповідне медичне оснащення і лікарів певної кваліфікації. Вимоги щодо наявности медсестер були менш чіткими, а щодо санітарок їх узагалі не висували. Тож адміністрація лікарень отримала законну можливість скорочувати середній і молодший персонал та скидати навантаження на тих, що залишилися. Це, натомість, призводить до перевтоми й вигорання останніх, і вони активно йдуть із медицини. Загалом з 2010 по 2022 рік кількість медсестер зменшилася на 40%[4].

Найяскравіші приклади знецінення роботи медсестер бачимо в невеликих містах, де лікарні не мають додаткових джерел фінансування, тож сповна користуються можливістю зекономити на персоналі. Приміром, у 2021 році на Львівщині медсестри й санітарки вийшли на протест, оскільки лікарня, не бажаючи втратити державного фінансування, придбала апарат УЗД частково коштом зарплат персоналу[5]. А мер прифронтового міста Шостка в 2023 році на засіданні міськради заявив, що через урізання бюджету в місцевій лікарні скоротять[6] «лише» медсестер, а не лікарів, тож громаді нема за що переживати. Мабуть, не зайвим буде нагадати, що в світі є низка досліджень, які на великих вибірках чітко показують, що достатня кількість медсестер та адекватні умови їхньої праці прямо впливають на якість медичної допомоги, а отже, на можливість рятувати людські життя: (Griffiths et al. 2014[7], Rani et al. 2023[8], Meredith et al. 2024[9], Lasater et al. 2021[10], Aiken et. al 2012[11]). Однак конфігурація, що виникла в Україні, покращенню умов праці медсестер не сприяє.

Звісно, не можна сказати, що МОЗ для медсестринства зовсім нічого не робить. Але системна активність спрямована саме на зазначений вище «сервісний» підхід. Наприклад, медсестри щороку для «безперервного професійного розвитку» мусять проходити курси. Це має сприяти покращенню системи охорони здоровʼя, але аж ніяк не виправляє становища самих медсестер. Навіть навпаки, бо частина курсів платні та відбуваються в позаробочий час. До слова, чиста зарплата медсестер становить 10 700 гривень.

Контраст між високими вимогами до професіоналізму, «якости обслуговування» та «сервісу» і водночас низькими зарплатами й поганими умовами праці також видно на прикладі виховательок дитсадків. У 2020 році більшість із них мали мінімальну зарплату і навряд чи відтоді це кардинально змінилось. Однак отримати посаду виховательки можливо лише за наявности ступеня магістра і певних особистісних характеристик. Наприклад, наказ МОН про «Базовий компонент дошкільної освіти» [12] вимагав від виховательок розвинених рефлексивних умінь, широкого світогляду і «розуміння конкретної ситуації буття кожної дитини». Це звучить нереалістично, навіть цинічно, коли значна частина виховательок мусили самостійно впоратися з 30 дітьми в групі, перманентно переживали стрес, а відпустку проводили на заробітках.

Знову ж таки не можна сказати, що для дошкілля в Україні нічого не роблять. Звісно, ситуацію кардинально змінила війна, тепер переповнені групи рідко побачиш. Однак до повномасштабного вторгнення, принаймні у великих містах, мережу дитсадків активно оновлювали. В одному з інтервʼю вихователька зазначила[13], що, на її думку, за останні 10 років рівень технічного забезпечення значно покращився.

«Мені здається, що в нас із кожним роком гіршає ситуація із заробітними платами... Це той мізер, за який навряд чи хтось прийде з молодих фахівців», — сказала вона. Під час дослідження на це вказували й самі батьки.

«Реформу потрібно починати не з програм чи нових яскравих стін, а із підвищення рівня задоволености вихователя: заробітна плата не повинна бути смішна, в групах не по 40‒50 дітей, вихователі не мають фарбувати дитячі майданчики (а перед цим випрошувати гроші на фарбу в батьків), вони повинні ВІДПОЧИВАТИ!» — пояснювала[14] одна із матерів. На момент дослідження по Україні не вистачало близько 5 тисяч виховательок, тобто вакансії були практично в кожному садочку.

Наразі від уряду звучать заяви про підвищення для медиків і освітян в наступному році зарплат, «прифронтових» доплат тощо. Однак здебільшого це означатиме виплати (насправді теж малі порівняно з важкістю праці та рівнем відповідальности) для лікарів і вчителів. Медсестри й виховательки, а тим більше санітарки та помічниці виховательок, якщо й отримають їх, то в значно меншому розмірі.

І наостанок скажу: недооцінення доглядової праці — одна з основних причин гендерного розриву в оплаті. В Україні він різко скоротився у 2017 році[15], коли так само різко підвищили мінімальну зарплату. Це хоч трохи покращило добробут мільйонів жінок, значна кількість яких зайнята в сфері догляду.

Зацікавлені в розвитку цілісного і справедливого підходу до організації роботи з догляду як окремі жінки, так і суспільство загалом. І головний у цьому розвитку персонал, люди, які здійснюють догляд. Його якість, професійність виконання, людиноцентричність залежать не від додатково пройдених курсів чи свіжопофарбованих стін, а від можливости зосередитися на роботі з адекватним навантаженням, не відволікаючись на додаткові заробітки. Тож доки доглядова праця залишатиметься «невидимою» і незабюджетованою в політиці реформ, доти на їх успішність не варто сподіватися.

Ця серія матеріалів присвячена Міжнародному дню піклуванню та підтримки, що відзначається щорічно 29 жовтня. Нею ми хочемо привернути увагу українського суспільства та феміністичного руху до важливости неоплачуваної та оплачуваної доглядової праці, а також наголосити на критичній значущости внеску піклувальниць і піклувальників про дітей, людей з інвалідністю, поранених військових і людей старшого віку в забезпечення стійкости суспільства під час війни. Кураторка серії — докторка соціологічних наук, дослідниця гендерних питань і соціології турботи Олена Стрельник.

Список посилань

1. https://wbg.org.uk/wp-content/uploads/2021/02/Feminist_Economics_Himmelweit.pdf
2. http://who.cares.research.tilda.ws/
3. https://www.medryh.com.ua/doslidzhennya/
4. https://moz.gov.ua/storage/uploads/0d87e159-2603-4966-b710-8f4c33adfd38/Strategic-directions-of-nursing-development-in-UA_K.pdf
5. https://zahid.espreso.tv/news/2021/03/01/uzd_chy_nadbavka_do_zarplaty_u_zhovkivskiy_likarni_medsestry_vlashtuvaly_strayk
6. https://www.facebook.com/reel/1024540885694109
7. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC4196798/
8. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC10127470/
9. https://doi.org/10.1093/bjs/znae215
10. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/33655903/
11. https://doi.org/10.1136/bmj.e1717
12. https://mon.gov.ua/static-objects/mon/sites/1/rizne/2021/12.01/Pro_novu_redaktsiyu%20Bazovoho%20komponenta%20doshkilnoyi%20osvity.pdf
13. https://life.pravda.com.ua/society/2021/09/09/245855/
14. https://life.pravda.com.ua/columns/2021/03/18/244265/
15. https://ukrstat.gov.ua/operativ/pro_stat/Prosto/m&w/j_ch_na%20runky_praci.pdf