146 
«Нікому я тут не потрібна, бо я не хлопець, а киз (дівчина). Батько лиш знає свого Абібулу, а за мене згадає тоді, як треба кричати. Мати про те лиш гадає, як швидше випхати заміж», — такі слова про цінність і місце жінки у культурі кримських татар промовляє Мір’єм, головна героїня оповідання Михайла Коцюбинського «Під мінаретами»[1].
Оповідання було написане Коцюбинським у 1904 році. І незважаючи на те, що вже з кінця 19 століття в кримськотатарському суспільстві стали помітні перші прояви боротьби за права жінок, в уяві більшості кримськотатарська жінка поставала безправною і повністю залежною від волі чоловіків.
Всупереч існуючим стереотипам становище жінки в кримськотатарському суспільстві не завжди було таким безправним і рабським. А в історії Кримського ханства є приклади, коли жінки відігравали важливу роль в державному та суспільному житті.
То звідки ж такі уявлення в нашому суспільстві і чому ми досі віримо в них?
Частково, вони результат того, що ми ставимо знак рівняння між кримськотатарським суспільством та іншими мусульманськими через спільну релігію – іслам. Частково – нашого незнання історії Криму та кримських татар, а точніше тих міфів та стереотипів, яким вона переповнена. Крізь призму цих факторів ми і досі ставимося до кримськотатарського суспільства з пересторогою.
В рамках проєкту «Zincir/Ланцюг — ланки пам’яті», який ініційований Кримським інститутом стратегічних досліджень, відбулася панельна дискусія «Ханський гарем: міфи та реальність». Дискусія стала спробою розвінчати найбільш поширені стереотипи про становище жінки у Кримському ханстві, її права та усвідомити, наскільки ми перебуваємо в полоні певних переконань щодо статусу жінок в ісламському світі.
Від Кримського улусу до Кримського ханства: вплив тюркських традицій
Однією із держав, яка виникла на теренах Золотої Орди, стало Кримське ханство. Утворене в середині 15 століття на території Криму та Північного Надчорномор’я, воно було заселене здебільшого кочовими племенами татар і ногайців. На чолі новоутвореної держави після тривалої боротьби стала династія Ґіреїв, яка вела свій родовід від Чинґіс—хана. Певний час ханство зберігало племінний устрій держави—попередниці не лише в системі управління, а і в соціальних питаннях, зокрема в питанні статусу жінки.
В кочових суспільствах були поширені традиції багатоженства, що підтверджується історичними джерелами. Проте, жінки в Золотій Орді посідали важливу роль як в політичному, так і в повсякденному житті.
Сам Чинґіс—хан, засновник Монгольської держави, при прийнятті рішень радився зі своєю дружиною Борте і матір’ю Оелун. Відомо також і про те, що дружини ханів правили до обрання нового хана.
Подібні традиції закріпилися і в Золотій Орді, як спадкоємиці Монгольської імперії. Варто згадати лише дружину хана Узбека Тайдулу. Вона брала участь в офіційних заходах та святах, сама приймала послів та інших іноземних відвідувачів, давала ярлики митрополитам і особисто листувалася з Папою Римським. А після смерті чоловіка втрутилася у боротьбу за ханський престол. Ні, вона не прагнула зайняти його сама, проте активно підтримувала важливих для неї претендентів[2].
Перше століття історії Кримського ханства демонструє відносну свободу кримськотатарських жінок, що було результатом збереження ординських традицій. Це помітно по статусу представниць правлячої династії.
Саме утвердження Ґіреїв на ханському престолі в Криму пов’язують з підтримкою доньки хана Тохтамиша, Джаніке. Вона стала цінною союзницею Хаджі Ґірея в його перших спробах відокремлення від Золотої Орди і утворення незалежного Кримського ханства[3].
Дюрбе Джаніке, Чуфут—Кале
З дружин Менглі Ґірея І відома своєю діяльністю Нур—Султан. Вона активно займається зовнішніми справами, зокрема веде активне листування з московськими князями. У своїх листах вона завжди зазначала, що пише з дозволу свого чоловіка Менглі Ґірея І, що означало за нею закріплене офіційне право брати участь в зовнішній політиці. У свою чергу, від московських князів Нур—Султан майже завжди отримувала окремі листи та коштовні подарунки[4].
В багатьох державних питаннях зі своєю дружиною Айше Фатма—султан також радився і Девлет Ґірей І. В головному архіві давніх актів у Варшаві зберігається найбільше зібрання документів Кримського ханства 16—17 століть. В цьому архіві зберігся комплекс документів матерів, дружин і доньок кримських ханів – всього 32 листи. Першість серед авторів належить дружинам та донькам Девлет Ґірея І.
Отже, протягом ранньої історії кримськотатарське суспільство зберігало тюркські традиції, які шанували високий статус жінки. Подібно до дружин ханів Золотої Орди, дружини кримських ханів володіли значною свободою пересування і спілкування. Та не зобов’язані були постійно супроводжувати хана.
Османи vs Ґіреї: гаремна система, шлюб, багатоженство, левірат
З другої половини 16 століття в Кримському ханстві посилюється вплив мусульманських традицій і це позначається на послабленні позицій жінок в сфері політики. В першу чергу це пов’язано з Османською імперією.
Найпомітнішими османські впливи стали з часів Сагіб Ґірея. Серед низки державних інституцій, які запровадив хан, була і гаремна система. В середині ханського палацу створювався окремий внутрішній простір, де проживали офіційні дружини, рабині—наложниці і, до певного віку, діти хана. Саме ця частина і відома під назвою «гарем». У перекладі з арабської гарем означає «заборонений», «священний простір».
Перший палац кримських ханів
Ханський палац в Бахчисараї
Про існування гарему в Бахчисараї вже в 1530–40—х роках свідчить у своїй хроніці придворний астролог хана Сагіб Ґірея Реммаль Ходжі. Про це ж говорить і литовський посол Михалон Литвин, який повідомляв про звичай ізоляції жінок членів кримської еліти[5].
В останні роки існування ханства приміщення гарему складалося з чотирьох будівель[6]. Наложниці, ймовірно, проживали разом із законними дружинами. І якщо хани мали лише чотири офіційні дружини, то кількість наложниць була більша і могла зростати. У 17 столітті їх було чотири. Саме така кількість зазначена в списку отримувачів данини від Московії. Хоча їх число могло бути більшим або меншим.
Інтер’єр ханського гарему в Бахчисараї
Османи досить рано почали брати за дружин султанів та принців виключно рабинь—наложниць. Останньою жінкою знатного роду серед матерів османських султанів стала Айше Хафса, донька кримського хана Менглі Ґірея І [7], матір Сулеймана І Пишного.
Ґіреї ж зберегли тюркські традиції і тому надавали важливе значення походженню майбутніх дружин. Для офіційних шлюбів кримські хани обирали вільних мусульманських жінок ногайських та кримськотатарських кланів, а також з черкеської еліти. А принцес з роду Ґіреїв віддавали заміж за вихідців з кримськотатарських аристократичних кланів, насамперед з Ширінів. Важливою умовою такого шлюбу було те, що принцеса Ґіреїв мала бути єдиною дружиною.
Кримськотатарська принцеса
Інколи між Османами і Ґіреями укладалися міждинастичні шлюби. На початку 16 століття син Менґлі Ґірея I, Саадет, одружився з дочкою Селіма (її ім’я в історичних джерелах не збереглося)[8]. До міждинастичних шлюбів належить і шлюб згадуваної вже Айше Хафси.
Принаймні до 17 століття серед Ґіреїв існував звичай левірату. Згідно з ним, удова могла вступити повторно у шлюб з кимось із членів роду померлого чоловіка. Левірат мав на меті консолідувати родину та підвищити її престиж.
На початку існування ханства левіратні шлюби Ґіреїв укладалися з жінками правлячих родів постординських держав. Прикладом такого шлюбу є одруження Менґлі Ґірея I з Нур—Султан, вдовою двох казанських ханів. Завдяки своєму високому становищу та попереднім шлюбам, Нур—Султан стала головною дружиною, а сам шлюб засвідчив першість Ґіреїв на серед постординських правителів[9].
Інколи такі шлюби могли бути фіктивними, а інколи — ні. Як от, шлюб між Мухаммедом Ґіреєм і Нурум—Султан.
Нурум—Султан походила з аристократичного роду Ширинів. Спочатку її видали заміж за принца Мубарека Ґірея, у шлюбі з яким народився майбутній хан Девлет. Проте, після загибелі Мубарека, Нурум—Султан стала дружиною Мухаммеда Ґірея та народила йому кількох дітей. Завдяки впливові Нурум—Султан, зовнішня політика Кримського ханства почала повертати на захід від Москви, в бік Речі Посполитої. Попередній, промосковський, курс провадила мачуха Мухаммеда Ґірея, Нур—Султан, керуючись власними материнськими інтересами. Обидва її сини, майбутні казанські хани, перебували під «покровительством» московського князя[10].
На початку 17 століття хан Газі Ґірей ІІ, в листі до волоського господаря[11] писав, що йому соромно сприймати халіфа—султана вищим, бо той «від невільниці народжений»[12]. Кримські хани завжди усвідомлювали своє шляхетне походження, не тільки їхні батьки, а й матері належали до аристократичних родів. А за спинами останніх стояли батьки і брати зі своїми арміями, фінансами та зв’язками.
Записки европейських послів в Стамбулі рясніють згадками про кількість султанських наложниць: у Сулеймана Пишного було більше, ніж 300. У його сина Селіма ІІ та онука Мурада ІІІ ще більше. У останнього було аж 100 дітей. Але комірні книги палацу Топкапи містять повну інформацію про витрати на султанський гарем. Так, у Сулеймана Пишного в 1522 році було 167 жінок. А у Селіма ІІ та Мурада ІІІ 73 і близько 150 відповідно.
За законами ісламу османи могли мати чотирьох офіційних дружин і необмежену кількість наложниць. Але ці троє більшість свого життя прожили в моногамних шлюбах: Сулейман із українкою Роксоланою (Хюррем—Султан), Селім ІІ — з грекинею Нурбану, Мурад ІІІ — албанкою Сафіє[13]. Це був прецедент.
Звичайно, Ґіреї як правляча династія також практикували багатоженство. Але воно не набуло такого поширення, як у Османів. Серед кримських ханів лише Девлет Ґірей ІІ мав п’ять дружин[14].
Також були виключення з правил. Мурад Ґірей І, за повідомленнями російських дипломатів, які відвідували Крим в 80—ті роки 17 століття, мав лише одну офіційну дружину та три наложниці. А останнього кримського хана Шагін Ґірея муфтій критикував за «небажання заводити чотирьох дружин».
В історії Криму ніколи не існувало періоду подібного до османського «жіночого султанату», не було в ханстві і явищ регентства. Політична ситуація в Кримському ханстві надавала жінкам ханського гарему дві можливості впливу: через хана в тих сферах, що залишалися під його контролем, а також, у випадку його вільнонароджених законних дружин, через їхні родинні клани. І жінки користувалися ними обома.
Кримські жінки не були замкнені в гаремі, як прийнято і досі вважати. Вони виїздили до заміських ханських палаців, де проводили літо: в околицях Бахчисарая кримський хан володів принаймні чотирма віллами. Дружини хана могли, навіть, вирушати в хадж до святих місць. Питання, чи можна дружині залишити стіни гарему, не стояло. Це пояснювали не скільки заборонами, скільки дотриманням вимог до статусу ханської дружини. Прийнято було вважати, що у жінки такого статусу не може бути справ у місті, для цього у неї є служниці та, врешті решт, чоловік, який має забезпечити всі потреби.
Ханський гарем: міф та реальність
В нашому у явленні гарем виступає таким собі місцем розпусти, де хан віддавався насолодам зі своїми багаточисельними дружинами і наложницями, які у вільний час нічим не займалися. Інтригували, пліткували, проводили час у марності. Формуванню таких стереотипів сприяли багато факторів.
Записки мандрівників та послів, описуючи роскоші османського та кримського палаців, певну увагу приділяли і описам гаремів. Так, кримський посол у Швеції Мустафа Аґа описує ритуал відбору ханом наложниці на ніч шляхом накинення хустки на одну із кандидаток. Це збігається з описами османського султанського гарему, які залишили венеційський байльо у Стамбулі Оттавіан Боно (XVI ст.) та англійський дипломат Пoл Ріко (XVII ст.)[15].
Саме такий опис читаємо і в українській історичній белетристиці, як от в романах про Роксолану Павла Загребельного та Осипа Назарука. Наші стереопити про життя в гаремі добре підтримані й турецькими серіалами про величне століття Хюррем—Султан.
Проте, насправді, гарем являв собою доволі складний державний механізм. І головну роль в управлінні гаремом відігравали жінки. Фактично до кінця існування династії у придворній ієрархії Ґіреїв зберігалися дві посади, призначені виключно для жінок — членів найближчої родини хана.
Посаду анабеїм займала матір правлячого хана або інша вдова його батька, або ж головна дружина хана. Друга посада відводилась найстаршій принцесі роду, улу—хані (дослівно «велика принцеса»), її обіймала старша сестра або дочка правлячого хана.
Титул анабеїм утвердився в 16 столітті. І вперше його отримала в 1542 році мати Саадета Ґірея, Махдум—Султан, друга дружина Менглі Ґірея.
З утвердженням цього титулу права жінок ханського дому були легалізовані. Відтоді перша дружина ханського двору мала більше прав і привілеїв. Її представник був присутній на всіх засіданнях Дивану (державна рада Кримського ханства, вищий орган влади, який об'єднував функції виконавчої, законодавчої та судової гілок влади) і, користуючись правом голосу, могла впливати на прийняті рішення. Вона вела дипломатичне листування з європейськими монархами, а до складу офіційного посольства кримського хана обов’язково входив особистий секретар анабеїм, який віз від неї листи[16].
Анабеїм отримувала власні прибутки від маєтків та регулярно отримувала подарунки від кримської знаті та іноземних держав. Крім того, з ханської скарбниці їй нараховували щомісяця 1000 срібних курушів. Над населенням маєтків, які їй належали, вона мала юридичні права.
Юридичними адміністраторами від анабеїм були кіаї. Під час засідань Дивану вони сиділи поблизу чукур—капи — однієї з дверей ханського палацу, яка веде до гарему. Правою рукою анабеїм була казнадар—бекеч — скарбнича гарему, зазвичай також жінка із ханської сім’ї.
Друга найвпливовіша посада в гаремі — улу—хані. Як і анабеїм, улу—хані мала прибуток зі своїм земель та утримання в 500 срібних курушів. Французький консул Шарль де Пейсонель повідомляє, що вона отримує прибуток з п’яти сіл, подушне з християн та іудеїв, які проживали на околицях Бахчисарая[17].
Представниці ханського дому активно займалися благодійною діяльністю. Своїм коштом зводять фонтани—чемше, заїжджі двори, бані, мектеби і, звісно ж, мечеті. Так, донька Мурада Ґірея І Хатідже—султан звела мечеть в Керчі. Донька Селіма Ґірея І збудувала Тахтали—Джамі в Бахчисараї, а Діляра Бікеч (чи то дружина, чи кохана, чи мати Кирим Ґірея) — Єшиль—Джамі.
Дюбре Діляри Бікеч
На момент анексії Кримського ханства Російською імперією 1783 року в Бахчисараї існувало 33 мечеті, зараз залишилося п’ять. І більшість із уцілілих збудовані на кошти жінок[18]. Прикладу представниць ханського роду наслідували і аристократки знатних родів.
Тож кримський гарем можна сміливо назвати своєрідним інститутом державної влади. Тут ханські родички з дитинства вивчали право, точні науки, філософію, музику, літературу, тлумачення Корану, придворний етикет.
А як щодо життя звичайної кримської татарки?
Здебільшого життя простої кримської татарки зосереджувалося на домашніх справах. Але це не викреслювало її з соціального життя. Права жінок в Кримському ханстві регулювалися ісламським правом (шаріатом). І вони ним, попри стереотипи, користувалися.
Кримськотатарська жінка і чоловік. 18 століття
Жінки брали участь у судових справах. У 17 столітті майже 17% жінок Бахчисарая та Карасубазара виступили позивачками в судових справах[19].
Практика багатоженства серед простого населення не набула поширення. Як свідчать письмові документи 17 століття, кількість чоловіків в Карасубазарі, які мали більше однієї дружини, ледве досягала 2% [20].
Традиція левірату поширена серед еліти в першу чергу для збереження родового престижу, в простих сім’ях робила вдову соціально захищеною, бо родина чоловіка брала на себе опіку і турботу про неї та її дітей.
Також варто відзначити, що в Криму жінки не завжди суворо дотримувалися вимог ісламу — кримські татарки ніколи не носили паранджі і не обов’язково покривали голову хіджабом.
Отже, права жінок в кримськотатарському суспільстві були не меншими, а подекуди, навіть, ширшими, ніж в сучасних йому країнах Заходу і Сходу. Ханські дружини та доньки мали майно, розпоряджалися ним на власний розсуд, брали участь в прийнятті важливих державних рішень, займалися благодійністю та підтримували діячів мистецтва.
Проєкт «Zincir/Ланцюг — ланки пам’яті» реалізується Кримським інститутом стратегічних досліджень за підтримки Українського культурного фонду, у партнерстві з Національним музеєм українського декоративного мистецтва, Київської державної академії декоративно—прикладного мистецтва імені Михайла Бойчука, ДП «Кримський дім» та ГО «Ель—Чєбєр».
[1] Коцюбинський Михайло. Вибрані твори. — Київ: Yakaboo Publishing, 2023.
[2] Почекаев Р. Ю., Почекаева И. Н. Властительницы Евразии. История и мифы о правительницах тюрко—монгольских государств XIII—XIX вв. — СПб., ЕВРАЗИЯ, 2012. – 384 с.
[3] Мустафін О. Перлини в степу. Розмови про минуле українського Півдня. – Харків: Фоліо, 2023. – 206 с.; Почекаев Р. Ю., Почекаева И. Н. Властительницы Евразии. История и мифы о правительницах тюрко—монгольских государств XIII—XIX вв. — СПб., ЕВРАЗИЯ, 2012. – 384 с.
[4] Почекаев Р. Ю., Почекаева И. Н. Властительницы Евразии. История и мифы о правительницах тюрко—монгольских государств XIII—XIX вв. — СПб., ЕВРАЗИЯ, 2012. – 384 с.
[5] Кравець Марина. Від кочового намету до палацу серед садів: еволюція двору кримських Чинґізидів. Авторизований переклад з англійської Д. Гордієнка // Наш Крим. – Вип. І. – Київ, 2015. – 264 с. // https://shron1.chtyvo.org.ua/Kravets_Maryna/Vid_kochovoho_nametu_do_palatsu_sered_sadiv_evoliutsiia_dvoru_krymskykh_Chyngizydiv.pdf?
[6] На сьогодні зберігся лише один корпус гарему, від решти – лише фундамент.
[7] Шутко Олександра. Політичні шлюби османських султанів: від християнських принцес – до доньки Ґіреїв // Наш Крим. – Вип. ІІ. – Київ, 2016. – 284 с. // https://shron1.chtyvo.org.ua/Oleksandra_Shutko/Politychni_shliuby_osmanskykh_sultaniv_vid_khrystyianskykh_pryntses__do_donky_Hireiv.pdf?
[8] Кравець Марина. Від кочового намету до палацу серед садів: еволюція двору кримських Чинґізидів. Авторизований переклад з англійської Д. Гордієнка // Наш Крим. – Вип. І. – Київ, 2015. – 264 с. // https://shron1.chtyvo.org.ua/Kravets_Maryna/Vid_kochovoho_nametu_do_palatsu_sered_sadiv_evoliutsiia_dvoru_krymskykh_Chyngizydiv.pdf?
[9] Почекаев Р. Ю., Почекаева И. Н. Властительницы Евразии. История и мифы о правительницах тюрко—монгольских государств XIII—XIX вв. — СПб., ЕВРАЗИЯ, 2012. – 384 с.
[10] Абдулаєва Гульнара. 25 відомих кримських татар: від Кримського ханства до сьогодення. – Київ: Фоліо, 2021. – 288 с.
[11] Валахія – князівство на північ від Дунаю і на південь від Карпат. Існувало з середини 14 століття до 1859 року. У 15 столітті визнало васальну залежність від Османської імперії.
[12] Кримські хани вважали себе шляхетнішими за османських султанів – історик. Записала Олена Шарговська. // https://gazeta.ua/ru/articles/history—journal/_krimski—hani—vvazhali—sebe—shlyahetnishimi—za—osmanskih—sultaniv—istorik/470805
[13] Олександра Шутко. Уся правда про султанський гарем: скільки заробляла Роксолана? // https://was.media/2017—10—20—garem/
[14] Абдулла Г. Правительницы ханского дома Гираев // Qasevet. – № 33. – с. 28—30 // https://issuu.com/qirimli/docs/qasevet—33
[15] Кравець Марина. Від кочового намету до палацу серед садів: еволюція двору кримських Чинґізидів. Авторизований переклад з англійської Д. Гордієнка // Наш Крим. – Вип. І. – Київ, 2015. – 264 с. // https://shron1.chtyvo.org.ua/Kravets_Maryna/Vid_kochovoho_nametu_do_palatsu_sered_sadiv_evoliutsiia_dvoru_krymskykh_Chyngizydiv.pdf?
[16] Абдулаєва Гульнара. Кримські татари: від етногенезу до державності. – К.: Гамазин, 2021. – 408 с.
[17] Там само.
[18] Кримські хани вважали себе шляхетнішими за османських султанів – історик. Записала Олена Шарговська. // https://gazeta.ua/ru/articles/history—journal/_krimski—hani—vvazhali—sebe—shlyahetnishimi—za—osmanskih—sultaniv—istorik/470805
[19] Królikowska N. Praworządny jak Tatarzyn? Stosunki prawne w Chanacie Krymskim na podstawie miejscowych ksiąg sądowych z XVII wieku // Czasopismo Prawno-Historyczne. Tom LXV. Zeszyt. 1. 2013. С. 121-142 // https://pressto.amu.edu.pl/index.php/cph/article/view/16341/16175
[20] Кавак Н. Социально—экономическая жизнь в Карасувском кадилике // Крымское историческое обозрение. 2019. № 2. С. 8–42 // https://crimeanreview.ru/kio2019—n2—kavak/
