17 червня, 2024

Жінки в кримськотатарському суспільстві: період Кримського ханства

3 листопада 2023
Поширити в Telegram
977

«Нікому я тут не потрібна, бо я не хлопець, а киз (дівчина). Батько лиш знає свого Абібулу, а за мене згадає тоді, як треба кричати. Мати про те лиш гадає, як швидше випхати заміж», — так говорить про цінність і місце жінки в культурі кримських татар Мір’єм, головна героїня оповідання Михайла Коцюбинського «Під мінаретами»[1].

Це оповідання 1904 року. Уже з кінця ХІХ століття в кримськотатарському суспільстві почалася поступова боротьба за права жінок, але в уяві більшости кримська татарка поставала безправною і повністю залежною від волі чоловіків. Усупереч давнім стереотипам становище жінки в кримськотатарському суспільстві не завжди було таким безправним і рабським, а в історії Кримського ханства є приклади, коли жінки відігравали важливу роль у державному й суспільному житті.

То звідки такі уявлення і чому ми досі в них віримо? Почасти вони результат того, що ми ставимо знак рівняння між різними мусульманськими суспільствами, зокрема кримськотатарським, через спільну релігію — іслам. Почасти це наслідок нашого незнання історії Криму і кримських татар і, навпаки, довіра до міфів і стереотипів, якими вона переповнена. Крізь призму цих чинників ми й досі ставимося до кримськотатарського суспільства з пересторогою.

У рамках проєкту «Zincir / Ланцюг — ланки пам’яти», що його ініціював Кримський інститут стратегічних досліджень, відбулася панельна дискусія «Ханський гарем: міфи та реальність». Дискусія стала спробою розвінчати найпоширеніші стереотипи про становище жінки в Кримському ханстві, її права та усвідомити, наскільки ми перебуваємо в полоні певних переконань про статус жінок в ісламському світі.

Від Кримського улусу до Кримського ханства: вплив тюркських традицій

Одна з держав, яка виникла на теренах Золотої Орди, — Кримське ханство. Воно виникло в середині ХV століття на території Криму і Північного Надчорномор’я, населяли його здебільшого кочові племена татар і ногайців. На чолі новоутвореної держави після тривалої боротьби стала династія Ґіреїв, яка вела свій родовід від Чинґіс-хана. Якийсь час ханство зберігало племінний устрій держави-попередниці не лише в системі управління, а і в соціальних питаннях, зокрема в питанні статусу жінки.

У кочових суспільствах були поширені традиції багатоженства, це підтверджують історичні джерела. Проте жінки в Золотій Орді посідали важливе місце і в політичному, і в повсякденному житті. Сам Чинґіс-хан, засновник Монгольської держави, ухвалюючи якісь рішення, радився з дружиною Борте і з матір’ю Оелун. Відомо також, що дружини ханів правили до обрання нового хана.

Схожі традиції закріпилися в Золотій Орді як спадкоємиці Монгольської імперії. Варто згадати хоча б дружину хана Узбека Тайдулу. Вона брала участь в офіційних заходах і святах, сама приймала послів та інших іноземних відвідувачів, давала ярлики митрополитам, особисто листувалася з Папою Римським. А після смерти чоловіка долучилася до боротьби за ханський престол. Ні, вона не прагнула обійняти його сама, але активно підтримувала важливих для неї претендентів[2].

Перше століття історії Кримського ханства — це часи відносної свободи кримськотатарських жінок, що було наслідком збережених ординських традицій. Це помітно зі статусу представниць владної династії.

Самé утвердження Ґіреїв на ханському престолі в Криму пов’язують з підтримкою Джаніке, доньки хана Тохтамиша. Вона стала цінною союзницею Хаджі Ґірея в його перших спробах відокремитися від Золотої Орди й утворити незалежне Кримське ханство[3].


 Дюрбе Джаніке, Чуфут-Кале

Із дружин Менглі Ґірея І відома своєю діяльністю Нур-Султан. Вона активно займалася зовнішніми справами, зокрема вела активне листування з московськими князями. У листах вона завжди зазначала, що пише з дозволу чоловіка, Менглі Ґірея І, а це означало, що за нею закріплено офіційне право брати участь у зовнішній політиці. Від московських князів Нур-Султан майже завжди отримувала окремі листи й коштовні подарунки[4].

У багатьох державних питаннях із дружиною Айше Фатма-султан радився і Девлет Ґірей І. У головному архіві давніх актів у Варшаві зберігається найбільше зібрання документів Кримського ханства ХVІ–ХVІІ століть. Серед них є комплекс документів матерів, дружин і доньок кримських ханів — усього 32 листи. Першість серед авторок належить дружинам і донькам Девлет Ґірея І.

Отже, на етапі ранньої історії кримськотатарське суспільство зберігало тюркські традиції, які відводили жінці високий статус. Як і дружини ханів Золотої Орди, дружини кримських ханів мали чималу свободу пересування й спілкування і не зобов’язані були постійно супроводжувати хана.

Османи vs Ґіреї: гаремна система, шлюб, багатоженство, левірат

З другої половини ХVІ століття в Кримському ханстві посилився вплив мусульманських традицій, і це позначилося на послабленні позиції жінок у політиці. Передусім це пов’язано з Османською імперією.

Особливо вочевиднилися османські впливи в добу Сагіб Ґірея. Серед низки державних інституцій, що їх запровадив хан, була й гаремна система. Усередині ханського палацу створювався окремий внутрішній простір, де мешкали офіційні дружини, рабині-наложниці і до певного віку діти хана. Ця частина відома під назвою «гарем», що в перекладі з арабської означає «заборонений священний простір».


Перший палац кримських ханів


Ханський палац у Бахчисараї

Про існування гарему в Бахчисараї вже в 1530–1540-х роках свідчить у своїй хроніці Реммаль Ходжі, придворний астролог хана Сагіб Ґірея. Про нього писав і литовський посол Михалон Литвин, який повідомляв про звичай ізолювати жінок серед кримської еліти[5].

В останні роки існування ханства приміщення гарему складалося з чотирьох будівель[6]. Наложниці, ймовірно, мешкали разом із законними дружинами. І якщо хани мали тільки чотирьох офіційних дружин, то кількість наложниць була більша і могла ще зростати. У ХVІІ столітті їх було чотири. Таку кількість зазначено в списку отримувачів данини від Московії. Хоча їх число могло бути більшим або меншим.


Інтер’єр ханського гарему в Бахчисараї

В Османів досить рано виник звичай, коли султани й принци беруть за дружину тільки рабинь-наложниць. Останньою жінкою знатного роду серед матерів османських султанів була Айше Хафса, донька кримського хана Менглі Ґірея І[7], мати Сулеймана І Пишного.

Ґіреї ж зберегли тюркські традиції, тому для них багато важило походження майбутньої дружини. Для офіційних шлюбів кримські хани обирали вільних мусульманських жінок ногайських і кримськотатарських кланів, а також із черкеської еліти. А принцес із роду Ґіреїв віддавали заміж за вихідців з кримськотатарських аристократичних кланів, насамперед із Ширінів. Важливою умовою такого шлюбу було те, що принцеса Ґіреїв мала бути єдиною дружиною.


Кримськотатарська принцеса

Інколи між Османами й Ґіреями укладалися міждинастичні шлюби. На початку ХVІ століття син Менґлі Ґірея I Саадет одружився з дочкою Селіма (її ім’я в історичних джерелах не збереглося)[8]. Міждинастичним був і шлюб згаданої вже Айше Хафси.

Принаймні до ХVІІ століття серед Ґіреїв існував звичай левірату. Згідно з ним, удова могла повторно вступити в шлюб з кимось із членів роду померлого чоловіка. Левірат мав на меті консолідувати родину і підвищити її престиж.

На початку існування ханства Ґіреї укладали левіратні шлюби з жінками владних родів постординських держав. Приклад такого шлюбу — одруження Менґлі Ґірея I з Нур-Султан, удовою двох казанських ханів. Завдяки своєму високому становищу і попереднім шлюбам Нур-Султан стала головною дружиною, а сам шлюб засвідчив першість Ґіреїв серед постординських правителів[9].

Інколи такі шлюби могли бути фіктивними, а інколи — ні, як-от шлюб між Мухаммедом Ґіреєм і Нурум-Султан. Вона походила з аристократичного роду Ширінів. Спочатку її видали заміж за принца Мубарека Ґірея, у шлюбі з яким народився майбутній хан Девлет. Після загибелі Мубарека Нурум-Султан стала дружиною Мухаммеда Ґірея і народила йому кількох дітей. Завдяки впливові Нурум-Султан зовнішня політика Кримського ханства почала розвертатися на захід від Москви, в бік Речі Посполитої. Доти промосковський курс провадила мачуха Мухаммеда Ґірея Нур-Султан, керуючись материнськими інтересами. Обидва її сини, майбутні казанські хани, перебували під «покровительством» московського князя[10].

На початку ХVІІ століття хан Газі Ґірей ІІ у листі до волоського господаря[11] писав, що йому соромно сприймати халіфа-султана вищим, бо той «від невільниці народжений»[12]. Кримські хани завжди усвідомлювали своє шляхетне походження: не тільки їхні батьки, а й матері належали до аристократичних родів. За спинами матерів стояли батьки й брати зі своїми арміями, фінансами та зв’язками.

Записки європейських послів у Стамбулі рясніють згадками про кількість султанських наложниць: у Сулеймана Пишного було їх більше ніж триста, у його сина Селіма ІІ й онука Мурада ІІІ — ще більше, в останнього була аж сотня дітей. Проте комірні книги палацу Топкапи, які містять повну інформацію про витрати на султанський гарем, коригують цифри. У Сулеймана Пишного 1522 року було 167 жінок; у Селіма ІІ і Мурада ІІІ — 73 і близько 150 відповідно.

За законами ісламу Османи могли мати чотирьох офіційних дружин і необмежену кількість наложниць. Однак ці троє більшу частину свого життя прожили в моногамних шлюбах: Сулейман — з українкою Роксоланою (Хюррем-Султан), Селім ІІ — з грекинею Нурбану, Мурад ІІІ — з албанкою Сафіє[13]. Це був прецедент.

Звичайно, Ґіреї як владна династія теж практикували багатоженство, але воно не набрало такого поширення, як в Османів. Серед кримських ханів лише Девлет Ґірей ІІ мав п’ять дружин[14].

Були і винятки з правил. Мурад Ґірей І, за повідомленнями російських дипломатів, які відвідували Крим у 1680-х роках, мав лише одну офіційну дружину і трьох наложниць. А останнього кримського хана Шагін Ґірея муфтій критикував за «небажання заводити чотирьох дружин».

В історії Криму ніколи не було періоду на зразок османського «жіночого султанату», не було в ханстві і явища регентства. Політична ситуація в Кримському ханстві давала жінкам із ханського гарему дві можливості для впливу: через хана в тих сферах, що залишалися під його контролем, а також у випадку його вільнонароджених законних дружин — через їхні родинні клани. І жінки користувалися ними обома.

Кримські жінки не жили замкнуті в гаремі, як досі вважають. Вони виїздили до заміських ханських палаців, де проводили літо: в околицях Бахчисарая кримський хан володів принаймні чотирма віллами. Дружини хана могли навіть вирушати в хадж до святих місць. Питання, чи можна дружині залишити стіни гарему, не стояло. Це пояснювали не так заборонами, як дотриманням статусу ханської дружини. Вважалося, що в жінки такого статусу не може бути справ у місті, для цього в неї є служниці і, зрештою, чоловік, який повинен забезпечити всі потреби.

Ханський гарем: міф і реальність

У нашій уяві гарем постає таким собі місцем розпусти, де хан віддавався насолодам зі своїми численними дружинами й наложницями, які поза тим нічим не займалися, лише інтригували, пліткували і марнували час. Формуванню таких стереотипів сприяло багато чинників.

Мандрівники й посли змальовували розкоші османського й кримського палаців, не забуваючи і про гарем. Наприклад, кримський посол у Швеції Мустафа Аґа описує ритуал вибору ханом наложниці на ніч шляхом накидання хустки на вподобану кандидатку. Це збігається з описами османського султанського гарему, які залишили венеційський байльо в Стамбулі Оттавіан Боно (XVI ст.) й англійський дипломат Пoл Ріко (XVII ст.)[15].

Так гарем описано і в українській історичній белетристиці — у романах про Роксолану Павла Загребельного й Осипа Назарука. Наші стереотипи про життя в гаремі далі підтримують турецькі серіали про величне століття Хюррем-Султан.

Насправді гарем — це був доволі складний державний механізм, і головну роль у його управлінні відігравали жінки. Фактично до кінця існування династії у придворній ієрархії Ґіреїв зберігалися дві посади суто для жінок — членів найближчої родини хана. Посаду анабеїм обіймала мати владного хана або інша вдова його батька, або ж головна дружина хана. Друга посада відводилася найстаршій принцесі роду, улу-хані (дослівно «велика принцеса»), її обіймала старша сестра або дочка владного хана.

Титул анабеїм виник у ХVІ столітті. Вперше його отримала 1542 року Махдум-Султан, мати Саадета Ґірея, друга дружина Менглі Ґірея.

З утвердженням цього титулу права жінок ханського дому було легалізовано. Відтоді перша дружина ханського двору мала більше прав і привілеїв. Її представник був присутній на всіх засіданнях Дивану (державна рада Кримського ханства, вищий орган влади, який поєднував функції виконавчої, законодавчої і судової гілок влади), і, користуючись правом голосу, вона могла впливати на ухвалення рішень. Вона вела дипломатичне листування з європейськими монархами, а до складу офіційного посольства кримського хана обов’язково входив особистий секретар анабеїм, який віз від неї листи[16].

Анабеїм отримувала власні прибутки від маєтків і регулярно отримувала подарунки від кримської знаті та іноземних держав. Крім того, з ханської скарбниці їй нараховували щомісяця 1000 срібних курушів. Вона мала юридичні права на населення маєтків, які їй належали.

Юридичними адміністраторами від анабеїм були кіаї. Під час засідань Дивану вони сиділи поблизу чукур-капи — одних із дверей ханського палацу, що ведуть до гарему. Правою рукою анабеїм була казнадар-бекеч — скарбнича гарему, зазвичай також жінка із ханської сім’ї.

Друга найвпливовіша посада в гаремі — улу-хані. Як і анабеїм, улу-хані мала прибуток зі своїх земель та утримання в 500 срібних курушів. Французький консул Шарль де Пейсонель повідомляв, що улу-хані отримує прибуток з п’яти сіл, подушне з християн та юдеїв, які проживали на околицях Бахчисарая[17].

Представниці ханського дому активно займалися доброчинністю. Своїм коштом зводили фонтани-чемше, заїжджі двори, бані, мектеби і, звичайно, мечеті. Донька Мурада Ґірея І Хатідже-султан поставила мечеть у Керчі. Донька Селіма Ґірея І збудувала Тахтали-Джамі в Бахчисараї, а Діляра Бікеч (чи то дружина, чи кохана, чи мати Кирим Ґірея) — Єшиль-Джамі.


 Дюрбе Діляри Бікеч

На момент анексії Кримського ханства Російською імперією 1783 року в Бахчисараї існувало 33 мечеті, нині залишилося п’ять, більшість з уцілілих збудовано на кошти жінок[18]. Приклад представниць ханського роду наслідували знатні аристократки.

Тому кримський гарем можна сміливо назвати своєрідним інститутом державної влади. Тут ханські родички з дитинства вивчали право, точні науки, філософію, музику, літературу, тлумачення Корану, придворний етикет.

А як щодо життя звичайної кримської татарки?

Життя простої кримської татарки зосереджувалося головно на домашніх справах, але це не викреслювало її із соціального життя. Права жінок у Кримському ханстві регулювало ісламське право (шаріат), і жінки ним, попри стереотипи, користувалися.


Кримськотатарська жінка і чоловік. ХVІІІ століття

Жінки брали участь у судових справах. У ХVІІ столітті майже 17 % жінок у Бахчисараї й Карасубазарі виступили позивачками в судових справах[19].

Практика багатоженства серед простого населення не поширилася. Як свідчать документи ХVІІ століття, кількість чоловіків у Карасубазарі, хто мали більше як одну дружину, ледве сягала 2 %[20].

Традиція левірату, поширена серед еліти передусім задля збереження родового престижу, в простих сім’ях робила вдову соціально захищеною, бо родина чоловіка брала на себе опіку і турботу про неї та її дітей.

Також варто відзначити, що в Криму жінки не завжди суворо дотримувалися вимог ісламу: кримські татарки ніколи не носили паранджу і не обов’язково покривали голову хіджабом.

Отже, права жінок у кримськотатарському суспільстві були не меншими, а подекуди навіть ширшими, ніж у тогочасних країнах Заходу і Сходу. Ханські дружини й доньки мали майно, розпоряджалися ним на власний розсуд, брали участь в ухваленні важливих державних рішень, займалися доброчинністю та підтримували діячів мистецтва.

Проєкт «Zincir / Ланцюг — ланки пам’яті» реалізує Кримський інститут стратегічних досліджень за підтримки Українського культурного фонду в партнерстві з Національним музеєм українського декоративного мистецтва, Київською державною академією декоративно-прикладного мистецтва імені Михайла Бойчука, ДП «Кримський дім» та ГО «Ель-Чєбєр».

 

[1] Див.: Коцюбинський М. М. Вибрані твори. — К.: Yakaboo Publishing, 2023.

[2] Почекаев Р. Ю., Почекаева И. Н. Властительницы Евразии. История и мифы о правительницах тюрко-монгольских государств XIII–XIX вв. — СПб.: Евразия, 2012. — 384 с.

[3] Мустафін О. Перлини в степу. Розмови про минуле українського Півдня. — Х.: Фоліо, 2023. — 206 с.; Почекаев Р. Ю., Почекаева И. Н. Властительницы Евразии. — 384 с.

[4] Почекаев Р. Ю., Почекаева И. Н. Властительницы Евразии. — 384 с.

[5] Кравець, Марина. Від кочового намету до палацу серед садів: еволюція двору кримських Чинґізидів. Авториз. пер. з англ. Д. Гордієнка // Наш Крим. — К., 2015. — Вип. І. — 264 с.: https://shron1.chtyvo.org.ua/Kravets_Maryna/Vid_kochovoho_nametu_do_palatsu_sered_sadiv_evoliutsiia_dvoru_krymskykh_Chyngizydiv.pdf

[6] Дотепер зберігся лише один корпус гарему, від решти — тільки фундамент.

[7] Шутко, Олександра. Політичні шлюби османських султанів: від християнських принцес — до доньки Ґіреїв // Наш Крим. — К., 2016. — Вип. ІІ. — 284 с.: https://shron1.chtyvo.org.ua/Oleksandra_Shutko/Politychni_shliuby_osmanskykh_sultaniv_vid_khrystyianskykh_pryntses__do_donky_Hireiv.pdf

[8] Кравець, Марина. Від кочового намету до палацу серед садів. — 264 с.

[9] Почекаев Р. Ю., Почекаева И. Н. Властительницы Евразии. — 384 с.

[10] Абдулаєва, Гульнара. 25 відомих кримських татар: від Кримського ханства до сьогодення. — К.: Фоліо, 2021. — 288 с.

[11] Валахія — князівство на північ від Дунаю і на південь від Карпат. Існувало від середини ХІV століття до 1859року. У ХV столітті визнало васальну залежність від Османської імперії.

[12] Кримські хани вважали себе шляхетнішими за османських султанів — історик. Записала Олена Шарговська // https://gazeta.ua/ru/articles/history—journal/_krimski—hani—vvazhali—sebe—shlyahetnishimi—za—osmanskih—sultaniv—istorik/470805

[13] Шутко, Олександра. Уся правда про султанський гарем: скільки заробляла Роксолана? // https://was.media/2017—10—20—garem/

[14] Абдулла Г. Правительницы ханского дома Гираев // Qasevet. — 2008. — № 33. — С. 28–30 // https://issuu.com/qirimli/docs/qasevet—33

[15] Кравець, Марина. Від кочового намету до палацу серед садів. — 264 с.

[16] Абдулаєва, Гульнара. Кримські татари: від етногенезу до державності. — К.: Гамазин, 2021. — 408 с.

[17] Там само.

[18] Кримські хани вважали себе шляхетнішими за османських султанів — історик. Записала Олена Шарговська // https://gazeta.ua/ru/articles/history—journal/_krimski—hani—vvazhali—sebe—shlyahetnishimi—za—osmanskih—sultaniv—istorik/470805

[19] Królikowska N. Praworządny jak Tatarzyn? Stosunki prawne w Chanacie Krymskim na podstawie miejscowych ksiąg sądowych z XVII wieku // Czasopismo Prawno-Historyczne. — 2013. — Tom LXV. Zeszyt 1. S. 121–142 // https://pressto.amu.edu.pl/index.php/cph/article/view/16341/16175

[20] Кавак Н. Социально-экономическая жизнь в Карасувском кадилике // Крымское историческое обозрение. — 2019. — № 2. — С. 8–42 // https://crimeanreview.ru/kio2019—n2—kavak/

3 листопада 2023
Поширити в Telegram
977
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою