«Покинь, якщо кохаєш» — зухвала і суперечлива назва книги на перший погляд, однак не тоді, коли за плечима 15 років психологічної практики. Історія в книзі — здавалося б, банальна — але змальовує, на жаль, знайому багатьом проблему домашнього насилля та токсичних стосунків без прикрас.
Про такі історії хочеться читати лише в книгах і думати, що це вигадка автор_ки. Втім, в реальному житті таких випадків вистачає. Під час психологічних консультацій я чула багато історій, які наша психіка, не без допомоги соціуму, наймається нормалізувати і згладити, аби вижити. Але є поведінка, яку не можна толерувати. Жодному насильству: психологічному, фізичному, фінансовому, сексуальному – немає виправдання.
Складність насильства в тому, що воно має дуже багато форм. Якби всі люди, що здатні до насильства були поганцями, то рішення ухвалювалися б набагато легше, бо спрацьовували б інстинкти. Бачиш небезпеку – тікаєш. Але ж ні: переступити межу іноді можуть і харизматичні, розумні, успішні люди, які роблять добрі справи та займаються благодійністю. Власне, як Райлі – герой книги «Покинь, якщо кохаєш». З перших сторінок він викликає симпатію, справляє враження, магнітить своєю харизмою.
Коли людина, до якої відчуваєш щонайменше велику симпатію, чинить насильство, то в цю мить наш мозок відчуває когнітивний дисонанс: цього не може бути! Спрацьовує так званий ефект ореолу, коли наше загальне враження про людину впливає на думку про її конкретні риси або деталі, з ними пов’язані: «Він/вона не здатні на це…». З одного боку це допомагає нам бачити в людях найкраще, з іншого – іноді готує нам пастку.
У його поведінці немає так званих червоних прапорців, які здатні нам сказати про його приховану жорстоку натуру, але є жовті (приготуватись):
- Фанатичність. Він фанатично ставиться до роботи. І тут, зрештою, нічого поганого, але це проявляється і в інших сферах. Так, дуже романтично читати, як він не міг нічого робити, крім як думати про Лілі, але це свідчить про певну фіксацію. Вона є нормальною на початку закоханості, та за декілька тижнів без підкріплення має проходити.
- Надмірна демонстративність жестів. На вечірці у своєї сестри Райлі на очах у всіх несподівано бере Лілі на руки і несе у свою кімнату.
- Він з’являється і потім зникає на декілька днів. Типова поведінка для аб’юзерів, щоб викликати відчуття привʼязаності. Але знову тут не все так просто, бо в нього є ідеальна причина – робота.
- Заперечення потреби у близьких стосунках. Він говорить, що взагалі не хоче стосунків, і йому достатньо взаємодії на одну ніч.
- Пережитий в дитинстві травматичний досвід. Не хочу стигматизувати всіх людей, що мають певну травму, але наш досвід нікуди не зникає, ми лише вчимося з ним жити.
Емоційна регуляція. Райлі складно переживає сильні емоції, йому важливо їх випустити на предмет (бити стілець, кинутий келих в смітних, щоб він розбився).
У цій книзі багато «голої правди». І я зараз не лише про гру, в яку грають головні герої, аби дізнатися один про одного більше. Коллін Гувер порушує тему часто негативного сприйняття суспільством жертви аб'юзу:
"Як вона може кохати його після всього, що він їй заподіяв? Як вона може думати над тим, щоб пробачити йому?" Сумно, що саме це перші думки, які виникають, коли ми бачимо скривджену жінку. Чи не повинні ми засуджувати самих кривдників, а не тих, хто далі їх кохає?"
За словами письменниці, статистично 85% жінок не йдуть від своїх аб'юзерів після першого нападу. І на те багато різних причин, одна з яких — кохання. Жінки ладні думати, що це сталося випадково, вишукувати причини виправдання насильницьких дій з боку своїх партнерів, звинувачувати себе.
"Легко казати, що ви не зможете й далі кохати того, хто завдав вам болю, якщо ви не та людина, яка кохає. Коли хтось ображає вас, нелегко одразу зненавидіти цю людину, адже довгий час ви думали, що вона ваша доля",
- пише Коллін Гувер.
Лілі – головна героїня книжки, яка з самого дитинства була свідком проявів насильства з боку рідного батька стосовно матері, дає відповідь жінкам, які залишаються зі своїми кривдниками "заради дітей". Щоразу, коли тато кривдив маму, вона мріяла, що вона піде від нього, і розчаровувалася, коли цього не ставалося.
"Я любила батька як дочка, але ненавиділа, як людина", - говорить вона.
Дітям не потрібна ця "жертва", їм потрібні щасливі і здорові батьки. Навіть, якщо кожен з них будуватиме своє щастя окремо один від одного.
"У кожного з нас є межа. Те, з чим ми здатні миритися, перш ніж розірвати стосунки, - пояснює матір героїні своє рішення залишатися жити поряд з аб'юзером. - Коли я одружилася з твоїм батьком, я чітко знала, де моя межа. Але поступово, з кожним наступним випадком, моя межа відсувалася трішки далі. І ще трішки далі... Кожен такий випадок [насильства] поступово руйнує твою межу. Ти вирішуєш залишитися один раз, і наступного разу тобі вже складніше піти".
Але коли її донька опиняється в подібній ситуації, вона говорить: "Я знаю, що ти віриш у його кохання до тебе, і я впевнена, що він тебе кохає, але його кохання неправильне. Він не кохає тебе так, як ти цього заслуговуєш. Якщо Райлі по-справжньому тебе любить, він не дозволить тобі повернутися. Він вирішить покинути тебе, аби бути впевненим, що більше тебе не скривдити. Ось на таке кохання заслуговує жінка, Лілі".
Ознаки, що в стосунках щось не так:
- Ви постійно контролюєте себе, щоб не сердити партнера_ку.
- Ідеалізація парнера аб’юзером. Це робиться для того, щоб сформувався сильний емоційний звʼязок, і жертва потрапила в пастку свого ідеального образу і прагнула за будь-яку ціну йому відповідати.
- Безпідставні ревнощі.
- Плекання почуття провини, ніби ви робите щось не так і завдаєте болю паренру, таким чином “викликаєте” певні емоції та ставлення.
- Перекладання відповідальності: ти мене спровокувала/спровокував так вчинити, я не хотів/хотіла, тощо.
Ця книга не дає простих відповідей на складні життєві питання. Зрештою, вони не можуть бути простими. Але в ній так багато розуміння та підтримки для людей, що дізналися гидотний смак аб'юзу. Це справжні обійми серцем.
P.S. Якщо у ваших стосунках з близькими людьми присутній моральний тиск, примус, маніпуляції, образи чи приниження, що свідчить про ознаки домашнього насильства, ви можете повідомити про це скориставшись телефонним номером 0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного) або 116 123 (з мобільного). Тут ви можете отримати психологічну підтримки, правничу консультацію або зможетете дізнатись контакти організацій, що допомагають постраждалим від домашнього насильства у вашому регіоні чи місті.
Замовити книгу можна на сайті видавництва «Віват».