62 
А що б ви зробили, якби могли б пірнути у часовий портал і опинитися у своєму 16-му дні народження? Як би ви поводилися? Що б змінили, виходячи з нинішнього досвіду?
Саме ці питання виникають постійно під час прочитання книги Емми Страуб «Цієї миті завтра». Головна героїня Еліс у свій 40-й день народження несподівано для себе мандрує у часі та опиняється у своєму 16-річчі, коли все ще попереду, життя грайливе та безтурботне, батько сповнений сил й енергії, а відчуття дорослості як ніколи реальне.
40 років — критичний етап для багатьох людей, особливо для жінок, від яких світ вимагає краси та бадьорості, як у 20, а життя при цьому безупинно підкидає нові випробування. Проте суспільство, пронизане ґендерними стереотипами, постійно диктує, якою повинна бути жінка. Згадайте, що зазвичай бажають дівчатам та жінкам на день народження? Саме так, – жіночого щастя, яке, за замовчуванням, включає заміжжя, материнство, красу і, можливо, кар’єний успіх. Та Емма Страуб показує нам жінку, у концепцію щастя якої зовсім не вписуються всі ці стереотипні компоненти. Ба більше, традиційні очікування стають для неї тягарем та джерелом розгубленості. Еліс, повернувшись до своїх 16 років, ніби звільняється від цих «заповідей традиційного жіночого щастя» та може обрати власний шлях, базуючись на своєму досвіді, а не на нав'язаних ролях.
У нашій культурі материнство часто сприймається як обов'язковий аспект жіночої ідентичності. Еліс демонструє, що жінка може бути самодостатньою і щасливою, навіть якщо не дотримується традиційної ролі дружини та матері.
Цю книгу також пронизує тема втрати близької людини та переживання горя. Ми знайомимося з головною героїнею в лікарняній палаті, де вона відвідує хворого батька. Еліс почувається самотньою та розгубленою.
Переживаючи втрату, ми проходимо кілька умовних стадій. Найпопулярніша класифікація включає заперечення, гнів, торг, депресію та прийняття. Звичайно, всі вони умовні і не завжди відбуваються чітко послідовно, але ми можемо прослідкувати їх, слідуючи за героїнею книги, її рішеннями та діями.
Стадія заперечення проявляться в уникненні думок про близьку смерть тата, незважаючи на його важкий стан. Це типова реакція на передчуття втрати, коли людина тікає від переживання реальності, щоб не зустрітися з болем.
Подорож у минуле для Еліс — це не лише шанс пережити молодість ще раз, але й намагання «виправити» майбутнє, змінити трагічні події, відшукати контроль над неконтрольованим. Це ніщо інше, як стадія торгу:
«…Вона могла зробити так, щоб йому стало краще, і вона робила це знову і знову, мов магічний трюк. Леонард молодий, Леонард веселий, Леонард пʼє кока-колу і курить. Леонард безсмертний, нехай лише на один день».
Подорожі у часі в книзі «Цієї миті завтра» є метафорою для переживання горя, яке часто змінює наше відчуття часу, але поряд з цим допомагає більше цінувати кожну мить життя: «Дитинство було поєднанням людей, і місць, і запахів, і реклами на автобусних зупинках, і тутешніх гасел. Еліс відвідувала не лише батька, а й саму себе».
Поступово героїня приходить до розуміння, що неможливо змінити минуле так, щоб уникнути болю втрати. Замість цього вона починає фокусуватися на якості моментів, проведених з батьком. Цей процес примирення є важливим етапом у переживанні горя — прийняття того, що втрата є частиною життя, і що важливішими є спогади та любов, а не спроби все змінити.
«Це нормально втрачати людей, Ел. Втрата – це і є суть. Ти не можеш забрати горе, біль, тому що тоді з чим ти залишишся?»…. «Те рішення – його не існує….. І ти не можеш пробувати вічно…»
Втрачаючи рідних, ми часто опиняємося не лише в лещатах горя, але й болючої самотності. Зазвичай під час втрати людина дещо відсторонюється, і часто навколишні (близькі, друзі, знайомі, колеги) ніби зникають, бо не знають, як себе поводити, не хочуть «ятрити рани», не мають правильних слів тощо. Але саме в такі важкі миті підтримка інших надзвичайно потрібна. Проста щира розмова, теплі спогади, турбота, обійми – це те, що допомагає заповнити порожнечу від несамовитого болю втрати. І авторка нам показує це через взаємодію Еліс та Кенджі.
«Знаю, що ми не розмовляли тисячу років, але знай, що я завжди поруч. Телефонуй у будь-який час», — це повідомлення від хлопця із її підліткового минулого допомагає Еліс тримати рівновагу, коли світ розділився на «до» та «після» смерті батька.
Книга «Цієї миті завтра» дає простір для роздумів. Вона пропонує замислитися про те, що означає бути жінкою в різні періоди життя, як ґендерні ролі формують наші рішення і як ми можемо віднайти власний голос, звільнившись від нав’язаних стереотипних очікувань. Вона про прийняття, любов, переживання втрати та, зрештою, майбутнє, якого не варто боятися, навіть коли воно не виблискує яскравим світлом. Все залежить від сприйняття себе та, звичайно, любові, яка не зникає, а залишається «всередині всього, що ти робиш».
