3 березня, 2021

Уривок з книги Наталки Малетич «Леся. Мандрівний клубочок»

17 лютого 2021
Поширити в Telegram
350

Про книжку: 

Ми щодня зустрічаємо Лесю Українку в пам'ятниках і назвах вулиць, на купюрах і в шкільних кабінетах. Але яким щодня бачила світ сама Леся? Жива людина, а не офіційний портрет. Що вона любила, з чого сміялася й сумувала, про що писала листи рідним, з ким дружила? Кумедні прізвиська для братів-сестер, хоумскулінг, стильні вбрання, нехіть до публічних виступіві далекі мандри — певно, кожен знайде щось спільне з Лесею, яка називала себе boule vagabonde — «мандрівний клубочок».

Про авторку:

Наталка Малетич — письменниця, лауреатка ІІ премії Всеукраїнського конкурсу на найкращі прозові твори для дітей «Золотий лелека» 2008 року та I премії конкурсу «Біблійні історії» за повість «Великодня історія» (2010).

Книжка-картинка з ілюстраціями Наталі Чорної «Привид, який не міг заснути» отримала відзнаку BookForum Best Book Award 2020 в категорії літератури для дітей від 0 до 5 років.

Замовити книгу «Леся. Мандрівний клубочок» можна на сайті Порталу.

ЛЕСИНІ ПОДРУГИ

МАРІЯ БИКОВСЬКА, МАНЯ

Маня — перша подруга Лесі Українки. Леся і Марія заприятелювали ще в Луцьку. Разом вони бавилися в руїнах луцького замку Любарта, розігруючи там «історичні сценки». На рік старша за Лесю Марія була донькою луцького нотаріуса, Михайла Биковського, приятеля Лесиного батька зі студентських років. У Луцьку вони жили по сусідству. Дівчатка багато спілкувалися перш ніж родина Косачів оселилася в Колодяжному, а родина Биковських переїхала у Кременець, де Маня закінчила духовне жіноче училище. Однак із подругою дитинства Леся листувалася, а також зустрічалася за нагоди упродовж цілого життя.

Маня гостювала в Колодяжному декілька місяців узимку й навесні 1888 року. Тієї зими дівчата часто разом їздили кататися на санях. А з початком весни — нетерпляче очікували народження наймолодшої Лесиної сестри. У ніч на 9 березня, коли народилася маленька Ізидора, дівчата довго не спали, вочевидь, хвилювалися.

Імовірно, це були останні «канікули» Мані перед дорослим життям, бо восени того ж року вона почала вчителювати. Ймовірно, ще тоді Леся зацікавила Марію літературною творчістю, перекладом. Адже згодом Марія була активною учасницею літературного гуртка української молоді «Плеяда» і друкувала свої твори й переклади під псевдо Маруся Козачка.

Подрузі та її вчителюванню Леся присвятила нарис «Школа», згодом опублікований у львівському часописі «Народ». Леся наголошувала, що нічого в ньому не вигадала, — 20-річною вона справді навідувала Маню, коли та вчителювала у селі Піддубці неподалік Луцька. Умови, в яких жила подруга, прикро вразили Лесю. 

Шкільна кімната була немощена, з нерівною долівкою, така ж сама полупана, тільки хіба ще гіре, як і хата учительки, посеред неї ряди шкільних лавок, в кутку чорна дошка, з слідами крейди, в кінці хати стіл, за ним стілець, а над стільцем прибита на стіні межи двома тьмяними вікнами чимала географічна карта, стара і немов закурена. 
Леся Українка. Волинські образки. 1. Школа

Також Лесю неприємно здивувало те, що Маня змушена ледь не випрошувати свою зарплатню, і те, що здебільшого вона не може навчити селянських дітей найважливішого, бо до школи вони приходять тоді, коли вдома немає справ по господарству, а це заледве більше, аніж кілька зимових місяців. 

Леся й Маня не раз підтримували одна одну: Маня була поруч із подругою в Тифлісі*, коли Леся переживала смерть брата Михайла 1903 року. Також Маня була поруч 1907 року, коли в київському помешканні заарештували Лесю і Ольгу. 

* Колишня назва Тбілісі, столиці Грузії.

Цікавий факт

У Фонді Лесі Українки в Національній академії наук України збереглися листівки з китайськими краєвидами, які Маня надіслала їй, коли опинилася з чоловіком-військовим аж у Маньчжурії (це регіон, нині розділений між Китаєм і Росією). А ще — привезений із далеких мандрів китайський ніж для розрізування паперу. 

ОЛЕКСАНДРА СУДОВЩИКОВА, ШУРА

Зі старшою на 4 роки Шурою Леся приятелювала змалку. Шура, як і малі Косачі, мала багато домашніх імен — Шурель, Рашель, Річі. 

Олександра була донькою політичного засланця Євгена Судовщикова — близького друга Михайла Драгоманова. Вона й народилася на засланні. Її батько помер там від туберкульозу, а дівчинка з мамою повернулися до Києва. Маленькою Шура з мамою жили в Києві у родині Драгоманових, дитиною вона часто гостювала в Косачів у Звягелі та Колодяжному, а вже дорослою — в Гадячі.

Тринадцятирічна Леся присвятила Шурі свій вірш «Сафо»:

Над хвилями моря, на скелі,

Хороша дівчина сидить,

В лавровім вінку вона сяє,

Співецькую ліру держить…

[...]

Доволі юною Шура почала віршувати французькою мовою, згодом — російською та українською. Як і Леся й Маня, Шура входила до «Плеяди». Вона перекладала з французької, шведської та англійської мов. Також писала психологічні оповідання, героями яких були переважно селяни.

Цікавий факт

Свої твори Олександра Судовщикова публікувала під псевдонімом Грицько Григоренко.

Дитяча і юнацька дружба Шури та Михайла переросла в кохання. Вони одружились, у них народилася донька Євгенія. Разом перекладали зі шведської та англійської, вели спільний щоденник. Михайло був першим читачем і редактором творів

Олександри, а його батько фінансував їх видання.

[...]

ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА, ХТОСЬ ЧОРНЕНЬКИЙ, WUNDERBLUME

Ольга Кобилянська стала найближчою Лесиною подругою вже у дорослому віці. Їх зблизила і творчість, і нещасливе кохання: Лесі — до Сергія Мержинського, а Ольги — до Осипа Маковея.

З Ольгою Кобилянською Леся Українка почала листуватися 1899 року. Але про Ольгу як цікаву письменницю Леся дізналася значно раніше, прочитавши її повість «Царівна», що спершу мала назву «Лорелея». 

Перш усього маю сказати, що мені дуже сподобалась «Лор[елея]», щось є у ній свіже, молоде та оригінальне, в сій повісті я бачу правдивий літературний талант, а не дилетантизм літерацький, що вже так обрид мені в нашій літературі.
Леся, 20 років, лист до Михайла Павлика

Уперше Леся написала Ользі з Берліна, де їй зробили операцію на нозі. Уже в другому листі, знову ж таки з Берліна, Леся запрошує Ольгу в гості, почувши, що та збирається влітку до Києва. Також Леся запевняє Ольгу в тому, що не підтримує галицьких критиків, які докоряли Кобилянській «німеччиною», мовляв, свої перші твори вона писала німецькою перш ніж почала творити українською мовою.

І вже повернувшись із Берліна, Леся повторює своє запрошення Ользі відвідати її на хуторі Зелений Гай біля Гадяча. Леся так мальовничо описує новій подрузі всі принади гостювання, що здається просто немислимим знехтувати цим запрошенням. І буковинська письменниця ним скористалася. У серпні 1899 року вона гостювала в Гадячі близько двох тижнів. 

А 1901 року році Леся тричі побувала в Ольги у Чернівцях. Письменниці багато листувалися, Леся мріяла, що вони з Ольгою колись зможуть провести разом літо на морі, але, на жаль, ці плани з різних причин не склалися.

Цікавий факт

• У листах до подруги Леся Українка називає себе «хтось біленький», а Ольгу Кобилянську — «хтось чорненький». А ще часом Wunderblume, що в перекладі з німецької означає «чарівна квітка». 

[...]

У листах Леся розповідає Ользі про те, над чим працює, про сімейні справи, про рідних та друзів. Подруги обмінювалися своїми творами й ділилися відгуками про них — і це були щирі відгуки, конструктивна серйозна критика, а не лестощі. Якщо давно не писала подрузі, Леся завжди просила пробачення за тривалу мовчанку. 

Хтось дорогий та добрий пробачить комусь-якомусь за мовчання, як уже не раз пробачав, — правда? Хтось саме мав сідати відписувати на давнішого листа і картку, аж тут знов надбіг листочок від когось чорненького. І зрадів хтось, і таки сором стало: от мені хтось вже втретє пише!..
Однак хтось не так винен*, як то видається одразу.
Леся, 32 роки, лист до Ольги Кобилянської

* Далі Леся пояснює в листі, що протягом двох місяців доволі кепсько почувалася і лікар радив їй берегти здоров’я.

Найдовша листовна мовчанка між подругами тривала 5 років, але 1911 року листування відновилося. 

17 лютого 2021
Поширити в Telegram
350
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою