1974 «Навіщо тобі наука? Краще обрати щось “дівчаче”», «Де ти бачила видатних фізикинь чи інженерок?», «Які ще дисертації, коли твій репродуктивний годинничок цокає?» – ці та інші стереотипні запитання все ще лунають у бесідах з близькими людьми та Фейсбук-суперечках з незнайомцями. А між тим кожен третій науковець у світі – науковиця...тобто жінка. В Україні ця статистика радує ще більше: у нас чи не половина від усіх вчених – жінки.
У майбутньому їх ставатиме ще більше – принаймні, над цим нині працює Мала академія наук України. Тут порахували, що щороку кількість дівчат, які поповнюють ряди дослідників у фізиці, математиці, комп’ютерних, технічних та інших «нежіночих» науках, зростає на 5-10 %. І планують ці показники покращувати!
МАН це простір, вільний від будь-яких стереотипів. Тут дівчатам допомагають розвиватися у таких собі “не дівчачих” сферах: від фізики до органічної хімії, від інженерії до IT. В них тут вірять, ними пишаються і надихаються «Порівняно із хлопцями, дівчата-науковиці мають величезні переваги. Вони більш посидючі та вперті, йдуть до останнього поки не досягнуть бажаного результату. Ми помічаємо по дослідженнях наших учениць, що вони часто використовують нестандартні підходи до вирішення задач. Якщо хлопці чітко бачать ті проблеми, що лежать на поверхні та вирішують їх, то дівчата вміють «покопатися» і знайти досить неочікувані рішення», - розповідає директор МАН Оксен Лісовий.
Одна з вихованок МАН Ольга Харасахал, винахідниця з Маріуполя. У свої 15 вона придумала унікальну технологію для виявлення метастаз на ранніх стадіях раку, яка у сотню разів дешевша за закордонні аналоги. Дівчинка завжди “палала” змінотворенням, тому, ще навчаючись у школі, ходила волонтерити до онкологічного диспансеру. Там їй доручали різноманітну роботу: розпаковувати інвентар, збирати дані пацієнтів і вести лабораторний журнал, оформлювати направлення, обробляти та утилізувати препарати.
Ольга Харасахал
«Біля 12 годин на тиждень я проводила в онкодиспансері. Спочатку виконувала дрібну роботу, потім давали більш серйозну. Коли працюєш в системі і бачиш її зсередини, чітко помічаєш недоліки. Я стала свідком того, як лікарня стикнулася із проблемами при закупівлі нового ефективного іноземного методу діагностики раку. Один аналіз коштував дві тисячі доларів і таких грошей на закупівлю просто не знайшлося. Ця ситуація стала для мене поштовхом розробити власну методику»,
- розповідає Оля.
Саме тому дослідниця почала працювати над апаратом вакуумної фільтрації для первинної обробки крові. І врешті, створила “інструмент”, що допомагає на ранніх стадіях виявити метастази у онкохворих людей. Дослідження за допомогою апарату відбувається у кілька етапів: у пацієнта беруть кров та пропускають її крізь апарат. «Це один із методів діагностики циркулюючих пухлинних клітин. Він дозволяє вловити хімічну реакцію на тій стадії, коли певні клітини крові продукують певні хімічні речовини. Наш тест-аналіз дозволяє зрозуміти, чи є клітини пухлини у крові та чи почався процес метастазування», - пояснює Оля. Ще одна, чи не найголовніша перевага методики – ціна: один аналіз буде коштувати лише 20 доларів.
Зі своїм проєктом винахідниця зібрала медалі на багатьох українських наукових конкурсах, а також підкорила США, Бразилію, Сінгапур. Перемоги зробили Олю справжньою науковою зіркою: про неї почали писати відомі ЗМІ, її запрошували на престижні конференції та навіть номінували на премію «Жінка третього тисячоліття». А головне – дівчині запропонувала співпрацю одна з українських фармацевтичних корпорацій, яка має науково-дослідницькі центри по всій країні. Там Оліну методику будуть апробовувати і виводити на ринок.
Нині 19-річна винахідниця навчається на другому курсі медичного університету та планує стати онкологинею. Утім, дівчина бачить своє майбутнє не стільки у практичній медицині, скільки у науці.
«Я би хотіла займатися формуванням нової тенденції персоніфікованої медицини в Україні. У нас практично не впроваджуються винаходи та сучасні світові тенденції. Тому маємо плачевну ситуацію в онкології: проблеми з ранньою діагностикою та високу смертність. Зараз в університеті я багато працюю над створенням наукового підґрунтя для мого проєкту: проводжу дослідження, пишу наукові статті, беру участь у конкурсах та олімпіадах тощо. Шлях науковця дуже непростий і тривалий, потрібно багато завзяття і терпіння. Я їх маю. Адже усвідомлюю, що від моєї наполегливості залежать людські життя і розвиток української медичної системи»
- підсумовує Оля.
Ще одна виховна МАН, 18-річна Єлизавета Столярчук, вже п’ятий рік працює над екологічними проєктами. Має два серйозні винаходи: метод переробки відходів із залученням сонячної енергії та вітрогенератор на основі сегнерового колеса. Зараз дівчина більшою мірою зосередилася на другому проєкті - бачить його більш перспективим.
Єлизавета Столярчук
А починалося все, коли Лізі було 13 років, і вона вирішила спробувати свої сили у конкурсі МАН. Так виникла ідея створити установку, що переробляє полімерні та органічні відходи за допомогою сонця.
«В основі технології – хімічна реакція піроліз, при якій органічні сполуки за високих температур розпадаються і переходять у стан газу. Установка являє собою сонячний колектор, який і забезпечує високі температури, та піролізна камера, куди потрапляють відходи. А щоб уникнути виділення шкідливих речовин внаслідок горіння, ми використовуємо рідкий азот. Плюс такої технології у тому, що не потрібно сортувати сміття – все годиться для утилізації у цій камері»,
- каже Ліза.
Ще одна перевага технології у тому, що в результаті полімерні відходи перетворюються на дизельне паливо, а органічні – на біодобриво. Наприклад, з 10 кг пластику можна виробити 2 кг палива. Такі конструкції можна встановлювати прямо на сміттєзвалищах. Ліза порахувала, що на невеличке місто вистачить двох установок діаметром у 2 метри та з камерою на 100 кг.
Згодом у Лізи виникла ще одна оригінальна ідея: створити вітрогенератор нового покоління, який буде не лише виробляти енергію, а й протистояти сильним вітрам та дощам, від яких звичайні вітряки ламаються.
«Ми розробили нову конструкцію вітряка, що здатен з максимальною ефективністю працювати на територіях з сильними вітряними потоками та поганими погодними умовами. У такій місцевості генератори працюють або 6 годин за добу, або взагалі не встановлюються. Натомість наш вітряний генератор дозволить згенерувати на 60% енергії більше, а період окупності установки скорочується з 20-25 років до 8-10 років»,
- пояснює винахідниця.
Нещодавно Лізин вітрогенератор отримав золото на Виставці технологій у Малайзії. Зараз дівчина готується представляти його на науковому конкурсі в Туреччині. Винахідництво дівчина поєднує із навчанням на факультеті комп’ютерних технологій у Київській політехніці. Цей фах вона вибрала як запасний, щоб в майбутньому не обмежуватися у виборі професії. «Були в моєму житті і танці, і малювання – як і у будь-якої дівчинки. Але в якийсь момент захоплення наукою та винахідництвом взяло гору. Мені пощастило з науковим керівником, який допомагав втілювати мої ідеї та надавав доступ до лабораторій та обладнання. Екологічна інженерія сьогодні є дуже актуальним та перспективним напрямком. Я не знаю, чи стане вона моїм вибором у житті, але точно залишиться у колі моїх інтересів»,
- зазначає Ліза.
Інтереси ще однієї вихованки МАН - Софії Панащук - завжди були різносторонніми, тож зосередитися на одній науці їй було важко. Серед хобі спочатку переважали мови, потім ІТ і, зрештою, винахідництво.
«Перший проєкт, над яким я працювала разом з командою в літньому таборі, - це міношукач. Винаходом його назвати складно, але принаймні ця робота дала мені уявлення, як розробляти та конструювати прилади. Тож уже наступний проєкт сміливо можу назвати авторським та оригінальним. Це прилад «Співаючі яблука»: він вміє визначати стиглість плодів – не лише яблук, будь-яких. Його функція – зробити автоматизований збір врожаю більш ефективним. Тобто якщо робота, який займається збором плодів оснастити таким приладом, то він зможе легко відрізнити зрілий плід від незрілого і не збирати все підряд»,
- каже Софія.
Назва «Співаючі яблука» - не випадкова, адже пристрій видає звуковий сигнал, коли «бачить» стиглий плід. Утім, роботу над цим проєктом Софія так і не закінчила. Зараз 17-річна дівчина разом з партнером Антоном Гебдовським, з яким познайомилась на заходах МАН, працює над проєктом Visible Space. Це пазли для вивчення астрономії для незрячих дітей. Кожний малюнок – сузір’я або якийсь інший астрономічний об’єкт. Елементів у картинці небагато і вони досить великого розміру. На деталі нанесений рельєфний малюнок, який і допомагає скласти пазл навпомацки – винахідники намагалися врахувати усі проблеми, з якими можуть стикнутися незрячі діти при складанні пазлу.
«Ми підготували комплект пазлів та запропонували скласти його одній незрячій дівчинці. Спочатку їй було складно і вона не могла зрозуміти, як це працює. Але згодом все вийшло і вона дуже захопилася. Нас це неймовірно надихнуло! Той пазл ми подарували дівчинці і тепер готуємося виготовляти інші»,
- говорить Софія.
Перший зразок винахідники виготовили на 3D-принтері з пластику. Тепер планують виготовляти пазли з екологічних матеріалів. У першу чергу, хочуть випустити серію пазлів із зображенням сузір’їв, далі візьмуться за розробку інших малюнків. Софія і Антон – резиденти бізнес-інкубатора МАН, тому реалізувати все задумане їм допоможуть вітчизняні і закордонні експерти.
Крім винахідництва, Софія захоплюється вивченням мов – англійської, німецької, польської, японської, норвезької та кримськотатарської. Про останню навіть створила МАНівський проєкт: порівняла походження українських та кримськотатарських народних казок. Для цього переклала з кримськотатарської казку «Розумна дочка скотаря», яка доти не мала української версії!
«Зараз я навчаюся на біолога і планую в майбутньому обрати фах генетика. Я вважаю, що за цією наукою майбутнє, вона основа всього живого. Мрію про Нобелівську премію, адже переконана, що бути науковцем – це найцікавіша робота, яка може принести успіх і визнання»,
- каже Софія.
Таких дівчат, як Оля, Ліза і Софія у МАН – тисячі. Вони винаходять дрони і роботів, створюють медичні гаджети і вакцини, запускають хімічні стартапи чи пишуть мовознавчі дослідження! І дуже важливо підтримувати їх у бажанні займатися наукою, попри всі стереотипи установки, що все ще чуємо від близьких чи незнайомців у соцмережах.
