1 серпня, 2021

Штучне переривання вагітності. Дилема права на життя та репродуктивних прав?

20 червня 2021
Поширити в Telegram
706
Діана Булавіна

Випускниця факультету «Право»» Києво-Могилянської академії. Дослідниця тем, пов'язаних з темою міжнародного права та прав людини.

Чому важливо визначати початок права на життя?

Право на життя є безсумнівно основоположним правом людини, без якого всі інші права втрачають своє значення, адже мають на меті якісно доповнювати людське життя. Комітет з прав людини ООН визначає право на життя як таке, що не може бути скасоване чи обмежене за жодних обставин, навіть під час надзвичайних ситуацій.[1] Існують два табори, які по-різному трактують ієрархію в структурі прав людини. Однак і прихильники, і противники ієрархії, в певній мірі визнають, що право на життя посідає центральне місце. [1]

Незважаючи на те, що праву на життя надається велике значення, воно залишається одним з найбільш суперечливих, оскільки в міжнародній практиці точно не вказано, коли воно починається: з народження дитини, чи ще в утробі матері, а якщо так, то з якої саме стадії, з якого дня. Визначення цього моменту є надзвичайно актуальним та контроверсійним питанням, з нього разом з правом на життя плід отримає правоздатність, що означитиме, що його права будуть захищатися на рівні із правами людини. З цього випливає, що аборт стане незаконним діянням, оскільки трактуватиметься, як умисне вбивство повноцінної людини. В свою чергу обмежить жінку в її репродуктивних права.

Найпоширеніші підходи до визначення початку людського життя

Існує декілька підходів до визначення, коли все ж таки починається людське життя. Усі з них мають свої слабкі сторони, тому жоден не є загальновизнаним. Наприклад, відповідно до офіційних поглядів католицької церкви, людське життя починається в момент зачаття, коли яйцеклітина жінки запліднюється спермою чоловіка. Тому традиційно католицизм розглядає аборт як тяжкий гріх, який автоматично призводить до відлучення від церкви. Церква аргументує, що в момент зачаття запліднене яйце починає переростати в окрему і унікальну людину. Тоді закладається генетичний код, який визначає особливості, які відрізняють нас від батьків такі як, колір очей та волосся, форма нашого обличчя і тд. Це не найкраща причина, адже генетичний код містять усі клітини людського тіла. Додатковими аргументами цього підходу є 1) момент запліднення – один з небагатьох епізодів вагітності, який неможливо довільно судити, оскільки запліднення або відбулось, або ні; 2) це стає початком процесу розвитку та дорослішання, який закінчується лише тоді, коли особа помирає насильницькою смертю чи природним шляхом. [2]

У 2015 році Папа римський Франциск надав священникам повноваження пробачати аборт, прокоментувавши це так: «Я зустрів так багато жінок, що несуть в своєму серці шрам від цього болісного і обтяжливого рішення».[3] Однак, ця заява є проявом господнього милосердя, але не применшенням тяжкості гріха, тому позиція католицької церкви залишилась незмінною.

Дотримання цього підходу викликає певне ускладнення. По-перше, якщо змоделювати ситуацію, коли жінка спіткнулась, впала та випадково нанесла своєму плоду ушкодження, через які стався викидень, то виходить, цю жінку необхідно засудити за необережне вбивство. Це ж питання можна розглядати в іншому контексті. Відома ситуація, коли у громадянки Республіки Ель-Сальвадор, Евеліни Ернандес, почалися пологи, коли вона перебувала у себе вдома. Через критичні ускладнення під час пологів вона втратила дитину. Евелін заарештували й засудили до 30-ти років в’язниці за вбивство при обтяжуючих обставинах. Пізніше Верховний суд держави скасував це рішення, назначивши повторний судовий розгляд, який вже визнав Евеліну невинною. Проте 6 вересня 2019 Держпрокуратура Сальвадору оголосила, що подає апеляцію щодо цього рішення.[4] Ця справа є абсурдною, вона лише показує фанатичне бажання держави захистити ще ненароджене створіння, обесцінюючи здоров’я вже сформованої жінки, яка є повноцінним членом суспільства.

По-друге, якщо право на життя надаватиметься на етапі зачаття, то багатьох працівників медичних закладів необхідно буде притягнути до кримінальної відповідальності за вбивство. Це стосується як лікарів, які проводять аборти, так і медиків, які проводять штучне запліднення. Процес відбувається так: яйцеклітину запліднюють декількома сперматозоїдами з метою підвищити імовірність успішного перебігу вагітності. Після того, як в пробірці відбулось сполучення декількох статевих клітин, найслабші з них відсіюються і їх виливають у смітник.[5]

По-третє, незважаючи на те, що момент зачаття дійсно є найменш контроверсійним, він, як і решта періодів вагітності не підлягає юридичній фіксації. Окрім того, тривалий час жінка може не знати про свою вагітність. Медицині відомі випадки, коли жінки дізнавались про те, що носять дитину, коли вже відходили води і наступали пологи.

Є декілька теорій, які ґрунтуються на різних періодах перебігу вагітності. Деякі вважають, що право на життя, як і саме життя розпочинається з мозкової активності, оскільки в цьому моменті визначається багато характеристик «of moral person». Однак, на цьому етапі діяльність мозку не є тим, що визначається як «свідомість», а тому ми не можемо вести мову про особистість. Також існує думка, що життя починається тоді, коли плід може вижити поза утробою матері. В цьому контексті не варто забувати, що вагітність це дуже індивідуальний процес, чий результат корелюється відповідно до багатьох факторів, як зовнішніх, так і внутрішніх. Чи може вижити плід залежить від розвитку медицини, доступності лікарень в певному регіоні, компетентності або готовності матері народжувати і тд.

У цих теоріях є один основний недолік. Дуже дивною видається ідея, що існує якийсь точний момент, коли плід набуває право на життя, хоча декількома секундами раніше він цього не мав. Окрім цього, всі періоди є або дуже довільними або недостатньо точними, щоб встановити, чи має ненароджений право на життя. До того ж у жінок по-різному перебігає вагітність: деякі процеси можуть тривати довше або менше, ніж встановлено в медицинській практиці. Це по-своєму ускладнює встановлення факту , що плід ось зараз набув право на життя.

Варто виокремити ще один цікавий підхід, який деколи називають «градуалізмом» (gradualism).[6] Його прихильники вважають, що існують різні ступені права на життя, які співвідносяться в міру розвитку плоду. Тобто, чим більше плід розвинувся, тим більше він заслуговує на право на життя і, відповідно, тим менше прав у матері перервати вагітність. Градуалізм аргументується тим, що процес вагітності має цілий набір етапів, які характеризуються різним ступенем і характером прогресу плоду. Наприклад, на 16-17 тижнях (приблизно 4-ий місяць вагітності) після запліднення плід вперше ворушиться в утробі матері, а на 33-34 тижні (приблизно 8-ий місяць) у плода починає битись серце.

Деякі з вищезазначених теорій покликані забезпечити захистити право на дородове життя, оскільки визначають, що плід набуває право на життя ще в утробі матері. В цьому аспекті право на життя стає в опозицію репродуктивним правам, зокрема праву на аборт, яке надає можливість жінці самостійно регулювати наявність чи відсутність в неї дітей. Окрім цього, визнаючи такі підходи, ми позбавляємо жінку права самостійно розпоряджатися власним тілом і здоров’ям, адже, виходить, що з моменту запліднення тіло жінки їй вже не належить.

Визначення права на життя в міжнародних договорах

Право на життя закріплене в багатьох міжнародних договорах, що свідчить про його універсальність та загальновизнаний характер. Проте, такі міждержавні договори щодо прав людини захищають право на життя, не встановлюючи, коли воно розпочинається. До того ж, вони уточнюють, що такий захист не стосується часового проміжку до народження і визнають, що абсолютне право на життя суперечить захисту прав жінок. Це не випливає прямо з тексту нормативно-правових актів, однак, відповідно до ст. 32 Віденської Конвенції про право міжнародних договорів, у разі неясності чи двоякості певних положень договору дозволяється користуватись додатковими засобами тлумачення, таким як підготовчими матеріалами та аналізом обставин укладення договору. Окрім цього, організації, які займаються аналізом міжнародних договорів, включаючи спостереження та рішення в окремих випадках, постійно підкреслюють важливість захисту прав жінок та стверджують, що з метою гарантування їх прав на життя та здоров’я, держави зобов’язані усунути будь які бар’єри, зокрема заборону легальних та безпечних абортів.[7]

В ст. 1 Загальної декларації прав людини вказано, що всі люди народжуються вільними та рівними в своїй гідності та правах (англ.: «all human beings are born free and equal in dignity and rights»).[8]  В контексті права на життя ключовим словом в тексті є «народжуються» («born»). Якщо розглядати історію переговорів, це слово використали навмисно, щоб виключити пренатальне (таке, що триває від моменту зачаття зиготи до початку родової діяльності) застосування прав, захищених Декларацією. З цією метою розробники Декларації спеціально відхилили пропозицію виключити це слово з документа. Тому остаточний текст необхідно тлумачити таким чином, що всі права, зокрема право на життя, набуваються з моменту народження.[9]   

В ст. 6(1) Міжнародного пакту про громадянські і політичні права зазначено, що право на життя є невід'ємне право кожної людини.[10] Цікаво, що відповідно до тексту цієї статті, право на життя не поширюється на пренатальне існування людини, проте розробники МПГПП відмовились вносити поправки до цієї статті, коментуючи це тим, що право на життя є невід’ємним від людини з моменту зачаття, тому має захищатись законом. Однак тут допускаються певні виключення. Так, Комітет з прав людини, який контролює дотримання державами положень МПГПП, пояснює, що право на життя, вказане в пакті, може бути порушене, коли над жінками нависає загроза смерті через процедуру нелегального аборту, оскільки в їх країні діє обмежувальна політика щодо них. Свою позицію Комітет ілюструє двома справами. В справі K.L. v. Peru жінці було відмовлено у проведенні терапевтичного аборту, незважаючи на те, що продовження вагітності значно загрожувало б її фізичному та психічному здоров’ю.[11] У справі L.M.R. v. Argentina жінка, яка піддалась сексуальному насильству не змогла пройти процедуру аборту, оскільки в її державі вона була заборонена.[12] В обох справах Комітет визначає, що було порушено право жінки бути вільною від тортур або жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.

Конвенція про права дитини 1989 р. – ситуація навпаки. В преамбулі Конвенції зазначається, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.[13] Тому здається, що Конвенція визнає, що необхідно захищати право на пренатальне життя плода. Однак, під час переговорів було чітко зазначено, що таке формулювання не має на меті розширити дію цього договору на внутрішньоутробне життя плода. Навпаки, воно використовується, щоб визначити поняття «дитина» для цілей Конвенції, як «кожну людину віком до 18-ти років». [14] 

Хоч Американська конвенція з прав людини не є міжнародним джерелом права, розглянути її важливо, оскільки в її ст. 4 зазначено, що «кожна людина має право на повагу до свого життя. Це право в загальному охороняється законом з моменту зачаття».[15] Тобто, цей нормативно-правовий акт прямо визначає, що плід набуває повне право на життя з моменту зачаття. Однак, і Міжамериканський суд з прав людини (Inter-American Court of Human Rights), і Міжамериканська комісія з прав людини (Inter-American Commission on Human Rights), структури, що тлумачать та контролюють дотримання принципів міжамериканської системи з прав людини, уточнили, що такий не захист не може визнаватись абсолютним.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ще відома як Європейська конвенція з прав людини) грає надзвичайно важливу роль в цьому питанні. В ст. 2(1) Конвенції зазначається, що право кожного на життя охороняється законом.[16] Однак, Європейський Суд з прав людини у справі Vo v. France визначає, що ненароджена дитина не розглядається як «особа», яка безпосередньо підлягає захисту за ст. 2 Конвенції, і якщо плід має право на життя, воно обмежується правами та інтересами матері. [17]


Джерело зображення

Право на життя в практиці Європейського суду з прав людини

В цьому питанні важливе значення грає рішення Європейського суду з прав людини, в яких розглядалась межа між правом на життя та репродуктивними правами жінок. Щоб зрозуміти, як ця межа трактується в міжнародній практиці, розглянемо найбільш значущі з них.  

У справі Paton v. United Kingdom дружина позивача повідомила йому, що вона перебуває у стані вагітності на 8-му тижні та має намір зробити аборт. Відповідно до тодішніх законів Сполученого Королівства, вона могла пройти цю процедуру, оскільки продовження вагітності завдало би більшої шкоди фізичному чи психічному здоров’ю вагітної жінки, аніж переривання вагітності. Позивач подав позов з проханням про накладення судової заборони на проведення аборту. Позов не було задоволено. Згодом позивач подає скаргу до Європейської Комісії з прав людини, в якій стверджував, що законодавство Англії та Уельсу порушує декілька положень Європейської Конвенції з прав людини, зокрема ст. 2, у тому, що взагалі дозволяє проведення абортів. [18]

Комісії поставила перед собою завдання визначити в якому контексті необхідно тлумачити ст. 2 Конвенції: 1) таку, що взагалі не охоплює поняття плоду; 2) таку, що визнає право на життя плоду, однак з деякими обмеженнями; 3) таку, що визнає абсолютне право на життя. Комісія дійшла до логічного висновку, що ст. 2 не може тлумачитись, як така, що надає плоду абсолютне право на життя, аргументуючи це тим, що життя плоду нерозривно пов’язане з життям матері, а тому не може розглядатись окремо від нього. Якщо би право на життя було абсолютним, то аборт вважався забороненим навіть у випадку, коли продовження вагітності становило серйозну загрозу для життя вагітної жінки. Таким чином життя плоду визнавалось важливішим та ціннішим, ніж життя жінки. Відповідно, право на життя вже народженої людини піддалось чітким обмеженням. Що ж до перших двох варіантів тлумачення Комісія прийшла до висновку, що за обставин справи це встановлювати не обов’язково, так як дозвіл на аборти зі сторони органів влади Сполученого Королівства узгоджується зі ст. 2(1) Конвенції. Оскільки жінка позивача перебувала на 10-му тижні вагітності Комісія вирішила розглядати можливі обмеження згідно ст. 2(1) не на всьому етапі вагітності, а лише на початковому. Тоді право на життя плоду обмежується, оскільки на цій стадії перевага надається захисту життя та здоров’я жінки.

Окрім цього, Комісія, трактуючи ст. 2 Конвенції, вказує, що, по-перше, поняття «кожна людина» вживається у такому значенні, що може використовуватись лише до народженої дитини. В жодній статті Конвенції не вказано, що цей термін можна використовувати і стосовно ненародженої дитини (винятком частково може бути ст.6). По-друге, обмеження щодо права на життя, визначені в ст. 2(2), стосуються людей, які вже народились і не можуть застосовуватись до плоду. По-третє, Комісія зазначає, що в Конвенції поняття «життя» також залишається невизначеним. Таким чином Комісія схиляється до думки, що ст. 2 не включає в себе право на життя плоду.

У справі Vo v. France  Пані Во під час відвідування лікарні для медичного огляду, запланованого на шостий місяць вагітності, помилково була прийнята за свою тезку, яка того ж дня відвідувала лікарню, щоб зняти спіраль. Лікар, проглянув медичну картку, яка насправді належала не пані Во, а її тезці, не оглянув свою пацієнтку та відразу почав процедуру вилучення спіралі. Роблячи це, він пробив плодовий міхур, що спричинило втрату значної частини навколоплідних вод. Через тиждень стало зрозуміло, що через цю прикру помилку вагітність не може продовжуватися далі, тому вона була перервана. Пані Во та її партнер подали кримінальну заяву, в якій стверджували про ненавмисне заподіяння шкоди пані Во, що тягне за собою повну непридатність до роботи протягом певного періоду та ненавмисне вбивство її дитини. Однак Касаційний суд Франції виніс рішення, що події, які призвели до загибелі плода, не можна кваліфікувати як вбивство. Після цього пані Во подала скаргу до Європейського суду, посилаючись на порушення ст. 2 Конвенції.

Суд зазначив, що ст. 2 Конвенції не передбачає жодних часових обмежень права на життя і, зокрема, не визначає «всіх», чиє «життя» захищено.[19] Окрім цього, Суд визначає, що потенціал плода та його здатність стати людиною вимагають захисту від імені людської гідності, при цьому не роблячи її «людиною» з «правом на життя», для захисту ст. 2. Суд переконаний, що небажано або навіть неможливо абстрактно відповісти на питання, чи є ненароджена дитина особою, чиє життя захищається ст. 2 Конвенції.

Право на життя в практиці держав

У справі Vo v. France Європейський суд також зазначає, що питання щодо початку життя людини залишається на розгляд національного законодавства. Тому вважаю за важливим розглянути декілька прикладів рішень, прийнятих у судових інстанціях окремих держав.

У справі Lakshmi Dhikta v. Nepal Верховний Суд Непалу дійшов кількох важливих висновків:

  • «Плід здатний існувати лише завдяки матері. Тому якщо ми надаємо плоду права, які суперечать правам, здоров’ю або добробуту його матері, створюється конфлікт між інтересами матері та плода, а то і примус визнати пріоритетність життя плода, що створить невигідну ситуацію для матері».
  • «Факт того, що жінка має природну здатність завагітніти не означає, що вона зобов’язана завагітніти. Щоб захистити цю унікальну біологічну здатність жінок, необхідно врегулювати відповідні закони, послуги та захист цих прав».
  • «Якщо можливість вирішувати, чи виношувати дитину, чи ні, не забезпечена, результатом не є виконання найвищого державного обов’язку, а натомість встановлення форми рабства». [20]

У справі Artavia Murillo et al. (“in vitro fertilization”) v. Costa Rica  Міжамериканським судом з прав людини було спростовано заборону Коста-Рики на запліднення «in vitro». Таку заборону Коста-Рика витлумачила як необхідний захист права на життя, аргументуючи тим, що під час процесу запліднення деякі ембріони загинуть, а, отже, їх право на життя буде порушено. На це Суд відповів, що право на життя не є абсолютним, а його захист ніяк не може виправдовувати повне заперечення інших прав. До того ж оборона абсолютне право на життя, при цьому непропорційно обмежуючи інші права, суперечить самій суті захисту прав людини. Окрім цього, Суд наголосив, що термін «в загальному» (оригінал: «in general») було введено в текст конвенції з метою забезпечити адекватний баланс між конкуруючими правами та інтересами. [21] 

В ст. 15 Конституції Словацької Республіки встановлено, що «кожен має право на життя. Людське життя гідне захисту вже до народження».[22] Здавалось Словаччина визнає внутрішньоутробне право плоду на життя. Однак, Конституційний суд Словацької Республіки вказав, що без жодного сумніву в цьому положенні початок кожного необхідно розуміти як кожного, хто народився таким, що здатний мати права, які виникають від народження та закінчуються смертю. Конституційний суд Колумбії та Вищий суд Південної Африки також встановлюють, що конституційного пренатального права на життя не існує. [23]

Отже, визнання абсолютного права на життя плоду суперечить інтересам та правам жінок, таким чином створюючи конфлікт прав. З вищенаведеного випливає, що вищі судові інстанції багатьох держав визнають цей потенційний конфлікт, тому у своїй правовій практиці відрізняють об’єктивну цінність пренатального життя плоду від права на життя, яке захищає закон. Тому держави при формуванні своєї політики щодо захисту плоду дитини зобов’язані корегувати її, відповідно до дотримання фундаментальних прав жінок. В іншому випадку, надаючи життю плоду більшої цінності, держави ризикують поводитись з жінкою як з «простим інструментом задля розмноження», що порушує їх право на гідність. Відповідно, будь-який юридичний захист, який надається пренатальному життю, не може бути пріоритетом над правами жінок, таким чином обмежуючи право на життя вже сформованої особистості, яка є повноцінним членом суспільства.


Джерело зображення

Держави, які захищають пренатальний початок людського життя

Однак, незважаючи на міжнародну практику, досі залишаються країни, які нехтують цією позицією, намагаючись ввести або вводячи в законодавство абсолютний захист пренатального життя плоду. Так, наприклад, у 2010 році Домініканська Республіка прийняла нову конституції, яка визнає право на життя з моменту  зачаття. З 2008 року щонайменше 16 мексиканських штатів внесли зміни до своїх конституцій, щоб захистити право на життя від, яке починається або з запліднення, або з зачаття. У 2008 та 2010 році у штаті Колорадо, а в 2011 році у штаті Міссісіпі було ініційовано внесення змін до конституцій з метою визнати, що життя людини розпочинається з зачаття, а тому з моменту запліднення зиготи, ембріони та плоди – повноцінні люди з усіма правами, гарантованими їх державними конституціями. [24]   

Найбільш свіжим та кричущим прикладом є новий польський закон  щодо проведення абортів. З 1993 року законодавство Польщі дозволяло проведення процедури у трьох випадках: коли вагітність є наслідком інцесту чи зґвалтування, загрожує життю або здоров'ю матері, або плід має важкі генетичні вади і невиліковні хвороби. Однак 22 жовтня 2020 року Конституційний трибунал встановив, що переривання вагітності через генетичні вади чи хворобу плоду є неконституційним, оскільки порушує право плоду на життя. Таким чином аборти дозволені лише у випадку зґвалтування, інцесту або загрози здоров’ю та життю матері. Однак, справа в тому, що, відповідно до статистики, у 2019 році за такими показниками було проведено лише 40 абортів. Тому рішення Трибуналу можна трактувати як повну заборону абортів.[25] Таким чином польська влада прирекла тисячі жінок на психічні та фізичні страждання, адже їх дитина або не зможе народитись здоровою або не буде здатна жити поза тілом матері.

Історії жінок, чиїми репродуктивними правами знехтували

Коли держави надають перевагу пренатальному життю плоду, а не правам жінок, вони порушують не лише їх репродуктивні права, такі як право на доступ до екстреної контрацепції, до безпечного аборту, до догляду після аборту та інших основних медичних послуг, а і основоположні права, як право на життя та здоров'я, право на свободу від жорстокого, нелюдського або принизливого поводження, право на свободу та особисту безпеку тощо. Міжнародній спільноті відомі випадки, коли такі обмеження призводили до повного або часткового руйнування життя жінок, їх фізичного або психічного здоров’я.  

Історія «пані Y» вважається одним із найбільш страшних випадків. Вона отримала притулок в Ірландії після того, як її побили та зґвалтували військові. Після того, як Пані Y дізналась що вагітна і не може пройти процедуру аборту, вона кілька разів намагалась вбити себе. Однак, врешті-решт, її змусили народити за допомогою кесаревого розтину. Протягом усього періоду вагітності ірландський уряд  був занепокоєний лише захистом її плоду, в той час як взагалі не звернув уваги на страждання Пані Y, знехтувавши її психічним і фізичним здоров’ям.[26]

Іншим прикладом є історія «L.C.». L.C., молоду дівчина з Перу, віком 13 років, неодноразово ґвалтував її сусід. Коли дівчина дізналась, що вона вагітна, то зі страху та сорому намагалась звести рахунки з життям, стрибнувши з даху будинку, який знаходився поруч з її житлом. Ця спроба завершилась нищівним пошкодженням її хребта. Необхідно було провести невідкладну операцію, щоб зменшити ризик паралічу рук дівчини і потенційно допомогти їй відновити контроль над кишечником. Однак, коли лікарі дізнались, що вона вагітна, то відклали операцію. L.C та її матір вимагали проведення законного терапевтичного аборту але працівники лікарні відхилили їх прохання. Врешті-решт L.C. пережила викидень. І лише більше ніж через три місяці після того, як дівчині сказали, що вона потребує операції, вона нарешті пройшла процедуру. Але, зважаючи на надмірну затримку та відсутність належного реабілітаційного лікування, проведена операція виявилась майже марною. Через це зараз у L.C. параліч всього тулуба, верхніх і нижніх кінцівок. [27]

Висновки

Отже, право на життя та репродуктивні права дійсно стикуються та зав’язують дилему. Адже ні в міжнародній практиці, ні в теорії не визначено чіткої загальновизнаної дати, коли плід перетворюється у людину, життя якої – абсолютне, а, відповідно, переходить під захист держави. Навіть Європейський суд з прав людини, рішення якого визнаються та виконуються більшістю європейських цивілізованих держав, вважає, що  таке визначення є неможливим, а тому передає розгляд цього питання національним судам, які, як можуть, так і регулюють це питання. На мій погляд, зазначена дилема вже давно вийшла за сферу порушення лише репродуктивних прав, вона зачіпає набагато більше, ніж право на аборт, право на регулювання наявності та кількості дітей і так далі. Визнаючи абсолютне право на життя плоду, суспільство робить величезний крок назад до періоду, коли жінки вважались «інкубаторами» для продовження роду, відповідно, не тільки їх репродуктивні, а й основоположні права, такі як право на гідність, на життя та здоров’я нівелювались. Таким чином це буде несправедливо та дискримінаційно визнавати право на життя плоду, який може ніколи не народитись, однак лише своїм існуванням зашкодити життю, фізичному чи психологічному здоров’ю жінки. Цю дилему неможливо розв’язати, поки існуватимуть погляди, часто закріплені законодавчо, що людина починає жити з моменту зачаття. Проте, проаналізувавши важливі міжнародно-правові акти та договори, рішення верховних суддів держав, можу виокреслити загальну тенденцію, яка веде до встановлення рівноваги між правом на життя плоду та прав жінки, що вважається правильним та логічним рішенням. Ми повинні поважати пренатальний період становлення людини, як неповторювальний досвід, однак він не повинен превалювати над інтересами та правами жінки.

 

[1] Smith, Rhona K. M. International Human Rights Law – 8th Edition – OUP − Chapter 13 – The right to life p. 219 ff.

[2] When is the foetus 'alive'? BBC Online. [Електронний ресурс] – http://www.bbc.co.uk/ethics/abortion/child/alive_1.shtml

[3] Це значний крок у житті церкви [Електронний ресурс] // Час Закарпаття. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: http://chas-z.com.ua/news/23220.

[4] Тод-Гер Д. Закони, що забороняють аборти, – це атака на наше право жити з гідністю та вирішувати, що повинно статися з нашими тілами [Електронний ресурс] / Д. Тод-Гер, У. Мішра-Невбері // Amnesty International – Режим доступу до ресурсу: https://www.amnesty.org.ua/zakony-shho-zaboronyayut-aborty-cze-ataka-na-nashe-pravo-zhyty-z-gidnistyu-ta-vyrishuvaty-shho-povynno-statys-z-nashymy-tilamy/.

[5] Береговий Д. І. Початок життя людини: юридичний вимір / Д. І. Береговий // Міжнародні читання присвячені пам’яті професора Імператорського Новоросійського університету П.Є. Казанського: матеріали Міжнародної конференції (м. Одеса, 22-23 жовтня 2010 року). - Одеса, 2010. - С. 138-141.

[6] When does a foetus get the right to life? [Електронний ресурс] – http://www.bbc.co.uk/ethics/abortion/child/alive_1.shtml#top

[7] Whose Right to Life? Women's Rights and Prenatal Protections under Human Rights and Comparative Law [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.reproductiverights.org/document/whose-right-to-life-womens-rights-and-prenatal-protections-under-human-rights-and-comparati.

[8] Загальна декларація прав людини 1948 [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015#Text.

[9] Whose Right to Life? Women's Rights and Prenatal Protections under Human Rights and Comparative Law [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.reproductiverights.org/document/whose-right-to-life-womens-rights-and-prenatal-protections-under-human-rights-and-comparati.

[10] Міжнародний пакт про громадянські і політичні права [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043#Text.

[11] K.L. v. Peru: Final Decision [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.reproductiverights.org/document/kl-v-peru-final-decision.

[12] LMR v. Argentina (UN Doc. CCPR/C/101/D/1608/2007) [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.escr-net.org/caselaw/2013/lmr-v-argentina-un-doc-ccprc101d16082007.

[13] Конвенція про права дитини 1989 [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021#Text.

[14] Whose Right to Life? Women's Rights and Prenatal Protections under Human Rights and Comparative Law [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.reproductiverights.org/document/whose-right-to-life-womens-rights-and-prenatal-protections-under-human-rights-and-comparati.

[15] AMERICAN CONVENTION ON HUMAN RIGHTS "PACT OF SAN JOSE, COSTA RICA" (B-32) [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.oas.org/dil/treaties_b-32_american_convention_on_human_rights.htm.

[16] Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text.

[17] CASE OF VO v. FRANCE [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.jus.unitn.it/download/gestione/marco.pertile/20090331_0621Vo_France.pdf.

[18] Paton v. United Kingdom [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.globalhealthrights.org/wp-content/uploads/2013/10/EComHR-1980-Paton-v.-United-Kingdom-X.-v.-United-Kingdom.pdf.

[19] Trees A.M. Te Braake. Does a Fetus have a Right to Life? The Case of Vo v. France European Journal of Health Law 11: 381-389, 2004.

[20] Lakshmi Dhikta v. Government of Nepal / Amici (Supreme Court of Nepal) [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.reproductiverights.org/case/lakshmi-dhikta-v-government-of-nepal-amici-supreme-court-of-nepal.

[21] Artavia Murillo et al. (“in vitro fertilization”) v. Costa Rica [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://archive.crin.org/en/library/legal-database/artavia-murillo-et-al-vitro-fertilization-v-costa-rica.html.

[22] Конституція Словацької Республіки [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.slov-lex.sk/documents/10184/493489/460_1992_1.pdf/716c7f51-7b5b-416f-9fbe-f09b4dcb2127.

[23] Whose Right to Life? Women's Rights and Prenatal Protections under Human Rights and Comparative Law [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.reproductiverights.org/document/whose-right-to-life-womens-rights-and-prenatal-protections-under-human-rights-and-comparati.

[24] Whose Right to Life? Women's Rights and Prenatal Protections under Human Rights and Comparative Law [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.reproductiverights.org/document/whose-right-to-life-womens-rights-and-prenatal-protections-under-human-rights-and-comparati.

[25] Кравцова Т. Вбивство чи можливість вибору: як міжнародне право регулює питання абортів [Електронний ресурс] / Т. Кравцова, М. Корнієнко // Європейська Правда. – 2020. – Режим доступу до ресурсу: https://www.eurointegration.com.ua/articles/2020/11/17/7116617/.

[26] Тод-Гер Д. Закони, що забороняють аборти, – це атака на наше право жити з гідністю та вирішувати, що повинно статися з нашими тілами [Електронний ресурс] / Д. Тод-Гер, У. Мішра-Невбері // Amnesty International – Режим доступу до ресурсу: https://www.amnesty.org.ua/zakony-shho-zaboronyayut-aborty-cze-ataka-na-nashe-pravo-zhyty-z-gidnistyu-ta-vyrishuvaty-shho-povynno-statys-z-nashymy-tilamy/.

[27] Whose Right to Life? Women's Rights and Prenatal Protections under Human Rights and Comparative Law [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.reproductiverights.org/document/whose-right-to-life-womens-rights-and-prenatal-protections-under-human-rights-and-comparati.

20 червня 2021
Поширити в Telegram
706
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою