17 червня, 2024

Розуміння сексизму студентством

26 лютого 2024
Поширити в Telegram
521
Дарина Завгородня

Студентка-соціологиня НаУКМА, аналітикиня ГО «Громадський альянс “Політична дія жінок”», феміністка.

Цей текст описує результати пілотного дослідження розуміння сексизму певною соціальною групою, яке було замовлене експертним ресурсом Гендер в деталях з метою пошуку інсайтів для просвітницьких проєктів. В силу обмежень формату, пілотне дослідження не пропонує узагальнюючих висновків.

Вступ

Здатність розпізнати сексизм — перший крок до ефективної боротьби з цим явищем. Однак наявність гендерно чутливої оптики в суспільстві — досі, на жаль, радше виняток, а не правило. Якщо прояви ворожого сексизму, тобто відверта дискримінація, приниження й упередження щодо жінок, ще можуть бути ідентифікованими та публічно засудженими, то прояви доброзичливого сексизму часто залишаються в тіні.

Більше про типи сексизму читайте в статті Ганни Гриценко «Історія сексизму»

Особливо небезпечне і підступне те, як під прикриттям патерналістських наративів вони завуальовано дискредитують і обмежують права жінок. Тому, власне, серед цілей цього дослідження було визначити, як розуміє і тлумачить явище сексизму студентство, чи помічає його навколо, у яких галузях, чи здатне розрізнити і розпізнати ворожий і доброзичливий сексизм.

Методологія дослідження

У рамках дослідження було проведено фокус-групу — обговорення із сімома студентками бакалаврської і магістерської освітніх програм. Щоб отримати широту досвідів, до вибірки взяли студенток різних спеціальностей і років навчання. П’ять учасниць — студентки українських ЗВО державної форми власности, одна навчається в університеті за кордоном, одна навчається в Україні у закладі неформальної освіти.

Результати дослідження не репрезентативні, адже вибірка формувалася за критерієм доступности: до неї ввійшли ті, хто виявили бажання взяти участь і заповнили форму зголошення.

Гайд для проведення ФГД складався з чотирьох тематичних блоків. Перший мав на меті визначити, чи помічають і визнають респондентки прояви гендерної нерівности в українському суспільстві і в глобальному контексті; для цього їх просили назвати приклади неоднакового ставлення й очікування до чоловіків і до жінок із життя і з галузі, де, на їхню думку, це проявляється найяскравіше. У другому блоці питань учасницям пропонували дати означення терміну «сексизм». Метою наступного блоку було виявити, чи є відмінність у сприйнятті проявів «ворожого» й «доброзичливого» сексизму. Для цього учасницям запропонували по одному прикладу кожного, після чого вони давали оцінку ситуаціям. Останній тематичний блок запитань мав визначити, чи існує запит на освітній контент на цю тематику та яка форма для цього найзручніша.

Учасниці ФГД зазначили, що помічали прояви сексизму в усіх галузях в українському суспільстві: «від реклами, до якихось там побутових речей, до роботи і так далі» (Р2). Особливо багато прикладів респондентки наводили зі сфери освіти, адже всі вони на цьому етапі життя до неї дотичні. Крім того, одна респондентка відзначила загострення проблеми після повномасштабного вторгнення: «У нас ця проблема з початком повномасштабної війни набрала, мені здається, ще більшого оберту, тому що йде якийсь такий пресинг жінок, тому що вони стають військовослужбовицями. Також якось зневажливо ставляться до жінок, які цікавляться самозахистом, зброєю. Ну, це просто вчора в історіях у мене жалілася знайома, що її засуджують за те, що вона почала цікавитися зброєю, ходить на полігони, вчиться, а її просто там у соцмережах ледь не булять» (Р2). Однак далі в обговоренні учасниці не поверталися до теми сексизму в контексті війни.

Сексизм в освіті

Говорячи про освіту, респондентки називали приклади зі шкільної системи і ті, з якими стикалися, навчаючись в університетах. Зокрема, в контексті сексизму в школі згадували про гендерований розподіл предметів.

«З 10 класу починається громадянська освіта і там ще починається “Захист Вітчизни” як предмет, і мене завжди дивувало те, що автоматично було так, що розділялися хлопці / дівчата. І дівчата одразу обов’язково йшли на медицину, а хлопці завжди розбирали автомати, вивчали військову справу і так далі, і мене це чисто дуже дивувало. Як на мене, всі мають вивчати і медицину, і як складати автомат. І в нас один семестр щось таке було, тобто ми і те, і те вивчали, і мені здається, це мало значно більше користі, аніж дівчат одразу просто відправляли на медицину і тим самим знецінювали їх, я не знаю, ніби вони не можуть бути військовослужбовцями чи щось таке. Ну, і так само, мені здається, це постійно в школі таке є, навіть з тим трудовим навчанням» (Р6).

Також відзначали сексизм у навчальній програмі, зокрема нерівномірне представлення авторок та історичних діячок в обов’язковій програмі.

«Знову ж таки там шкільна програма, і візьмемо українську літературу чи загальну літературу, то більшість творів буде від авторів, від самих чоловіків. Чи умовно історія, і нам у 90 % будуть розповідати про чоловіків видатних, а не про жінок, хоча у ХХ столітті їх стало доволі більше. Ну, наприклад, візьмемо персоналії, які ти маєш вивчити на НМТ, тобто їхні портрети, їхня діяльність: там із 50–60 портретів є лише три жінки. І це, як на мене, дуже мало, враховуючи, що жінки теж багато всього робили. І ми, здається, недостатньо розповідаємо про їхню діяльність, ну, просто тому що так і є, і так само і в книгах. Чи умовно, коли нам розповідають про якихось авторів, то коли кажуть про письменників-чоловіків, нам кажуть про їхні позитивні риси, а коли кажуть про жінок, то можуть нам розповідати і про їхні також погані риси. Тобто я за те, щоб розповідати і те, і те про чоловіків і жінок» (Р6).

Крім того, учасниці помічали сексизм у школі, який проявлявся в неоднаковому ставленні до вчителів/-ок:

«Дійсно, це шанобливе знову ж таки ставлення до вчителів саме чоловіків, тому що це зазвичай історик, географ, вчитель праці. Так, і їх дійсно дуже холять і лелеять, як то кажуть, запрошують до слова на всіх педрадах або якось так. Ну, я навчалася у звичайній загальноосвітній школі і пам’ятаю це ставлення керівництва, директорів, завучів до всіх чоловіків» (Р4).

Щодо сексизму в університетах учасниці відзначали поблажливе і принизливе ставлення до дівчат на технічних спеціальностях. При цьому одна респондентка зазначила, що на власному досвіді частіше стикалася з таким з боку викладачок, і це було для неї особливо образливим і незрозумілим.

«Я вчусь на технічній спеціальності. Насправді, наскільки я помітила, це більше зі сторони жінок буває. Але я не знаю чому... І дуже часто таке буває, що вони говорять: “Ви, хлопчики, точно про це знайдете, але для дівчаток я розкажу про це детально. Ви, хлопчики, точно про це вже зустрічали, а дівчаткам, ну, от зараз я поясню. Ви, хлопчики, на заводі будете з цим зустрічатися, а дівчатка кудись підуть”. Тобто з цим дуже, скажімо так, принизливо зустрічатися з точки зору того, що сама жінка тобі про це говорить. Тобто це більш боляче, тому що якби це сказав чоловік, я б просто сказала: ну, типу чоловік сказав щось, нічого страшного. Але коли перед тобою стоїть жінка, ти розумієш, що вона досягла якихсь кар’єрних успіхів, що вона працює в тій самій сфері, але при цьому вона принижує тебе, тому що вважає, що ти нижче за неї» (Р3).

«Хотіла зазначити про такі більш металургійні професії. У нас є підприємство і університет, який спеціалізується також набором студентів саме для підготовки для роботи на підприємстві. І стикалася з такою ситуацією, що переважно надають перевагу хлопцям, коли вони, ну там, металурги — такі спеціальності. А от дівчата можуть підійти і їм скажуть: “Нащо вона тобі треба, може, ти там поступиш на якусь психологиню, маркетинг якийсь, щось таке полегше, нащо тобі та металургія чи щось таке”» (Р2).

Інший прояв сексизму в ЗВО учасниці помічали на прикладі військової кафедри. За їхніми словами, хоча технічно дівчата можуть вступити на військову кафедру, фінальне рішення саме за кафедрою і дуже часто воно несхвальне для дівчат. Навіть якщо дівчатам вдається туди потрапити, сексизм проявляється у ставленні: викладачі (здебільшого чоловіки) вважають, що основна мотивація дівчат, які там, — знайти собі партнера. Крім того, є прояви доброзичливого сексизму — до оцінювання дівчат застосовують інші, поблажливіші правила й норми:

«Після школи далі в університеті йде військова кафедра, і згідно з влаштуванням військової кафедри, останніми законами, що я читала, жінки можуть поступити на військову кафедру, але особисто в університеті військова кафедра вирішує, чи візьме вона жінку до себе. І зазвичай жінки не можуть вступити на військову кафедру в університеті. Ну, тобто дивно» (Р3).

«Там ще півбіди попасти туди просто навчатись, ну, от в мене є подруга, яка тільки пів року вчиться там. І там така проблема існує, що ти туди приходиш і загалом там більшість чоловіків тобі викладає, і там одразу ставлення до жінок, наче ти прийшла туди не вчитись військової майстерності, а просто шукати собі чоловіка. І на тебе накидаються як на кусок м’яса якогось, це просто якийсь жах. І всі думають, що ти там хочеш знайти собі чоловіка... Це там велика проблема теж із сексизмом, що люди не розуміють, що ти туди прийшла навчатись. Також існує проблема з тим, що ось там вони пишуть всякі тести і до жінок ставляться, наче вони тупіші, не можуть це освоїти, і їм дають змогу перескласти. Хоча для чоловіків такої опції немає» (Р2).

Побутовий сексизм

Крім сексизму в освіті, учасниці навели чимало прикладів побутового сексизму, який проявляється і вербально (манера спілкування, тон, лексика), і невербально (відмова тиснути руку, ігнорування присутности).

«Навіть просто у спілкуванні, умовно, стоїть чоловік з жінкою, підходить до них ще один чоловік і він може потиснути руку іншому чоловіку, але жінку він омине і буде вважати її як за якийсь об’єкт, навіть не буде вважати її суб’єктною в цьому плані» (Р5).

«...саме з хлопцем, з партнером цієї моєї знайомої була дуже добра комунікація. Натомість з нею відчувалося, нібито, ну, вона почувалася дуже нижчою в розмові з власницею квартири. Тобто та старалася її якось принизити, вона з нею говорила, ніби як з дитиною. Попри те, що обоє партнерів одного віку, вони навіть на однаковому факультеті навчаються. І це все. Тобто можна сказати, що в них немає сильної різниці. Того я думаю, що тут ще більше посилення ось цього сексизму саме в побутовому плані» (Р2).

«Мене дуже злить, коли ми заходимо в приміщення з якоюсь групкою осіб, я, умовно, йду першою, відкриваю двері, щоб усім їм притримати, бо це була моя ініціатива, але якийсь хлопець проявляє ініціативу замінити мене, бо як-то так незручно, що дівчина тримає усім двері. І це, умовно, під таким-от виявом поваги, але водночас це дуже якось мені неприємно, ніби мене вважають людиною, яка не здатна це зробити і єдиною, яку треба підтримати, замінити, бо, певно, тяжко. І також я хотіла ще такий більше момент наголосити, що коли, умовно, сидять чоловіки, вони щось собі обговорюють, що не дуже має великого змісту, то це сприймається як щось, що вони роблять важливе, а якщо, умовно, жінки будуть сидіти і щось обговорювати, то їх швидше за все припишуть до якогось там статусу пліткарок або ще щось. І ще такий момент, це дуже прослідковувалося ще за шкільні роки, коли, умовно, хлопець щось викрикує з місця, то він дуже харизматичний, пробивний, ініціативний. Коли жінка це робить, їй ніхто не скаже, що вона дуже пробивна, всі скажуть, що вона вискочка» (Р5).

Сексизм на ринку праці

До галузей, де до жінок і чоловіків неоднаково ставляться, учасниці віднесли сферу обслуговування. Одна респондентка зауважила, що жінки порівняно з чоловіками набагато більше представлені в обслужувальній праці — явище горизонтальної сегрегації. Водночас інша навела приклад протилежного явища, коли роботодавець відмовляється працевлаштовувати жінок, нібито щоб уникнути потенційних проблем із клієнтами.

«Можливо, це випливає з того, що дівчата, жінки — вони більше прибирають і так далі... Бо я працюю у сфері обслуговування, працюю в кав’ярні і в мене всі працівниці — це жінки. І буквально у всіх магазинах, які поруч, — це торговий центр, там ювелірний магазин, книжковий магазин, — повсюди майже всі — це продавчині, і майже немає чоловіків, і це насправді трохи дивно» (Р6).

«Я хотіла б ще додати до сфери обслуговування: от у мене є знайомий, який працює в кав’ярні, але роботодавець наймав тільки хлопців-офіціантів, через те що він хотів уникнути проблем з клієнтами. І це дуже дивно, тому що от мається на увазі саме, що дуже багато було випадків навіть у моїх знайомих, коли не дуже толерантно і коректно ставилися до дівчат, особливо представники не дуже здорового способу життя, так би мовити. І дуже часто це п’яні люди, які були в таких закладах, і вони банально, ну, я скажу так, грубо домагалися дівчат. І через це виникало дуже багато таких непорозумінь. І багато власників — вони відмовляються з цим працювати, вони відмовляються захищати дівчат. Вони це все скидають на те, що ти могла не відреагувати, ти могла якось це уникнути і так далі. І саме тому-от у мене знайомий працює в кав’ярні, де просто відмовляють дівчатам, ну, їх приймати на роботу через те, що вони хочуть уникнути цих проблем. Це так звучить, ніби от як не беруть на роботу через те, що ти потім будеш у декреті, можливо. От, це якось такого типу. Це просто банальне уникнення відповідальности і здорового якогось ставлення на роботі» (Р7).

«Просто згадалося, це стосується сфери таких магазинів, особливо навіть електроніки якоїсь, меблевої промисловості та щось того типу, що дуже багато було випадків, що навіть на якусь посаду консультанта не беруть дівчат, чисто через те що вони не розбираються в техніці, електроніці, в будуванні, меблях, архітектурі і так далі. Це просто так різко згадалося, що як тільки ти заходиш в магазин, консультанта-жінку ти не часто побачиш, чисто через те що їх не беруть через це упередження. Хоча є дуже багато, особливо в наш час, жінок, які дуже прогресивні в цьому плані. І якщо це навіть підробіток у консультанта, то вона надасть ту саму допомогу, ту саму характеристику і підтримку, і може, навіть більше, ніж той самий її конкурент по місцевлаштуванню — хлопець, який там нічого не розбирається, його взяли чисто через те, що він хлопець. От у тому плані» (Р7).

Ще одна сфера на ринку праці, де проявляється сексизм, на думку респонденток, — політика. Одна респондентка зазначила, що вимір цієї проблеми не лише в рівному представництві, а й у тому, що можливість доступу і важливість жінки в політиці ставиться під сумнів. До тих, хто вже є політикинями, висловлюють сексистські коментарі — не до змісту їхньої діяльности, а до самого факту перебування їх на посаді.

«Я не знаю, чи я насправді зараз впевнена на 100 % у своїй думці. Але просто це досить теж поширена зараз тема про жінок у політиці. Тому що загалом часто ми чуємо, що вже зараз багато країн іде до того, аби хоча б вирівняти в парламентах кількість чоловіків і жінок. Але все одно в більшості ми бачимо, що при владі сидять чоловіки. І, в принципі, тут я особисто бачу проблему не в кількості жінок, що обов’язково мусить бути 50 на 50, а от саме в доступі їх... Так, я радше говорю про сам доступ, про те, як ставляться до жінок, які планують бути в політиці. З тих, які вже роблять зараз, я можу навести пані Совсун як приклад. Типу вона робить дуже-дуже багато всього. Але попри те, що дуже багато людей її любить, все одно бачу, умовно, в її тік-тоці дуже багато коментарів а-ля чому взагалі ця жінка тут. Я розумію, що це поодинокі можуть бути випадки, але все одно так само загалом глобально, я думаю, ми часто можемо чути про те, що все одно чоловік, скажімо, критичніше мислить, швидше думає якісь вирішення проблем і оце все. Відповідно, це ніби знижує можливість жінки чи важливість жінки в самій політиці» (Р1).

Респондентки також зауважували горизонтальну гендерну сегрегацію у виробничих професіях. З одного боку, вони зазначали, що на окремих виробництвах (зокрема, йшлося про контекст металургійних професій) переважають чоловіки: «...часто на підприємстві, ну, там досить багато жінок працює, але все одно ходить такий стереотип, що це все-таки чоловіча професія, жінкам там не місце, і це теж така проблема» (Р2). А поясненням — це часто патерналістські аргументи про те, що жінок намагаються від них уберегти: «...що це нелегка професія, жінкам краще на кухні, всередині, а не на роботі на підприємстві» (Р2). Такі наративи — типові приклади доброзичливого сексизму, що їх респондентки розпізнають як сексизм і засуджують.

Водночас інша респондентка зазначила, що в певних виробничих цехах (ішлося про швейних цех), навпаки, переважають жінки, що зумовлено непрестижністю професії: «Недавно була на підприємстві великому, де анкетувала бенефіціарок. Це велике швейне підприємство, тобто швачки переважно або упаковщиці, і дійсно, зайшовши в три цехи, там було десь близько чотирьох чоловіків, і то я не знаю насправді, яку функцію вони виконували. Але там дуже велике підприємство і там 95 % були жінки, тому що дійсно це пов’язано і з оплатою праці, і з тими упередженнями, що це непрестижно, наприклад, чоловіку йти працювати в таку сферу, скажімо» (Р4).

Визначення сексизму

У другому блоці питань учасницям ФГД пропонували дати коротке означення поняттю «сексизм» на основі свого розуміння цього явища. Частина учасниць уважає, що сексизм може бути на рівні ставлення, не обов’язково, щоб він переходив в активні дії.

«Упереджене ставлення до представника якоїсь статі. Це теж стосується і чоловіків. Ми говоримо в контексті про жінок. Ну, в суспільстві це відчувається в основному до жінок» (Р5).

«Це дуже упереджене ставлення. Але не тільки, яке підкріплене вже якимись там діями або проявами, а от навіть коли там це в думках або якось так на такому інтуїтивному рівні воно існує» (Р4).

Інші більше наголошували на поведінкових практиках, через які проявляється сексизм: «дискримінація за статевою ознакою» (Р1); «прояв будь-якої поведінки, який наголошує на твоїй малозначності. Це для будь-якої особи, як чоловіка, так і жінки. Також, можливо, будь-яка така поведінка, яка принижує тебе через твій гендер» (Р2).

Одна респондентка звернула увагу на системність цього явища: «Я б сказала, що сексизм — це соціальне явище, яке зосереджено на тому, щоб по-різному ставитись залежно від гендеру, ось так. Тобто я наголошую на тому, що це соціальне явище, тому що сексизм — це не лише прояв, це конкретно якась система, у якій ми живемо. Тобто спочатку вона навчає нас, як це робити, а потім, ну, наприклад, ми робимо це з кимось іншим. Ну, тобто не можна казати, що це конкретно ставлення» (Р3).

Ворожий сексизм

У цій частині розмови респонденткам навели приклад ворожого сексизму — негативне ставлення до жінок за кермом, яке часто супроводжується недоречними жартами про некомпетентність водійок, суспільне уявлення про те, що чоловіки — вправніші водії, негативний досвід навчання жінок в автошколах через негативне, принизливе ставлення інструкторів. Після цього респонденткам пропонували одне питання — чи це сексизм і чому. Усі учасниці ФГД погодились, що це очевидний приклад сексизму.

На думку Респондентки 3, цей приклад — сексизм через низку причин: «По-перше, це якесь упереджене ставлення до цілої групи. Тобто це узагальнення і упередження. Узагальнення щодо групи жінок. Далі що стосується того, що це приниження. Тобто ми говоримо про цю групу в якомусь поганому значенні. Ну, і третє — це те, що це системність. Тобто не конкретно якась людина сіла і в перший раз у житті пожартувала про це, і ніхто більше в житті про це не пожартує. Ні. Це система. Тому що кожен раз ми жартуємо про неї те саме, наприклад. І це вже стає системою. Тому це є сексизмом».

Інші респондентки теж переконані, що це приклад сексизму. У своїх відповідях вони навели інші приклади ситуацій, пов’язаних з автошколою чи водінням узагалі, які є сексистськими. Зокрема, одна учасниця розповіла й критично оцінила те, як її знайомий за компетентністю водіння визначає, хто за кермом — чоловік чи жінка. Вона згадала також поширений стереотип, нібито жінки не розбираються в автомобілях, який вона теж уважає проявом сексизму.

Учасниці відзначили гендерування, яке простежується, коли водіння стає професією. Одна з учасниць розповіла про досвід знайомої далекобійниці, до якої ставляться дуже упереджено, бо жінка на такій посаді досі «скоріше виключення, аніж масове явище» (Р4). Інша учасниця завважила, що за кермом трамваїв переважно сидять жінки, а автобусами й маршрутками частіше керують чоловіки. У неї є припущення, чому так.

«От в мене таке просто склалося відчуття, що нібито за визначеними маршрутами жінку за руль можна посадити. Типу коли ти їдеш на колії і по факту нема в тебе сильно там якогось варіанту з’їхати кудись, ти просто контролюєш швидкість і того типу завдання. А от коли йде оце завдання самовизначати маршрут, якось бути псевдо- більш раціональним на дорозі чи щось того типу, то обирають самих чоловіків» (Р7).

На підставі реального прикладу своєї мами-водійки респондентка зазначила, що схоже упередження поширюється і на звичайні автомобілі, а не лише на громадський транспорт. Наприклад, у якихось складних ситуаціях, пов’язаних з паркуванням чи виїздом, водії часто пропонують допомогу водійкам, бо «от реально немає цієї віри в те, що жінка може сама вирішити такі проблеми і що вона може сама з цим розібратися і може брати відповідальність» (Р7).

Одна респондентка констатувала: «автосфера, тобто водійство і автошколи, одразу виштовхують жінок з цього всього» (Р6). Вона навела приклад значків з каблуком, якими позначають автомобілі, де за кермом жінки, стереотипи про блондинок, які не вміють водити, та різне ставлення до аварії залежно від того, хто її спричинив/-ла. Учасниця також відзначила інтерналізований сексизм, який помічала за своєю мамою-водійкою: «моя мама, якщо це, умовно, якась жінка, зокрема, то вона починає кричати, що вона тупа чи щось таке. А коли це, умовно, якийсь чоловік, то вона цього не каже. Тому це теж помітно дуже» (Р6).

Згадка про позначку-каблук на автомобілях, за кермом яких жінки, зумовила й активізувала обговорення мотивів цього. Тут думки респонденток розійшлися, тому було виокремлено кілька основних мотивів.

«Подушка безпеки»

«Це, можливо, для того, навіть якщо вони розуміють, що це дуже-дуже зле, вони просто розуміють, що у випадку, якщо їм прийдеться стикнутися з чоловіком чи щось таке, вони будуть мати типу, скажімо, подушку підтримки: “Ви ж бачили, ви ж бачили, якщо що, у мене тут є оцей значок, я старалась вас попередити”. Попри те, що ця людина насправді може повністю бути обізнана, що це є проявом сексизму до самої себе» (Р1).

«Знаю, що деякі наклеюють наклейку, щоб просто їх не підганяли на дорогах. Ті, хто там спішить або їм жінки не подобаються, щоб вони одразу об’їжджали або не ставали на парковці рядом. Щоб тебе не напрягало. Ти от їдеш у своєму темпі, тобі ніхто не бібікав, нічого тобі не казав поганого. Для когось це простіше, щоб тебе зайвий раз ніхто не чіпав» (Р2).

«От у мене, наприклад, мама, вона повісила це, наклеїла ці підбори через те, що вона боїться. Ну, вона дійсно дуже невпевнена на дорозі. І просто в неї таке складається відчуття, що якщо вона має оцю наклейку, то це означає, що до неї вже будуть просто якось менш прискіпливо ставитися на дорозі. І будуть розуміти, що оце жінка. Але це з таким теж упередженням» (Р7).

Спосіб відзначити досягнення

«Так, можливо, це не така дуже популярна думка, але я це також пов’язую з тим, що жінки дуже насправді пишаються і вважають дуже великим досягненням отримання прав. Натомість як чоловіки, особливо в громадах (тому що це вимушеність пересування), вважають це якимось заданим стандартом... Натомість як у дівчат дуже часто це як не те, щоб вихваляння, але це сприймається душевно дуже таким великим досягненням, таким, як якоюсь медаллю, ті права. Хоча на ці права мають право, як би це не звучало, і чоловіки, і жінки однаково. Ну, і також хотіла згадати ще за самі ж країни, там, наприклад, є ті самі Арабські Емірати, нібито розвинуті країни, але вплив там тої самої релігії або ще, ну, цих упереджень, і там, здається, в Дубаї тільки в 2010 році можна було здавати на права жінкам, і, ну, взагалі, там ситуація, звичайно, набагато гірша» (Р4).

Видимість

«Мій батько отримав права, коли йому було 16 років, а моя мама їх отримала після того, як уже народила мого брата, тобто десь уже в років 30 зі шматочком. І так, у моєї мами теж є каблучок на машині, і я пам’ятаю той день, коли ми його наклеїли. І я не скажу, що це було щось, чим вона мала виправдовуватись перед іншими автомобілістами. Це швидше було щось, як знаєте, просто наклеїти для того, щоб відчути себе жінкою за кермом, щоб позначити, що ця машина тепер не тільки татова, але й наша. Ну, тобто що це і її машина також. Тобто це було як знаком того, що тепер вона жінка і тепер вона теж за кермом. Я не хочу сказати, що це дуже гарний знак, але я вважаю, що неправильно сприймати його однозначно поганим, тому що поганим його робить контекст, у якому каблучок сприймають поганим. Тому що сприймають жінок за кермом поганими. Але я вважаю, що також це можна сприймати тим, що це збільшує видимість жінок за кермом, колись принаймні збільшило. Зараз я знаю, що у нас багато, і це дуже добре» (Р3).

Крім згаданих вище усвідомлених мотивів, респондентки також зауважили, що такі дії можуть бути неусвідомленим дотриманням суспільної норми.

«Можливо, це просто те, що нам нав’язують, бо як би ти просто їдеш в машині і просто бачиш, як, умовно, на інших машинах є ці наклейки. Насправді коли я була дитиною і коли моя мама закінчила автошколу, почала водити, я сама дивувалася, чому на нашій машині немає цього позначення. Чи ти, умовно, проходиш через якісь парковки і ти просто бачиш ці наклейки повсюди. Про них можуть всюди говорити, можливо, навіть самі автошколи про це згадують чи щось такого. Це просто у нас нормалізовано. І як би самі жінки просто вже живуть з цією думкою, що це нормалізовано, і розповідають іншим жінкам те саме, що це має бути у них» (Р6).

«У мене є два варіанти. Перший — він, напевно, підтримує думку попередньої. Я б назвала це, на жаль, необізнаністю. Тобто дуже пізно, напевно, ми почали думати про те, як боротися із сексизмом. І того я і у своєму колі спілкування з самими жінками, які чи то мого віку, чи то старшого віку (це насправді незалежно, бо я вже не хочу зараз звучати по-ейджистському, щоб не казати, що тільки старші жінки не розуміють, що таке сексизм)... я про те, що багато жінок самі не розуміють, що це може бути проявом сексизму» (Р1).

Доброзичливий сексизм

Другий приклад, який навели респондентки, був проявом доброзичливого сексизму. Відповідно до означення цього поняття, учасницям запропонували твердження, яке не містить прямих очевидних ознак ворожости, навпаки, вважається радше соціально схвальним. Твердження було про те, що у жінок нібито за їхньою природою частіше проявляються такі риси характеру, як чуйність, турботливість, ніжність. З огляду на це їм нібито краще вдається дбати про інших, виконувати доглядову працю — за дітьми, за людьми старшого віку. Водночас через такі риси характеру їм потрібен чоловічий захист.

Це провокативне твердження було наведено з метою виявити здатність розпізнати не лише очевидний сексизм, а й «доброзичливий», який важче ідентифікувати, але він не менш небезпечний. Учасниці ФГД переконані, що це твердження містить сексизм.

«Я вважаю, що це таке... Є трошки упереджене ставлення, зважаючи на те, що загалом, мені здається, за природою кожен має можливість відчувати чуйність, любов, давати турботу і оце все» (Р1).

«Це повністю антинауково, а значить, це сексизм, створено щось для того, щоб нас обережно... Ну, тобто це брехня. Це твердження неправильне. Навіщо брешуть? Для того щоб ввести мене в оману. Навіщо вводять мене в оману? Для того щоб зробити зі мною щось неправильне. Тобто якби це було щось хороше, мене б не вводили в оману» (Р3).

Про другу частину твердження — що чоловіки частіше відповідають за безпеку, бо нібито жінки через свої риси характеру потребують захисту, — у респонденток були різні міркування. Одна з учасниць припустила, що через особливості гендерної соціалізації спорт і фізична сила важливі для хлопців з раннього дитинства, але не є такими для дівчат. Як наслідок, у дорослому віці від чоловіків очікують фізичної сили і здатности захищати. Ці суспільні очікування інтерналізуються, тому самі чоловіки часто наголошують на власній фізичній силі. «Напевно, в уявленні чоловіків тільки чоловік може дати відпір. І насправді оця їхня сила — вони постійно до неї апелюють, постійно аргументують» (Р5). Натомість вважається, що для жінок спорт — «це більше про те, щоб їхня фігура виглядала привабливішою, якось гарнішою, щоб у них було просто упруге тіло, а не для того щоб вони підтримували своє здоров’я, теж набирались цієї сили, щоб могти дати відпір і самим якось чомусь протистояти» (Р5). Крім того, жіноча чутливість і нездатність себе захистити часто пояснюється надмірною емоційністю через менструальний цикл: «І це зразу вказують на те, що в тебе, напевно, менструація, в тебе ПМС — що завгодно» (Р5).

Інша учасниця зазначила, що на чоловіків частіше покладається відповідальність за безпеку не тому, що «жінки не мають для цього необхідних рис» (ворожий сексизм), і не тому, що їх намагаються «вберегти від небезпеки» (доброзичливий сексизм), а тому що жінці «загалом не дають можливости стати от тією захисницею, ну, точніше дають, але вона не має такого великого доступу порівняно з чоловіками. Відповідно і це не про те, щоб уберегти жінку, це не про те, щоб якось показати свою любов до неї, а просто про те, що загалом типу ти не достойна того або щось такого. Це я вже, напевно, зарізко висловилась. Я, напевно, заберу своє слово назад, окей. Але я веду радше до того, що мова йде про доступ. У всіх випадках, мені здається, у плані сексизму. Тобто тут, мені здається, що жінка цілком може надавати захист, просто лиш би дали їй можливість навчитися тому» (Р1).

Одна з учасниць припустила, що такий розподіл обов’язків у суспільстві існує через постійне відтворення суспільних норм, а це, своєю чергою, відбувається за рахунок гендерної соціалізації.

«Чоловіків вчать, що вони мають захищати жінок, що вони ще щось мають. Тобто що типу дівчата мають бути такими крихкими, ніжними, чуйними і далі, тобто вони мають бути слабкими. Тому апріорі жінки слабкі, а чоловіки типу мають бути сильними, мужніми і щоб типу захищати жінок... Тому що в нас просто це все в суспільстві нормалізовано, в нас це виховують. Наприклад, у мене є знайома сім’я, де там два сини, і старшого сина виховують, що він має піднести важкі пакети, навіть якщо я це можу сама зробити, чи він там має відкрити двері, навіть якщо я це сама можу зробити, там вдягти на тебе пальто чи ще щось. Тобто я думаю, що це просто прикриваючись допомогою і бажанням тобі допомогти, тебе просто не сприймають повноцінно як людину... Я, чесно, не люблю, коли мені відкривають двері, просто тому що я дівчина, я теж можу відкрити двері комусь іншому, але це інші ситуації, якщо в тебе там важкі пакунки, ти там носиш важкі пакети і тобі відкривають двері, то це вже інша ситуація зовсім» (Р6).

Особливості споживання контенту на теми сексизму

Останній блок запитань покликаний був визначити особисту зацікавленість учасниць темою сексизму та поглибити розуміння, який відповідний тематичний контент відповідав би їхньому запиту. Учасниці самі визнали, що попередньо цікавилися цією темою, адже виявили бажання долучитися до обговорення. При цьому вони відзначили, що багато людей з їхнього оточення не настільки обізнані в темі.

«Не всі люди навіть просто знають про таке поняття, тобто вони ніколи не задумувались над цим, що це існує. Наприклад, у мене був знайомий, який, коли я йому сказала про те, що жінки можуть отримувати меншу зарплату за таку саму кількість роботи на такій самій посаді, він такий: “Вау, це справді існує!” Тобто вони навіть не знають про це, а такі статті, такі видання — вони дають можливість про це дізнатися, про це розповісти іншим, стати обізнаним більшій кількістю людей. Плюс воно зроблено в такому стилі доволі швидкому і легкому для сприйняття. Тобто, умовно, ти сидиш собі в тік-тоці, тобі попадається відео, ти проглядаєш це навіть 15 секунд, але ти для себе дізнаєшся щось нове і ти стаєш більш обізнаною в цьому. Так само ти читаєш твітер уранці і теж це бачиш, тобто це насправді дуже допомагає не дуже залученою бути в цьому контексті, але водночас і бути залученою. Тобто не всі люди там підуть у бібліотеку чи підуть у комп’ютер, не знаю, кудись, аби дізнатися про це, але всі можуть, умовно, почитати статтю на твітері чи в інсті, чи будь-де» (Р6).

«Це складно — вийти за цю бульбашку людей в інтернеті, бо зазвичай, умовно, на той же Гендер в деталях ну не заходять люди, які не розуміють значення, різницю між словом гендер і стать як мінімум» (Р5).

Тому респондентки зазначали, що такі люди не є аудиторією ресурсів, як-от Гендер в деталях: «Умовно, в тих же “Гендер в деталях» все дуже гарно для людей, які вже в цьому розбираються, які вже підтримуються і які просто хочуть поглибити свої знання. Але для тої масової аудиторії потрібні інші джерела, де вони можуть їх черпати. Тому я хотіла би вказати те ж саме слово “сексизм”, бо воно дуже багатьох кого відлякує, хто тільки начувся десь про це. Якось щоб головна тема боротьби з сексизмом читалася між рядками і доносилася до людей через якісь обхідні шляхи, щоб вони сприймали це пасивно, але до них якимось чином доходила та інформація, яку хочемо донести ми» (Р5).

Враховуючи це, учасниці наголошували, як важливо, щоб люди, які хоч мінімально розуміються в темі сексизму, ділилися своїми знаннями. З особистого досвіду респондентки розповідали, що коли стикаються з необізнаністю у своєму оточенні, то часто посилаються і рекомендують такі ресурси як Гендер в деталях. Проте одна з учасниць ще раз підкреслила: вона свідома, що «зазвичай людина не зайде, тому потрібні такі-от агенти змін, які будуть на місцях зразу поширювати інформацію... Ну, не знаю, людина, яка не зацікавлена в цьому, вона читати і витрачати час на щось не буде дуже мотивована» (Р5). На її думку, підвищувати обізнаність ефективніше через особисті контакти.

Схожу думку висловила й інша учасниця: «Можливо, треба просто, аби ми про це розповсюджували, якщо ми знаємо, своїм друзям чи, умовно, заходить розмова і ти про це розказуєш чи щось таке. А ще важливо дуже поширення. Ось там репост у твітері і буквально цей допис може показуватись усім знайомим твоїм, усім підписникам, усім, на кого ти підписаний. Тобто розширюється. І важливо тут підтримка видань і взагалі акаунтів, аби ми їх підтримували, це поширювали, коментували, лайкали і т. д., тому що це справді дуже важливо, бо дуже багато видань і таких людей, акаунтів — вони просто діють на ініціативі» (Р6).

Так, на думку учасниць, інформація може доходити до тих людей, які не зацікавлені в тому, щоб шукати цей контент цілеспрямовано. При цьому, зазначила одна з респонденток, важливо, щоб зацікавлені мали достатньо ресурсів, де брати ці знання, та інструментів, як ефективно їх поширювати.

«Я про те, що загалом нам важливо, тим людям, які зараз цим цікавляться, поглиблювати свої знання і якось старатися їх теж структурувати в собі, тому що ми, якщо отримуємо цю інформацію, то найважливіше — це, напевно, передавати її далі. Тому що нащо її в собі тримати, якщо ми просто її тільки отримуємо. Тут, напевно, що важливіше те, що треба її просто вміти далі передавати іншим людям, які, можливо, її потребують навіть більше, ніж ми» (Р1).

Одна респондентка заявила, що, на її думку, поширенню знання про сексизм допомагають гучні обговорення таких випадків у публічному дискурсі. Зокрема, вона навела приклад останніх скандалів (висловлювання про 10/10, розмова Емми Антонюк з Іво Бобулом, засоби екстреної контрацепції), які хоч і були неприємними, але охопили великі маси людей і потенційно можуть збільшити число прихильників/-иць фемінізму.

«Мені здається, що Гендер в деталях — це дуже така приємна, маленька ком’юніті, де дуже зручно посидіти разом зі своїми друзями, де все комфортно і приємно, але при цьому це не щось таке дуже масове. Тобто це не дуже масовий продукт, який можна поширити на всіх. Тому для глобального поширення фемінізму і протидії сексизму в Україні, мені здається, в останні роки дуже допомагають скандали: люди чують про це, люди виливають купу бруду. Це дуже неприємно, я знаю, ну, тобто складно людині, яка не готова до цього, витримати це все, але при цьому це залучає дуже багато людей, які хоча б раз у житті почують це слово і почують хоча б його визначення. Тобто, звичайно, ми не отримаємо, скажімо так, мільярди людей, які одразу стануть капець якими свідомими, але ми отримаємо багато людей, які стануть трошечки більш свідомими, ніж раніше, і, можливо, потім вони будуть заглиблені в такі локальні більш ініціативи, де їм пояснюватимуть, і вони теж стануть, скажімо так, нашими близькими друзями, і ми знову створимо ще більше наших нових ком’юніті. Ну, тобто, мені здається, що скандали, хоч вони і дуже неприємні, але вони дуже важливі для нашого суспільства, тому що висвітлюють те, що для нас важливо, і залучають когось нового» (Р3).

Висновки

За результатами проведеного фокус-групового дослідження можна зробити висновок, що учасниці здебільшого називали приклади сексизму, з якими стикалися особисто. Усі вони студентки, тому й найближча до них сфера — освіта. Серед згаданих прикладів сексизму в шкільному й університетському середовищах — гендерований розподіл предметів, сексизм у навчальній програмі, неоднакове ставлення до освітян(ок), поблажливе і принизливе ставлення до дівчат на технічних спеціальностях, сексизм при навчанні на військовій кафедрі. Респондентки також відзначили, що особливо яскраво сексизм проявляється у сфері обслуговування, політиці та у виробничих галузях.

Учасниці ФГД в розмові не раз звертали увагу і наводили приклад доброзичливого сексизму, який хоч іноді завуальований і не такий очевидний, як ворожий, але не менш неприємний для них. Також вони згадали приклади побутового сексизму, що його вони помічали у вербальних і невербальних проявах. Особливо актуальною й цікавою для обговорення виявилася тема керування авто й жінок за кермом.

Наприкінці розмови учасниці відзначили особисту зацікавленість у темі (що, зокрема, мотивувало їх узяти участь у дослідженні), але зауважили, що не все їхнє оточення настільки обізнане й чутливе до ідентифікації сексизму навколо. Тому вони вважають необхідним, щоб ті, хто вже зацікавлені і обізнані, ділилися знаннями. Ще один ефективний спосіб підвищувати обізнаність та поінформованість, на думку учасниць, — надавати публічного розголосу сексистським висловлюванням / діям тощо.

Цей проект реалізується за підтримки Шведського інституту.

26 лютого 2024
Поширити в Telegram
521
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою