17 червня, 2024

Історія сексизму: виникнення явища й еволюція терміну

26 лютого 2024
Поширити в Telegram
1317
Ганна Гриценко

Авторка досліджень з гендерних студій та правого радикалізму, феміністка, перекладачка, редакторка сайту «Товаришка» (https://independent.academia.edu/GannaGrytsenko).

Сексизм існує стільки само, скільки існує патріархат, тобто дуже давно, а різні його прояви пронизують усе наше життя. Проте сам термін «сексизм» зовсім молодий. Чи допоможе концептуалізація явища його побороти, поки що не відомо, але перші кроки вже зроблено.

Ця стаття — передусім про історію сексизму, створення відповідного терміна та коротке знайомство з означенням споріднених термінів, зокрема юридичним. Також у ній є відповідь на питання, чи може існувати сексизм щодо чоловіків, з розбором практичних випадків.

Сексизм і патріархат

Словник Мерріам — Вебстер визначає сексизм як:

1) упередження або дискримінацію за ознакою статі, особливо дискримінацію жінок;

2) поведінку, умови або ставлення, які підсилюють стереотипи соціальних ролей за ознакою статі[1].

Сексизм — прямий наслідок патріархату, одна з його «гілок», тож логічно припустити, що з’явилися ці явища майже одночасно. Традиціоналісти вважають, що гендерні ролі чоловіка й жінки, у яких чоловік домінує, а жінка підкоряється, закріплено самою природою (чи богом) і вони існували завжди, але академічна антропологія має дещо інше трактування.

Звична нам версія пояснює походження чоловічого домінування так, що в первісних суспільствах чоловіки займалися мисливством і відповідали за добування їжі. У модифікованій формі цей аргумент використовує навіть Симона де Бовуар. Натомість Герда Лернер у своїй праці «Створення патріархату» на основі антропологічних даних про мисливські й збиральницькі суспільства стверджує, що роль «великого» мисливства перебільшено. У реальності основним джерелом їжі, пише вона, було збиральництво, а мисливська здобич як цінніша йшла на обмін подарунками[2]. У первісних культурах, які жили за рахунок збиральництва та/або мисливства в різних пропорціях, статус жінок був порівняно високим, отже, безпосереднім джерелом сексизму вони не є.

Гіпотеза Герди Лернер полягає в тому, що патріархат як система і сексистське ставлення до жінок виникли з переходом від первісних видів добування їжі до землеробства. Тоді склалися патрилінійні (за батьковою лінією) структури споріднености, у яких до того часу не було потреби. Землеробство передбачає працю, протяжну в часі, це підсилює структуру домогосподарства і робить дітей господарським активом, старих чоловіків — носіями досвіду, а жіночу репродуктивну здатність — цінністю, яку можна перетворити на товар чи об’єкт використання. Так ще до утворення приватної власности і класового суспільства, паралельно з розвитком землеробства, закріплюється не просто гендерна нерівність, а така, що містить пряме домінування. Фактично жіноче тіло стає першою приватною власністю.

На матеріалі культур Месопотамії (з усіма застереженнями щодо можливих узагальнень) Лернер показує, що активна роль жінок в економічному, політичному і релігійному житті в різних культурах була само собою зрозумілою, але само собою зрозумілою була і їхня залежність від чоловіків. Стародавні держави, принаймні в цьому регіоні, було організовано у формі патріархату, і держава від початку була засадничо зацікавлена в підтримці патріархатної родини. Щоб убезпечити свою владу, правителі ставили членів родини на важливі підлеглі позиції, і такими членами родини були жінки, котрі одружувалися з чоловіками, на яких правитель хотів мати вплив через цих жінок[3].

Оречевлення жіночого тіла, на думку Лернер, призвело також до жіночого рабства, адже для рабства необхідне було чітке візуальне розрізнення між рабом і господарем[4]. Підкорення жіночого тіла забезпечило модель для рабства як інституції, тобто чоловіки навчилися встановлювати домінування й ієрархію над іншими народами після того, як попередньо навчилися домінувати над своїми жінками. Інституціалізація рабства фактично почалася із захоплення в рабство жінок інших народів, підкорених чоловіками[5].

З часом жіноче сексуальне підкорення було інституціалізовано в найраніших збірках законів і реалізовано державною владою. Контроль за жіночою сексуальністю, який раніше здійснювали чоловіки або голови родин, тепер належав державній владі (вперше патріархальну родину було законодавчо закріплено в Кодексі Хаммурапі). Зрештою, для чоловіків класове становище (у марксистській парадигмі) відтоді визначалося відношенням до засобів виробництва (і успадковувалося теж патрилінійно), а для жінок, залежних від чоловіків, воно стало опосередкованими сексуальними відносинами з чоловіками, які дають їм доступ до матеріальних ресурсів. Доступ цей відповідно різний для заміжніх жінок і для жінок у проституції, які мають сексуальні відносини з тими самими чоловіками, але принципово інший статус через принципово інший характер відносин.

У такий непростий і тривалий спосіб сексизм як система спочатку упереджень, а потім і юридично закріпленої дискримінації завоював перші цивілізації, а з насадженням західної культури і способу життя колонізованим культурам — увесь світ.


Герда Лернер

Виникнення терміна

Феміністський рух, який виник і розвинувся в середині XX століття у США, потребував нових понять, зокрема означення того, проти чого він бореться. Проте на їх появу знадобився певний час.

Перша спроба означити систематичність гендерної нерівности — це назва книжки Бетті Фрідан «Загадка жіночности» (1963), але словосполучення не прижилося як термін, бо було надто складним і незрозумілим. У сфері юриспруденції запропонували спершу термін «статева дискримінація» (sex discrimination), але й він погано слугував політичним цілям. Вдалішим став термін «чоловічий шовінізм» (male chauvinism), уперше застосований 1950 року, — він прижився і побутував до останнього часу. Як відзначає історик Фред Шапіро, у 1950-х у лівих колах здобув популярність термін «білий шовінізм» (white chauvinism) замість «расизм» (останній вживали радше в контексті нацистської ідеології)[6]. Тому «чоловічий шовінізм» одразу був інтуїтивно зрозумілий, його використовували десь до 1968 року як основний термін, а поруч час від часу термін «чоловіча вищість» (male supremacy), що теж дожив до наших днів.

Термін «сексизм», на відміну від багатьох інших, має задокументовану точну дату виникнення. Вперше він прозвучав 18 листопада 1965 року на студентському форумі в чоловічому коледжі Франкліна й Маршалла. Керівниця спеціальних програм коледжу Полін Літ у доповіді на форумі порівняла сегрегацію жінок із сегрегацією чорного населення США, а пояснення виключення жінок через їхній нібито малий внесок у культуру — з виправданням виключення чорних авторів. Прихильників такого бачення Літ, за аналогією з расистами, назвала сексистами.

Промова Полін Літ стала відомою у феміністських колах і привернула увагу Керолайн Берд. Остання навесні 1968 року видала книжку «Народитися жінкою» і в передмові вжила слово «сексизм», подолавши спротив редакторів, які не мали такого слова у словниках. 25 вересня 1968 року Керолайн Берд виступала перед виконавчою радою Єпископальної церкви в Гринвічі, штат Коннектикут, і в промові навела повне означення терміну «сексизм»: «Сексизм — це судження про людей за їхньою статтю там, де стать не має значення. “Сексизм” задуманий римуватися з расизмом. Обидва працюють на збереження влади тих, хто її має».

Ця промова вийшла друком у регулярному щомісячному збірнику текстів найважливіших поточних промов «Vital Speeches of the Day» і так здобула чималу аудиторію. Керолайн Берд надалі активно використовувала цей термін у своїй адвокаційній діяльності. Сексистками, на її думку, у цьому значенні могли бути й жінки як теж носійки стереотипних суджень.

Паралельно про подібність сексизму й расизму заговорив доцент коледжу Лінчбург Шелдон Вонакен (він підписувався тільки прізвищем, можливо, щоб приховати свій чоловічий гендер). У своїх памфлетах і листах він закликав відмовитися від терміна «чоловічий шовінізм» як від незручного і натомість уживати «сексизм». Зусиллями Берд і Вонакена термін швидко поширився і в 1970-х роках уже з’явився в словниках.

Феміністка другої хвилі Мерилін Фрай у книжці «Політика реальности: есеї з феміністської теорії» (1983) використала слово «сексизм» як назву одного з розділів, хоча й зізналася, що термін їй не подобається. Явище, що його описує термін «сексизм», — це не конкретне уявлення чи ставлення, а комплекс уявлень, концепцій та орієнтацій. Фрай на початку книжки намагається дати своє означення.

«Термін “сексистський” у своїй основі і, мабуть, найбільш фундаментальному значенні — це термін, який характеризує будь-що, що створює, стверджує, просуває або використовує будь-яке нерелевантне або безглузде маркування розрізнення між статями»[7].

І Фрай одразу критикує свою дефініцію як неточну.

Сексизм, на її думку, міститься головно в системі чи в структурі, а не в конкретному вчинку. Хибно вважати, що у випадках сексизму розрізнення проводять за ознакою статі, коли насправді стать не має значення. Насправді це двоетапна ситуація: у випадках сексизму проблемою є насамперед те, що стать має значення, а потім те, що розрізнення за ознакою статі посилює шаблони, які роблять його релевантним. У сексистських культурних / економічних системах, на її думку, стать завжди релевантна[8].

Уже тоді, на початку 1980-х, Фрай бореться із сексистським мовленням і підкреслює, що англійська мова не повністю гендерно нейтральна, що займенники третьої особи однини гендерно заряджені, так само як слова «хлопчик / дівчинка» і схожі, аж до імен людей. Уживання цих слів у мові — поведінка, яка маркує стать, і така поведінка обов’язкова[9]. Інша така поведінка — носіння чоловіками й жінками різного одягу, відмінності в косметиці тощо. У такій культурі, через її контроль гендерно зумовленої поведінки, неодмінно існуватиме табу на гомосексуальність (Фрай представляла лесбійський фемінізм). Підсумкове означення звучить так.

«Термін “сексистський” характеризує культурні й економічні структури, які створюють і забезпечують дотримання складних і жорстких моделей позначення та проголошення статі, які поділяють види за ознакою статі на домінантів і підлеглих. Індивідуальні дії і практики є сексистськими, що посилює і підтримує ці структури або як культуру, або як форми, прийняті окультуреними тваринами. Опір сексизму — ось що підриває ці структури соціальними й політичними діями та проєктами реконструкції і ревізії самих себе».


Мерилін Фрай

Феміністка третьої хвилі бел гукс у книжці «Феміністська теорія від країв до центру», яка вийшла наступного 1984 року, багато разів уживає слово «сексизм» у значенні групового гноблення жінок, що його відтворюють інституційні і соціальні структури, але не тільки вони, а й домінантні індивіди та постраждалі[10].

Сексизм виражається у формі чоловічого домінування, що призводить до дискримінації, експлуатації та гноблення, а фемінізм, відповідно, — боротьба проти сексизму.

Усі ці явища розглядаються як політичні, тому гукс застерігає від спрощення феміністської позиції до «чоловіки — вороги» і від деполітизації жіночого руху через ототожнення з фемінізмом своєї персональної кривди від несправедливости, від акценту на ідентичності й новому стилі життя, яким можна зажити після переходу у феміністки. У тексті звучить навіть пропозиція уникати вислову «Я феміністка» і замінити його на «Я адвокатую фемінізм» — це не робить зайвих відсилок до ідентичности, натомість спонукає співрозмовника/цю запитати: «А що саме ти адвокатуєш?»

гукс також уважає, що сексизм, расизм і класизм, які існують на Заході, можуть нагадувати системи домінування в усьому світі, але вони є формами гноблення, що базуються головно на західній філософії. Їх найлегше розуміти саме в західному контексті, а не через еволюційну модель розвитку людини, бо всі форми гноблення підтримуються традиційним західним мисленням, де основним протиріччям є віра в те, що вищий повинен контролювати нижчого. На відміну від багатьох феміністок другої хвилі, гукс не вважає сексизм джерелом усіх інших дискримінацій, але наполягає, що він надзвичайно важливий, тому що це тип дискримінації, який застосовують до найбільшої кількости людей у світі[11].


бел гукс

Споріднені терміни

Доброзичливим сексизмом називають ставлення до жінок, яке суб’єктивно (для сексиста) позитивне за тоном, але однаково утверджує стереотипи, звичні ролі і дисбаланс у статусі. Типовий приклад — побажання жінкам на 8 Березня тішити своєю красою чоловічий колектив.

Теорію амбівалентности сексизму, яка поділяє його прояви на ворожі й доброзичливі, оприлюднили 1997 року Пітер Глік і С’юзен Фіске[12]. Причину доброзичливого сексизму вони вбачають у тому, що жінки й чоловіки живуть разом, вони взаємопов’язані, тому ставлення до жінок не може бути винятково ворожим. Доброзичливі прояви більше стосуються ролі «берегині», а ворожі — інших ролей, як-от ролі жінки, яка робить кар’єру, особливо не в традиційно жіночій сфері, чи ролі феміністки.

Гетеросексизм — термін, який виник паралельно з терміном «гомофобія» і спочатку означав систематичне гноблення гетеросексуальними людьми негетеросексуальних, тоді як «гомофобія» первинно позначала особисту антипатію. З часом два терміни злилися в один, адже стало очевидним і загальноприйнятим, що особиста антипатія вбудована в ширшу структуру гноблення і відтворюється нею.

Неосексизм — прояв конфлікту між егалітарними цінностями і наявними упередженнями щодо жінок. Прояви неосексизму — твердження, ніби гендерна дискримінація залишилася в минулому, а нині жінки хочуть собі більшого, ніж просто рівні права[13].

За аналогією із сексизмом виникли терміни «ейджизм» (дискримінація за віком) і «спецієцизм» (термін радикальних зоозахисників, який постулює домінування людини над тваринами як дискримінацію останніх).

Юридичне означення сексизму

У 2019 році Комітет Міністрів Ради Європи ухвалив Рекомендацію державам-членам щодо запобігання та боротьби із сексизмом. Це перший міжнародно-правовий документ, спрямований на подолання цієї проблеми. Рекомендація офіційно визнала, що сексизм поширений у всіх суспільствах.

Важливий складник Рекомендації — перше міжнародно узгоджене правове означення терміна «сексизм». Наведу його повністю (неофіційний переклад):

«Для цілей цієї Рекомендації сексизм — це:

Будь-які дія, жест, візуальний прояв, вимовлені або написані слова, практика або поведінка, в основі яких лежить ідея про те, що людина або група людей гірші через свою стать, та які проявляються в публічній або приватній сферах, у мережі або поза нею і скеровані на (або спричиняють):

i. порушення власної гідности або прав людини чи групи людей;

ii. фізичну, сексуальну, психологічну або соціально-економічну шкоду або страждання особи чи групи осіб;

iii. створення загрозливого, ворожого, принизливого або образливого середовища;

iv. перешкоджання незалежності або повноцінному здійсненню прав людини з боку особи чи групи осіб;

v. підтримку та посилення гендерних стереотипів»[14].

Рекомендація стверджує, що сексизм — прояв історично нерівних відносин влади між чоловіками й жінками, що призводить до дискримінації та перешкоджає повному просуванню жінок у суспільстві. У власне рекомендаційній частині державам-членам радять уживати заходів для запобігання та боротьби із сексизмом і його проявами в державній і приватній сферах, а також заохочувати відповідні зацікавлені сторони до впровадження відповідного законодавства, політики і програм.

Для запобігання сексизму і боротьби з ним існують законодавчі, виконавчі, адміністративні, бюджетні й регулятивні інструменти, які повинні протидіяти як несвідомій упередженості, так і навмисній сексистській поведінці. Перше можна вирішувати шляхом підвищення обізнаности, навчання й освіти, а для другого потрібні рішучіші заходи. Документ радить державам-членам запровадити законодавство щодо сексизму, яке має містити закріплене означення, шляхи звернення про допомогу та способи відшкодування шкоди, завданої постраждалим. Хоча формально рекомендація як документ не має зобов’язального характеру, Комітет Міністрів Ради Європи може попросити уряди своїх держав-членів (серед яких і Україна) інформувати його про заходи, вжиті з метою реалізації Рекомендації.

Україна поки що не впровадила термін «сексизм» у національне законодавство[15]. У законі, який встановлює відповідальність за сексизм у рекламі, вживається поняття «дискримінаційна реклама за ознакою статі»[16].

Чи може існувати сексизм щодо чоловіків?

Коротка відповідь: соціологічно — ні, юридично — так.

Розгорнута відповідь: із соціологічного погляду, дискримінувати в значенні «систематично утискати» можна лише пригноблену групу, зворотної дискримінації не існує, хоча можуть існувати негативні упередження щодо домінантної групи. З юридичного погляду, дискримінацією є будь-яка закріплена в законах або реалізована через недотримання закону нерівність незалежно від того, щодо якої саме групи вона існує.

Суспільно закріплені прояви доброзичливого сексизму і гендерні ролі взагалі можуть маніфестувати в упередження щодо чоловіків і окремі прояви нерівности. Скажімо, відпустку по догляду за дитиною суспільно закріплено за жінками, але норма закону дозволяє брати її і чоловікам.

Письменник Артем Чапай на власному досвіді випробував декретну відпустку і розповідає про це так: «Якщо говорити про поради батьку, який вирішив піти в декрет, то всі вони будуть в першу чергу не практичними, а психологічними. Тому що у нас досі вважається, що коли батько сидить вдома з дітьми, це щось майже ганебне. Творчої інтелігенції це не стосується, а от в інших випадках можуть цього зовсім не сприйняти.

Тут головна порада — дивитися швидше на Захід, ніж, скажімо, на Вірменію. Мені якось розповідали, що тато, який сидить вдома з дітьми у Вірменії, втрачає повагу. Але давайте дивитися не на Вірменію, а на країни, де це вважається нормальним явищем»[17].

Отже, якби Артемові на робочому місці завадили б узяти декретну відпустку на підставі стереотипних уявлень про те, ніби це повинна робити мати дитини, це можна було б уважати дискримінацією за ознакою статі. Той факт, що я не змогла знайти прикладів такого порушення права для цивільних чоловіків, свідчить на користь соціологічної інтерпретації дискримінації: чоловіків не утискають системно.

Реальний приклад закріпленого сексизму щодо чоловіків — історія, яку 2022 року розповіла військовослужбовиця Ярина Чорногуз. У випадку, коли у батьків дитини є рішення відправити дитину за кордон, але її мати — військовослужбовиця, перетин кордону з дитиною повинні дозволити батькові. Проте чинне законодавство не передбачило такої можливости і батьку дитини виїзд обмежили на загальних підставах[18]. Ця ситуація виникла тому, що мати дитини виконує нестереотипну для жінки гендерну роль, яку ще недавно важко було уявити. Отже, певні практичні наслідки порушення жінкою її гендерної ролі чинне правове регулювання не передбачило, і вони мали наслідки для чоловіка.

Висновки

У наступному тексті я детальніше розповім про історію сексизму в українській армії та практики боротьби з ним. Підсумовуючи, слід сказати, що сексизм — явище дуже давнє і повсюдно поширене. Розподіл гендерних ролей існував ще в первісних суспільствах, але тільки при переході до землеробства і пролонгованого в часі родинного господарювання жіноча гендерна роль стала підлеглою, а жіноче тіло — об’єктом і товаром. Рабство як явище виникло за зразком субординації жінок, приватна власність — за зразком об’єктивації жіночого тіла, держава — за зразком патріархальної родини. Згодом це явище було закріплено законодавчо.

У такий спосіб людство проіснувало тисячі років, доки феміністки і профеміністи другої хвилі не почали боротися з цією нерівністю, заодно давши упередженню за ознакою гендеру назву «сексизм». Від 2019 року сексизм на міжнародному рівні визнано явищем, яке потрібно долати на законодавчому і на практичному рівнях. Проте як швидко ми поборемо тисячолітнє зло — поки що не відомо.

Читайте також статтю Ганни Гриценко «Захищати Батьківщину без дискримінації: ЛГБТ+ люди в арміях світу та України» та «Звинувачення й непрохані поради: як українські медіа пишуть про вцілілих від сексуального насильства» Ольги Білоусенко.

Цей проект реалізується за підтримки Шведського інституту.


[1] https://www.merriam-webster.com/dictionary/sexism

[2] Lerner, Gerda. The Creation of Patriarchy. — Oxford University Press, 1986. — P. 29.

[3] Там само. — P. 74.

[4] Там само. — P. 76.

[5] Там само. — P. 89.

[6] Shapiro, Fred R. Historical Notes on the Vocabulary of the Women’s Movement // American Speech. — 1985. — Vol. 60 (1). — № 3.

[7] Frye, Marilyn. The Politics of Reality: Essays in Feminist Theory. — The Crossing Press, 1983. — P. 18.

[8] Там само. — P. 19.

[9] Там само. — P. 21.

[10] hooks, bell. Feminist Theory from Margin to Center. — Routledge, 2015. — P. 43.

[11] Там само. — P. 36.

[12] Glick Peter, Fiske Susan T. Hostile and Benevolent Sexism. Measuring Ambivalent Sexist Attitudes Toward Women // Psychology of Women Quarterly. — 1997. — № 21. — Р. 119–135.

[13] Tougas Francine, Brown Rupert, Beaton Ann M., Joly Stéphane. Neosexism: Plus Ça Change, Plus C’est Pareil // Personality and Social Psychology Bulletin. — 1995. — Vol. 21. — № 8. — Р. 842–849.

[14] Рекомендація CM/Rec(2019)1, схвалена Комітетом Міністрів Ради Європи 27 березня 2019 року // https://rm.coe.int/cm-rec-2019-1-on-preventing-and-combating-sexism-ukr/1680968561

[15] Чорнобай, Аліна. Відповідальність публічних осіб за сексистські висловлювання: український та європейський досвід // Гендер в деталях. — 2020. — 4 лютого: https://genderindetail.org.ua/spetsialni-rubriki/legal-advice/vidpovidalnist-publichnih-osib-za-sexistski-vislovlyuvannya-ukrainskiy-ta-evropeyskiy-dosvid-1341317.html

[16] Ухвалено Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про рекламу” щодо протидії дискримінації за ознакою статі // Інформаційне управління апарату Верховної Ради України. — 2021. — 10 вересня: https://www.rada.gov.ua/news/Novyny/213702.html

[17] Нотатки українського тата в декреті: Артем Чапай про партнерські пологи, стереотипи та радощі батьківства // РБК–Україна. — 2016. — 6 вересня: https://styler.rbc.ua/ukr/zhizn/zametki-papy-dekrete-artem-chapay-partnerskih-1473101976.html

[18] https://www.facebook.com/100002424727995/posts/5041849439239164

26 лютого 2024
Поширити в Telegram
1317
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою