14 
Системно реагувати на злочини сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом (далі — СНПК), Україна почала після повномасштабного вторгнення. З лютого 2022 року й донині українська правоохоронна система розслідує не лише злочини СНПК, вчинені після повномасштабного вторгнення, але й від початку лютого 2014 року. Потерпілі, які пережили ці злочини понад 10 років тому, лише тепер починають говорити та свідчити. Причини цього можуть бути різними, пов'язані як зі станом здоров'я людей, стигматизацією, так і з довірою до системи правосуддя, а також із готовністю самої системи комунікувати з потерпілими від СНПК.
Злочини сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом, як частина тактики ведення війни росії проти України
Аналізуючи інформацію про злочини, вчинені російськими військовими на окупованих територіях, можемо з певністю сказати: що довше російські війська перебувають на території України, то більше випадків сексуального насильства та катувань українських громадян/ок фіксується.
Практика застосування сексуального насильства стосовно українців та українок з боку російських військових не є новою. Адже, як читаємо в публікаціях і дослідженнях істориків та історикинь, сексуальне насильство щодо цивільного населення на території України було масово застосоване російськими окупаційними військами під час Першої світової війни, Української революції (1917–1921), під час Другої світової війни, а також після неї — під час збройного протистояння радянської влади та українського націоналістичного підпілля.
Тож сексуальне насильство, пов’язане зі збройною агресією російської федерації проти України, є інструментом, який системно застосовували й застосовують російські окупаційні війська щодо цивільного населення на території України.
14 серпня 2025 року Генеральним секретарем ООН була опублікована щорічна доповідь на тему «Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК)», у якій ще раз було підтверджено, що росія системно застосовує сексуальне насильство як тактику війни та інструмент терору проти українських цивільних і військовополонених.
У доповіді зафіксовано, що «У 2024 році Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні задокументувала 209 випадків сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом, як також зґвалтування, замахи на зґвалтування, погрози зґвалтуванням і кастрацією, каліцтво статевих органів, ураження електричним струмом і побиття геніталій, примусове оголення, від яких постраждали 156 чоловіків, 46 жінок, шість дівчат і один хлопець, скоєні російськими збройними силами, правоохоронними органами та працівниками пенітенціарних установ. Ці випадки сталися з українськими цивільними особами та військовополоненими на тимчасово окупованих росією територіях України та в самій росії. Українські військовополонені піддавалися сексуальному насильству на всіх етапах перебування в полоні, яке використовувалося для їхнього приниження й отримання зізнань або інформації. До цивільних осіб застосовували сексуальне насильство під час затримання, госпіталізації й на наступних етапах тримання під вартою. До випадків, задокументованих щодо цивільних осіб, які не перебували під вартою на тимчасово окупованих територіях України, були причетні представники окупаційної влади російської федерації, які часто силоміць вривалися в будинки, займали їх на тривалий час, зв'язували чоловіків, перш ніж зґвалтувати жінок, а в деяких випадках вбивали чоловіків потерпілих. У 2024 році Незалежна міжнародна комісія з розслідування щодо України встановила, що члени окупаційної влади російської федерації чинили зґвалтування та інші форми сексуального насильства щодо жінок і дівчат у віці від 15 до 83 років під час обшуків у будинках і в місцях позбавлення волі в Україні».
Звісно, як зазначено в документі, зафіксовані Моніторинговою місією факти не відображають реальних масштабів злочинів, бо потерпілі від СНПК все ще не готові говорити з різних причин (як через страх стигматизації, так і через ризики звинувачення у зв’язку з окупаційною владою тощо).
За даними Офісу Генерального прокурора станом на 1 вересня 2025 року з початку повномасштабного вторгнення зафіксовано 376 фактів СНПК: щодо чоловіків – 137, жінок – 239, з них щодо 19 неповнолітніх дівчат і одного неповнолітнього хлопця (інший вид сексуального насильства, не пов'язаний зі зґвалтуванням), серед яких наявні такі види, як зґвалтування, каліцтво або насильство над статевими органами, примусове оголення, погрози та спроби зґвалтування, примушування дивитися на сексуальну наругу над близькими особами тощо.
До Глобального фонду підтримки тих, що пережили насильство (Global survivors fund), станом на 15 вересня з приводу отриманням компенсацій звернулися 1208 постраждалих від СНПК (819 чоловіків, 362 жінки, 27 дітей (20 дівчат і сім хлопців)). Погоджено виплату репарацій у межах проєкту 804 особам (515 чоловікам, 269 жінкам та 20 дітям (чотири хлопчики і 16 дівчат)). Виплачено репарації 634 особам.
Гендерний вимір СНПК
Станом на жовтень 2025 року подані цифри можуть вказувати лише на те, що, по-перше, постраждалі від СНПК спершу потребують підтримки, відновлення й допомоги, лише після цього будуть готові свідчити про пережите насильство перед правоохоронними органами. По-друге, і кількість постраждалих від СНПК, і відсоткове співвідношення жінок і чоловіків, які отримали компенсацію, вказують на те, що ми володіємо більшим обсягом інформації про чоловіків, які були в місцях несвободи, та цивільних заручників, оскільки вони, як правило, перебували там групами та не перестають спілкуватися одне з одним, підтримують одне одного після звільнення.
Нам важливо також посилювати механізми ідентифікації постраждалих від СНПК, які не перебували в місцях несвободи, а пережили СНПК у себе вдома під час окупації, яких виводили з домівок і чинили СНПК, під час перетину блокпостів тощо.
Як зазначено в доповіді Генерального секретаря ООН, саме жінки зазнають СНПК у себе вдома під час обшуків, крадіжок та перебування в їхніх будинках росіян. Отже, ці жінки й дівчата залишаються в ізоляції або ж самоізоляції, буває, що їх безпідставно звинувачують у колабораційній діяльности і вони зазнають осуду, стигматизації з боку громади. За таких умов говорити про пережите чи звертатися по допомогу, компенсацію чи інші види допомоги надзвичайно складно. Важливо також працювати з жінками та дітьми, які пережили СНПК та після деокупації виїхали за кордон або ж переїхали в інший населений пункт. Однак робота з ними потребує інших підходів, тривалої й чутливої комунікації, розбудови довіри тощо.
Станом на сьогодні в нас нема інформації про всіх людей, котрі пережили СНПК, тобто ми не маємо об'єктивних даних, щоб стверджувати, що хтось більше потерпає, а хтось менше. Та й загалом така риторика є неприйнятною.
Для росіян не має значення стать, вік людей, стосовно яких вони чинять СНПК, адже це зброя в їхніх руках. Наше завдання полягає в тому, щоб кожна людина незалежно від віку чи статі мала доступ до послуг, інформації та відчувала безпеку наскільки, щоб бути готовою розповісти про пережите насильство, де б воно не було вчинене: в місцях несвободи чи у неї вдома.
Що змінилося в системі реагування на СНПК з 2022 року
Уже більш ніж три роки Україна формує і розвиває комплексний підхід у роботі з потерпілими від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. СНПК є міжнародним злочином, який росія системно й послідовно скоює на окупованих територіях України, супроти українських військовополонених, утримуваних на території росії, та цивільних заручників, які також там перебувають.
Із досвіду роботи нашої організації (Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем») бачимо, що ті потерпілі, яким ми надаємо юридичну допомогу (станом на сьогодні це 84 особи), під час досудового розслідування та судового розгляду справ починають говорити тоді, коли отримують комплексну допомогу й підтримку, а також ознайомлені зі своїми правами, можливостями та викликами, з якими можуть стикнутися після повідомлення про вчинений злочин.
У доповіді Генеральний секретар ООН неодноразово згадує зусилля України, яких вона доклала на національному рівні щодо реагування на випадки сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Зокрема, згадується Рамкова програма між Урядом України та Організацією Об'єднаних Націй (ООН), підписана в травні 2022 року та спрямована на протидію сексуальному насильству, пов'язаному з конфліктом (СНПК), і надання допомоги постраждалим. Вона охоплює завдання, які мають п'ять напрямів:
- моніторинг торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації;
- надання допомоги постраждалим від СНПК;
- забезпечення доступу до правосуддя;
- посилення спроможности сектору безпеки;
- репарації та компенсації.
Що стосується забезпечення доступу до правосуддя, то тут досягнуто чимало результатів: у вересні 2022 року було створене спеціалізоване управління в Офісі Генерального прокурора; прийнятий Стратегічний план реалізації повноважень прокуратури в сфері кримінального переслідування за СНПК; Національною поліцією України прийнята Стратегія управління розслідуванням воєнних злочинів; змінилися підходи до розслідування злочинів СНПК щодо взаємодії з потерпілими та кращої ідентифікації всіх форм СНПК; створений Координаційний центр підтримки свідків та потерпілих у ОГП та в окремих регіонах для того, щоб забезпечити якісну ідентифікацію потреб потерпілих на етапі досудового розслідування; триває робота щодо впровадження служб підтримки в судах тощо.
Зважаючи на те, що сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, яке чинить росія, має системний характер і є тактикою війни з боку ворога та інструментом терору, важливо не зупинятися на досягнутому, оскільки це лише невелика частина того, що необхідно виконати для забезпечення правосуддя постраждалим від СНПК.
Виплата репарацій постраждалим
Одним із аспектів забезпечення справедливости для постраждалих від воєнних злочинів, як також СНПК, є репарації.
У листопаді 2024 року Верховною Радою України був ухвалений Закон України «Про правовий і соціальний захист осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, та надання їм невідкладних проміжних репарацій». Відповідно до цього Закону механізм упровадження термінових проміжних репарацій для постраждалих від СНПК мав запрацювати в червні цього року.
Проте, на жаль, станом на сьогодні Міністерство соціальної політики України так і не прийняло відповідні документи, напрацьовані робочою групою, щоб постраждалі від СНПК могли вже отримувати відповідну компенсацію і, що найважливіше, комплексну допомогу та підтримку.
Враховуючи те, що впровадження механізму репарацій на державному рівні є складним і довготривалим процесом, у 2024 році був підписаний меморандум між Офісом віцепрем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, Урядовою уповноваженою з питань гендерної політики та Глобальним фондом тих, що пережили насильство (Global survivors fund), щодо впровадження Пілотного проєкту з надання невідкладних репарацій постраждалим від сексуального насильства (СНПК), пов’язаного з агресією російської федерації проти України.
Глобальний фонд тих, що пережили насильство, зараз у пошуках фінансування для виплати компенсацій кожному, хто звернувся та звертатиметься. На жаль, через політику президента США Дональда Трампа була зупинена підтримка цього фонду. Поки державний репараційний механізм не запрацював, надзвичайно важливо підтримати роботу Глобального фонду тих, що пережили насильство, оскільки це питання справедливости для тих постраждалих, котрі ще не отримали компенсації.
Крім того, важливий крок у виплаті компенсацій постраждалим від СНПК був зроблений Реєстром збитків для України, який у березні 2025 року надав постраждалим від СНПК право подавати заяви в реєстр збитків. Основною метою станом на сьогодні є фіксація згаданим реєстром усіх збитків, завданих від початку лютого 2022 року.
Абсолютно справедливо, що постраждалі від воєнних злочинів заявляють про дискримінацію тих, котрі зазнали збитків від росії з лютого 2014 року. Адже російська збройна агресія почалася саме в 2014 році, цей факт був визнаний міжнародною спільнотою, як також рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Нідерланди та Україна проти Росії», ретельний аналіз якого можна прочитати в матеріалі Марії Желтухи, консультантки Аналітичного центру «ЮрФем».
ЄСПЛ одностайно визнав російську федерацію відповідальною за широкомасштабні й систематичні порушення Європейської конвенції з прав людини (далі – Конвенція або ЄСПЛ) в Україні з 2014 року по 16 вересня 2022 року, коли рф перестала бути державою-стороною Конвенції. Серед них: невибіркові обстріли цивільних районів; позасудові страти; незаконні затримання; катування; примусове переміщення й незаконне усиновлення українських дітей; придушення української мови, культури та релігійного самовираження; сексуальне насильство як катування в контексті збройної агресії. Суд також встановив, що росія здійснювала ефективний контроль над окупованими територіями з 2014 року й несе юридичну відповідальність за порушення, вчинені підконтрольними їй формуваннями (так званими ЛНР та ДНР).
Жінки і чоловіки, які пережили сексуальне насильство чи то в місцях несвободи, чи в себе вдома, у своїх містечках, чимало зусиль доклали до того, щоб ці злочини були зафіксовані, а також для розбудови системи реагування на сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, яка забезпечуватиме справедливість для них.
Самоорганізація постраждалих
В Україні активно працюють сім організацій, створених людьми, які пережили сексуальне насильство. Дві організації, що об’єднують жінок, постраждалих від СНПК, а саме «SEMA Україна» та «Нумо, сестри!», а також п’ять організацій, створених чоловіками, які постраждали від СНПК: «Випускники», «29 грудня», «Шлях вільних», «Вільно жити», «Цивільні полонені».
Цього року громадські організації об’єдналися задля того, щоб росія ввійшла до переліку країн, яких обґрунтовано підозрюють у вчиненні СНПК та яким заборонено брати участь у миротворчих операціях ООН. Українські організації постраждалих від СНПК у партнерстві з іншими правозахисними організаціями підготували листа до Генерального секретаря ООН із закликом додати росію до «списку ганьби» ООН за вчинення сексуального насильства.
У своїй доповіді Генеральний секретар ООН попередив росію, що якщо вона не виконає його рекомендацій із недопущення вчинення СНПК як щодо цивільних, так і щодо військовополонених, а також якщо не надасть безперешкодного доступу до місць тримання людей як на своїй території, так і на окупованих українських територіях з метою моніторингу дотримання норм міжнародного права, то ввійде до переліку країн, які чинять СНПК та яким заборонено брати участь у миротворчих операціях.
Тож завданням громадських організацій і уряду є подальше документування злочинів сексуального насильства і надання відповідної інформації міжнародній спільноті й моніторинговій місії ООН задля того, щоб російські збройні сили не мали права брати участи в будь-яких миротворчих операціях.
Фіксація та визнання того, що люди пережили численні злочини сексуального насильства, є одним із способів сатисфакції, а також притягнення винних до відповідальности. Тому дуже важливо, що в доповіді Генерального секретаря ООН було наголошено на необхідности «Забезпечити, щоб положення про заборону сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом, та боротьба з ним були належним чином інтегровані в процес розробки й імплементації угод про мир, припинення вогню або бойових дій та/або наступних угод, а також забезпечити виключення таких злочинів з-під дії амністії та строків давности».
Окремі подальші кроки уряду та громадянського суспільства задля забезпечення справедливости для тих, що пережили СНПК
Міжнародні злочини російської федерації, як також сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, відповідальність за їх вчинення на національному й міжнародному рівнях, а також всі інші форми репарацій постраждалим від цих злочинів мають бути в порядку денному перемовин.
Читаючи стрічку новин, я (як і, мабуть, багато українців та українок) волію різними способами привертати увагу до прав людини, до втрат, яких зазнала чи не кожна сім’я в Україні, до злочинів катування, сексуального насильства, вбивств, викрадення дітей та інших звірств, які росія щодня вчиняє супроти українців та українок.
Як українка, а тим паче юристка, я розумію, що росія не понесла ніякої відповідальности за злочини, які вчиняла і під час Першої, і під час Другої світових воєн, і після нападу на Грузію, і після окупації Криму. Я переконана, що без відповідальности за міжнародні злочини щодо України та людей, які тут проживають, без гарантування всіх репараційних заходів, а також гарантій безпеки для України важко говорити про справедливий і тривалий мир.
Мені відгукуються слова доктора Пола Р. Вільямса (Dr. Paul R. Williams), професора Американського університету, засновника Групи міжнародного права та політики (PILPG), тобто юридичної фірми, що надає правову допомогу державним і недержавним суб’єктам, які беруть участь у мирних переговорах, які він написав у передмові до українського видання своєї книги «Шлях примирення: як право формує стійкий мир» («Layering peace» ):
«Для України мир — це не просто припинення бойових дій, а основа, на якій має будуватися безпечне та процвітаюче майбутнє … .Тривалий мир — мир, що ґрунтується на справедливости, відповідальности та незламному прагненні до збереження національного суверенітету».
Питання правосуддя, притягнення до відповідальности за порушення прав людини завжди на порядку денному переговорів як у локальних, так і в міжнародних збройних конфліктах. І я переконана, що ці питання стануть предметом перемовин про припинення війни росії проти України, адже багато зусиль було докладено як на національному, так і на міжнародному рівнях для того, щоб задокументувати всі злочини й створити ефективні механізми відповідальности. Це стосується і злочину сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом.
Тому станом на сьогодні маємо декілька головних завдань:
1. Упровадити ухвалений закон про термінові проміжні репарації для постраждалих від СНПК.
2. Розширити мандат Реєстру збитків для України задля забезпечення фіксацій збитків, які рф завдала з лютого 2014 року.
3. Продовжити впровадження потерпіло орієнтованих підходів у роботі системи правосуддя, а саме в роботі органів прокуратури та правоохоронних органів, судової влади й системи безоплатної правничої допомоги (забезпечення конфіденційности, права на адвоката за призначенням, належна та ефективна комунікація з потерпілими, надання вичерпної інформації про хід справи, ефективна система оцінки потреб і ризиків, перенаправлення тощо).
4. Подальша адвокація перед Генеральним секретарем ООН, внесення росії до списку держав, війська якої не мають права брати участі в миротворчих місіях через системне вчинення сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом.
5. Адвокація питань правосуддя, притягнення до відповідальности й репарацій під час переговорів про досягнення сталого й справедливого миру.
Результатів виконання цих завдань можливо досягти лише за постійної координації та взаємодії як органів влади, так і громадянського суспільства, бізнесу, міжнародних організацій та країн-партнерів.
За останні три роки війни ми побачили, що завдання, які потребували років роботи, вдалося виконати завдяки спільній праці, координації та синергії.
Про стан справ із впровадженням Стамбульської конвенції читайте в статті Христини Кіт «Стамбульська конвенція і протидія насильству: кроки України».
