555 
Анотація до книжки: Ця книжка не посібник про те, як бути ідеальною феміністкою, чи історія руху. Це приватні історії дуже різних жінок — відвертих, зворушливих, іноді смішних, часом збентежених, частіше невимовно сміливих. Вони користуються косметикою (якщо хочуть), носять рожеве (якщо хочуть), плачуть (або ні) та почуваються сильними (або ні). Кожна з них має свою історію, свій досвід і свій голос — і всі вони цінні та важливі. Ця книжка не розповідає всього, що треба розуміти чи знати про фемінізм, зате показує, що в серці фемінізму — жінки.
Читати цю книжку — це як говорити з подругою, точніше, з цілим натовпом подруг-однодумиць. Бо Скарлетт Кертіс зібрала під обкладинкою понад пів сотні жінок, яким є що сказати про фемінізм. Мені здається, ця книжка — ідеальний спосіб познайомитися з темою.
Феміністки не носять рожевого — каже один усім відомий стереотип. А книжка ця рожева-рожева (чи радше кольору Р-618, рожевого Бейкера — Міллера, який найефективніше зменшує рівень ворожости, що експериментально доведено!). І ця рожева книжка — несподівано! — про фемінізм.
Скільки стереотипів ви чули про справжню феміністку? Вона не носить рожевого, суконь і підборів, жодного макіяжу, обов’язково не голиться. А ще ненавидить чоловіків, дітей і ніяк не може створити сім’ю, бо вона ж феміністка. Усе це безглуздя не має стосунку до реальности — і про це книжка.
Я читала її, знаючи про фемінізм багато, тому для мене тут не було несподіваних відкриттів, натомість були теплі дружні розмови. Кожна авторка ділилися своїм: одні розповідали історії, які надихнули повірити в силу жінок; інші писали про комплекси і віднайдену віру в себе; хтось запропонувала короткий переказ історії фемінізму, а ще інші порушили складні й серйозні теми — мізогінії, стигматизації.
Це жінки з різних куточків світу і різних сфер — від акторок до активісток. Тут багато відомих імен, і це чудово, адже ви можете не знати багато про фемінізм, але точно бачили фільми із Сіршею Ронан і Еммою Вотсон. І ці прекрасні успішні жінки не бояться називати себе феміністками.
Чим ця збірка ще цінна — вона дуже різноманітна, авторки писали у довільній формі. У когось це лист до доньки, інша розповіла про свою феміністичну боротьбу у вірші, третя від щирого серця радить, як розповісти дитині, що таке повага і рівність.
Я неодмінно перечитаю цю книжку, щоб через роки знайти в ній щось нове, що не помітила тепер. Щоб порівняти, що здавалося важливим колись, а що — потім. Тут стільки думок, що їх не осягнеш одразу, за одним прочитанням.
Дуже хочу порадити цю книжку кожній дівчині і жінці незалежно від віку, щоб вони більше дізналися про фемінізм. Книжка зруйнує стереотипи, покаже, що таке сексизм чи мізогінія, пояснить, як саме патріархат впливає на світ. І мені дуже хочеться вірити, що не одна з нас, прочитавши цю книжку, наважиться назвати себе феміністкою, бо нарешті зрозуміє, що страшне слово на літеру «ф» не має нічого спільного з усіма тими безглуздими упередженнями й глузуваннями, які звучать у суспільстві звідусіль.
Я називаю себе феміністкою з гордістю, і як приємно читати про жінок, котрі по всьому світу роблять те саме.
«Прочитавши цю книжку, ти побачиш, що в серці фемінізму — жінки.
Я не слабка стать. Ти не слабка стать. Ми не слабка стать».
