6 червня, 2020
Перша Барбі-українка — фехтувальниця - Спорт

Перша Барбі-українка — фехтувальниця

30 березня 2020
Поширити в Telegram
599
Катерина Макаревська

Авторка текстів на теми спорту й рівності, феміністка, філологиня, випускниця Києво-Могилянської академії.

Художниця Фріда Кало, астронавтка Саллі Райд, авіаторка Амелія Ергарт, а з березня 2020-го й українська фехтувальниця Ольга Харлан. Уперше в серії ляльок Барбі «Жінки, котрі надихають» чи так званих Barbie Sheroes з’явилася українка — олімпійська чемпіонка й шестиразова чемпіонка світу з фехтування на шаблях. У рамках проєкту Dream Gap («Долай бар’єр до мрії») Ольгу обрали однією з нових «рольових моделей» колекції.

Можна по-різному ставитися до Барбі: їх заслужено критикували (і досі критикують) за надмірну сексуалізацію, нереалістичні пропорції тіла й однотипність ляльок, але треба визнати, що за останні роки цей знаковий для попкультури бренд став набагато різноманітнішим, а видимість різних жінок у цій попкультурі is a big deal. Дійшла черга й до нас: Барбі, хай і дещо схожа на класичну, тримає в руках синьо-жовтий шолом — саме в такому виступає реальна Ольга Харлан.

«Порівняно з моїм дитинством нині серед іграшок є що завгодно. Не могла собі уявити, що в майбутньому буде лялька-спортсменка, і тим паче що нею буду я, — ділиться вражена шаблістка. — Раніше була лише одна Барбі з однаковою фігурою й зовнішністю, якої всі прагнули. Тепер є ляльки з різним кольором шкіри, будовою тіла, волоссям — усе дуже прогресувало. Чекаю, що ж буде років за п’ять». До речі, параметри ляльки узгоджували із самою спортсменкою. «Можете подивитися. Права нога в неї трохи більша за ліву, що типово у фехтуванні, — продемонструвала вона на міні-Ользі. — А ще в неї мій ніс, моя посмішка й очі зелені-зелені. Шабля й екіпірування теж такі, як у мене на змаганнях».

Кумиркою своєї юности українка називає американську фехтувальницю й олімпійську чемпіонку Маріель Заґуніс, яка згодом стала її подругою. Те, що вона сама для когось є взірцем, Ольга усвідомила не одразу: «Коли займаєшся спортом нон-стоп, ти не помічаєш багатьох речей. Показуєш результати, радієш, на наступних змаганнях про це забуваєш і працюєш далі. І ось такий яскравий промінчик світла змусив задуматися, що все-таки я роблю правильні кроки, щоб мотивувати всіх дівчат світу. І тих, хто сумнівається, чи їхній вид спорту раптом недостатньо жіночний. Коли я прийшла у фехтування, я хотіла довести, що в ньому можуть бути видатні жінки. Мені навіть говорять, що я можу фехтувати проти хлопців».

Наступного року Ольга Харлан поїде на свою четверту Олімпіаду за єдиним спортивним досягненням, якого їй бракує, — індивідуальним «золотом» Олімпійських ігор. Адже попереднє, 2008 року, вона здобула в команді, а в індивідуальних змаганнях двічі опинялася на «бронзовій» сходинці. Нині навіть у голові не вкладається, що до 2004 року дисципліни, у якій виступає Харлан, — жіночої шаблі — взагалі не було в олімпійській програмі. Хоча в чоловіків цей вид змагань існував ще з першої Олімпіади 1896 року. «Я почала займатися фехтуванням 2000 року і навіть не розуміла, що цьому буде присвячено все моє життя, не усвідомлювала, що шабля — це не олімпійський вид, — розповідає спортсменка. — Я тільки під час Ігор в Афінах дізналася, що це був перший раз. Тепер уже нерівности у фехтуванні не бачу і не можу сказати, що до жінок інакше ставляться». Водночас Ольга завважила, що тренери й судді у них — переважно чоловіки. «Проте жінки теж є. Наприклад, у моєї партнерки по команді Галини Пундик нині є свій клуб у США, де вона працює тренеркою», — додала Харлан.

Ольга не єдина фехтувальниця, яка потрапила до цієї лялькової компанії. Три роки тому їй передувала американська шаблістка Ібтіхадж Мухаммад, чия мінікопія стала першою Барбі в хіджабі і здобула номінацію на премію «Іграшка року». Також персональну Барбі створили для італійської парафехтувальниці Беатріче Віо, показавши, що лялька може бути і з протезами, і на візку.

«Лялькових спортсменок» дедалі більшає: уже є експерша ракетка світу Наомі Осака, найтитулованіша танцівниця на льоду Тесса Верчу, гімнастка Діпа Кармакар, яка прославила Індію на останній Олімпіаді, посівши історичне для країни 4-те місце в опорному стрибку, легенда велотреку Крістіна Фоґель — ще одна Барбі на візку (у цьому випадку німкеня не була паралімпійкою: вона отримала травму хребта, яка припинила її кар’єру). А напередодні найближчих Олімпійських ігор узагалі ринула ціла хвиля: поряд із Харлан випустили Барбі футболістки Амандін Анрі, яка робила перші кроки в спорті в хлопчачій команді (клубів для дівчат у Франції тоді просто не було), бігунки Діни Ашер-Сміт, стрибунки в довжину Малайки Мігамбо, серфінгістки Терези Бонвалот та плавчині-паралімпійки Сумеє Бояджі. А ще додалося п’ять окремих ляльок, які представляють нові олімпійські види спорту, що дебютують у Токіо, — скейтбординг, серфінг, скелелазіння, бейсбол, софтбол і карате, їх досі стереотипно вважають «чоловічими».

Один мінус — насолодитися цією інклюзивністю вповні не вийде, адже придбати таку Барбі-Олю і більшість її іграшкових колежанок поки що неможливо. Лялька існує в одному ексклюзивному екземплярі, і продавати її в планах у творців і творчинь немає. На офіційному сайті наразі доступні тільки п’ять героїнь проєкту, переважно діячки минулого: співачка Елла Фіцджеральд, сестра милосердя Флоренс Найтінґейл, борчиня за права темношкірих Роза Паркс, астронавтка Саллі Райд та одинока наша сучасниця — тенісистка, феміністка й ЛГБТ-активістка Біллі Джин Кінг, але в образі ще років її спортивної кар’єри.

30 березня 2020
Поширити в Telegram
599
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Матеріали по темі
Ляльки — хлопцям, машинки — дівчатам: як іграшковий світ прямує до гендерної рівности
Рожевий конструктор і ляльки для хлопців — до таких трюків вдаються виробники іграшок, щоб оминути гендерні стереотипи старшого покоління і забезпечити дітей розмаїттям вибору. Які ж іграшки насправді подобаються хлопчикам і дівчаткам?
Чи знищить рукавиця нескінченности сексизм?
Кінокомікси — один із найпопулярніших складників популярної культури: у кого немає футболки із супергероями. Чи вплинув фемінізм ХХІ століття на супергероїнь і супергероїв? Де шукати причини сексизму в кінокоміксах? Яка формула ідеального феміністського кіно про надлюдей? У статті авторка аналізує історію й сучасність жанру та намагається спрогнозувати світле майбутнє для супергероїки.
Усвідомлене батьківство: як його зрозуміти та практикувати?
Коли ви чуєте термін «свідоме/усвідомлене батьківство», про що ви думаєте? Про те, що батькам важливо розбиратися в особливостях дитячого розвитку, розуміти, як правильно піклуватися про дитяче здоров’я, і планувати адекватну освітню траєкторію? Усвідомлене — це яке: ефективне, відповідальне, виважене? Спробуємо поговорити про цей феномен простими словами і зрозуміти нарешті, як це — свідомо підходити до батьківства, і чому це непросто.
Як народилися... українські мама і тато
Людські новонароджені діти найвразливіші серед дітей інших ссавців. Довгий час після народження вони не спроможні ні рухатись, ні бачити, ні подавати чіткі сигнали про свій стан. І щоби батьки не кидали своє потомство напризволяще, матінці-природі довелося попрацювати над гормонами прив’язаності й хімічними реакціями мозку, які проявляються у вигляді емоцій. Та й цього було замало: згодом людству довелося вигадати те, чого не існувало в природі, а сáме батьківство — феномен, який дозволяв не лише зберегти вид homo sapience, а й розвинути його до сучасного рівня. Як цей процес відбувався історично та які його особливості в Україні у ХХ столітті?
Дівчинка vs патріархат (на матеріалі оповідання Валентини Мастєрової «сиродій»)
У співавторстві з Аліною Ликовою. Валентина Мастєрова авторка кількох збірок оповідань, етюдів, романів та повістей. Гендерна проблематика у творчості В.Мастєрової розгалужується подібно до мережива, охоплюючи усю різноманітність чоловічого та жіночого досвіду. У центрі оповідання “Сиродій” (збірки “На тому боці”, 2017) – доля маленької дівчинки, її відносин із матір’ю, родиною. Розповідь ведеться від імені доньки, яка дуже старається усім догодити, щоб заслужити любов, схвалення старших, але родина все ж до неї неприхильна.
Дитина на Північному Лівобережжі у другій половині XVIII ст.
Вивчення історії дитинства є одним із пріоритетних напрямків сучасної історичної науки. Саме в дитинстві індивід набуває всіх необхідних навичок, засвоює моделі поведінки та культурні коди певної спільноти. Тож дослідження змін у ставленні до дитини на тому чи іншому етапі розвитку суспільства дуже важливі для розуміння історико-культурних процесів. Історія дитинства допоможе краще осмислити минуле України, культурну самобутність, виявити вживані педагогічні практики та з’ясувати специфіку взаємодії громадських і державних структур у галузі опіки, медицини, виховання. Цей досвід необхідний для розв’язання низки сучасних проблем.
Ідеальний тато / реальний тато. Частина 2
Герой нашого часу — ідеальний татусь — своїми діями і прикладом забезпечує малечі щасливе дитинство. Сьогодні в Україні спостерігаємо поступову зміну соціальної ролі батька, відхід від стереотипу батька суто як «годувальника» родини. Він може помити дитину і заплести кіски, вислухати й підтримати. Це породжує чимало питань. Як бути хорошим — сучасним — батьком для своїх дітей? Як бути прикладом, яким діти могли би пишатися? Чи можна цього навчитися? У другій частині статті — про якості взірцевого тата, тато-школи, а також батьківство після розлучення.
Ідеальний тато / реальний тато. Частина 1
Герой нашого часу — ідеальний татусь — своїми діями і прикладом забезпечує малечі щасливе дитинство. Сьогодні в Україні спостерігаємо поступову зміну соціальної ролі батька, відхід від стереотипу батька лише як «годувальника» родини. Він може помити дитину і заплести кіски, вислухати і підтримати. Це породжує чимало питань. Як бути хорошим — сучасним — батьком для своїх дітей? Як бути прикладом, яким діти могли би пишатися? Чи можна цьому навчитися? У першій частині статті — про ідеали батьківства в Україні сьогодні та в давнину, а також про те, чим відрізняються українські і закордонні тати.
«Зробіть щось зі своєю дитиною!»: чи дружнє наше суспільство до дітей і їхніх батьків?
Як розпізнати суспільство, дружнє до дитини? У статті проаналізовано передумови виникнення феномена «суспільства лише для дорослих», порівняно дані різних країн, де дитинство вважається щасливим і навпаки, де дітей позбавлено дитинства, а також відстежено динаміку змін в Україні на шляху формування суспільства, доброзичливого до дитини. Щоб зміни відбувалися ефективніше, треба враховувати і міняти соціальний контекст, у якому зберігається дискримінація родин із дітьми, поступово пристосовувати «дорослі» установи до дитячих потреб, постійно прислухатися до вимог технологічно прогресивного суспільства і до еволюції людських стосунків та вчасно корегувати законодавчу базу, систему освіти, проводити просвітницькі кампанії.
Макіяж: від примусу до самовираження. Ч.5. Макіяж у сучасній культурі
Макіяж — добре це чи погано? «Забагато макіяжу» — це скільки? «Недоречний макіяж» — це як? Чи можна одночасно фарбуватися і бути феміністкою? Чи можна не фарбуватися і залишатися жіночною? Макіяж — зброя гендерного маркування чи прояв креативності та засіб самовираження? У цій частині серії — про сучасну культуру та критику.