Бий, біжи, замри: реакції політиків на звинувачення в сексизмі

Принизливі сексистські висловлювання українських політиків різних рівнів — досі непоодинокі випадки для української політичної культури. Так, треба визнати, що з часом їх дедалі менше. Мало того, щойно вони здобувають розголос і стають відомими широкій публіці, їх одразу піддають нищівній публічній критиці й осуду, і критика ця щоразу масовіша і впливовіша. Суспільство краще ідентифікує прояви сексизму й рішучіше їх засуджує. Це може свідчити, що ми поступово відходимо від традиційних патріархатних установок, а егалітарні погляди дедалі міцніше закріплюються на рівні суспільної норми.

Імовірно, тому менше політиків вдаються до відкритого ворожого сексизму. А проте серед депутатів і державних службовців різних рівнів ще існують ті, хто в завуальованій формі, під прикриттям «добрих намірів» висловлюють тези, що їх можна ідентифікувати як «доброзичливий» сексизм. Зрештою, досі є поодинокі політики, які не соромляться своєї сексистської позиції і дискримінують жінок в агресивній ворожій формі.

Після того як сексистський коментар чи вчинок потрапляє в ТікТок або новинні стрічки українців/-ок і набирає поширення, цікаво спостерігати за реакцією головного героя-сексиста. Тут простежуються різні стратегії — від самозахисту й виправдань до активної атаки, що супроводжується новими сексистськими перлами. Реакція сексиста на звинувачення його в сексизмі — основний предмет дослідження.

Зазвичай ця реакція дозволяє краще зрозуміти, наскільки глибокі переконання автора в правильності своїх слів і вчинків. Ще вона допомагає зрозуміти, що автор думає про явище, у якому його звинувачують. Логічно припустити, що ті, для кого критика була достатньо переконливою, а звинувачення справедливими, принаймні визнають, що помилилися, і вибачаться. Натомість ті, хто твердо дотримується своїх сексистських переконань і вірять у їхню правильність, будуть боронити свою позицію до кінця і не вбачатимуть у своїх діях / словах проявів сексизму.

За допомогою цього підходу можна буде припустити, як (не) розуміють і трактують явище сексизму ті, хто до нього вдається. Звичайно, це дослідження не претендує на репрезентативність, тому його результати й висновки недоречно поширювати на весь український політикум. Розглянемо тут лише найяскравіші випадки сексистських висловлювань і дій за останні кілька років.

Квіти як «дружній жест» вибачення за сексизм

Перший аналізований випадок стався незадовго до повномасштабного російського вторгнення. 3 лютого 2022 року, виступаючи на пленарному засіданні Київради, народний депутат України від партії «Слуга народу» Микола Тищенко назвав одну з колег «дівчинкою, яка посміхається під час війни». 16 лютого постійна комісія Київради з питань регламенту скликала засідання^[1] з приводу порушення кодексу депутатської етики. Тищенка (або його представника) запрошували взяти участь у засіданні «і офіційно, і публічно». Особисто нардеп не з’явився, участь у засіданні взяв його помічник. За дорученням Тищенка «задля запобігання будь-яких політичних спекуляцій» він передав букет депутатці Дінарі Тарлан, хоча за словами голови комісії, звернення адресувалося іншій депутатці.

На питання, чи вважає він цей вислів таким, що містить дискримінаційний характер, помічник Тищенко відповів:

«Я не був присутнім на засіданні. Ну, якщо це вислів до зали, якщо ми не можемо встановити, до кого було висловлювання, він міг сказати “жінка”, “пані”, “дівчино”. Він звернувся, я так вважаю, це не порушення. Це як “пан”, “хлопець”. Пан Тищенко дуже поважає жінок, усі це знають, весь Київ це знає, як він поздоровляє всіх».

З цієї відповіді випливає, що нардеп не вбачає у своєму висловлюванні ознак сексизму і не визнає, що був неправим. Голова комісії ще раз уточнив, чи вважає пан Тищенко вислів «дівчинка, яка посміхається» дискримінаційним, на що його представник чітко відповів, що не вважає.

Згодом висловилася й помічниця Тищенка пані Евеліна, яка брала участь у засіданні. Вона теж не побачила в цьому вислові нічого образливого:

«Такий жест не є конфліктним чи якимось висміюванням, як питаються знов спекулювати деякі представники Київської міської ради. Я як дівчина також точно можу завірити, що це не є образливим і Микола Миколайович в жодному разі не мав нічого поганого і не порушував, я впевнена, ніякої політичної етики».

Іронічно, що пані Евеліна спробувала змінити фокус обговорення і звинуватити в порушенні депутатської етики всіх депутатів Київради, які нібито шуміли під час виступу Тищенка:

«Але в той же час я вважаю, що, можливо, слід розглянути порушення політичної етики: коли виступає народний депутат, а інші депутати Київської міської ради шумлять, зневажаючи відносяться, це було дуже голосно. Я вважаю, що це дійсно неповага один до одного. Можливо, шум не регламентується, звісно, але є якісь невербальні правила, які, я вважаю, були порушені. Тому цей жест з квітами — це виключно дружний жест до пані Дінари».

На питання, чи вважає вона особисто висловлювання Тищенка образливим, пані Евеліна відповіла, що ні:

«Для мене як для громадянки України та для жінки це не є образливим, тому що я вважаю, що в тому сенсі жодної образи не було. Микола Миколайович у жодному разі не хотів нікого образити, тому що він поважно відноситься до кожної людини, відповідно до будь-якого свого колеги чи колезі, тож ні».

Ще цікавіші роздуми помічниці про ситуацію з гендерною рівністю в Україні, які вона озвучила, відповідаючи на питання про те, що таке дискримінація за ознакою статі і сексизм. Пані Евеліна переконана, що в Україні таких явищ просто не існує і нам із цим неймовірно пощастило:

«Я вважаю, що, мабуть, ми всі розуміємо, що в нашій країні взагалі це дуже рідко зустрічається, коли дискримінують жінок чи чоловіків за статтю чи якимись іншими... ну, нам, мабуть, пощастило, але в нашій країні це не развито. У нас дуже велика жіноча квота, до усіх жінок відносяться дуже відповідно, відповідально і з повагою. Тому я вважаю і дуже пишаюсь, що в нашій країні такого немає, я з таким жодного разу не сталкувалась».

Засідання постійної комісії Київської міської ради з питань регламенту, депутатської етики та запобігання корупції. 16 лютого 2022 року

Координаторка секретаріату МФО Київради «Київ — за рівні можливості» зазначила, що МФО підготувало заяву від 56 депутатів і депутаток, які до нього входять, про те, що вони категорично засуджують таку поведінку і вважають її неприйнятною не лише в стінах Київради, а й узагалі в політичному просторі України. Вона закликала підтримати заяву МФО і наголосила на важливості особистого вибачення від депутата через публічну заяву.

У результаті комісія проголосувала за те, щоб:

1) визнати неприпустимість будь-яких заяв дискримінаційного характеру від осіб, які беруть участь у засіданнях Київради;

2) засудити заяву Тищенка та рекомендувати керівництву Київради звернутися до Тищенка в разі, якщо він ще братиме участь у засіданнях Київради, щоб він вибачився перед Київрадою й окремими депутатами;

3) рекомендувати керівництву Київради застосовувати норму про негайну зупинку виступу в разі відповідних дискримінаційних заяв.

Після цього засідання більше жодних особистих вибачень з боку народного депутата не було. Загалом ця ситуація дуже вдало демонструє, що сексистське висловлювання Тищенка — це зовсім не випадковість чи невдала комунікація, про яку він щиро шкодує. Судячи з того, що говорили на засіданні комісії його помічники, які представляли його погляди, Тищенко так і не зрозумів, що не так із його словами. Подарунок, переданий від нардепа, нагадує радше «добрий жест» з його боку, щоб акуратно згладити гострі кути і не допустити публічного розголосу ситуації, що може негативно вплинути на його репутацію.

«Щирі вибачення за щирі враження у неприйнятній формі»

Дещо інша стратегія поведінки сексистів простежується в ситуації з Олександром Корнієнком і Давидом Арахамією, яка, на відміну від попередньої, вельми поширилася в мережі. Голова партії і керівник фракції «Слуга народу» обговорювали колегу Ірину Аллахвердієву і вдалися до очевидного сексизму. Це транслювалося в прямому ефірі в ютубі, тому ситуація швидко набрала масового розголосу, а політиків різко розкритикували.

Яка ж реакція головних героїв-сексистів? Того самого дня Корнієнко написав у фейсбуку^[2] пояснення й вибачення та навів кілька аргументів на свою користь.

  
Перший допис Олександра Корнієнка про сексистські висловлювання

По-перше, він обрав самозахист і заявив, нібито запис змонтовано, фрази вирвано з контексту, а прізвище колеги не має жодного стосунку до того, про що йшлося в приватній розмові. Незалежно від його змісту сам факт виправдання вказує, що політик усвідомлює: такі висловлювання не знайдуть підтримки серед електорату. Тому він не намагається захистити свої переконання, а одразу їх зрікається.

По-друге, у цьому дописі він від свого імені і від імені Арахамії висловлює «щирі вибачення», бо розуміє, що «певні фривольні слова могли образити людей, зокрема жінок». На завершення, після виправдань про «специфіку мови», Корнієнко закликає спільноту соцмереж «судити по справах, а не по словах» і наголошує, що його законодавчі ініціативи свідчать, що він і надалі прибічник «справжнього рівноправ’я між жінками і чоловіками, зокрема в політиці».

Наступного дня Корнієнко зробив ще один крок — записав відеозвернення^[3] під назвою «спробую поставити крапки в історії з моїми недоречними розмовами». З перших секунд помітно, що його аргументи за добу дещо змінилися: тут він вибачається перед колегою за «ту першу невелику, коротку частину розмови, де я з Арахамією обговорюю свої враження, власне, від її вроди, краси, але в абсолютно неприйнятній формі». Депутат зізнається, що не мав нічого поганого на думці, а такі слова — його щирі враження від зовнішности колеги. І заявляє, що наступна частина розмови стосується не Ірини, а Тетяни Домбровської, яка вразила Корнієнка «своєю енергією, запалом». Тут він так само визнає, що форму для цього обрав неприйнятну й часом образливу, що справді може сприйматися як сексизм. На завершення Корнієнко визнає: «Я собі дозволив сексистські висловлювання, дискримінаційні, неповажні, за що я приношу щирі вибачення».

Як бачимо, стратегія цього політика відрізняється. На відміну від Тищенка, не готового визнати, що вдався до сексизму, Корнієнко до цього все-таки приходить. Так, не одразу. Перший пост нардепа — це радше інфантильне виправдання й незграбні спроби зняти із себе відповідальність та перекласти її на монтаж. Однак дуже швидко чи то під тиском суспільного осуду, чи то зі страху за своє політичне майбутнє депутат публічно визнав, що його висловлювання містили ознаки сексизму, і вибачився за них. Відповідно до запропонованої класифікації стратегій поведінки, перша реакція ближча до другої стратегії (виправдання, спростування), а реакція на другий день — до першої (визнання, вибачення).

Сексисти, які цього не приховують

Хоч як не хочеться знову говорити про Арестовича, але кожна його реакція на обвинувачення в сексизмі вдало й наочно демонструє третю модель поведінки сексистів-політиків. До цієї категорії належать ті, кого можна описати фразою «Так, я сексист і я цього не соромлюсь». Колишній позаштатний радник Офісу президента Олексій Арестович торік став лауреатом антипремії «Сексист 2022» і, як видно з його реакції, пишається цим.

  
Реакція Олексія Арестовича на його лідирування в антипремії «Сексист року»

Ні разу після своїх чисельних сексистських висловлювань і публічної критики вслід їм Арестович навіть не намагався спростувати сказане, виправдатися чи заперечити. Очевидно, що про публічні вибачення навіть не йдеться. Він твердо стоїть на своїй позиції і зазвичай реагує черговим сексистським висловлюванням. Такий тип поведінки свідчить, що, по-перше, герой щиро переконаний у правильності своїх поглядів і готовий наполегливо їх обстоювати; по-друге, він використовує ярлик сексиста як частину свого образу, невилучний атрибут його персони.

Публічні сексистські заяви Олега Ляшка і його реакція на звинувачення в сексизмі — ще один приклад цієї стратегії. Наприклад, 2019 року Ляшко з трибуни Верховної Ради звернувся до народної депутатки Альони Шкрум:

«Коли я дивлюсь на вас — чудову, молоду, розумну, яка виходить сюди і доповідає закони про державну службу і про місцеве самоврядування, у мене до вас одне питання: Ви хоч день працювали в державних органах чи в органах місцевого самоврядування?»

Безперечно, така риторика дискредитує депутатку, вона сексистська і неприпустима в стінах найвищого законотворчого органу України. На це депутату вказала Ірина Геращенко і закликала говорити предметно про законопроєкти, «а не про вік, стать, красу чи некрасу представниці парламенту». Відповідь Ляшка дуже добре ілюструє, як він розуміє сексизм:

«Шановна колега — молода, розумна, красива, якщо це сексизм, якщо це образа, якщо я маю вибачитися за ці свої слова, тоді я не розумію, у якому світі ми живемо. Що я їй мав сказати — відьма стара чи що?»

Така відповідь засвідчує, що нардеп узагалі не добачає проблеми у своїх словах. На відміну від Тищенка чи Арахамії, які ніби намагалися зробити крок назустріч, недолуго вибачаючись, чи крок назад, зрікаючись своїх слів, Ляшко не розуміє причин звинувачення і всіляко намагається атакувати у відповідь.

Така його поведінка спостерігається не вперше. Кілька років до того Ляшко вживав фемінітиви з глузуванням («віцеголовиха»), навмисне перекручував прізвище депутатки («Клімпуш... Цицькадзе») і жодного разу не вибачався за це. Тобто нардеп аж так переконаний у правильності своєї позиції, що його не лякає навіть ризик суспільного осуду. Або ж він, як і Арестович, свідомо використовує сексизм як частину свого політичного образу.

Із недавніх випадків — реакція міського голови Луцька Ігоря Поліщука на флешмоб «День навпаки» в одній зі шкіл міст. На оперативній нараді 5 червня мер заявив, що «коли особа чоловічої статі одягає жіночий одяг — це збочення». У відповідь один із присутніх на нараді прокоментував:

«Тенденції до зміни одягу жінок на чоловічий... це пішло, здається, з Європи. Якісь певні моменти є в нас упущені під час ковіду, тому що дистанційне навчання зробило свої певні висновки, і таким чином десь впроваджувалось в закладах освіти такі дні щодо зміни одягу статі чоловічої та жіночої. Але так скажу, що ці тенденції, кажуть, має своє підґрунтя, підтекст. Щодо 24 школи це день гендерної рівности, який акцентував увагу на те, щоб діти підтримували одне одного в оцій частині гендерної рівности, чоловіки, жінки і так далі. Але розумієте, що з контексту було вирвано оці сюжети переодягання дітей...»

Оперативна нарада в міськраді Луцька

Так, це не назвеш рішучим обвинуваченням мера в сексизмі. Відповідь із залу — це радше невпевнені спроби чи то виправдати адміністрацію школи, звинувативши пандемію, чи то пояснити «європейське» походження цінностей гендерної рівности. Однак для цього дослідження набагато важливіші реакція і відповідь міського голови. Він заявив:

«Ці цінності, ці тенденції — вони для нас чужі. Це не наші цінності, це не наші тенденції. В нас християнське місто, і в нас місто нормальних цінностей. Це не наші тенденції, запам’ятайте це».

Тобто Поліщук теж навіть не намагається виправдатись чи тим паче вибачитися за свої сексистські твердження — він упевнено захищає свої переконання про «традиційні цінності».

Сексисти, які «не помічають» звинувачень у сексизмі

Нарешті ще одна модель поведінки політиків, яких звинувачують у сексизмі, — це відсутність будь-якої реакції на ці звинувачення. Тих, хто належить до цієї категорії, мабуть, найбільше. Серед наочних прикладів згадаємо прояв «доброзичливого» сексизму від міського голови Львова Андрія Садового, коли він звернувся до депутаток: «Дівчатка, не сваріться». Його колеги заявили^[4], що такі звертання неприпустимі і Садовий повинен публічно вибачитися. Однак жодної дальшої комунікації: чи визнання своєї помилки, чи вибачення, чи пояснень — від міського голови не було.

Показовий приклад ворожого сексизму — комунікація міського голови Дніпра Бориса Філатова. Мер не раз дозволяв собі мізогінні образливі коментарі в соціальних мережах і ніяк не реагував на критику та звинувачення в сексизмі. Наприклад, у коментарях під постом А. Горба Філатов звертався до коментаторки «екзальтована “тьолачка”», яка дає поради «здалеку»; «дівчинко». Після того як жінка зреагувала на його висловлювання і вказала на їх мізогінність, Філатов продовжив: «Немає такого смайла, щоб я тобі, серденько, зміг поставити)) Ти мій електорат, посміховисько? У мене немає електорату. У мене — виборці. Нормальні й порядні люди». Наступні коментаторки теж відзначили неприпустимість такої комунікації для міського голови, але всі ці зауваження залишилися без реакції й відповіді Філатова.

Мізогінна комунікація Філатова в соціальних мережах

Ще один приклад ігнорування звинувачень і відсутности хоч якоїсь реакції — комунікація голови Миколаївської ОДА (тоді саме ОДА, а не ВОДА) Віталія Кіма. Ще в лютому 2021 року на Всеукраїнському форумі «Україна 30» Кім, розповідаючи про туристичний потенціал регіону кілька разів згадав «найкрасивіших дівчат у всій Україні» як одну з його переваг регіону і привід «для інвестування в такі місця, наприклад, як готелі, сувенірні магазинчики, заклади громадського харчування, що завгодно». Ці висловлювання не пройшли повз увагу громадянського суспільства, Кіма розкритикували за сексизм. Однак він на ці звинувачення ніяк не зреагував, не визнав провини і не вибачився. У наступних публікаціях про Форум на офіційній сторінці у фейсбуку Кім підбив підсумки і навів основні тези свого виступу, але ні про «найкрасивіших дівчат», ні про вибачення за ці слова не йшлося. Напевне, голова ОДА не бачить у них проблеми або просто вирішив ігнорувати.

Висновки

Отже, у цьому дослідженні пропонувалося розглянути, як розуміють сексизм політики, які безпосередньо до нього вдаються. Аналіз під таким кутом зору дозволяє оцінити, як глибоко сексисти переконані в (не)правильності своїх поглядів, чи готові захищати їх у відповідь на публічний осуд, чи відмовляються від них після першого ж коментаря, що може загрожувати їхньому рейтингу.

За індуктивною логікою аналізу було класифіковано моделі поведінки сексистів після того, як їхній сексистський вчинок / слова стали публічними і були розкритиковані. До першої категорії ввійшли ті, хто публічно визнають свою неправоту і намагаються вибачитися за свої вчинки чи слова. Важливо, що в межах цього дослідження йшлося не про оцінку цих вибачень, а про саму стратегію поведінки.

До другої категорії належать ті, хто намагається заперечити або виправдати свої дії. Такі сексисти зазвичай вдаються до пояснень «це вирвано з контексту», «ви мене неправильно зрозуміли» або «я не те мав на увазі». Знову ж таки, у дослідженні немає спроб оцінити щирість їхніх переконань і глибину усвідомлення своєї провини vs. страх за рейтинги. У фокусі те, що їм не подобається тавро «сексиста», від якого вони стараються відгородитися.

До третьої категорії ввійшли ті, кого можна охарактеризувати фразою «так, я сексист, і я цього не соромлюсь». Тут усі, хто не ставить під сумнів правильність своїх поглядів і після публічного осуду зазвичай видають ще більше сексистських коментарів і вчинків.

Нарешті як окрему категорію було виділено тих, хто займає амбівалентну позицію і ніяк не реагує на звинувачення в сексизмі. Вони просто ігнорують будь-яку критику, не вибачаються і не обстоюють свої погляди. У таких випадках важко зрозуміти мотиви дій, точніше їх відсутности. Хоча можна припустити, що представництво цієї категорії не настільки глибоко переконане у своїх поглядах, щоб наражати на небезпеку свою репутацію, та не настільки сміливі та усвідомлені, щоб визнати неправоту й вибачитися.

Така категоризація стратегій поведінки і комунікації сексистів, звичайно, не дає повної картини мотивів і переконань усіх політиків щодо сексизму. Однак на її основі можна аналізувати реакції і робити припущення, як ті, хто вдаються до сексизму, розуміють це явище.