Коротка історія сексизму від президентів України

Чи відрізнялися сексисти-політики минулого від сексистів-сучасників? Як еволюціонувало привітання Президента України з Міжнародним днем боротьби за права жінок і міжнародний мир та роздуми про жінок у політиці? Хто започаткував тенденцію «вихвалятися» українками як брендом на міжнародній арені і в який момент гарант Конституції 8 березня перестав вітати з початком весни?

Відповіді на всі ці питання пропонуємо вам у тексті. У цьому матеріалі проаналізуємо прояви сексизму в діяльності й комунікації глав держави від моменту здобуття незалежности.

Чому це важливо?

В українському політикумі різних рівнів досі непоодинокі прояви сексизму й мізогінії. Проте варто лише глянути на ситуацію в ретроспективі, як динаміка позитивних змін стає помітнішою, а досягнення громадянського суспільства, зокрема жіночого руху, ще більш вимірюваними. Якісь ворожі сексистські висловлювання політиків 15–20 років тóму відверто лякають, а молодшому поколінню здаються чимось неймовірним. Звичайно, це зовсім не привід для виправдання чи «поблажки» сексистам-сучасникам, радше спроба оцінити, як змінювалися прояви сексизму в українській політиці за роки незалежности на прикладі гарантів Конституції — президентів України.

Питання гендерних квот не завжди стояло на порядку денному. Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» було ухвалено лише на п’ятнадцятому році незалежности, а Стамбульську конвенцію ратифіковано тільки два роки тому. Не завжди президент говорив про жінок в армії і вживав фемінітиви у своїх зверненнях. Зрештою, не так давно гарант Конституції називав Міжнародний день захисту прав жінок Днем весни і це не викликало масового обурення.

Отже, ще раз. Це не означає, що нині все ідеально, хоча б тому, що 2022 року Україна посіла 81 місце серед 146 в рейтингу «Глобального гендерного розриву». Це не означає, що жіночий рух уже досягнув усіх своїх цілей. Це не означає, що в міськрадах і парламентських кулуарах не існує «доброзичливого» сексизму чи мізогінії у ворожій формі. Це не означає, що нам можна втрачати пильність і перестати виховувати гендерно чутливий політикум.

Це радше холодна оцінка того, що ми вже пройшли і побороли, яка дозволяє будувати перспективу того, що попереду. Щоб до Верховної Ради Х скликання ввійшла рекордна частка жінок, а комунікація і дії політиків були ще більш гендерно чутливими. Щоби права всіх жінок було враховано і вони стояли на порядку денному повоєнної відбудови України.

Леонід Кравчук (1991–1994)

Отже, як уже сказано, в цьому матеріалі буде проаналізовано прояви сексизму в діяльності й комунікації глав держави від моменту здобуття Україною незалежности.

Перший Президент України (1991–1994) Леонід Кравчук тримався загалом амбівалентної позиції в питанні забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. З його передвиборної програми неможливо вивести ціннісні орієнтації майбутнього президента, бо в ній немає очевидно сексистських ідей, але й про пріоритезацію егалітарности не йдеться. Із представлених принципів п’ятьох «Д»^[1], на яких має будуватися «Нова Україна» (державність, демократія, достаток, духовність, довір’я), можна виснувати, що Кравчук фокусувався радше на питаннях державотворення й економіки. На жаль, у відкритому доступі немає зафіксованих за час його президенства висловлювань і вчинків, які хоч якось окреслювали б погляди першого президента в плані гендерної рівности.

Ситуація дещо змінилася на дальшому етапі політичної кар’єри Кравчука, коли після свого президентського терміну він балотувався в парламент. У передвиборній агітаційній кампанії (йдеться про парламентські вибори 2006 року) проросійський політичний альянс «Не так!» на чолі з Кравчуком у відео на перших секундах згадано про права жінок і дітей. Одна з представниць альянсу каже, що «жінки потрібні в політиці для того, щоб не дати помаранчевим порушувати права жінок та дітей».

Скріншот із відеоагітації політичного альянсу «Не так!»

У передвиборній програмі альянсу серед цілей у соціально-економічній сфері названо «подолання соціально-економічної дискримінації жінок, нерівности в оплаті праці чоловіків і жінок; забезпечення захисту сім’ї, материнства й дитинства». У наступній частині програми сказано також про «забезпечення реальної рівности прав і можливостей жінок і чоловіків, рівноправне партнерство чоловіків і жінок у політиці й соціальному житті».

До складу блоку входило також Всеукраїнське політичне об’єднання «Жінки за майбутнє», що 2001 року виникло як Жіноча демократична партія України, тому мало би представляти цінності демократії й егалітарности. Однак чи можна стверджувати, що позиціонування і діяльність блоку збігаються на практиці? Сумнівно.

Хоча в агітаційному відео представниця блоку говорить про жінок у політиці, до першої п’ятірки блоку ввійшла лише одна жінка. Про сексистські наративи політичного альянсу свідчать і агітаційні матеріали одеського осередку, що їх вони створили з нагоди Міжнародного дня боротьби за права жінок для просування своїх кандидатів по округу. Автор(к)и листівки чомусь уважають, що альтернативна назва цього дня — «свято весни і надії». А ще переконані, що приємним подарунком до свята будуть фото кандидатів одеської команди з букетом троянд.

Листівки, які політичний альянс «Не так!» поширював в Одесі, 2006. Джерело фото: Рух ЧЕСНО

Якщо говорити про особисті погляди й переконання Кравчука, то його сексистська позиція яскраво проявилася в одному інтерв’ю, де він розмірковує^[2] про своє ставлення до жінок та об’єктивує їх. Він каже: «Краса, розум — я в такій послідовності ставлю. Якщо жінка як картина — любуєшся. А чоловік завжди любується, інакше він не чоловік». У цій самій розмові він характеризує політикинь як «чоловіків у спідниці» і каже, що ставиться до них «добре».

Через три роки, 2009-го, на пресконференції в Тернополі Кравчук заявив^[3], що президентську посаду повинна обійняти жінка, бо чоловіки не впоралися із «забезпеченням розквіту держави». Там-таки він зазначив, що у Юлії Тимошенко є потенціал «вивести Україну на якісно новий рівень».

Ще через три роки, 2012-го, в ефірі Радіо Свобода Кравчук міркував^[4] про участь і доступ жінок до політики та сказав доволі неоднозначні фрази. Він порівняв радянську виборчу систему, де «була квота для жінок», яка «суворо виконувалася, тому що тоді був інший принцип виборів», зокрема «не було конкуренції політичної». Водночас він переконаний, що це відбувалося, бо СРСР вдавав демократію, беручи приклад з решти світу, тому наявність і дотримання гендерних квот було радше формальністю. У сучасному політикумі, для якого характерна конкуренція, жінка не поступається чоловікові «за рівнем освіти, за рівнем культури, за рівнем інтелекту», але «в силу такої побутової і політичної ситуації, яка існує в Україні, більше навантажена побутовими проблемами — родина, діти. На жаль, це лягає тягарем на жінку».

З одного боку, такі наративи свідчать, що Кравчук розумів витоки проблеми. З іншого боку, він радше констатує це як даність, яку не проблематизує і не намагається змінити. А завершує ефір роздумами про те, що чоловіків, на відміну від жінок, не враховують до статистики. На його думку, це свідчить про те, що «жінка займає в суспільстві і в майбутньому нації найперше, найважливіше місце», а «кожен чоловік має схиляти перед нею голову і не говорити якісь речі, які ображають не тільки жінку, а й нормальних чоловіків».

Здавалося б, із часом, відколи питання гендерної рівности дедалі важливіші для українського суспільства, погляди першого президента під їхнім впливом потенційно стануть більш егалітарними, але ні. 8 березня 2019 року Леонід Кравчук на своїй сторінці у фейсбуку привітав^[5] жінок з Днем весни. У його дописі — весь набір типових сексистських кліше, які тільки можна уявити: і про жінок як прикрасу української землі, і про «вміння бути завжди і в усьому жінкою», і про «нести красу, творити простір любови», і жінки «повинні надавати чоловікові сили і бажання звучати на самих високих нотах».

Ще в цьому тексті є дуже демонстративний приклад доброзичливого сексизму. Кравчук пише про те, як важко нині живеться жінкам і з якими випробуваннями вони стикаються, а потім додає, що прийдешні президентські вибори — це «ще одне духовне і політичне навантаження на ваші тендітні плечі». Тому просить не дати себе обдурити, не продати свої голоси і проголосувати самостійно за свого кандидата. Цікаво, чи звертався Кравчук зі схожими закликами до українських чоловіків? Спойлер: ні.

Протягом року думка Кравчука не змінилася. 8 березня 2020-го все те саме: вітання «з чудовим святом весни, краси і жіночности», ті самі наративи про берегинь миру, творців (чому тоді не творчинь?) любови, злагоди й родинного затишку.

Леонід Кучма (1994–1999; 1999–2005)

Позиція другого Президента України Леоніда Кучми в контексті гендерної рівности не надто відрізнялася від його попередника. У передвиборній програмі 1994 року про забезпечення рівности жінок і чоловіків не йдеться^[6], але серед цілей у соціальному й духовному житті держави є пункт про «активну політику підтримки сім’ї, материнства і дитинства, широкого розвитку житлового будівництва в селах та містах». У передвиборній програмі перед наступною каденцією суттєвих змін не відбулося: єдиний пункт про соціальну політику, який хоч якось можна пов’язати із захистом прав жінок, звучить^[7] як «захист матері і дитини». На цьому етапі гендерної політики в Україні ще не було сформовано окремих інституцій, які займалися б гендерною рівністю, тому зазвичай питання прав жінок порушували в контексті материнства і дитинства.

Під час другої президентської каденції Кучма відзначився кількома сексистськими висловлюваннями. У 2001 році в прямому ефірі радіослужби «Свобода» його спитали^[8], чи може, на його думку, Юлія Тимошенко стати президенткою, на що він відповів: «Я думаю, що в найближчому майбутньому — ні, виходячи з українського менталітету». Увага до цих слів виникла не через ставлення й оцінку можливостей Кучмою потенційної політичної опонентки, а тому що, з його погляду, це зумовлено її статтю. Далі Кучма пропонує «подивитися на статистику» і запевняє, що «спроби жінок потрапити до парламенту ніде не увінчалися успіхом — ні у нас, ні в росії». Такі висловлювання — типовий приклад ворожого сексизму. Далі Кучма стверджував, що на той момент в Україні «на Олімпі немає такої жінки, яка мала б можливість звернути на себе увагу позитивом, конструктивом, роботою своєю, відданістю Україні, а не своїми власними інтересами».

У 2002 році на «Українській правді» вийшов матеріал під назвою «Кучма завжди любив жінок. Нарешті він підтвердив це публічно, призначивши нового прессекретаря». Звісно, виникає багато питань до редакційної політики, назви і змісту статті взагалі. У ній авторка пише: «І ось тепер Кучма собі теж узяв прессекретаря, на якого буде приємно подивитися». А далі описує не експертність новопризначеної прессекретарки Олени Громницької, а те, що вона «молода жінка приємної зовнішности, завжди гранично акуратна». Далі авторка ще трохи додає: «Журналістка вже достатньо довго працює з президентом. А Кучмі, як відомо, подобаються світловолосі молоді жінки, які, можливо, нагадують йому його дочку. Репортажі Громницької прості, без вишуканостей». Абсолютно неприпустимо і обурливо, що в новині про призначення на посаду в центрі уваги зовнішність нової прессекретарки і лише на другому місці характеристика її репортажів. Як сказано в матеріалі, пресслужба президента на той момент ніяк не прокоментувала інформацію про призначення.

У 2003 році напередодні Міжнародного дня боротьби за права жінок Кучма вручив^[9] ордени княгині Ольги видатним жінкам України, щоб відзначити їхні заслуги в державній, громадській, науковій, освітній і культурній сферах. Здавалося б, непогана ініціатива, яка сприятиме підвищенню видимости й визнанню внеску жінок у різних галузях. Однак варто послухати виступ Кучми на тій події, як усі надії на егалітарність розвіюються.

У своїй промові Кучма не озвучує очевидно ворожих тверджень про жінок, але, як і його попередник, вдається до доброзичливого сексизму. Він висловлює типові твердження в парадигмі біологічного есенціалізму про риси жінок, нібито дані їм від природи за замовчуванням: «...їхня одвічна налаштованість на добро і милосердя була й залишається запорукою спокою, злагоди, миру й стабільности в державі». Він також звертає увагу на розрив у заробітній платі між чоловіками й жінками, «мізерну допомогу молодим матерям» та заявляє, що тому «саме жінки потребують особливої державної опіки».

Варто відзначити і ширший контекст суспільних норм того часу: у сюжеті (ймовірно, одного з національних ЗМІ) вжито формулювання «вітаючи представниць прекрасної статі зі святом». І ця фраза подається не іронічно чи з осудом, а як норма. Зрештою, такі стандарти журналістики співзвучні з поглядами президента, який, розмірковуючи про Міжнародний день боротьби за права жінок, казав: «8 Березня давно вже втратило ідеологічну складову і перетворилося на день перемоги, весни і любови». Цікаво було б дізнатися, яку саме перемогу мав на увазі Кучма — перемогу над сексизмом національних публічних діячів чи, може, перемогу над дискримінацією та об’єктивацією жінок у політиці?

Президент завершив промову твердим переконанням, що «найчарівніші, найвродливіші, найпрекрасніші, найталановитіші — це наші українські [жінки]». Може, це Кучма започаткував тенденцію «вихвалятися» українками на міжнародній арені, що її дотримувалися і його наступники?

Віктор Ющенко (2005–2010)

У передвиборній програмі (2004) наступного Президента України Віктора Ющенка збереглися формулювання минулих років — про захист сім’ї, материнства і дитинства. Одна з цілей його програми — «захистити цінність сім’ї, повагу до батьків і права дітей», а як способи цього досягнути Ющенко пропонував:

• «Збільшити мінімум у 10 разів грошову допомогу матері при народженні дитини. Відмова матері від професійної діяльности на користь виховання дитини має знайти належне визнання у суспільстві;
• гарантувати якісну і безкоштовну медичну допомогу жінкам при народженні дитини;
• відновити мережу державних і комунальних дитячих садків і ясел, насамперед на селі. Заборонити продаж дошкільних закладів».

Тобто, як і в програмах попередніх кандидатів у президенти, термін «гендерна рівність» не вживається. Зрештою, про це не йдеться навіть у формулюванні «рівність чоловіків та жінок». Питання гендерної рівности в суспільстві розглядають суто в контексті захисту жінок, сім’ї й материнства. Однак, на відміну від двох попередників, Ющенко визначає чіткіші кроки для реалізації.

У наступній передвиборній програмі позиція Ющенка щодо забезпечення гендерної рівности майже не змінилася: захист материнства і дитинства буде продовжено. З нових пропозицій — «для матерів, діти яких відвідують дошкільні заклади та навчаються в молодших класах, робочий день буде скорочений на 1 годину зі збереженням заробітної плати».

Уявлення Ющенка про міжнародний день боротьби за права жінок теж не дуже відрізняється від його попередників. У зверненні 2005 року він висловив^[10] типові патріархатні уявлення про роль жінки в суспільстві: «Народити дитину, облаштувати затишний дім, наповнити його добром і любов’ю — одвіку було жіночою справою. Як безцінний скарб суспільство і держава мають оберігати жінку та її високу місію». Так, твердження президента не ворожі, а нібито, навпаки, висловлюють «добрі» наміри. Однак це не скасовує того, що вони сексистські і патерналістські.

Як і Кравчук та Кучма, Ющенко переконаний^[11], що цінність і символізм Міжнародного дня боротьби за права жінок у тому, що це такий собі індикатор чи символічний початок весни. Тому 2008 року він звернувся до українських жінок із привітанням зі «святом весни, зі святом жіночої краси, яка сьогодні розквітає в Україні». Те саме у зверненні 8 березня 2009 року: на першому кадрі відео — привітання українським жінкам «зі святом Весни». Далі Ющенко звертається до «матерів, наших коханих, сестер, подруг, доньок, до найменшої і найдорожчої квітки», зичить всього найкращого і завершує вже традиційно — називаючи українських жінок найкращими у світі. Схоже, моделі привітання президент передають у спадщину, від каденції до каденції, принаймні у перші п’ятнадцять років незалежности.

Такі привітання викликають сильне відчуття дисонансу, особливо враховуючи, що 2005 року Ющенко підписав закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»; 2006-го Кабмін видав постанову «Про затвердження Державної програми з утвердження гендерної рівности в українському суспільстві на період до 2010 року», а 2007 рік був Роком гендерної рівности згідно з постановою уряду. Це свідчить, що цінність гендерної рівности в українському політикумі на той час була радше декларативною і формальною, якщо в комунікації політиків найвищого рівня транслюються такі наративи.

Особливо дивним здається, що нікого з оточення президента не бентежила несинхронність між тим, що відбувається в нормативно-правовому полі, комунікацією та діями президента. У матеріалі «Української правди» з маніпулятивною назвою «Ющенко взявся за жінок» зі слів прессекретарки президента Ірини Геращенко сказано^[12], наскільки пріоритетне для Ющенка забезпечення гендерної рівности в державі. Геращенко заявила, що президент «виступає за активне залучення жінок до громадсько-політичного життя, за гендерну рівність» і навела приклад, що ОДА окремих областей очолюють жінки. Звісно, такі наміри дуже правильні й похвальні. Питання лише в тому, чому наступні роки в Міжнародний день боротьби за права жінок, день, коли особливо доцільно актуалізувати питання гендерної рівности, Ющенко говорив про день весни.

Віктор Янукович (2010–2014)

Четвертий Президент України Віктор Янукович заслужив статус сексиста ще до обрання на посаду. Він відмовився від участи в дебатах з політичною опоненткою Юлією Тимошенко, заявивши: «Якщо вона жінка, то має йти на кухню і показувати там свої примхи». Така фраза — яскравий приклад ворожого сексизму, який дискредитує жінок у політиці.

Найвідоміший прояв сексизму Януковича — його висловлювання на Всесвітньому економічному форумі в Давосі 2011 року. Розповідаючи про збільшення іноземних інвестицій в Україну, він сказав: «Для того щоб включити Україну, достатньо подивитися на неї власними очима, коли почнуть квітнути каштани в Києві. І в містах українських почнуть роздягатися жінки. Побачити цю красу — це чудово».

Із цієї ситуації можна починати критикувати Януковича за публічний сексизм, до якого він часто вдавався. Так, випадок з об’єктивацією українок у Давосі не прикра випадковість, а радше прояв його послідовного сексистського світогляду й переконань. Так само як його попередник Леонід Кучма, Янукович говорить про українок як про бренд, яким вихваляється на міжнародній арені. За демонстративний приклад цього може правити його фраза^[13]: «Ми, чоловіки, ми завжди пишаємося тим, що ми живемо в Україні, де є такі гарні, цікаві, розумні жінки. І я сьогодні хотів би сказати, що ваша активна життєва позиція, вона викликає такі невідворотні емоції в чоловіків і, безумовно, у дітей». Далі він цілеспрямовано акцентує на тому, як українок «цінують та визнають» у світі: «Я нещодавно прочитав один західний журнал, і в цьому журналі були такі дослідження жінок у світі, і українських жінок поставили на одне з перших місць, за різними показниками, там було дуже багато критеріїв, за якими визначали». На завершення він майстерно перекладає відповідальність за майбутнє держави на «настрої жінок» та бажає їм гарного настрою й активної життєвої позиції.

Не стало несподіванкою і те, що з такою позицією привітання тодішнього президента з Міжнародним днем боротьби за права жінок теж сексистське. У 2011 році Янукович побажав українкам «сонячної весни і ясного неба», а ще щоб їхня посмішка тішила близьких, друзів, колег. У 2013 році він привітав «із весною та з Міжнародним жіночим днем» і побажав, щоб поруч завжди було «міцне плече, яке служитиме опорою в житті».

Петро Порошенко (2014–2019)

У привітаннях п’ятого президента України Петра Порошенка з нагоди Міжнародного дня боротьби за права жінок простежується певна динаміка змін з року в рік. 6 березня 2015-го під час зустрічі з активом Хмельницької области Порошенко запевнив^[14]: «8 березня ми вітаємо наших жінок. Нічого не змінюється. Адже ми маємо докласти зусиль, щоб жінки збільшували представництво у владі, оскільки вони асоціюються з миром». Здавалося б, невже нарешті йтиметься про реальну сутність цього дня? Проте ні, не цього року. Дотримуючись традицій своїх попередників, 7 березня 2015 року Порошенко нагородив 105 жінок державними нагородами. У промові на цьому заході він зазначив: «Все найсвітліше в нашому житті — весна, радість, щастя, кохання, всі здобутки українських чоловіків — це ви, жінки». Далі він поділився особистою історією про те, що половина його здобутків — його дружина Марина. Наступного дня, 8 березня, президент на своїй сторінці у твітері (соцмережа X) був не таким багатослівним — привітав українок «зі святом Весни» та побажав «миру і світлого неба».

Привітання Порошенка на його офіційній сторінці в X (твітері), 2015

У 2016 році Порошенко далі^[15] асоціює Міжнародний день боротьби за права жінок з початком весни. У привітальному відео він описує українок як сильних, незламних, непереможних і тендітних, а на завершення стверджує: «Весна переможе! Зі святом вас, дорогі жінки!»

У 2017 році, вітаючи українок, Порошенко озвучив^[16] (не)риторичне питання: «Що я як президент можу побажати українським жінкам?» — і у відповідь назвав дві речі — любов і мир. Як і 2015-го, він згадав особисту історію подружнього життя, а потім наголосив на важливості миру.

У привітанні 2018-го вже немає згадок про весну. Того року Порошенко згадав військовослужбовиць, але й тут не обійшлося без сексистських наративів: «Жінка — символ усього найкращого в нашому житті: доброти й любови, радости й тепла. Завдяки таким жінкам, які є в Україні, та заради них ми безумовно отримаємо перемогу над ворогом!». На фото в дописі — військовослужбовиця і підпис «Краса врятує світ». Те, що перемога над ворогом можлива завдяки жінкам у ЗСУ, — це факт. Та до чого тут краса і який стосунок це має до сміливости й професіоналізму наших військовослужбовиць?

Привітання Порошенка 2019-го містило той самий наратив, що й торік. Перші 15 секунд короткого відео — кадри з військовослужбовицями, дівчатами й жінками в народному вбранні, друга половина — кадри того, як різні жінки роблять фото з президентом. На завершення вже традиційна фраза «Краса врятує світ!». У самому тексті президент пише: «З вами Україна була, є і буде непереможною. Бережімо наших берегинь!».

Привітання Порошенка на його офіційній сторінці в X (твітер), 2019

Цікаво, що того року Порошенко принагідно використав^[17] Міжнародний день боротьби за права жінок для агітації перед прийдешніми виборами президента. У Харкові його агітатори розповсюджували газети з «любовним календарем» із «сумісністю знаків зодіаку», було в ній і про «історію знайомства й кохання Петра та Марини Порошенків». Уже немає сумнівів, що розповідати про свої стосунки з нагоди Міжнародного дня захисту прав жінок стало доброю традицією п’ятого Президента України.

Що ж до сексистських висловлювань, якими прославився Порошенко, то найвідоміше, мабуть, — його звертання до журналістки «дорогенька моя». Ця ситуація дуже обурила представниць медіасфери і жіночого руху й набрала широкого розголосу в соцмережах. Зокрема, Ірина Земляна і Єлизавета Кузьменко ініціювали флешмоб #ятобінедорогенька, яким нагадали президенту, що сексизм у демократичній державі, яка йде шляхом євроінтеграції, неприпустимий і не залишиться без уваги громадськости. Аналіз суспільної реакції в таких випадках не менш важливий, бо це індикатор того, наскільки чутливе до виявлення сексизму і готове до боротьби з ним суспільство.

Володимир Зеленський (2019–)

Попри численні випадки використання сексистських кліше в багаторічній кар’єрі гумориста, на етапі передвиборної боротьби Зеленський створював образ політика, який має ліберальні цінності і готовий пріоритезувати питання гендерної рівности на державному рівні. Наприклад, за кілька днів до голосування в другому турі президентських виборів у команді майбутнього президента з’явилася^[18] експертка з гендерних питань. З її слів, Зеленський одразу висловив сильну особисту підтримку «питанню жіноцтва в політиці, має запал і внутрішнє бажання». Однак, звісно, це не означає, що від моменту обрання Зеленського президентом у нього зовсім не було публічних сексистських висловлювань.

Перші звинувачення Зеленського (вже в ролі шостого Президента України) в сексизмі прозвучали буквально місяць після обрання його на посаду. У червні 2019 року під час офіційного візиту в Париж на одній із зустрічей Зеленський хотів «трохи похвалитися Україною та українцями» і сказав, що в Україні «дуже красиві люди, особливо жінки», а потім додав, що це залишається нашим брендом. На жаль, такі наративи дуже нагадують сказане Януковичем на форумі в Давосі 2011-го, вони очевидно сексистські і неприпустимі, бо об’єктивують жінок.

У 2020 році, виступаючи на Всеукраїнській нараді працівників вугільної галузі, Зеленський вдався до сексистського висловлювання^[19]: «Хай жінка перша скаже, це правильно...». Після цього чоловік із залу перебив, на що Зеленський відповів: «Та почекайте, ви ж не жінка, ви людина серйозна!». Таке висловлювання — сексизм, адже транслює мізогінне уявлення про те, що існує дихотомія «жінка VS серйозна людина», отже, жінка не може бути серйозною чи говорити про важливе.

Влітку 2020-го Зеленський відзначився ще одним проявом доброзичливого сексизму. На зустрічі зі ЗМІ він прокоментував^[20] результати внутрішньопартійних праймеріз і зазначив, що Ірина Верещук буде «найрозумнішим, найсимпатичнішим кандидатом». У відповідь на пересторогу однопартійця Корнієнка «обережно з цим» Зеленський відповів: «Чому? Тому що вона симпатичніша, ніж Дубінський? Це не сексизм, я говорю правду». Із цієї фрази краще зрозуміла логіка й глибинні переконання президента: він не вбачає в таких висловлюваннях сексизму, тому й не розуміє застережень і звинувачень.

Традиційно розгляньмо історію привітань президента з Міжнародним днем боротьби за права жінок. Цей день, як показує досвід, часто стає «лакмусовим папірцем» глибинних переконань і поглядів гаранта Конституції. Наративи першого привітання Зеленського контрастують з привітаннями його попередників у 2000-х. Якщо перші президенти відкрито і прямо вітали «берегинь з днем весни», то Зеленський у привітанні 2020-го наблизився до правильної назви. Змістове наповнення й акценти його привітання теж відрізняються: він згадує про жінок у різних сферах і те, що їм вдається поєднувати продуктивну й репродуктивну працю. Звичайно, він це не проблематизує і не говорить як про second shift («другу зміну»), яка здебільшого припадає на жінок.

У 2021 році Президент у привітанні навіть сказав про природу і справжню сутність цього дня: «Це свято перемоги над нерівністю та несправедливістю. Перемоги над дикими часами, коли права жінок було обмежено. Перемоги над хибним стереотипом, що жінки — це “слабка стать”. У другій частині привітання, як і минулого року, він згадав жінок у різних сферах. Здавалося, є шанс на вдале привітання, але ні. Далі президент «стратив»: «Ну, а ми притримуємо вам двері, подаємо руку або поступаємося місцем не тому, що ви слабкі. А тому, що таким чином ми стаємо трішечки кращими». З такого формулювання і загального контексту важко зрозуміти логіку процесу, за якого, притримавши двері, чоловік стає кращою людиною.

Своє ранкове звернення 8 березня 2022 року, на 13-й день повномасштабного вторгнення росії, президент почав із фрази: «Завжди цього дня ми вітаємо всіх зі святом, зі святом весни...». Було дивно й несподівано почути це від нього, бо в усіх його попередніх привітаннях жодного разу не було вжито «день весни» на позначення цього дня.

8 березня 2023 року Зеленський почав своє звернення зі слів: «Сьогодні Міжнародний жіночий день, день боротьби за права жінок». Наскрізна тема відеозвернення — подяка: мамі, дружині, колегам, жінкам, які працюють у різних галузях і віддали життя у війні. Привітання 2024-го за змістом нагадує минулорічне: Зеленський відзначає внесок жінок у різні сфери та описує їх як «професійних, самовідданих, рішучих, з великою внутрішньою силою». При цьому також згадує: «Наші жінки кохають та виховують, оберігають та піклуються».

Висновки

Порівнюючи привітання президентів у перші роки незалежности і привітання після Революції гідности, можна помітити, що відбулося чимало позитивних змін у напрямку егалітарности. Кравчук, Кучма, Ющенко і Янукович навіть не ставили під сумнів те, що 8 березня — символічний початок весни, натомість Порошенко і Зеленський набагато акуратніші з такими формулюваннями. Змінилося й те, як президенти говорять про жінок — від «берегинь миру і домашнього затишку» до відважних захисниць.

Як бачимо, зміни в наративах президентів точно є. Що не менш важливо — змінилися й рівень гендерної чутливости та, відповідно, реакція українського суспільства на публічні прояви сексизму політиків. Українське суспільство, принаймні його активна частина, 2024 року не толеруватиме ворожі висловлювання про політикинь і журналісток. Зрештою, частина суспільства зможе ідентифікувати й не такі очевидні прояви доброзичливого сексизму та осудить їх. Українки не приймуть привітання з «днем весни-краси», а якщо таке й буде, рішуче його розкритикують. І це не випадковість, а результат системної нелегкої роботи феміністок різних поколінь.

Так, будьмо об’єктивними: навіть 8 березня 2024 року тюльпанова лихоманка і картинки-привітання з «початком весни» досі існують. І сексизм державних посадовців та політиків досі не рідкість, а часом, на жаль, прикра закономірність. І від нардепів, і від міських голів ще лунають фамільярні звертання «дівчинко», «Мар’янко» чи «дорогенька». Однак це точно не привід зупинятися, а радше стимул продовжувати боротьбу.

У демократичному суспільстві політикум треба виховувати. Це наша суспільна відповідальність — не обирати тих, хто толерують мізогінію, сексизм і гомофобію. Це також наша відповідальність — виховувати тих, кого обрали: звертати увагу на сексизм, вести конструктивну розмову, пояснювати, чому це неприпустимо. Сексизм не зникне сам по собі. Його можна викорінити лише тоді, коли вчасно виявити і вжити відповідних заходів.

Цей проект реалізується за підтримки Шведського інституту.