412 
Чому жінки не смішні?
Ну що ж, з’ясуймо нарешті.
«…я чомусь не сміюся з жіночих приколів,вони наче наївні чи примітивні! в чоловіків більш зарозумний юмор)» — пише під одним із моїх відео глядач (пунктуація та орфорграфія збережені). Перед цим він ще напівжартома питає «хіба жінки можуть жартувати?» і додає, що «Юмор для дівчат, хлопцям не смішний!!!»
Попри те, що є люди, які просто бездумно узагальнюють, але у випадку конкретної комікеси сміються з того, що їм смішно, і дивуються, що «жінка, а смішна!», існують і ті, кому дійсно абсолютно не смішно, коли на сцені жінка. Причому не лише зі специфічно жіночих тем жартів (пологи, менструація), айй із цілком гендерно нейтральних, але у виконанні жінок.
Жінка, яка жартує (або, за їхнім визначенням, «намагається жартувати») на сцені чи в житті, викликає цілий спектр емоцій: здивування, роздратування, зневагу, гнів, навіть замилування («уті-путі яка, ще й жартує»), але аж ніяк не сміх.
Комусь цей факт не здаватиметься проблемою, але мені, як стендап- комікесі, це відчутно й помітно. Жінкам в українській комедії доводиться докладати дуже багато зусиль, щоби почуватися на рівних із чоловіками. Щоб нас не виділяли в окремий піджанр комедії, наприклад, або не оголошували зверхнім «давайте підтримаємо дівчинку». Я вважаю, що проблема існує, і насправді не тільки для комікес, а й для всіх жінок, яким регулярно не дають слова, на чиї жарти не реагують, які здебільшого почуваються невпевнено, поки чоловіки абсолютно спокійно видають навіть украй несмішні жарти.
Отже, чому деяким людям здається несмішним «жіночий гумор».
Якщо говорити коротко, явище це абсолютно соціальне і є індикатором глибоко інтерналізованого і майже неусвідомлюваного сексизму. Далі докладніше.
Сміх дуже важливий для соціальної взаємодії. Це напрочуд багата й варіативна форма комунікації, яка, вдумайтеся, виникає у більш ніж 95% розмов. Люди сміються (і жартують) з безлічі різних причин. Ми сміємося, коли радіємо, для встановлення єрархії, для вираження згоди, для зняття напруги в групі, використовуємо сміх як сигнал співпраці, щоби повідомити про безпечне середовище тощо[i].
Сміх буває »домінантним« та »підлеглим« (відрізняється навіть за звучанням). Що вищий статус має людина, то більше схильна до домінантного сміху, то менше разів її сміх є підлеглим, конформним, реактивним. Наведу приклад: домінантно сміється той, хто дражнить когось, а той, кого піддражнюють, зазвичай сміється як підлеглий[ii].
Домінантний сміх невимушений і не залежить від ситуації. Той, хто в цей момент жартує, почувається розслаблено і є ініціатором цього сміху. Підлеглий сміх — реактивний, він є відповіддю на жарт, що прозвучав. Підлеглий сміх дуже контекстуальний. Наприклад, особа може сміятися, коли пожартує той, кого вона вважає вищим за статусом, і проігнорувати того, кого вважає нижчим. Бувало у вас таке, що на жарт жінки в компанії ніхто не реагує, а потім його повторює хтось із чоловіків — і всі сміються? Ось це воно.
До речі, саме встановлення єрархії безперервно відбувається на стендапі. Стендапер має довести залу, що головний тут саме він, принаймні на ці 15 хвилин, геклери, які кричать із залу, оскаржують цей статус. А іноді зал може виражати свій вищий статус мовчанням. Саме тому що більше ви відомі, то простіше вам виступати, то охочіше глядачі сміятимуться з будь-яких ваших жартів. Саме тому стендаперам дійсно потрібні »атрибути влади«: мікрофон, сцена, світло. Саме тому одні й ті самі жарти можуть »залетіти« в один зал і повністю провалитися в сусідньому.
Ми зараз не говоримо про умовно об'єктивні критерії якості жартів, тим паче що гіпотеза про те, що жіночі жарти менш смішні, за чоловічі, спростовується дослідженнями. Наприклад, у дослідженні Кім Едвардс (Університет Західного Онтаріо) учасникам пропонували оцінити комедійні підписи до картинок (без вказуаання імен або статі авторів) — жарти, створені чоловіками та жінками, були оцінені абсолютно однаково.
Тобто на сприйняття жарту як смішного або несмішного суттєво впливає особистість людини, котра жартує: її соціальний статус і ранг у групі.
Тут мусимо зауважити, що в дослідженнях, де розглядали людей із різним рангом, цей ранг визначали, залучаючи хлопців з одного братерства. І більш ранговими були братчики зі «стажем» від двох років, а низькоранговими — новачки.
За відсутности в групи бекграунду єрархію встановлюють на місці. Звісно, все залежить від подачі кожного, від його чи її статусу (наприклад, я щойно зайшла в авдиторію, але я викладачка — і це одразу дає мені вищий ранг), але також від певних стереотипних оцінок. Наприклад, люди старшого віку часто вважають себе головнішими, а молодших часто маютьза низькорангових. Ви вже відчуваєте, до чого я хилю?
Саме до того, що люди, які ніколи не сміються (не мають такого бажання) з жартів жінокнезалежно від того, які це жарти, майже напевно так само дефолтно сприймають жінок як нижчих за рангом, без урахування об’єктивної даности. Я припускаю (думаю, небезпідствано), що це пов'язане з глибинною зневагою до жінок у цілому. Адже відчувати, що людина єрархічно нижча лише тому, що вона жінка, це і є класичний махровий, хрестоматійний сексизм.
Жінки й самі до такого вдаються, до речі, вважаючи себе низькоранговими, але демонструвати згоду і сміятися згодні лише з чоловіками, яких сприймають як домінувальних.
Ну і, звісно, все це можна поширити також на фрази: »всі молоді коміки несмішні«, »чоловіки в стендапі завжди тупо жартують«, »якщо в жартах є матюки — це поганий гумор« (тут виникає відчуття вищости завдяки білому пальту).
І окремо маю зауваження для тих, що захочуть навести мені приклади несмішних для них стендаперок (зокрема мене саму). Я не говоритиму, що всі жінки смішні, скажу лише, що й не всі чоловіки. Я перевіряла.
