1239 
Вперше статтю було опубліковано на ресурсі «Не на часі».
Пандемія поглибила проблеми з правами людини в Україні та світі. Особливо постраждали вразливі групи. Через карантин і ґендерну нерівність ромські жінки опинилися без роботи й засобів до існування, доступу до освіти, якісних медичних послуг. З безліччю домашніх обов’язків, а деколи й у чотирьох стінах із аб’юзером.
Ромські жінки повсякчас зазнають множинної дискримінації. Простими словами, їх утискають одночасно і як жінок у вразливому соціальному статусі, і як ромок. Ще важче вагітним, тим, що мають інвалідність чи опинилися у статусі внутрішньо переміщених осіб. Зараз ці жінки продовжують тягнути на собі побут і дітей в у рази складніших умовах.
Не пережити, а вижити: пандемія закинула ромських жінок за межу бідності
У карантин ромські родини змушені виживати, констатує Уповноважена ВР із прав людини Людмила Денісова. До пандемії лише третина ромів та ромок мали роботу, йшлося у звіті ООН Жінки 2018 року. Найчастіше це неофіційна й сезонна праця через відсутність документів та освіти, побутову дискримінацію. Нерідко – ґендерну: працедавці не готові брати на роботу ромських жінок, тим паче багатодітних матерів. Тож жінки здебільшого заробляли продажами, ворожінням, жебрацтвом, збором металобрухту – в неформальному секторі. Коли закрилися ринки й малі підприємства, ромки втратили джерело заробітку. Але претендувати на соціальні виплати не можуть.
За інформацією, зібраною Моніторинговою Місією прав людини в Україні, у західних регіонах України ромські жінки постраждали через карантин більше за чоловіків. Наприклад, якщо чоловік раніше працював таксистом, його робоче місце збереглося, пояснює Надія Сіренко, фахівчиня з прав людини ООН Жінки. Але жінки, задіяні переважно на ринках, кухнях закладів харчування тощо, втратили джерело заробітку. Проблеми з транспортом унеможливили звичні стратегії виживання.
Фото: Karol Grygoruk
60% ромських жінок у Запорізькій та Дніпропетровській областях працювали у торгівлі, розповідає Анжеліка Бєлова, президентка ГО «Об’єднання ромських жінок “Голос Ромні”». У карантин ці жінки втратили свій прибуток. Співзасновниця «Голос Ромні» Лариса Домченко додає: ромські громади не впевнені, чи відновиться малий бізнес і ринки після епідемії. Адже в Україні звикають купувати все онлайн.
ДІДЖИТАЛІЗАЦІЯ СИЛЬНО Б’Є ПО ЖІНКАХ-РОМКАХ.
– У перші кілька місяців було дуже багато звернень саме від жінок, що не могли вийти зі своїх будинків по ліки, піти в магазини, бо в них не було масок, – каже Зола Кондур, ромська правозахисниця й засновниця міжнародного Ромського жіночого фонду «Чіріклі». – Багато людей мають тимчасову роботу, тож вони не мали заощаджень, які б допомогли протриматися якийсь час. Жінки здебільшого забезпечують родини, займаються вихованням дітей. Раніше вони могли піти на ринок щось продати й заробити якісь кошти. Для декого єдиним джерелом коштів була соціальна допомога. Але частина жінок її втратила. На жаль, держава просто не подумала про таких людей, не лише про ромів, і вони залишилися наодинці з цими проблемами. Ми запроваджуємо програми самозайнятості, щоб допомогти тим, хто втратили свій бізнес, або якось його переформатувати, або відкрити щось нове.
Під час карантину громади конче потребують масок, антисептиків, ліків, найнеобхідніших продуктів харчування. Громадські організації передають у поселення харчові набори за підтримки Фонду «Відродження», надають юридичну підтримку. ООН Жінки забезпечувала масками. Близько сорока ромських жінок із різних областей навчалися новій професії у проєкті Фонду «Чіріклі» за підтримки уряду Фінляндії. Переважно йшлося про індустрію краси, цікавилися й пекарськими, менеджерськими курсами, розповідає Зола Кондур. Всім учасницям закупили обладнання. Після навчання жінки в Запорізькій та Кіровоградській областях почали працювати в салонах краси. Одна ромка вчилася на курсах із менеджменту. Ще одна учасниця з Ужгорода після курсу крою та шиття почала шити маски й безкоштовно роздає їх у ромському поселенні. Подібна жіноча ініціатива існує і в Запоріжжі.
Жінок навчали й у Запорізькій і Дніпропетровській областях, додає Анжеліка Бєлова. Пілотні проєкти відбулися у низці українських областей за підтримки ромської програми Фонду «Відродження». Пропонували «швидкі» спеціальності, які дають змогу жінкам без освіти працевлаштуватися під час карантину: курси майстринь манікюру, дропшипінгу (продаж товару від постачальників в інтернеті), SMM, бізнес-планування. Учасниці підготували й подали на конкурс стартапів свої бізнес-плани. За підтримки Естонської ради переможниці одержать 80 тисяч на реалізацію своєї ідеї.
Під час навчання з’ясувалося, що багато жінок погано пишуть і читають. Тож «Голос Ромні» планує курси мовної, фінансової, комп’ютерної грамотності. Викликала ажіотаж новина про водійські курси, каже лідерка ГО.
– КОЛИ МИ ПРО ЦЕ ГОВОРИЛИ, ЖІНКИ АЖ ЗАГОРІЛИСЯ. ТОМУ ЩО ЦЕ ДЛЯ НИХ ТАКИЙ ШАНС ЗРІВНЯТИ СВОЇ ПРАВА! У РОМСЬКІЙ ГРОМАДІ ВОДИТИ АВТОМОБІЛЬ – ПИТАННЯ, ЯКЕ СТОЇТЬ ТАК САМО ЖОРСТКО, ЯК І В ІСЛАМСЬКИХ КРАЇНАХ.
Громадські організації підтримують всіх, хто звертається по допомогу, й переадресовують звернення до відповідальних структур, підсумовує Зола Кондур.
– Однак, структурного вирішення проблем ромського населення, на жаль, не відбулося. Це мали вирішити на рівні нової ромської стратегії. Але поки що її не затвердили, як і не сформували новий ромський план, не активізували міжвідомчі структури. Зараз це роблять лише громадські організації й офіс Людмили Денісової, яка започаткувала міжвідомчу робочу групу.
Без освіти: навчання і ґендерна нерівність у ромських спільнотах
Брак культури навчання, ґендерна нерівність та недоступність дистанційного навчання – три серйозні проблеми ромських жінок під час карантину.
Анжеліка Бєлова підкреслює: у ромських спільнотах все ще не розуміють цінність навчання.
– Багато дітей під час пандемії постраждало через нагальну для ромів проблему освіти. Навіть дорослі роми страждають від того, що неосвічені. Є дуже низька культура освіти і нерозуміння, для чого це потрібно: мовляв, «мій дід був неосвічений, я неосвічений, і моїм дітям це не треба». Не всі такі, звичайно, але ця проблема існує досі. Тому ті діти, які навчалися у школах, яких батьки віддавали в школи, але знаходилися у складних життєвих обставинах, не мали технічних засобів і доступу до дистанційного навчання
За оцінкою на 2019 рік в Україні мешкає від 200 до 400 тисяч людей ромської національності. Хоча офіційний перепис каже про менше, ніж 50 тисяч. Найбільше ромських поселень скупчилося у Закарпатській, Одеській, Запорізькій, Харківській областях. Але навіть на місцях не знають, скільки дорослих і навіть дітей шкільного віку там мешкає.
Проблема освіти й навчання має ґендерне забарвлення.
У ТРАДИЦІЙНИХ РОМСЬКИХ РОДИНАХ НАВЧАННЯ ДІВЧАТОК ВЗАГАЛІ НЕ У ПРІОРИТЕТІ. БІЛЬШІСТЬ ІЗ НИХ МУСЯТЬ ПОКИНУТИ НАВЧАННЯ І ДОГЛЯДАТИ ВДОМА МОЛОДШИХ СЕСТЕР І БРАТІВ. РОМСЬКІ ХЛОПЧИКИ МОЖУТЬ ПРОДОВЖУВАТИ ОСВІТУ.
2016 року Фонд «Чіріклі» в інтерв’ю у Київській області та містах Ужгороді і Кропивницькому з’ясував, що 20 із 32 ромських сімей вважають необхіднішим давати освіту хлопчикам, а не дівчаткам. 90 із 240 жінок не мали повної середньої освіти саме через раннє заміжжя.
Фото: Myroslav Horvat
Дві з п’яти ромських жінок у Запорізькій і Дніпропетровській областях без закінченої середньої освіти. 15% жінок не мають освіти взагалі, продовжує Анжеліка Бєлова:
– У Запорізькій, Дніпропетровській областях мешкає здебільшого сервіцька етнічна група. Серви – це українські роми, більшою мірою соціалізовані. Найскладнішим є становище закарпатських ромських жінок (переважно з компактних поселень), тому що там є традиція ранніх шлюбів. Якщо закарпатські ромки виходять заміж у 12–14 років, то сервіцькі – у 16–18 років. Але це теж є перешкодою до самореалізації, одержання освіти, працевлаштування.
– З освітою дуже складно, – погоджується Зола Кондур. – У ромських поселеннях, де поганий інтернет або його немає, діти залишилися на рік чи більше без доступу до освіти. Часто батьки через брак часу або освіти не можуть допомогти дітям із домашнім завданням. Потреба займатися з дітьми повністю впала на плечі жінок. А їм треба виконувати ще й інші хатні справи, або працювати. Це дуже складне навантаження.
ВІДПОВІДЬ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ БУЛА ТАКА, ЩО “МИ ЗАБЕЗПЕЧИЛИ ДОСТУП ДО ОСВІТИ І ПО ТЕЛЕБАЧЕННЮ”. АЛЕ ВОНИ НАВІТЬ НЕ ПОДУМАЛИ, ЩО В ДЕЯКИХ ДІТЕЙ НЕМАЄ ТЕЛЕВІЗОРА ЧИ ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ.
І це стосується не лише ромського населення, а й багатьох сімей у віддалених селах, людей, які втратили свій бізнес, матерів і батьків, що залишилися без засобів до існування.
Людмила Денісова у звіті назвала дистанційне навчання «лакмусовим папірцем для виявлення проблеми ускладненого доступу ромів до освіти». Під час карантину, пише вона, більшість ромських дівчаток мусять доглядати дім та обслуговувати сім’ю. Родина переважно обирає для них роль домогосподарки, а не навчання. За таким планом дівчинка передчасно йде заміж і рано народжує дітей. Тобто залишається без освіти, професії, самореалізації і власного прибутку, потрапляючи в повну залежність від чоловіка.
Про сегрегацію у лікарнях та ускладнений доступ до медичних послуг
Ромські жінки бояться дискримінації в лікарнях та іноді змушені лікуватися у сегрегованих палатах із незадовільними умовами. Пару років тому у Свалявській райлікарні молоду ромку з дитиною розмістили у ромській палаті. Там не було ремонту і тхнуло каналізацією. Коли пацієнтка попросила про комфортнішу палату, їй грубо відмовили. Про «ромські» палати у пологових та лікарнях на Закарпатті йшлося у звіті ООН Жінки за 2018 рік. За словами Золи Кондур, під час карантину ситуація погіршилася.
– Були проблеми, коли не хотіли приймати жінок в лікарні. Лікарі це пояснювали по-різному: що жінки прописані в іншому районі, або що немає місць, або що зараз хвороба не потребує лікування. Хоча могло йтися про потребу негайного хірургічного втручання. Питання дискримінації у лікарнях існувало й раніше, але не стояло так гостро. Іноді лікарі пояснюють окремі ромські палати тим, що жінки самі просять бути разом. Але до нас зверталися в різних ситуаціях. Наприклад, жінка приїхала з дитиною, у якої висока температура. А їх не беруть у лікарню, бо, мовляв, у ромській палаті немає місць. Траплялося, що швидка не приїжджала, бо розуміла за адресою, що то ромське поселення. У Запоріжжі швидка не хотіла забирати важкохвору людину. У пандемію все це ускладнилося.
Фото: Вільне радіо
У червні 2020-го Моніторингова місія ООН із прав людини в Україні відзначила, крім сегрегації і саботажу швидких, такі порушення прав ромських жінок: відмову в безкоштовних медичних послугах, зневажливе ставлення персоналу, дискримінаційні записи в медичних картках про національне походження пацієнток.
Від 17% до 34% людей ромської національності, за різними оцінками, не мають документів. Відтак, вони не можуть укласти декларації з сімейними лікарями. Це перешкоджає доступу до медичних послуг, зокрема, й людям із підозрою на інфікування коронавірусом. Анжеліка Бєлова підкреслює: в Україні живуть різні етнічні ромські групи, що відрізняються за соціальним становищем.
– Сервіцька група має укладені декларації з сімейними лікарями. Ми також впроваджуємо проєкт гуманітарної допомоги для людей похилого віку, що постраждали від націонал-соціалістичного режиму. Бо вони не мають декларацій і належного доступу до медичних послуг. Із молодшим поколінням немає проблем, хіба що з внутрішньо переміщеними особами і тими, хто переїхали з інших регіонів.
За даними Людмили Денісової, ромське населення дізнається про коронавірус і запобіжні заходи здебільшого від ромських медіаторок і медіаторів та від громадських організацій. Наприклад, представники й представниці ГО «Бахтало дром» розповіли про карантин і коронавірусну хворобу двом сотням людей телефоном. Сімейні лікарки та лікарі не проводять системних заходів. Ситуацію з коронавірусом у ромських поселеннях майже не моніторять.
Все ще актуальна проблема домашніх пологів, які небезпечні для життя жінок і немовлят. Лариса Домченко пояснює: народжувати вдома – не традиція.
– Якщо жінка не має документів, і в її матері не було документів, чи має менше 16 років, боїться народжувати в лікарні. Адже в неї можуть забрати дитину або спитати, де батько, якщо їй 13–15 років. А чоловік у ромській родині завжди старший. Проте, це актуально для окремих етнічних груп.
За словами Анжеліки Бєлової, сервіцькі ромки в Запоріжжі більшою мірою народжують у лікарнях.
У карантин ромські жінки потерпають і від стигматизації, додають в “ООН Жінки”.
– Вони розповідають, що побоюються виходити за межі свого табору та населеного пункту через страх інфікуватися коронавірусною інфекцією, – каже Надія Сіренко. – Адже не мають можливості купити засоби індивідуального захисту (маски, рукавички). Ці дані зібрані під час Оперативної гендерної оцінки становища та потреб жінок у контексті ситуації з COVID-19 в Україні, яку провела ООН Жінки у травні 2020 року. Одна з опитаних жінок скаржилася на те, що сільські жителі вважають її та інших ромів носіями коронавірусної інфекції й не впускають до продовольчих магазинів і аптек на території села.
Домашнє насильство у ромських родинах під час карантину
Карантин погіршив у світі ситуацію з домашнім насильством. Ця проблема однаково актуальна для консервативних спільнот і родин, погоджується Зола Кондур.
– У ромських жінок не прийнято говорити про такі речі чи скаржитися. Але проблема домашнього насильства існує. Під час карантину були звернення від жінок, які хотіли залишити будинки з дітьми, а не мали куди йти і не мали на це коштів. Але знайшлися громадські організації, які надали притулок, кошти, підтримку. Ці декілька випадків трапилися у Донецькій області.
– У питанні домашнього насильства ми застрягли ще десь у 19 столітті, – розповідає Анжеліка Бєлова. – Під час дослідження ми ставили кілька запитань про насильство. З насильством особисто стикалися 25% жінок. 40% респонденток погодилися, що з цим стикалися їхні рідні або подруги. Але ми знаємо, що відсоток набагато більший. Мало того, що дівчата бояться про це говорити, їм немає куди звернутися.
Лариса Домченко вважає тему насильства страшенно делікатною.
– Ці жінки навіть не розуміють, що потерпають від домашнього насильства та дискримінації. Тому дуже важливо підтримувати їх, залучати до навчання, просвітницьких заходів, мотивувати до кращого життя. Ми наголошуємо, що не прагнемо змінити традицію: якщо жінці комфортно жити в цій сім’ї, хай живе. Але ми хочемо показати їй інший бік життя. Демонструвати, що вона має право жити так, як хоче, вибрати собі освіту, професію, долю. Це треба робити дуже обережно, малесенькими кроками.
За словами фахівчинь, ситуацію ускладнюють труднощі з шелтерами. По-перше, багато жінок не готові йти в шелтери, де немає інших ромських жінок.
По-друге, шелтерів дуже мало, до них складно дістатися.
По-третє, нерідко жінкам елементарно бракує грошей на дорогу та флюорографію.
Четверта проблема – страх ізоляції. Учасниці дослідження від «Голос Ромні» різко негативно сприйняли ідею шелтерів:
– Якщо підеш до такого притулку, тебе не прийме назад ромська громада, – пояснює Анжеліка Бєлова. – Людина, яка виросла в громаді, дуже від неї залежить. Родина і родинні цінності – це найважливіше. Як би тебе не били, погано йти від чоловіка. Плюс у жінки немає освіти, роботи, вона й не знає, як піти. Коли ромська дівчинка йде заміж, то опиняється в родині чоловіка. Назад вона не може повернутися: батьки не приймуть. Загалом всі підтримують чоловіка.
Зола Кондур розповідає, що в «Чіріклі» спочатку хвилювалися, чи взагалі жінки захочуть про таке розмовляти. Старші жінки не готові спілкуватися про домашнє насильство. Мовляв, у нас про таке не прийнято говорити, ми все життя так жили, терпіли, нікому не розповідали.
ЯКЕСЬ ЖИТТЯ У НИХ РОЗПОЧАЛОСЯ, КОЛИ ЧОЛОВІК ПОМЕР, І ЇХ ПРИПИНИЛИ БИТИ.
Натомість, молоді жінки відкрито про це говорять. Не хочуть терпіти насильство, повертаються до батьків – все потроху змінюється.
У «Голос Ромні» думають про окремі зустрічі для чоловіків та жінок на теми ґендерної рівності й ґендерної освіти.
– Ми розуміємо: якщо жінка буде отримувати цю інформацію від нас, то зустріне нерозуміння вдома, в консервативній громаді, – каже Анжеліка Бєлова. – Але коли вона ще й із подачі чоловіка буде одержувати таку інформацію, це буде ефективніше. Поки що заплановані тренінги у вигляді фасилітованих* дискусій. Їх фасилітуватиме чоловік ромської національності з психологічною освітою. Дуже важливо, щоб люди говорили про свої проблеми. І важливо спрямовувати таку дискусію на вирішення цих проблем.
*Фасилітація — це організація процесу колективного розв’язання проблем у групі, яким керує ведучий.
Труднощі українських ромських жінок під час карантину – не нові. Пандемія лише поглибила ситуацію нерівності, яка існувала раніше. Ромки, як і українки у карантин цілодобово доглядають чоловіка, дітей, рідних, дім, потерпають від безгрошів’я, ґендерної дискримінації, домашнього насильства. Поки що всі обов’язки з вирішення проблеми бере на себе громадський сектор. Натомість рішуче захищати права людини і дієво підтримувати жінок і вразливі категорії населення у карантин та після нього – це обов’язок держави. А ще важливо змінювати публічні політики, формувати нові суспільні дискурси й наративи, спрямовані на гідне життя й вільний розвиток людини, рівність і різноманіття.
