1653 «Для женщин, кроме киосков, магазинов, больше у нас ничего нет».
«Предлагают переучиться на парикмахера, (...) маникюр, педикюр, ресницы».
«У нас, в принципе, кроме шахт и магазинов, ничего нет».
Жителі й жительки шахтарських міст на Донеччині
Цитати з дослідження «Майбутнє справедливої трансформації в Україні:
сприйняття в шахтарських містечках»
Уявіть себе маленькою дівчинкою. Пригадайте, про що ви мріяли, ким хотіли стати — принцесою, лікаркою, перукаркою, зіркою, поліцейською, космонавткою, шахтаркою, машиністкою метро? Ви пам’ятаєте, скільки разів ваша мрія змінювалася? Скільки ролей ви на себе приміряли, перш ніж обрали шлях, яким рухатися? Чи, може, у вас досі живе маленька дівчинка, яка намагається визначитися, ставати вчителькою чи автогонщицею?
А тепер уявіть, що свою мрію ви обираєте не серед безмежного спектра можливостей, а з лише з двох-трьох напрямів і домашнього господарства. Якщо ваше покликання — бути дружиною і матір’ю або працювати на шахті, то вітаю, у вас джекпот! Якщо ж у душі ви перша скрипка в оркестрі чи морячка-підводниця, можуть виникнути проблеми. Для вас, найімовірніше, це гіпотетична ситуація, а от для дівчат у шахтарських містах і для жінок, якими ці дівчата стають, це незаперечна реальність.
Самі жителі й жительки шахтарських міст говорять про відсутність різноманітних кар’єрних можливостей для жінок. Під час дискусій у фокус-групах, проведених у рамках соціологічного дослідження, учасники й учасниці із семи шахтарських міст Донеччини найчастіше згадували професії у сфері послуг. За їхніми словами, крім шахт, де жінки працюють не лише в кабінетах, а й під землею, є вакансії переважно в кафе і магазинах. Серед можливостей перекваліфікації вибір теж невеликий. Чи не єдине, чого можуть навчитися дорослі жінки у своїх містах, — це косметичні послуги: манікюр, макіяж, перукарська майстерність або нарощування вій.
Середня заробітна плата жінок у видобувній промисловості і розробці кар’єрів становить 62,9 % від «чоловічого» показника, а в добуванні кам’яного і бурого вугілля фіксуються найбільші відмінності — лише 47,9 % від середніх заробітків чоловіків [1]. Часто жінки не працюють узагалі.
За статистикою, більше як третина жінок Донеччини не працює і не шукає роботу (тобто не зареєстровані як безробітні) [2]. Натомість вони беруть на себе хатню роботу, за яку не отримують ні платні, ні соціальних гарантій, таких як гідна пенсія, оплачувана відпустка чи можливість відкладати на «чорний день». Відтак вони потрапляють у цілковиту фінансову залежність від своїх чоловіків, багато з яких працюють на шахтах або пов’язаних із ними підприємствах і можуть будь-якої миті втратити роботу.
Із 33 підконтрольних Україні державних шахт 29 не приносять прибутку і функціонують завдяки дотаціям із держбюджету. За останні 15 років 68 державних гірничих підприємств уже закрилися, ще 19 чекають своєї черги. Через економічну невигідність і шкоду довкіллю (самі містян(к)и визнають помітний вплив шахт на якість повітря) понад 40 тисяч українських шахтарів утратять роботу. Ускладнює ситуацію й те, що ніхто не знає, коли це станеться. Хоча уряд планує згортати нерентабельні шахти, ні конкретних дат, ні планів закриття, ні тим паче затвердженої стратегії підтримки регіонів, які майже повністю залежать від вугільних підприємств, немає.
У таких умовах ваша внутрішня дівчинка потроху починає мріяти не про королівський трон чи крісло льотчиці, а про речі більш приземлені. Наприклад, про переїзд туди, де в неї буде більше можливостей реалізувати себе. Та чи схожа втеча з рідної домівки в пошуках кращого життя на мрію? Навряд. І це не обов’язково має бути одиноким шляхом. Як і занепад після закриття шахти не одинока перспектива для вугільного міста.
Розуміючи, що незабаром місто втратить головне підприємство, яке давало робочі місця, гроші в бюджет і навіть стимул для розвитку малих бізнесів, що його обслуговували, можна почати готуватися до цього. Місцева і центральна влада, бізнес, науков(и)ці і громадськість повинні зібратися разом і оцінити, які можливості в кожного конкретного міста і куди йому слід рухатися. А потім розробити стратегію справедливої трансформації. Досвід країн, які вже пройшли через згортання вугільної промисловости, показує, що воно не обов’язково має призвести до занепаду. Справедлива трансформація може створити нові можливості для розвитку регіону і покращити життя людей.
Наприклад, у середині ХХ століття Німеччина була другою після Британії країною Європи за видобутком вугілля. Наприкінці 1950-х років у Рурському регіоні в цій галузі було зайнято понад півмільйона людей. Та вже за наступні 10 років 320 тисяч із них втратили роботу і сама галузь, яка раніше була серцем економіки, почала занепадати. Спершу цей занепад сприймали як тимчасове явище і влада фокусувалася на підтримці галузі, але 1979 року було нарешті ухвалено програму дій у Рурському регіоні, яка передбачала розвиток технологій та інновацій, безпеки навколишнього середовища, культури й ринку праці.
Завдяки стратегічному підходу до розвитку регіону нині тут діє п’ять університетів, 15 технічних училищ і 49 дослідницьких інститутів, у яких працює понад 31 000 осіб. Вони надають освіту і знання для створення інновацій, збільшуючи в такий спосіб привабливість регіону. Саме тут з’явилися одні з перших технологічних парків Європи. Наприклад, Дортмундський технопарк, заснований 1984 року, сьогодні охоплює більше як 300 компаній, у яких працює 8 500 осіб.
Отже, закриття вугільних підприємств, що його місцеве населення сприймає як загрозу (і має рацію), все-таки може піти на користь. Крім залежности від вугільних підприємств, жителі й жительки шахтарських містечок указують ще на забруднення довкілля, професійні хвороби в шахтарів (проблеми зі спиною й дихальними шляхами), одноманітне дозвілля, відсутність кар’єрних перспектив. Тому готуючи плани дальшого розвитку регіону, важливо почути голоси місцевих людей і не наступати на ті самі граблі. Адже зміни — це не лише втрата, це ще й можливість збудувати щось нове і краще.
Справедлива трансформація — це можливість почути і побачити тисячі жінок у шахтарських містах. Жінок із власними талантами, мріями, амбіціями. Одні з них мріють бути щасливими дружинами і матерями, яким не доведеться хвилюватися за життя й здоров’я своїх чоловіків, зайнятих ризикованою працею в шахті. Інші прагнуть стати власницями бізнесів, громадськими діячками, артистками, займатися тим, про що вони мріяли маленькими дівчатками. Адже саме підтримка талантів і мрій усіх, зокрема жінок, допоможе нам побудувати успішне суспільство. Суспільство, де кожна дівчинка й хлопчик зможуть втілити свої мрії стати космонавтками, першими скрипками чи ким їм забажається.
Матеріал створено в партнерстві з ГО «Екодія» — громадською організацією, яка об’єднує експертів/-ок і активістів/-ок навколо ідеї збереження довкілля.
Авторка пластилінових ілюстрацій Олена Марчишина.
[1] Жінки та чоловіки в енергетичному секторі України / За заг. ред. Ганни Герасименко; Представництво Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні. — К.: ТОВ «ВБ “Аванпост-Прим”», 2019. — 92 с.
[2] Дані Головного управління статистики Донецької области.
