12 грудня, 2017

Перший Український Жіночий Конгрес: підсумки

24 листопада 2017
У Києві завершився Перший Український Жіночий Конгрес, організований МФО «Рівні можливості» за підтримки міжнародних організацій.

У рамках Конгресу протягом двох днів 65 спікерів і спікерок дискутували на теми гендерної рівності в Україні, боротьби з насильством за ознакою статі, проблеми залученості жінок до різноманітних сфер життя, розширення їхніх економічних можливостей, а також участі в миротворчих процесах.

Попри те, що однією з місій Конгресу було просування ґендерної рівності, а левова частка цільової аудиторії очевидно були жінки, на бейджах, які роздавали присутнім, значився лише маскулінітив «Учасник». «Я б за це "учасник" когось би викликала на Ґендерораду», — пізніше написала у Facebook одна зі спікерок письменниця й адвокатка Лариса Денисенко. 

Однак учасниками й учасницями Конгресу стало майже 500 людей. Серед гостей були перші особи України та світу. Прем`єр-міністр України Володимир Гройсман у своїй промові на честь відкриття  зазначив, що вважає необхідним збільшити представництво жінок у Верховній Раді: «Структура українського парламенту щодо гендерної рівності дещо змінилася, але цього абсолютно недостатньо».
Сім дискусійних платформ Конгресу були присвячені таким темам:

  • «Роль жінки в суспільно-політичному житті країни: погляд зсередини та погляд ззовні»;
  • «Жінки, мир та безпека»;
  • «Втомились мовчати! Запобігання та протидія ґендерно зумовленому насильству проти жінок»;
  • «Розширення економічних можливостей та прав жінок»;
  • «Успішні жінки – успішні громади! Або подолання жінками перешкод та суспільних викликів у місцевих громадах»;
  • «Ґендер в освіті та роль медіа в інформаційно-просвітницькій діяльності щодо ґендерних питань»;
  • «Жіноче лідерство та менторство. Не конкурентки, а партнерки!».

Під час дискусій активісти й активістки з України та світу ділилися досвідом  із присутніми. Зокрема, віце-прем'єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе поділилася такими цифрами: «75% держслужбовиць не мають керівних посад. На державній службі в деяких міністерствах ми маємо більше 85% жінок. Коли ми говоримо про заступників/-ць міністрів, то з них 40% жінки. Це вже великий прогрес, раніше такого ніколи не було. Серед членів Уряду цей показник 3— 8,5%».

Великим досягненням учасниці першої панелі вважають зареєстрований законопроект про гендерні квоти, що передбачає 40% жінок у кандидатських списках від партій. Відповідно до мапи ООН «Жінки в політиці» за рівнем представництва жінок у Парламенті, Україна посідає лише 146 місце серед 193-х країн.
Генерал-бригадирка, начальниця штабу Армії Норвегії Інгрід Ґ 'єрде розповіла про досвід Норвегії в досягненні рівних прав для жінок у військовій справі. Разом із Ізраїлем Норвегія ще в 1985 році дозволила жінкам посідати бойові посади у своїй армії. В 2015 році у Норвегії впровадили призов і чоловіків, і жінок. «Норвезький сектор оборони має в своїх рядах жінок офіцерського складу, і це важливо. Жінки на будь-якому рівні можуть зростати в посаді і отримати підтримку з боку чоловічої статі», — зазначила пані Ґ’єрде.

Тим часом перша заступниця Голови Верховної Ради України, Уповноважена Президента України з мирного врегулювання ситуації в Донецькій та Луганській областях Ірина Геращенко навела такі цифри: «На посадах в ЗСУ сьогодні на контракті служить 23761 тис. жінок-військовослужбовців, але на офіцерських посадах жінок лише близько 3 тисяч. Ми маємо 43 жінки-полковника і жодної жінки генерала!». За даними міністра оборони Семена Полторака, усього в МВС проходять службу 55629 жінок, що складає близько 20% від загального складу.
Також під час другої панельної дискусії відбулася неочікувана, однак дуже знакова для жінок на військовій службі подія. Після виступу Валерії Параби, першої жінки-миротвориці в Україні, Третьої Секретарки Оборонної Секції Місії України при НАТО, Семен Полторак присвоїв їй звання полковника. Одначе й тут не обійшлося без «стимулу». Після того, як Валерія сказала, що вже шість років носить звання підполковниці, модераторка Ірина Фріз попросила Семена Полторака прокоментувати цей факт. Схоже, міністр не мав іншого вибору, окрім як нарешті підвищити Валерію. «Я не вважаю, що зробила високу кар’єру, але вважаю, що я в армії на своєму місці. І коли молоді офіцери й сержанти упевнено спілкуються англійською, опановуючи процедури й стандарти, а наші підрозділи показують високі результати на міжнародних навчаннях, я відчуваю себе щасливою мамою багатьох талановитих дітей, в розвитку і становленні яких я також беру участь. Жодні особисті досягнення в армії є ніщо, якщо ти не навчив цьому інших і якщо ти не сприяв набуттю ними професійності», — так за хвилину до підвищення закінчила свою промову Валерія.
Цікаво, що більшість українських спікерів і спікерок уперто уникали згадок про фемінізм у своїх виступах. Першим, хто згадав про рух за рівність чоловіків і жінок, став посол Швеції в Україні Мартін Хагстрьом. Коли ж американська журналістка й політикиня Джему Грін під час панелі про ґендер в освіті та медіа запитала присутніх, хто з них вважає себе феміністками й феміністами, лише невелика кількість підняли руки. Однак на запитання, хто відстоює рівність у правах обох статей, уся зала відреагувала ствердно. «Любі мої, вітаю, ви всі тут феміністки», — підсумувала Джему Грін.

Під час тієї ж дискусії зайшлося і про фемінітиви в українській мові. Ірина Геращенко висловила думку, що й з ними потрібно бути обережними. «Потрібно дуже обережно ставитися до фемінітивів, тому що в них є багато штучного. Іноді, коли ми говоримо «членкиня», краще сказати все-таки «пані депутатка» й таке інше. Давайте не додавати іноді, як-то кажуть, куті меду, бо ми цим можемо відштовхнути багатьох від дуже правильних речей, над якими ми ці два дні працюємо», — зазначила депутатка.
Неоднозначну реакцію публіки викликала репліка проректорки з розвитку та комунацій УКУ Наталії Климовської під час панелі про жіноче менторство і партнерство: «Я думаю, нам не треба ховати голову в пісок. Ми всі тут такі: або бізнес-леді, або політикині. Але є все-таки також наше покликання бути матір’ю». Їй заперечила інша спікерка панелі Ольга Руднєва, директорка Фонду Олени Пінчук «АНТИСНІД». «Я, як людина, яка в сорок років не має дітей, вважаю, що покликання жінки — самореалізація і бути щасливою. І якщо ця самореалізація в материнстві, прекрасно давайте дамо їй можливості сидіти вдома і виховувати дітей, але якщо вона має можливість самореалізовуватися десь в Парламенті і не вважає за потрібне мати дітей — це теж нормально. Давайте не будемо створювати стереотипи», — зауважила пані Руднєва. Її слова публіка підтримала гучними оплесками.

В останній панельній дискусії Конгресу участь взяла і членкиня Польського Жіночого конгресу Єва Румінська-Зімні. Польський Жіночий Конгрес було засновано в 2009 році. Саме завдяки наполегливій роботі його учасників і учасниць польський уряд прийняв гендерне квотування 35% на місцевих, загально держаних та парламентських виборах.

Окрім цього, в 2011 році членкині Польського Жіночого Конгресу стали тіньовим урядом Польщі і таким чином впливали на політичні й соціальні процеси в країні. Пані Румінська-Зімні поділилися трьома складовими успіху Жіночого Конгресу. Ними є:

  • Досягнення консенсусу між учасницями боротьби за рівноправ’я, попри відмінності у світогляді, сфері діяльності тощо;
  • Діяльність поза столицею. На думку Єви Румінської-Зімні, важливо мати представництво в регіонах, аби посилювати вплив на суспільство й мати зв’язки по всій країні. Польський Конгрес має 29 представництв по всій Польщі;
  • Співпраця з органами державної влади. Адже саме вони мають найбільше можливостей затвердити всі необхідні для гендерної рівності законодавчі акти.

Результатом діяльності Конгресу стали 10 головних напрямків, необхідних для гендерної рівності в Україні:

  1. Впровадження законодавчих механізмів рівноправної участі жінок та чоловіків у виборчому процесі на національному та місцевому рівнях шляхом внесення змін до законодавства, які б унеможливили недотримання гендерних квот.
  2. Ініціювання інформаційної кампанії щодо важливості впровадження гендерного квотування партійних списків.
  3. Усунення дискримінаційних обмежень щодо участі жінок у сфері безпеки та охорони та розширення доступу жінок до навчання у закладах військової освіти, до військової служби та військових посад.
  4. Сприяння формуванню сектору безпеки та охорони з урахуванням принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а також запровадження посад радників(-ць) із гендерних питань у секторі безпеки.
  5. Посилення міжвідомчої співпраці щодо впровадження національного плану дій і виконання резолюції ООН 1325.
  6. Ініціювання суспільно-політичного діалогу для ратифікації Стамбульської конвенції.
  7. Удосконалення національного законодавства для попередження, протидії і покарання гендерно зумовленого насильства.
  8. Популяризування гендерного рівного бюджетування на загально державному та місцевому рівні.
  9. Подолання гендерної дискримінації через скорочення і модернізацію переліку заборонених професій для жінок.
  10. Імплементування Кабінетом міністрів України стратегії впровадження гендерної рівності у сфері освіти «Освіта: гендерний вимір: 2020».

Матеріал підготувала Дарина Мізіна. 

24 листопада 2017
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою