477 Мене звати Анастасія й до повномасштабного вторгнення я була найщасливішою людиною… Як виявилося згодом. Здавалося, що всього вже досягла: робота мрії на телебаченні, найпотужніше кохання поруч, спільні подорожі країною та світом. У голові тоді крутилися думки: не може бути все так ідеально…
24 лютого 2022 року моє ідеальне життя було зруйноване, але була шалена віра в те, що все вивезу. Мій дім та батьки у перший же день повномасштабного вторгнення опинилися в окупації на лівобережжі Херсонщини. А ввечері я провела свого коханого Олександра Махова до військкомату. Він був резервістом й з першого дня наших стосунків попереджав: «Якщо щось станеться, я піду на війну. Ось мої зібрані речі, там є подовжувач, спальник, каремат, посуд, цигарки…». 24 лютого – день, коли ми бачилися з ним наживо востаннє й я не могла уявити, що вже 9 травня сидітиму біля закритої труни свого нареченого.
Коли Сашу закопали в землю, я сиділа ввечері на ліжку й думала: «Невже це все, людина помирає, а що далі?». І відтоді почала захищати пам`ять про луганчанина Махова, адже він весь час захищав мене.
Тепер в Києві та Ізюмі є вулиці, які перейменували на його честь. А я, рівно через три місяці після загибелі Сашка, отримала військовий квиток та пішла на війну. І хай ніхто не сумнівається, але я пройдуся з українським прапором малою батьківщиною свого коханого – Луганськом та своєю Херсонщиною.
Я докладу максимум зусиль, щоб очистити нашу країну від зрадників. Усі мають бути покараними, бо вони такі ж самі вбивці, як і російські окупанти. Після перемоги продовжу боротися за пам`ять про Олександра Махова. Я мушу показати всьому світові документальний фільм, який не встиг показати Сашко. І буде книга, де детально опишу, яке пекло пройшли воїни 95 десантно штурмової бригади під Ізюмом, де загинув мій наречений.
Більше планів немає. Складно щось планувати людям, плани яких були зруйновані звісткою про героїчну загибель тих, хто був найдорожчим.
Цей проєкт — спільна ініціатива громадської організації «Український жіночий конгрес» та австрійської організації «Жінки без кордонів». Серія інтерв’ю розповідає про досвід і лідерство українських жінок під час війни.
