60 
Невизначена втрата — це місяці, а часто й роки невідомости. Люди, чиї близькі вважаються зниклими безвісти, в одній руці тримають надію, а в другій — горювання.
Часто є свідки загибелі зниклих безвісти, але ні документальних підтверджень, ні можливости забрати тіло й попрощатися їхні рідні не мають.
Емоційні стани в них змінюються від сподівань, пошуків у списках полонених, загиблих, поранених до зневіри й розчарування. Стан, у якому нічого не відомо про долю рідної людини, називають невизначеною втратою. Можливо, це один із найскладніших психоемоційних станів людини: ми не відчуваємо власного контролю, страждаємо від безсилля, невизначености та важкого й тривалого очікування будь-якої звістки.
В Україні зареєстровано понад 63 тисячі осіб, котрі зникли безвісти за особливих обставин, більшість із них пропали під час війни. До них належать як військові, так і цивільні. Кількість зниклих безвісти може бути більшою, оскільки не всі випадки офіційно реєструють.
Що відбувається з людьми, які проживають невизначену втрату
Ізоляція, труднощі з комунікацією, депресивні епізоди, апатія, тривога, нав'язливі думки — лише частина станів, які проживають люди, котрі не знають нічого про долю зниклих безвісти рідних. Помножені на внутрішню заборону жити повноцінно, розважатися, на почуття провини за свою бездіяльність, ці емоційні стани можуть призвести до суїцидальних думок і навіть намірів.
Невизначеність, можливо, є найбільшим ворогом нашого мозку та психічної стійкости. Люди в невизначеній втраті тривожаться, відчувають, що роблять недостатньо для пошуків зниклих безвісти. Багато з них хвилюються через те, що життя триває, що вони будують плани, реалізовуються, сміються. Якщо ж невизначена втрата затягується на роки, в якийсь момент можна відчути сором за власну готовність і до поганих новин, аби тільки не залишатися в цій невідомости.
Бажано в цей час повертатися в реальність: скільки зусиль для пошуків ви вже доклали, чи можете зробити більше, чи справді це те, що зараз додасть вам сил, чи можете ви спрямувати ці зусилля на себе та найдорожчих поряд?
Як допомогти людям, які проживають невизначену втрату
Психіка людини зависає між двох полярних процесів: з одного боку, плекання надії задля боротьби за визначеність, пошуки, очікування майбутньої зустрічі та водночас процес горювання через втрату. Часто буває, що ці стани почергово змінюють один одного, що страшенно виснажує й викликає провину за свої зовсім свіжі думки. Притім варто розуміти, що людей із невизначеною втратою щодня виснажує хронічне горе. Вони можуть мати проблеми зі сном та харчуванням, відкладати життя на потім, бути в перманентно пригніченому настрої.
Буває, що в одній родині деякі люди вірять у те, що зникла безвісти рідна людина знайдеться, а деякі вже у процесі горювання. Важливо кожному давати право на різні емоційні переживання, без звинувачень або засудження.
Говорячи про підтримку людини, яка проживає невизначену втрату, варто зазначити базове правило: в підтримці ми завжди приєднуємося до того емоційного стану, в якому вона перебуває. Ми не забираємо в неї надію на майбутню зустріч, не підштовхуємо до символічного прощання чи горювання.
Як варто підтримувати
- Давайте простір різним емоціям: важко витримувати провину чи сором людини, яка хоче будувати майбутнє, проживає втрату і відчуває провину за бажання жити. Нам дуже хочеться сказати їй, що нема чого соромитись, що вона ні в чому не винна. Але спробуйте просто вислухати і дати місце почуттям.
- Намагайтеся звертати увагу людини на одночасність різних життєвих процесів: народження і втрати, горя і радости. Рідна людина зникла безвісти, але її тепло, любов все ще з нами. Ми не можемо виправити ситуацію, але можемо й далі жити тут і зараз.
- Якщо людина у втраті думає про символічне прощання, хоч ніяких відомостей про тіло ще немає, підтримайте її в цьому: подумайте разом, якою ви знали зниклу безвісти людину, як можна символізувати втрату.
- Але якщо людина має сили й бажання жити, продовжуючи пошуки зниклого безвісти, зважте, які ще кроки можливі.
- Дуже помічним є осмислення втрати: за ким ви горюєте? Якою була для вас ця людина? Яка ваша риса чи ідентичність без цієї людини більше не проявиться?
- Спробуйте знайти групи підтримки або психотерапевта/ку, якщо людина з невизначеною втратою висловлює таке бажання.
- Прояснюйте і щонайчастіше запитуйте: «Чим тобі допомогти?», «Що би тобі зараз хотілося?», «Як я можу тебе підтримати?».
- Іноді підтримка полягає лише в тому, щоби залишатися поруч, а іноді — в практичних речах: забрати дитину зі школи, підвезти кудись.
Як говорити з дітьми, котрі проживають невизначену втрату
Залежно від віку дитина має різний ступінь розуміння того, що відбувається: підлітки більш свідомі, можуть проговорювати горювання через втрату, тоді як у дітей дошкільного чи молодшого шкільного віку переживання горя є несвідомим. У ранньому дитинстві нам важко повністю осягнути поняття смерти, особливо якщо символічне прощання так і не відбулося.
Важливо бути відвертими з дітьми, не обманювати, але й не переобтяжувати їх інформацією, яку вони не воліють чути. Якщо дитина питає, де тато, важливо відповісти чесно, але добирати слова відповідно до її віку: «тато поки що не виходить на зв'язок», «ми ще не знаємо, де тато», «тата зараз немає, але його турбота і любов із тобою завжди». Це чесні й водночас делікатні відповіді, які дитина може сприйняти. Вони допомагають їй повертатися до власних емоційних станів, проживати їх та опрацьовувати.
Не варто уникати розмов чи відповідати нечесно. Спробуйте знаходити символи, зрозумілі дітям, щоб описати їхні та свої переживання. Не замовчуйте ситуацію, бо це шлях до підриву довіри між вами й дитиною, до створення дистанції.
Діти завжди дуже природно вловлюють та підхоплюють емоційні стани дорослих у родині, тому певною мірою в курсі всіх подій. Прояснювати якісь моменти щодо втрати, бути поряд, коли діти приймають важкі новини, та підтримувати їх — ось що мають робити дорослі. Важливо в цей час подбати й про себе, даючи собі підтримку та опору.
Якщо вам погано, якщо ви не даєте ради своїм переживанням, організуйте на певний час побут так, щоби поряд із дитиною була стійка доросла постать (бабуся, дідусь, тітка, няня).
Ось кілька корисних книг для дітей, які простими словами через сюжет розповіді дають зрозуміти, що таке втрата: «Таємниця життя та смерті» Світлани Ройз, «Серце, плач» Гленна Рінгтведа, «Плутон» Валентини Вздульської, «Мій тато став зіркою» Галини Кирпи, «Беркиць проводжає дідуся» Ольги Купріян.
Пам'ять про рідних, що зникли безвісти, спогади про них виринатимуть і викликатимуть непросту суміш переживань. Давайте місце цим спогадам: залишайте речі зниклих безвісти рідних, не прибирайте їхнє робоче місце вдома, не чіпайте улюблену чашку.
Загалом проживання втрати — складний процес, в ньому багато зовсім протилежних емоцій, тож будьте чутливими й терплячими до всіх.
