8 
«Тато тепер є зіркою на небі», «Тато сидить на хмаринці та дивиться на мене» — такими словами українські діти описують втрату батька на війні. Для них це спосіб вкласти в слова те, про що важко говорити, спосіб осмислити те, що часто складно навіть дорослим. Війна щодня забирає в українських дітей рідних, домівки, відчуття стабільности й безпеки. А разом із цим частину їхнього дитинства.
За час повномасштабного вторгнення в Україні тисячі дітей залишилися без батьків. За даними Нацсоцслужби (станом на листопад 2022 року) 1005 дітей втратили обох батьків, а понад 5000 загалом залишилися без батьківського піклування. За даними БФ «Голоси дітей» (станом на квітень 2024) уже 13 тисяч дітей залишилися без батьківського піклування, 1759 з них стали сиротами.
Неминучі втрати
Під час війни дітям доводиться проживати різні втрати. Однією з найболючіших є втрата близької людини. Коли дитина втрачає матір чи батька, вона втрачає не тільки того, кого любить, а й відчуття захищености, базової безпеки, опори. Через вимушене переміщення на більш безпечні території України або за кордон втрата дому дитиною сприймається як руйнування звичного буденного життя. Для дитини дім — це іграшки на полицях, знайомий двір, місце, де все було добре і зрозуміло. І коли цього більше нема, втрачається відчуття опори. Навіть без зміни місця проживання наслідки війни відчутні в кожному кутку України. Тому неминучою є втрата звичного дому, такого, яким ми його пам'ятаємо за мирних часів. Травматичним досвідом війни є й втрата здоров'я: поранення, інвалідність, реабілітація — випробування, які змінюють не лише тіло, а й психіку. Діти раптово опиняються в тілі, що відрізняється від учорашнього, а можливо, відчувається як таке, що більше їм не належить, стає чужим. Втрата довіри до світу: сирени, вибухи, евакуації формують установку, що світ небезпечний. Цей досвід закарбовується глибоко і може впливати на все подальше життя.
Як діти переживають біль
Діти рідко прямо розповідають про те, що їм болить. Їхня мова більшою мірою поведінкова. Молодші діти можуть регресувати, часто повертаються на ранні етапи розвитку: починають заїкатися, малюки знову потребують пустушки або плачуть уночі. У грі починають відтворювати вибухи і смерть — так діти намагаються прожити те, що неможливо пояснити словами.
Старші діти й підлітки можуть ставити прямі запитання: «Чому це сталося з нами? Чи я теж можу померти?». Можуть закриватися в собі, втрачати цікавість до навчання або ж проявляти агресію. І це не «небажана поведінка», а сигнал: так дитина намагається впоратися з надмірним стресом.
Часто виникають психосоматичні симптоми: біль у животі, нічні кошмари, проблеми зі сном.
Як говорити з дітьми про втрати
Дитина має право на відвертість і щирість у розмовах про втрату. Важливо чути цей запит (часто він не прямий, а «між рядків»: у іграх, в спогадах, в переказуванні сновидінь) і давати чесні відповіді у зрозумілій для віку дитини формі. Пояснення «тато зайнятий» або «поїхав далеко» можуть лише налякати й заплутати. Важливо сказати: «Тато помер. Це означає, що його більше немає з нами, але ми можемо його пам’ятати».
Давати можливість дитині проявляти різні емоції також дуже цінно. Дитина може злитися, плакати, сміятися у будь-який момент, тоді коли це доречно й не дуже. Це нормальна частина горювання. Наше завдання — дати простір для будь-яких почуттів.
Важливим процесом горювання дитини є символізація пам'яті. Малюнок, альбом зі світлинами, посаджене дерево чи запалена свічка допомагають їй відчути, що рідна людина залишила слід, що цей зв’язок не зникає.
Намагайтеся знаходити слова для обговорення змін, які відбуваються в сім'ї. Дитині важливо знати, що життя вже не буде таким, як раніше, але поруч є дорослі, які підтримають: «Тепер ми житимемо по-іншому, але я завжди з тобою».
Життя після втрати
Немає механізму чи інструмента, який би позбавив нас відчуття втрати. Як і немає можливости прожити життя, не зазнавши жодної втрати. Втрати стають частиною історії дитини, тому важливо знайти їм місце всередині нас. Але ця історія може бути не тільки про біль.
Для проживання деяких змін і втрат знадобиться професійна допомога. Життя з інвалідністю для дитини може стати занадто сильним ударом. Тут надзвичайно важлива підтримка сім’ї та допомога фахівців: реабілітологів, психотерапевтів, психіатрів і так далі. Дитина має навчитися приймати нове тіло і водночас залишатися собою.
Велику групу змін, які принесла дітям війна, становлять проблеми з ментальним здоров'ям. ПТСР, депресія, тривожні розлади є поширеними наслідками війни. Їх не можна ігнорувати, не варто давати їм раду самотужки: своєчасна психологічна допомога рятує дитинство. Роки війни виснажують, тож нам потрібно не припиняти пошуку ресурсів для відновлення. Це може бути творчість, спорт, групові заняття, гра — все те, що повертає дітям відчуття сили й контролю, а насамперед — дитинство.
Роль дорослих і суспільства
Дорослі стають дзеркалом для дітей: те, як ми справляємося зі своїми втратами, може стати ще однією опорою для наших дітей. Якщо ми визнаємо біль і не тікаємо від теми смерти і втрат, дитина отримує дозвіл теж це проживати. Найціннішими все ще залишаються прості речі: обійми, спільні ритуали, чесні слова і готовність бути поруч. Не варто применшувати й ролі суспільства в проживанні цих втрат: доступ до психологічної допомоги, освітніх і соціальних програм є базовою потребою дітей війни.
Що може допомогти в розмовах
Іноді дорослим справді важко підібрати правильні слова, щоб говорити про біль, не посилюючи його. Книги і фільми можуть стати хорошим інструментом для розмови або ж для її початку. Вони дають образи й метафори, які легше зрозуміти.
Книги, які варто читати, щоб полегшити біль втрати
«Дерево спогадів» Брітти Текентрап — про смерть і пам’ять;
«Прощавай, Вогнику!» Маріанни Дюбюк — ніжна історія про втрату друга;
«Щоденник Анни Франк» (для підлітків) — життєпис юної дівчини під час війни.
Фільми
«Коко» — про пам’ять і зв’язок поколінь;
«Inside Out / Думки навиворіт» — про силу та важливість різних емоцій;
«Маленький принц» (анімація) — про сенс життя і втрату;
«Життя прекрасне» (для підлітків) — про силу любови в умовах війни.
Надія залишається
Дитина, яка пережила втрату, змінюється. Але це не означає, що вона приречена лише на біль. Дитяча психіка гнучка, адаптивна, має величезний потенціал до відновлення, якщо поруч будуть ті, що допоможуть пройти цей непростий шлях. Війна завжди залишає рани, але ми можемо зробити так, щоб залишалися й інші спогади: про любов, турботу, тепло обіймів, щирі слова. Саме це є фундаментом майбутнього, в якому дитина матиме краще життя.
