17 квітня, 2024

Ірина Цибух: несправедливість, яка сталася з дітьми війни, не залишає місця для компромісу

11 грудня 2022
Поширити в Telegram
206

До війни у мене було прекрасне життя: подорожі, проєктне управління й навчання забирали мене повністю. Ми робили проєкти для дітей: розвивали медіацентри у віддалених селах і містах України, впроваджували медіаграмотність в освітній процес. Системніше вдавалося керувати міжнародними проєктами в реформі державного мовника і працювати там з командою неймовірних колег, за якими дуже сумую. Особливо боляче згадувати про свій так і не захищений диплом у Київській школі економіки: цього року я мала стати магістром державного управління на програмі, яка буквально змінила форму і зміст мого мислення. Для нас викладали доктори наук з американських вишів, подаючи найсучаснішу інформацію, ґрунтовану на дослідженнях. Моє життя до війни має фундамент із людей. Зрілість змусила цінувати себе й залишати у своєму колі доброзичливих, теплих друзів, людей, які вміють смакувати життя, ділитися своїм щастям і часом тривогами, рефлексувати і за келихом просекко на Подолі обговорювати складні теми нашої дійсности.

Війна захопила мене на піку кар’єри. Напередодні ми зняли фільм про дітей у селах, який мав перерости в стратегію, як зробити село для дітей більш інклюзивним. Ми записали документальні інтерв’ю, під час яких не впливали на думку дітей, а лише запитували їх, що вони покращили б у своєму селі, чого їм бракує і що вони самі зробили б, щоб стало краще. У нас вийшов душевний фільм. Ми запланували прем’єри в кінотеатрах, щоб глядацтво почало толерувати молодь із сіл та спонукати владу піднести можливості цієї частини суспільства до рівня тих, хто народилися в містах. На прем’єру в Києві в кінотеатрі «Жовтень» 25 лютого мали прийти активіст_ки, очільники й очільниці громадських організацій, народні депутат_ки, урядов_иці з Кабміну, представни_ки посольств. Я мала стояти в чорному брючному костюмі, дуже хвилюватися й виголошувати одну з найважливіших у житті промов про героїв мого кіно. Ці діти мали стати голосами змін. Натомість їхні села окуповано, частина з них залишилася під російською окупацією, інша втекла в Дніпро, Львів, Вінницю. Несправедливість, яка з ними сталася, ніколи не дасть відмовитись від перемоги чи піти на якісь компроміси.

Тому нині доводиться бути парамедикинею, щоб рятувати життя тих, хто буквально стоїть за кожен клаптик нашої землі. Я ніколи не вірила в успішну Росію, в революцію там. Так само як кров, шматки людської плоті, дикий страх від обстрілів не були чимось несподіваним для мене як парамедика. Єдине — крик і плач чоловіків від болю через поранення — це те, до чого звикнути не зможу ніколи. Цей звук пробирає до кісток і залишається під шкірою. Я можу не пам’ятати обличчя пораненого, як і звідки була евакуація, але те, як він стогнав чи плакав, пам’ятатиму завжди. Цінувати подвиг поранених бійців — це не лише про прикладену руку до серця. Це підняти свій зад і весь вільний час присвятити тому, щоб ваш сусід, який отримав інвалідність на війні, мав усю інфраструктуру, щоб на візку можна було жити таким самим вільним життям, як вам на вашому місці. Хай як багато роботи за цим стоїть, цей ваш сусід віддав своє здоров’я, наприклад кінцівку, щоб ваше місто було під синьо-жовтим прапором, тож тепер ваша черга попрацювати для нього. І таких аналогій можна наводити безліч. У нас ще дуже багато роботи попереду.

Єдине, чого по-справжньому хочу після війни, — це знову жити своє класне цивільне життя. Щоб радіти і бути щасливою сповна, доведеться взяти кілька сеансів у психотерапевта і нарешті відпочити. Не бути під обстрілами і в чужій крові, а з келихом просекко обговорювати модні тренди з подругою — спочатку це буде дивним. Та водночас як приємно це все буде, коли немає Росії.

Цей проєкт — спільна ініціатива громадської організації «Український жіночий конгрес» та австрійської організації «Жінки без кордонів». Серія інтерв’ю розповідає про досвід і лідерство українських жінок під час війни.

11 грудня 2022
Поширити в Telegram
206
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Усі сексисти в купі: розбираємо випадки сексистських висловлювань за 2023 рік
Уже кілька років експертний ресурс Гендер в деталях реагує на обурливі сексистські висловлювання й дії в постійній рубриці #сексизм_патруль. Ми бачимо зміни в суспільстві, але досі вважаємо, що інститут репутації щодо сексист_ів не працює. Тому торік ми запустили антипремію «Сексист року», і цьогоріч хочемо її продовжити. Тут ми зібрали найяскравіші прикладу сексизму і об’єктивації жінок 2023 року. Знайомтеся з прикладами, щоб незабаром проголосувати за «переможця».
У час повномасштабної війни Збройні сили України як ніколи потребують залучення людського ресурсу та продуманої кадрової політики. Як забезпечити службу в армії для людей ЛГБТ+ без дискримінації? Які проблеми українські військові ЛГБТ+ мають тепер? Як спільнота ЛГБТ+ боролася за своє право на військову службу в різних країнах світу?У час повномасштабної війни Збройні сили України як ніколи потребують залучення людського ресурсу та продуманої кадрової політики. Як забезпечити службу в армії для людей ЛГБТ+ без дискримінації? Які проблеми українські військові ЛГБТ+ мають тепер? Як спільнота ЛГБТ+ боролася за своє право на військову службу в різних країнах світу?
Narratives in Ukrainian politics about the LGBT+ community
Generally, the political parties that made up the 9th convocation of the Verkhovna Rada of Ukraine declaratively share these liberal democratic values. However, some of them might hold varying positions and put forward legislative initiatives that do not match the declared values, and do not prioritize the protection and promotion of the rights of the LGBT+ community.