16 листопада, 2018

Getting married

19 жовтня 2018
Олександра Будлянська
В університеті я зацікавилася спочатку фемінізмом, а потім гендером. Згодом ці теми стали для мене важливими, насамперед тому, що я часто помічала сексизм і дискримінацію, як жінок, так і чоловіків. А на другому місці - власна свобода. Я в процесі вивчення цього питання і хочу доносити свої знання до інших. У цьому блозі мені хочеться торкатися різних тем: розповідати про власний досвід і про книжки та фільми, що стосуються гендеру. Таким чином, сприяти гендерній рівності.

Невдовзі я готуюся стати дружиною. Єдине про що могла думати, це як влаштувати незабутнє весілля. Сотні думок, пропозицій, ще більше збережених фотографій із Pinterest, купа нотатків і все навколо суцільне весілля. Потім я розпочала читати Симону де Бовуар «Друга стать» /2/, відразу натрапивши на розділ «Заміжня жінка». Після цього виникають думки про шлюб, як про один з інститутів суспільства, який загалом є стереотипним, не кажучи вже про безліч забобон. Тобто до цього моменту, я як і здебільшого всі дівчата, міркувала тільки про те, щоб усе було красиво: церемонія, обітниці, їжа. Мене не займали думки, що насправді це важко та багато чого зміниться в моєму житті. Безумовно, що в дечому погляд українського суспільства на шлюб змінився, зокрема вже мало хто вірить у незайманість до весілля, але й багато чого залишилося незмінним. «З давніх-давен супсільство уготовило для жінки єдину долю – заміжжя», – писала Симона де Бовуар у 1949-му. Втім, і сьогодні дівчата якщо не надто, та все-таки переймаються одруженням, адже їм постійно про це нагадують. Одна моя подруга працювала з дівчиною (якій тоді було 18 років) і та їй заявила, що «варто задуматись уже про стосунки, адже їй перевалило за 20-ть, а вона й досі самотня». Інша подруга вже кілька років щасливо живе з хлопцем, але її постійно всі запитують, коли ж вони нарешті одружаться. А мені одного разу прямо сказали: «Скільки можна зустрічатися? Давай щось роби, бо він тебе скоро покине». Чому так страшно навіть у 25 бути самотньою? І чому не можна насолоджуватися життям удвох неодруженими? Усі ці питання, звісно, риторичні, але суспільство далі закладає в голову кожної жінки, що вона краще рано, але нехай навіть і пізно повинна вийти заміж, бо це її доля. Для хлопця це не так важливо, або принаймні не так поспішно. «Чоловік прагне забезпечити постійне задоволення сексуальних потреб, хоче мати потомство – адже суспільство вимагає від нього продовження роду». Але спочатку він повинен побудувати успішну кар’єру, щоби могти забезпечувати майбутню сім’ю. Сьогодні шлюб укладається добровільно, між двома закоханими людьми. Я себе часто запитувала, чому я виходжу заміж. Та зрештою зрозуміла, заміжжя – це союз для зручнішого, практичнішого й дещо усвідомленішого життя вдвох. Це не стільки про кохання, як про комфорт. Проте наскільки б демократичнішим та ліберальнішим не став світ, чіткий розподіл шлюбних функцій майже не змінився. Зокрема, на жінці висять домашні турботи та діти, а на чоловікові – утримання родини. Так, жінки водночас можуть працювати, але тоді навантаження ще більше зростає та й совість мучає. Хатні обов’язки розподіляють, але наскільки добре це працює? Важко сказати. Симона де Бовуар пише: «Сучасний чоловік бере шлюб, аби зміцнитися в іманентності, але не задля того, щоб замкнутися в ній. Він хоче мати домашнє вогнище, але не хоче бути його бранцем, він створює родину, але потай зберігає парубоцькі звички, він не зневажає щастя, але й не прагне його як єдино гідної мети». Про жінку вона робить висновок, що домашня праця та турбота про дітей не забезпечують їй незалежність та щастя. Ці заняття не несуть безпосередньої користі суспільству та не мають результату. Після пишних урочистостей, медового місяця, починаються справжні турботи й тоді виникають різні конфлікти, які ігнорують та замовчують. Весь тягар життя з його проблемами падає на закоханих людей. Секс перетворюється на шлюбний обов’язок. Жінка стає мамою і для чоловіка важко знову побачити її в сексуальному плані. Пристрасть згасає, кохання стає на другий план. Наслідки таких шлюбів лякають, адже жінка втрачає себе, як особистість, постійно зайнята домашніми справами, які не приносять їй сенсу в житті. Вона цілковито віддана комфорту чоловіка та дітей, але з часом вони це сприймають як нав’язливість і зрештою, дружина/мати здається їм майже навіженою. Чоловік же повинен постійно працювати, зміцнювати свій авторитет та навіть стримувати емоції. Варто підсумувати, що за невдалі шлюби відповідальність несуть не люди, а сам цей інститут хибний. Тому перед одруженням, звісно, варто подумати і про свято, але насамперед визначити для себе, як ви хочете будувати сім’ю, незважаючи на суспільні стереотипи, думки батьків чи друзів. Шлюб не повинен перетворити життя двох людей у замкнуте товариство. Кожен повинен зберегти свою особистість, індивідуальність та вільно розвиватися, спираючись на власні сили. Стосунки та шлюбні обов’язки не потрібно ставити за єдиний зміст життя. Симона де Бовуар переконана, що хоч взаємини між чоловіком та жінкою дуже різноманітні, та завдяки дружбі, вдоволенню, довірі, ніжності, взаєморозумінню, коханню вони можуть стати одним із найжиттєдайніших джерел щастя, заможності й сили, доступних для людської істоти.