Радянський фемінізм й українське суспільство крізь призму спадкування

Радянський союз відійшов у минуле, проте залишив у спадок українському суспільству свій "совковий фемінізм". Найяскравішим прикладом є дбайливо збережений культ "тюльпанів" на 8-ме березня, який створює ілюзію блага для жінок та рівноправ'я у суспільстві.

Історикиня Марта Богачевська-Хом'як скептично ставиться до фемінізму, що існував у СРСР,  аргументуючи тим, що у жінок на Заході та США було значно більше прав та свобод, захищених державою. Якщо ж провести паралель між сучасною Україною й ЄС та США чи Канадою, то відрив також буде помітний. Права жінок в українському суспільстві, як й у Радянському Союзі, часто мають декларативний характер й незахищені державою. Чому ж так відбувалося й відбувається досі?

1. Мовчазне спостерігання за порушенням своїх жіночих прав.

Якось сусідка розповідала мені про те, як на дев'ятому місяці вагітності кидала на трактор мішки з картоплею у колгоспі, й таких як вона було доволі. Звісно, жінкам це не подобалось, проте через страх бути репресованими - вони мовчали. Мовчали й ті, що змушені були працювати на лісоповалі, адже за спротив їм відмовляли у денному пайку хліба. Були й жіночі повстання у таборах, проте їх жорстоко придушувала влада, змушуючи до покори інших. Згодом, коли наступить "відлига" у Радянському Союзі жінки отримають більше прав, проте страх перед репресивною державною машиною змусить їх мовчки спостерігати, як їх порушують. Власне, мовчазне спостерігання за порушенням своїх прав передалось у спадок.

Мені відомо тільки про один випадок, коли жінка подала до суду за незаконне звільнення з роботи. Вона була вагітною, а роботодавцю не захотілось виплачувати їй декретні гроші, тому й звільнив. Часто у такій ситуації чиниться сильний психологічний тиск, змушуючи жінку написати заяву на звільнення. Моїй знайомій поставили ультиматум: або вона пише заяву добровільно або її звільняють по статті.

2. Розвиток освіти й "скляні стелі" для жінок у "нежіночих професіях".

Індустріалізація економіки вимагала підготовлених кадрів, тому неминучим був розвиток освіти у СРСР. Жінки почали активно здобувати середню та вищу освіту, проте, попри задекларовану рівність, існували "скляні стелі" на роботі для жінок, що обрали "нежіночі професії". На сайті "Гендер в деталях" є чудові статті на цю тему, а саме Коли чоловіки зверху, або «скляна стеля» української вищої освіти і Всесвітній економічний форум: гендерний вимір. Окрім цього, попри те, що дівчатка й хлопчики почали навчатись разом, зберігалось розмежування у правилах поведінки. Фраза: "Ну, ти ж дівчинка!" стала вже класикою освітнього жанру в СРСР. Дівчаток особливо соромили за погані оцінки й розбиті коліна у той час, коли для хлопчиків це була норма. Власне, вище описане було дбайливо передане й збережене українським суспільством.

3.Декларативна рівність й патріархальне суспільство.

На мій погляд, найкраще ілюструє фемінізм у радянському суспільстві фільм "Москва сльозам не вірить". Головна героїня - успішна, розумна жінка, змушена приховувати свій статус й свої досягнення через патріархальні погляди коханого чоловіка. Тобто, у країні задекларована рівність між жінкою та чоловіком, проте більшість суспільства у житті патріархально налаштоване. Це добре видно у побуті, коли жінка повертається з роботи й змушена виконувати всю домашню роботу. На її відповідальності діти, яких вона повинна виховувати. Власне, це також було дбайливо передано українському суспільству після здобуття незалежності.

P/S Суспільство, де жінка має права й свободи такі ж, як у чоловіка, і це захищено державою, є феміністичним. Проте, у нас досі зустрічається викривлене уявлення про фемінізм, що також є радянським спадком. Жінка з кіркою у руках чи на лісоповалі беззаперечно вважається феміністкою, хоча у плані захисту її прав справа може бути геть кепська. Не слід плутати експлуатацію жінок з правом займатись тією чи іншою справою.