21 серпня, 2018

"Сиджу" в декреті, або Як я практикую мобільне материнство

9 серпня 2018

Уже другий місяць я випробовую себе в ролі мобільної мами.


Майже кожний день прогулянки з 8-місячною дитиною не тихим парком у візочку, а дорогу 8-кілограмову ношу на руки - і громадським транспортом у справах. Бо мені хочеться побувати на дні народженні близьких людей, на робочих зустрічах, у кафе з подругами, забрати гонорар з редакції, віднести іншим мамам речі, з яких моя малючка виросла, погодувати хом'яків куми, поки вона у відрядженні...


Але, як виявилося, мобільність - це непросто. І я зараз не про архітектурну недоступність, чому не можу всюди бувати з дитячим візочком (тут я нишком матюкаюсь). Я про особисті таргани в голові. Я хвилююся, що моя дитина може заважати. І це правда - вона заважає: проводити робочі наради у звичному ритмі, зосередитися на проговорюванні важливих питань (бо саме зараз б'є рукою по пластиковій тарілці. І це краще, ніж коли вона плаче, вимагаючи груди), спокійно пити каву (бо лізе у горщик з квітами) тощо...


Але мої таргани плодяться не на рівному місці. Наше українське середовище, м'яко кажучи, не дуже дружнє до дітей. Хоча напередодні Дня Конституції, Незалежності чи там чергових виборів патріархальність з плакатів так і ллэться: на кшталт жіночок у віночках із дитятками на руках або дяді-депутата у вишиванці в колі діток. Недружнє середовище до дітей означає, що твоя дитина за замовчуванням не те що заважає, а що її просто немає. Інакше як пояснити відсутність найнеобхідніших речей для батьків з дітьми будь-де - у магазині, банку, музеї, навіть не все є у дитячій лікарні...


І все ж. Мобільне батьківство в Україні хоч це і складно, але можливо. І чим більше мобільних мам і тат - тим ми видніші. Тим швидше бізнес орієнтуватиметься на нас, громадський транспорт ставатиме доступнішим, політичні програми будуть не ура патріархальними гаслами, а з конкретними пропозиціями-змінами. І, мабуть, найголовніше, - оточення не нервуватиме, коли ти десь з'являєшся з дитиною...


На фото я в офісі Центр інформації про права людини. Тут вам раді - з диванчика організують робоче місце, на дверях повісять табличку: "Тихо, спить дитина!", а кухонний стіл нашвидкоруч переформатують на пеленальний столик. Мені пощастило - я працюю серед людей, які толерантно ставляться до моїх шумних відвідин, грудного вигодовування й неоперативних нічних робочих листів. Чимало хто з моїх колег мені ж допомагають ганяти моїх тарганів. Мами і тати, а яке ваше робоче місце?

"Сиджу" в декреті, або Як я практикую мобільне материнство