17 липня, 2018

Ідеальний тато / реальний тато. Частина 2

16 червня 2018
Наталія Бурмака

Поетеса, перекладачка, художниця, вивчає психологію. Коло зацікавлень і досліджень охоплює питання гендерної рівності, гендерних стереотипів, ролі жінок, протистояння домашньому насильству.

Герой нашого часу — ідеальний татусь — своїми діями і прикладом забезпечує малечі щасливе дитинство. Сьогодні в Україні спостерігаємо поступову зміну соціальної ролі батька, відхід від стереотипу батька суто як «годувальника» родини. Він може помити дитину і заплести кіски, вислухати й підтримати. Це породжує чимало питань. Як бути хорошим — сучасним — батьком для своїх дітей? Як бути прикладом, яким діти могли би пишатися? Чи можна цього навчитися? У другій частині статті — про якості взірцевого тата, тато-школи, а також батьківство після розлучення.

Ідеальний тато / реальний тато. Частина 2

Першу частину статті читайте на нашому сайті!

Читайте також:

Якості взірцевого тата

Як сказано в першій частині статті, сучасна родина зазвичай виникає не під тиском зовнішніх обставин (батьківських домовленостей, задля полегшення вживання тощо), як це було раніше, а є добровільним вибором і базується на почуттях любові, партнерства, підтримки, солідарності. Така родина дбає про розвиток своїх членів, а її стійкість — це результат взаємної єдності, дружби, тісного особистісного зв’язку. Можливо, порівняно з минулим, де переважним сполучним матеріалом була залежність подружжя один від одного, сучасний союз двох людей крихкіший, але від цього він не втрачає своєї автентичності. Яких якостей і дій вимагає така родина від сучасного чоловіка-батька?

Якщо об’єднати ідеї провідних спеціалістів і вчених у галузі педіатрії, психології, педагогіки, дані соціокультурних досліджень дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), наукового дослідження FIRA («Наслідки залучення батька — оновлена дослідницька інформація»), законодавчо встановлені норми батьківства, можна скласти якісний портрет, який у сучасному соціокультурному контексті відповідає образу взірцевого тата[1]. Як ілюстрації — матеріали українського флешмобу до Дня батька — 2017.

Фізичне піклування про дитину. Піклування про дитину з моменту народження може здійснювати тато, не скидаючи автоматично все на жінку згідно з гендерним стереотипом. «Я розумію й те, що між чоловіками та жінками існують біологічні відмінності. Я вигодувала грудьми двох дітей і не могла не завважити, подеколи з неабияким смутком, що мого чоловіка ніяк не пристосовано для цього завдання. Чи є якісь біологічні чинники, що роблять жінок турботливішими, а чоловіків – напористішими? Можливо. Проте в сучасному світі, де не треба полювати в джунглях, щоб здобути собі харч, прагнення до лідерства — риса, яку творить і відтворює здебільшого культура. Наші уявлення про те, чого ми можемо й повинні досягти, сформовано переважно соціальними очікуваннями», — пише операційна директорка Фейсбук Шеріл Сендберг у своїй книжці «Включайся! Жінки, робота й воля вести за собою»[2].

Дослідження педіатрів і психологів доводять, що батьки, хоч і менш вправні спочатку, з часом стають такими самими турботливими няньками, як і мами. Взірцевий тато повністю автономний: він уміє нагодувати, переодягнути, знає, що може спричинити алергію, може надати допомогу дитині, якщо вона захворіє.

Формування емоційного зв’язку з дитиною. Побутова включеність і тактильний контакт з ранніх етапів життя дуже важливі для розвитку емоційного зв’язку з малюком.

Є безліч тат, які не мають можливості якісно проводити час із дітьми, бо цього немає у їхньому списку пріоритетів. Такий стиль життя не дає шансів створити емоційне «зчеплення» з дитиною: час спливає і не чекає, коли у тата з’явиться вільна година. Якщо можливість встановити емоційний зв’язок минула, і син чи дочка вже не близькі до тата або їхня поведінка татові не подобається, це може означати, що він не виконав належну батьківську роботу. Взірцевий тато демонструє зацікавленість у житті дитини, слухає те, що вона хоче розказати, створює атмосферу довіри, у якій діти вільно можуть підійти і поговорити з татом про будь-які проблеми чи труднощі, з якими вони зіткнулися, та отримати правильні настанови у вирішенні питання.

80 % чоловіків у похилому віці шкодують, що приділяли мало часу й уваги своїм дітям.

Забезпечення потреб дитини. Взірцевий тато знає, що його робота полягає в задоволенні фізичних і емоційних потреб дитини. Тато має турбуватися про їжу, одяг, прихисток, медичну допомогу й освіту дітей. Ще кожна дитина вимагає любові й підтримки. Під впливом давніх стереотипів, нібито чоловіки — створіння неемоційні, багато батьків не показують свою любов дітям. Навіть вислів є «Дітей треба любити так, щоб вони про це не здогадувалися». Малеча, як правило, сприймає те, що бачить. Коли тато не демонструє ніжності, діти починають думати, що їх не люблять чи їхня поведінка батькові не подобається, а це призводить до невпевненості в собі, невміння виявляти почуття. Обійми, поцілунки, слова заохочення і вдячність, схвалення чи навіть посмішка тата багато значать для дитини. Ідеальні батьки — наставники, друзі і захисники своїх дітей.

Закладення цінностей і моделей поведінки. Навіть народна педагогіка вважала, що батьки вчать дитину своїм прикладом. А психологи довели, що діти копіюють і кодують поведінку дорослих. Тому татові потрібно бути вчителем для своїх дітей словами і вчинками. Якщо батьки «проповідуватимуть» правила й настанови і не дотримуватимуться їх, діти не сприйматимуть їхню науку всерйоз. Погані звички і деструктивні моделі поведінки тата можуть відгукнутися в майбутньому у викривленій системі цінностей, у неспроможності дитини будувати здорові стосунки з людьми.

Власна психологічна зрілість, усвідомлення батьківства. Це усвідомлення своєї відповідальності за себе і за результати виховання дітей, гнучке й адекватне користування педагогічним інструментарієм.

Залежно від психологічної зрілості і переконань батько може розглядати дитину як:

  • автономну особистість;
  • майбутнього продовжувача сімейної справи;
  • продовжувача роду, годувальника в старості;
  • плоду любові чоловіка й жінки;
  • дарунок долі;
  • можливість реалізувати потребу батьківства;
  • небажану перешкоду на шляху до своїх цілей.

В усі часи кожна людина поєднувала ці переконання в різних пропорціях. Проте психологічно зріла людина вміє відокремлювати власні настрої й емоції від виховання дитини.

Свідомий батько не сприймає маля як продовження себе чи свою власність, а зважає на його індивідуальність. Деякі тата і мами використовують своїх дітей, щоб досягнути цілей, яких вони колись не досягли, не зважаючи при цьому на бажання дитини, її можливості і обмеження. Свідомі ж татусі допомагають синові чи донці встановлювати досяжні й реалістичні цілі на основі їхнього власного вибору й інтересів.

Відповідальність за дитину. Якщо чоловік дав життя дитині, він повинен з готовністю взяти на себе обов’язки, пов’язані з дитиною. Законодавча база України відбиває реалії сучасного суспільства, зокрема регулює норми виконання батьківського обов’язку.

Батьківська відповідальність полягає також у тому, щоб навчити дітей гарних манер, бути ввічливими і шанобливими, вміти поводитися в суспільстві. Взірцевий тато наполегливий, якщо поведінка дітей неприйнятна, однак він і сам не переходить межі стандарту, встановленого для дітей. Батько може бути суворим із сином чи дочкою, не вдаючись до психологічного чи фізичного насильства.

Самовдосконалення на педагогічному тлі. Коли хтось стає батьками, вони мають мінімальну «сукупність знань», або ті знання лише теоретичні, або вони не відповідають конкретній проблемній ситуації, яка виникла з дитиною. Дуже часто тато й мама просто засвоюють стиль виховання, який був у їхній родині. Так само копіюються батьківські помилки і передаються з покоління в покоління. Насправді не існує однієї ідеально підібраної інструкції, як правильно виховувати дітей, але є безліч педагогічної літератури, де батьки знайдуть відповіді на свої питання. Це, наприклад, «Як любити дитину» Януша Корчака, книжки Латта Найджела, Памели Дракермен, Шалви Амонашвілі, Катерини Мурашової та багатьох інших психологів і педагогів[3].

Отож батьківство — це робота на все життя, і вона не припиняється, коли дитина виростає. Батько нарівні з матір’ю відіграє дуже важливу роль у житті дитини і формуванні її особистості. Взірцеві батьки постійно накопичують знання, вміння, навички для реалізації усвідомленого й відповідального виховання і розвитку дитини. Та насамперед вони носії позитивних якостей, а вже потім — обізнані в багатьох аспектах батьківства.

Тато-школи. Стати обізнаним батьком

Татом не народжуються, а стають зі звісткою про вагітність партнерки. Дедалі частіше діти — це не випадковість, а свідомий життєвий проект. І якщо жінку традиційно готують до появи дитини (принаймні існує державна програма підготовки молодих матерів), то тато черпає уявлення про те, як бути татом, головно спираючись на модель поведінки власного батька.

В інтернеті переважають форуми й портали для мам («Світмам», Mama.ua, mamu.com.ua та безліч інших), а простір тільки для тат — це радше виняток, ніж правило. Цікавий проект «Тато онлайн», де є перелік україномовних тато-блогів.

Чи можна ще десь, крім книжок, здобути знання про батьківство, щоб уникнути помилок у вихованні дитини? Наприклад, у Швеції давно працюють тато-школи. З кінця ХХ століття чоловіків навчають основ соціального батьківства в мережі громадських організацій. Нині там існує вже ціле покоління навчених батьків.

Справжній рух українських татусів розпочався з Українсько-шведського проекту OLEH, коли у Вінниці 2001 року створили перші експериментальні тато-групи. Тато-школа почала діяти регулярно на базі Вінницького пологового будинку.

Пізніше, у 2008–2010 роках, було засновано мережу тато-шкіл у Житомирській, Рівненській і Чернігівській областях. Наразі громадська організація OLEH є повноправним членом міжнародної всесвітньої мережі батьків ManCan[4].

У 2005 році в Україні відкрито мережу тато-шкіл у Кіровограді і Кіровоградській області. Ця ініціатива 2007 року отримала грант Президента України як кращий соціальний проект.

Тато-школи (школи молодих татусів) — унікальна для України програма практичної підготовки молодих чоловіків до подружнього життя, появи і виховання дитини. Робота тато-школи полягає у навчанні чоловіків у групах молодих татусів. У середньому в такій групі збирається від 6 до 15 чоловіків, які або готуються стати батьками, або недавно ними стали. З групою працює консультант тато-школи, чоловік, у якого є діти. Заняття відбуваються раз на тиждень і тривають десь по 2 години. Усього слухачі тато-школи в рамках безкоштовного компонента відвідують чотири заняття: «Мистецтво бути батьком», «Партнерські пологи як вони є», «Тато-практикум» та «Основи гармонійних відносин у родині». Більше читайте тут.

Заняття в таких школах проходять у форматі засідань клубу за інтересами. Це своєрідний чоловічий клуб, де тренер з позитивним досвідом батьківства і відповідною кваліфікацією ділиться знаннями з чоловіками, котрі становлять цільову аудиторію. Такі заняття сприяють душевному і відвертому спілкуванню, крім того, робиться акцент на закріпленні практичних навичок догляду за дитиною.

Однак дитина не завжди буде немовлям, тому треба постійно поповнювати базу знань про неї, прислухатися до педіатрів і психологів — і це справжній обов’язок обох батьків.

Права і обов’язки батьків. Як залишитися батьком після розлучення

Права і обов’язки батьків юридично прописано в законах України, які окреслюють зобов’язання з виховання й утримання дітей.

Фактичне виконання зобов’язань залежить від індивідуальних моральних якостей батьків. На жаль, іноді при розлученні припиняється і виконання батьківських обов’язків. І це не тільки сплата аліментів, а й участь у житті дитини. Водночас існує інша тенденція: рух батьків за доступ до виховання дитини після розлучення «Батько має право». Детальніше особливості цього українського соціального явища я проаналізую в наступному тексті.

Коли співжиття не складається, батьки мають однакові права і обов’язки з виховання й утримання дітей. Однак часто під час розлучення подружжя майже не думає про свою відповідальність щодо дитини, бо наплив емоцій заважає спокійно міркувати. Численні маніпуляції і спроби «розділити» дитину лише завдають синові чи дочці психологічних травм.

Справді відповідальні батьки не вплутуватимуть дитину у свої «розбірки». У таких ситуаціях важливо мінімізувати стрес дітей, забезпечити їм відчуття стабільності й захисту. У жодному разі не можна обливати брудом колишнього чоловіка / дружину, бо навіть якщо дорослі згодом забудуть сказане, дитина може пам’ятати це роками. Колишній чоловік, хай там яким поганцем він здається жінці, однаково залишається батьком дитини, а мама завжди мама. Табу у спілкуванні з дитиною має бути і тема аліментів.

Якщо в житті дитини з’являється інша особа — вітчим або мачуха, треба бути чесними і делікатними, не вдаватися до вигадок, думаючи, що діти не розуміють, що відбувається.

Дотримуючись таких простих правил, батьки зможуть захистити дитину від негативного впливу розлучення, а вгамовуючи своє прагнення «помститися», не використовуватимуть дитину як засіб маніпуляцій.

Підсумки: яким буде тато майбутнього?

Уявлення про взірцевого тата залежить від соціального контексту й історичної епохи. У ХХІ столітті змінюються формат сім’ї і гендерних стосунків. Сучасна родина тримається на взаємодопомозі, партнерстві, дружбі, солідарності, підтримці, і саме цього очікують від чоловіка й батька.

Сьогодні в Україні спостерігаємо поступову зміну соціальної ролі батька, відхід від стереотипу батька винятково як годувальника родини. Тато — такий самий повноцінний учасник процесу догляду й виховання, як і мати, і дедалі менше батьків цього соромляться, а більше пишаються. Сучасна родина і сучасне батьківство — свідомий проект, який вимагає знань і нематеріального вкладення (часу, праці, уваги, любові, самовіддачі, поваги, гідності). Тому герой нашого часу — ідеальний татусь — своїми діями і персональним прикладом може забезпечити своїм дітям щасливе дитинство, підтримати і погодувати, вислухати і порадити. Для татусів існує інформаційна підтримка, яку вони можуть отримати в тато-школах, передові знання й досвід у педагогічних порадниках, соціальні кампанії популяризації активного татівства.

І навіть якщо в сім’ї виникнуть суперечки, справжній тато не вдаватиметься до маніпулювання дитиною, а за будь-яких умов залишатиметься батьком.

Джерела фото: 

http://fathersclub.com.ua/batko-v-dekreti-artem-chapaj/

https://gcshelp.org/ru/novosti/semya/19_iyunya___ofitsialjnaya_data_prazdnovaniya_vsemirnogo_dnya_ottsa.html

http://www.johanbavman.se/swedish-dads/

https://elle.ua/stil-zhizni/blog_stil_zhizni/oleg-skripka-taras-topolya-vlad-yama-ta-nsh-zrkov-tatus-rozpovli-pro-svy-batkvskiy-dosvd/

https://tsn.ua/ukrayina/supertatomozhe-yunisef-zapustiv-fleshmob-do-dnya-batka-946080.html

http://practicum.space/natalya_martynenko

 

[4]            http://www.gurt.org.ua/interviews/23140/

16 червня 2018
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Де найкраще народжувати? Відпустка у зв’язку з вагітністю, пологами та доглядом за дитиною в різних країнах світу
Вагітність і догляд за дітьми — це важко, для когось просто на грані фізичних можливостей. Тому «подушка безпеки» у вигляді оплачуваної відпустки має бути універсальним правом. Наразі у кожній країні свої особливості «декрету». У цій сфері тісно перемішуються економічні й культурні чинники, а методи варіюють від чіткого державного регулювання до повної свободи ринку. Іноді ефективно спрацьовують протилежні підходи, іноді — жодні. Однак певний набір необхідних умов для щасливого безбідного батьківства і дитинства можна сформулювати. Яку політику в цьому плані проводить Україна і що нам варто запозичити зі світового досвіду — про це далі в статті.
Не руш моїх кіл
Чимаманда Нґозі Адічі «Люба Іджеавеле, або Феміністичний маніфест у п’ятнадцятьох пропозиціях».
Коли народжувати? Як змінився вік материнства за останні сто років
«Годинничок-то цокає!» — чи не кожна жінка чула у своєму житті цю фразу. Однак яка вона, ця «критична» позначка годинника (якщо припустити, що вона таки існує)? Побутує думка, що наші прабабусі виходили заміж у 13–15 років, народжували рано й часто, проте реальність була іншою. У сучасної української жінки одна-дві дитини, а середній вік першого материнства змістився від 22 років у 1990-х до 25 років нині. У Західній Європі вперше народжують у 29 (в середньому). Тривалість життя невпинно зростає, тож імовірно, вік материнства теж «старішатиме». Що означають ці зміни і чому вони сталися?