19 липня, 2018

Ідеальний тато / реальний тато. Частина 1

16 червня 2018
Наталія Бурмака

Поетеса, перекладачка, художниця, вивчає психологію. Коло зацікавлень і досліджень охоплює питання гендерної рівності, гендерних стереотипів, ролі жінок, протистояння домашньому насильству.

Герой нашого часу — ідеальний татусь — своїми діями і прикладом забезпечує малечі щасливе дитинство. Сьогодні в Україні спостерігаємо поступову зміну соціальної ролі батька, відхід від стереотипу батька лише як «годувальника» родини. Він може помити дитину і заплести кіски, вислухати і підтримати. Це породжує чимало питань. Як бути хорошим — сучасним — батьком для своїх дітей? Як бути прикладом, яким діти могли би пишатися? Чи можна цьому навчитися? У першій частині статті — про ідеали батьківства в Україні сьогодні та в давнину, а також про те, чим відрізняються українські і закордонні тати.

Ідеальний тато / реальний тато. Частина 1

Другу частину статті читайте на нашому сайті!

Читайте також:

Яблуко від яблуні недалеко падає, або Чому активне татівство важливе

Батьківство — одне з найскладніших завдань у світі. Воно вимагає постійного навчання, самовдосконалення і самопожертви. Щоб виростити вихованих і відповідальних дітей, треба бути готовим інвестувати багато часу, терпіння й енергії.

Батьки — це вчителі життя. Діти слухають, спостерігають і відтворюють приклад своїх батьків. Отже, важливо, щоб цей приклад був позитивним, щоб діти хотіли його дотримуватися. Мати й батько повинні самі виконувати те, чого вони навчають, щоб очікувати, що й дитина піде за ними.

Психолог Альберт Бандура висунув теорію соціального навчання, згідно з якою люди обирають моделі поведінки серед зразків поведінки свого оточення. При цьому зазвичай копіюється поведінка того, з ким людина відчуває свою схожість; часто це представник однієї з нею статі[1]. Хто ж навколо дитини? Хто проводить з нею найбільше часу — мама, тато, дідусь, бабуся, брат чи сестра, однолітки, вчителі, кіногерої, персонажі мультфільмів? Що частіше тато поруч, то більше вчитимуться від нього діти.

Якщо позитивний образ матері транслюється вже кілька століть через фольклор, літературу, живопис тощо, то з образом тата все не так просто. Обов’язок чоловіка історично полягав насамперед у забезпеченні родини, захисті, а не у вихованні чи турботі про дітей. Сучасні реалії життя вимагають від чоловіків модифікувати свою роль у сім’ї і балансувати між кар’єрою й родиною. Дуже важко знайти той баланс без перекосів, а тим паче стати ідеальним татом і чоловіком. Усі знають, що ідеальних людей немає, хоча «золотий стандарт» усе-таки існує в уяві.

Яким бачать ідеального тата суспільство, сучасні жінки і діти

Інга:

«Ідеальний тато — який він? Ніжний? Уважний? Дбайливий? Як дати якісну оцінку поняттю “тато”, зважити кожну дію окремо від загального єдиного й неповторного тата? Ось, наприклад, зрідка побачиш тата, котрий гуляє з коляскою у дворі в компанії з матусями. Ви скажете: дбайливий! А якщо при цьому він потягує пиво з пляшки, він залишиться для вас таким самим дбайливим? Для кожної сім’ї все настільки індивідуально, що можна розчулюватися і захоплюватися тим, що хтось із татів щовечора дбайливо купає малюка у ванні, і не помічати, як свій, рідний і близький, прокидається вночі і прислухається до дихання дитини в ліжечку, хвилюючись, що звідти давно не чути звуків. І коли ви говорите і пишете листи в журнал про те, що ваш тато найтурботливіший, я вірю! Тому що він саме ваш»[2].

Катерина:

«Наш тато — герой, тому що в страшний мороз він щодня після роботи мчав до мене, він передавав з такою любов’ю і ніжністю куплені мені мандарини й горішки. Він щодня підписував своїм дитячим почерком ці листочки для передач. Я просто плакала від любові і щастя, від того, що у мене такий турботливий і люблячий чоловік, що так пощастило нашому крихті з татком. Досвідчені татові руки міняли дитячі підгузки, сповивали, купали нашого крихту. Саме тато співав колискову своєму єдиному синові. Я могла йому довірити буквально все. Він усе вмів, усе знав. Він заспокоював мене після відвідування в поліклініці дитячого невропатолога, який наговорив нам купу “приємностей” про нашого малюка. Я знаю, що я захищена, що мій чоловік — це гора, причому жива, яка може приголубити, зрозуміти, допомогти. Я знаю, що я і наша дитинка оточені татової турботою, любов’ю і ласкою. Я впевнена, що чоловік виховає в ньому справжнього чоловіка, який знає, як зробити щасливою жінку»[3].

Цікава також думка дітей, щоб визначити, кого вони уявляють ідеальним татом.

«Я хочу стати добрим татом, у вільний час возити дитину по атракціонах і розвагах; приділяти багато уваги своїм дітям; брати участь у вихованні дітей нарівні з дружиною» (Владислав, 10 років).

«У майбутньому я хотів би стати не просто батьком, а прикладом для своїх дітей. Проводити більше часу з ними, спілкуватися, гідно виховувати, щоб довколишні не докоряли, що діти невиховані. Я хотів би в майбутньому сина й доньку, бо справжній тато повинен брати участь у вихованні дітей так само, як мама. Водночас я, майбутній батько, хочу заробляти гроші і забезпечувати сім’ю» (Сергій, 13 років)[4].

Чи існують такі тати? Згідно з дослідженням ЮНІСЕФ, український батько в середньому проводить 4 хвилини на день зі своєю дитиною. На жаль, тільки третина українських татусів допомагають дітям робити домашні завдання і заледве 10 % татусів доглядають за своїми дітьми, коли ті хворіють[5].

Щоб змінити ситуацію, проводяться просвітницькі акції й флешмоби, наприклад, фонд ЮНІСЕФ закликав публікувати в інтернеті фото користувачів із татусями з тегами #СуперТатоМоже, #татоможе, #superdads, щоб ушанувати батьків до Дня тата, який у США відзначають у третю неділю червня[6].

ЗМІ, реклама, виробники господарських і дитячих товарів інколи теж сприяють популяризації іміджу відповідального тата, який долучається до піклування про дітей. Образ батька, уважного й люблячого, пропагується і допомагає закласти привабливе уявлення про батьківство.

Про активне батьківство розповідає книжка Артема Чапая «Тато в декреті»:

«Знаєте, у чому різниця між жінкою й чоловіком, які ідуть у декрет? Чоловік має вибір. Хай би як тобі було важко в окремі дні, хай би як ти страждав, що “годинник цокає, ти міг би стільки всього зробити”, — тобі легше від відчуття, що ти пішов на все добровільно. Наприклад, із міркувань справедливості щодо жінки, для якої також “годинник цокає”, яка теж може багато чого хотіти від життя, але в більшості випадків у перші роки життя дитини вибору не має»[7].

Про роль батька багато розповідає і популярний лікар-медіазірка Євген Комаровський:

«Я вас, чоловічу стать, готовий придушити. До мене на прийом приїздить сім’я, мама з дитиною заходять у кабінет, а тато залишається в коридорі. Це страшно! Тато має все знати, розбиратися в деталях догляду і брати участь у рішеннях про дитину!»[8].

Завдяки цьому чоловіки вже не так цураються своїх «нових» батьківських обов’язків — піклування, турботи, емоційного контакту.

Чи існують ідеальні тати?

Бути батьком — це велика відповідальність, але це також велике щастя і радість, якщо все робиться правильно. Як бачимо, «правильно» складається з двох важливих складників — любити маму і дітей та закладати і самому дотримуватися високих стандартів поведінки. Якщо з любов’ю до мами й діточок більш-менш зрозуміло, то батьківські «високі стандарти поведінки» потребують уважного аналізу в контексті сучасності.

Ідеального татівства досягти неможливо, і навряд чи ідеальні люди існують у природі. Ніхто не досконалий. Перше, що чоловікові слід зрозуміти, — це те, що він не може бути ідеальним батьком в усіх аспектах, але може намагатися бути найкращим для своїх дітей. Усі ми іноді робимо хибні вчинки, але треба вчитися на своїх помилках і помилках інших та постійно самовдосконалюватися. Батьківство, як і життя, — це процес, який вимагає швидкого нешаблонного реагування і пристосування до нових і змінених умов, складників, реакцій, причин і наслідків. А для цього потрібні знання й чітке усвідомлення своєї батьківської місії.

Отже, як бути хорошим батьком для своїх дітей? Як бути прикладом, яким діти могли б пишатися? Чи можна цього навчитися? Як змінюється уявлення про батька і його роль у вихованні дитини з плином часу і зміною епох? Яке уявлення про батька в інших країнах і як це впливає на бачення батьківського обов’язку в Україні? Які риси або якості треба розвивати, щоб бути хорошим батьком? Напевне, багато чоловіків хотіли б знати відповіді на ці питання, вони стануть у нагоді для тих, хто хоче розвинути необхідні якості, а також допоможуть розумінню ролі і образу взірцевого тата.

Еволюція людських стосунків від давніх часів дотепер. Можливості сучасного чоловіка

Щоб уповні зрозуміти, як еволюціонувало поняття батьківства, треба звернутися до минулого, коли формувалися стереотипи поведінки, які відлунюють до сьогодні. Виховання дітей і батьківство завжди було пов’язано з історичною епохою і потребами сім’ї.

Якщо спускатися по вертикалі часу до первісної людини, то хоча встановити, як жили первісні люди, неможливо, поняття родини і батьківства в сучасному розумінні у них, найпевніше, не існувало. Люди жили комунами, таким собі людським стадом. Згодом з’явилася родова община: рід об’єднував родичів по материнській лінії. Цей лад заведено вважати матріархатом, хоча роль жінки не була керівною у виробничій сфері і стосувалася лише піклування про житло, вогонь, дітей.

З розвитком землеробства, ремесла, скотарства та обміну змінилися і соціальні відносини в суспільстві: головна роль перейшла до чоловіка (переважно він спроможний виконувати фізично важку роботу), рід вівся по батьківській лінії, утвердився патріархат.

З доби Середньовіччя збереглися документи й записи, які свідчать, що гармонійної, ідеальної української родини не існувало. Натомість панувало гноблення жінок і дітей, історичні документи фіксують «погляд на речі» з позицій чоловіка.

Етимологію слова «тато» пов’язують зі словом «пато» (головний правитель). Слово «батько» походить від давньослов’янського «батя» (старший брат)[9].

Хоча батько вважався «головним правителем» у родині, до ролі тата чоловіки ставилися більш ніж прохолодно. У суспільстві існував чіткий розподіл на «чоловічі» й «жіночі» справи, тому «няньчити дітей» — це було суто жіночою роботою.

За дітьми доглядали жінки, маля часто сприймалося як зайвий їдець. Дуже рано дітей віддавали навчатися й працювати «в люди». Дитина 5–8 років уважалася маленьким дорослим і її залучали до праці.

Детально про батька, матір і дітей в українській селянській родині читайте в дослідженні Ірини Ігнатенко.

У дітей виховували насамперед покірність і слухняність, тому виховання супроводжували суворі фізичні покарання. Лише у ХІХ столітті почався поступовий перехід від насильства до прогресивних поглядів на виховання й розвиток маленької особистості.

Сучасна родина вже не виконує економічну функцію (тобто люди об’єднуються з любові, спільних інтересів, а не щоб легше було виживати), оборонну функцію (це взяла на себе держава), освітньо-виховну функцію (її виконують школа й інші освітні заклади, на відміну від часів, коли професії дітей навчали батьки чи вони її здобували «в людях»), релігійну й культурну функції (їх здійснюють відповідні інституції і мас-медіа).

Сучасну сім’ю пропонують називати персональною, у неї є кілька характерних ознак.

  1. Сім’я засновується на любові і добровільному виборі партнера.
  2. Над структурами домінують особисті зв’язки — дружба, партнерство, єдність, солідарність.
  3. У дитину вкладаються колосальні ресурси.
  4. Члени родини автономні, розвивають індивідуальні здібності, таланти, схильності.

Тато в сучасній родині вже не повинен бути винятково годувальником, захисником і «головним правителем». Сучасний батько може будувати кар’єру і приділяти увагу вихованню дітей, разом із дружиною дбати про господарство. Когось із патріархальним мисленням такі перспективи лякають, а для когось це бажана реальність. Позитивом є те, що баланс особистого й робочого життя, залученість до сімейних справ дозволяють відчути батьківство повною мірою, пережити всі його етапи, приділити цьому процесу достатньо уваги. Українське законодавство більше, ніж соціальні стереотипи, адаптовано до реалій сучасного суспільства, батько навіть може взяти соціальну відпустку по догляду за дитиною замість матері.

Українські тати порівняно із «закордонними» татами

Українське суспільство пишається своїми традиціями, дуже часто ці традиції поширюються на уявлення про батьківство і материнство. Тобто іноді в менталітеті українців традиційний патріархальний устрій родини і роль чоловіка-годувальника наближено до «золотого стандарту» життя, до «правильного» розуміння батьківства.

Соціологиня Олена Стрельник пише:

«У Полтаві я опитувала мам, котрі працюють, в анкеті просила їх оцінити ступінь залучення батьків до виховання дітей і турботи про них. За шкалою від 1 до 10 вони оцінили участь батьків несподівано високо: середній індекс був 7. Та коли я почала питати, що конкретно робить тато, виявилося, що майже все робили мами, а тато — годувальник, і за це його внесок оцінюють високо»[10].

Це свідчить про те, що Україна перебуває в перехідному становищі від традиційної родини до сучасної. Відданість традиціям змушує людей «протягувати» в сучасні реалії застарілі моделі поведінки, які не завжди відповідають теперішньому стану речей. Можна припустити, що конфлікт застарілих стереотипів і сучасної моделі родини — підстава для численних розлучень, бо чоловік і жінка вже не такі залежні одне від одного (для порівняння: 2016 року було укладено 229,5 тис. шлюбів і зареєстровано 130 тис. розлучень[11]).

У кожного покоління своя система поглядів, і дещо з них немає сенсу практикувати нині, краще залишити їх у минулому. Західне суспільство прогресивніше і ліберальніше, у нього немає такого ревного ставлення до традицій, тому нове там сприймають легше й прихильніше.

В Україні і Європі дуже різні інструменти соціальної політики в регулюванні батьківства. Наприклад, правом на пільгову відпустку тривалістю 10 днів, якщо є двоє дітей до 15 років, в Україні може скористатися тільки мама, не тато. Умови на ринку праці у нас, на відміну від Швеції (я обрала приклад цієї країни як однієї з найпрогресивніших у плані гендерної і сімейної політики), гірші: зайнятість мами від кількості дітей там не залежить; в Україні ж що більше дітей, то менше жінка працює на оплачуваних позиціях. Багато чоловіків у Швеції беруть відпустку для догляду за дитиною, а якщо відмовляються від неї, на таких татів дивляться несхвально. На батька й матір удвох надається 480 днів відпустки, у якій вони отримують 80 % своєї заробітної плати. Частину відпустки бере тато[12]. В Україні тат у декреті щось близько 2 % від загального числа «декретників»[13].

Навіть соціальні кампанії з популяризації активного татівства відрізняються: на прикладах нижче помітно, що шведських татусів залучено до щоденного піклування про малюків[14], тоді як українські — це формат «тата вихідного дня», який може почитати книжку, але навряд чи випере синові одяг[15]. На фото з української соціальної реклами бачимо, як тати читають книжки й гуляють з уже нагодованими, одягнутими і доглянутими дітьми.

Українська соціальна реклама

Шведський соціальний фотопроект

Зрештою, народження дітей по-різному впливає на кар’єру чоловіка і жінки. В Україні жінки пристосовують графік роботи чи переходять на інші посади (що призводить до матеріальних втрат), щоб мати можливість дбати про дитину. Політика ж Швеції дозволяє мамам не припиняти кар’єру після народження дитини і допомагає якнайшвидше вийти на роботу.

Читайте більше про кар’єрні мінуси для жінок і кар’єрні бонуси для чоловіків у зв’язку з народженням дітей у статті Олени Ткаліч.

Соціологиня К’яра Сарацено відзначає:

«Від матерів дедалі частіше очікують участі в ринку праці; від батьків дедалі частіше очікують залучення до піклування про дуже маленьких дітей»[16].

Хоча матері часто залишаються основними піклувальницями, при сприятливій політиці батьки теж зможуть пишатися не номінальним татівством, а реальним вкладом у розвиток особистості своїх дітей, забезпечити їм щасливе дитинство. Та найголовніше все-таки — бажання самого тата стати взірцевим батьком.

Другу частину тексту читайте на нашому сайті — про якості взірцевого тата та майбутні тенденції.


[4]                            [4]http://boyarka-archive.cspr.info/2014/10/idealnij-batko-ochima-ditej/?print=pd

[5]                            [5]https://www.unicef.org/ukraine/ukr/media_16847.html

[7]                            [7]http://womo.ua/tato-v-dekreti-10-samyih-yarkih-myisley-iz-knigi-artema-chapaya/

[8]                            [8]http://video.komarovskiy.net/zachem-nuzhen-papa-06-06-2010.html

16 червня 2018
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Де найкраще народжувати? Відпустка у зв’язку з вагітністю, пологами та доглядом за дитиною в різних країнах світу
Вагітність і догляд за дітьми — це важко, для когось просто на грані фізичних можливостей. Тому «подушка безпеки» у вигляді оплачуваної відпустки має бути універсальним правом. Наразі у кожній країні свої особливості «декрету». У цій сфері тісно перемішуються економічні й культурні чинники, а методи варіюють від чіткого державного регулювання до повної свободи ринку. Іноді ефективно спрацьовують протилежні підходи, іноді — жодні. Однак певний набір необхідних умов для щасливого безбідного батьківства і дитинства можна сформулювати. Яку політику в цьому плані проводить Україна і що нам варто запозичити зі світового досвіду — про це далі в статті.
Не руш моїх кіл
Чимаманда Нґозі Адічі «Люба Іджеавеле, або Феміністичний маніфест у п’ятнадцятьох пропозиціях».
Коли народжувати? Як змінився вік материнства за останні сто років
«Годинничок-то цокає!» — чи не кожна жінка чула у своєму житті цю фразу. Однак яка вона, ця «критична» позначка годинника (якщо припустити, що вона таки існує)? Побутує думка, що наші прабабусі виходили заміж у 13–15 років, народжували рано й часто, проте реальність була іншою. У сучасної української жінки одна-дві дитини, а середній вік першого материнства змістився від 22 років у 1990-х до 25 років нині. У Західній Європі вперше народжують у 29 (в середньому). Тривалість життя невпинно зростає, тож імовірно, вік материнства теж «старішатиме». Що означають ці зміни і чому вони сталися?