Про авторку

На момент написання цього тексту слово ґендер стало широко вживаним в українському суспільному дискурсі, а ґендерна політика ось уже понад п’ять років є державною справою. Десь за двадцять років у країні відбулися не лише запровадження й узвичаєння нового англомовного терміна, але й дивовижний рух його смислів і значень. У цьому тексті я маю на меті не описати в деталях цей захопливий процес, а простежити саме методологічні трансформації ґендерної теорії на українських теренах у їхньому співвіднесенні з аналогічними процесами на Заході. 

У цій статті ми пропонуємо нарис генеалогії фемінізмів в Україні 2007–2017 років, з особливою увагою до тих фемінізмів, які встановлюють множинні зв’язки між нацією, державою, неолібералізмом, колоніальністю, війною, сексуальністю, циснормативністю. Цей текст — приклад ситуйованого знання, продукованого зсередини досліджуваного поля. Він базується на нашій залученості в активізм і віддзеркалює наш тривалий пошук мови для аналізу фемінізмів в Україні як простору, який заведено означувати через геотемпоральні категорії східноєвропейськости, пострадянськости, постсоціалізму чи глобального півдня.

«Гендер для медій» є новим сучасним підручником із гендерної теорії. Його створено для старших курсів бакалаврського рівня навчання. Ви знайдете в ньому чимало історичних екскурсів, карикатур, графіків, таблиць, схем, кросвордів, інформації про цікаві фільми та книжки, якими проілюстровано окремі розділи і теми.

Понятию «феминизм» не так много лет – его изобретение приписывается в начале 19 в. французскому теоретику социализма Шарлю Фурье (по другой версии – Элис Росси). Однако сегодня в постсоветском медийном и Интернет-пространстве разгораются самые страстные дискуссии на форумах и в ЖЖ. Аналитические (либо претендующие быть таковыми) статьи «про феминизм и феминисток» привлекают к себе внимание яркими анонсами на обложках гламурных журналов. Тем не менее, остается не до конца понятным, что подразумевают под данным словом журналисты, а мнение экспертов в феминистской теории остается неуслышанным. Поэтому данный текст имеет целью анализ существующих дискурсов сферах постсоветского пространства на примере Украины. Проблема может быть сформулирована как вопрос «об общих причинах возможности/невозможности феминистского типа дискурса (как западной дискурсивной модели) для стран бывшего СССР».

Авторка детально аналізує книгу Кевіна Кумаширо «Освіта неспокою: квір-активізм і антиопресивні педагогіки». Опираючись на власний академічний досвід, Ольга Плахотнік характеризує новітні напрями постмодерної освіти, зокрема антиопресивну освіту, а також рефлексує над перспективою втілення описаних практик в Україні.