30 травня, 2024

Системна дискримінація ЛГБТ+ людей в Україні: зріз 2023 року

21 серпня 2023
Поширити в Telegram
1298
Дарина Завгородня

Студентка-соціологиня НаУКМА, аналітикиня ГО «Громадський альянс “Політична дія жінок”», феміністка.

Вступ

Питання забезпечення рівних прав і можливостей різних соціальних груп населення та врахування їхніх потреб і інтересів цілком зрозуміле й очевидне для будь-якого демократичного суспільства. Однак у реальності ЛГБТ+ спільнота в Україні досі стикається з численними проявами прямої й непрямої дискримінації і на законодавчому, і на побутовому рівнях.

Будь-які законодавчі обмеження прав ЛГБТ+ спільноти можна розглядати як прояв неповаги держави до людської гідности. Публічна чи приватна мова ворожнечі, до якої належать будь-які гомофобні заяви, порушують базові права людини та посягають на її честь і гідність, гарантовані «Загальною декларацією прав людини». До того ж публічна мова ворожнечі, тобто гомофобні заяви, які йдуть від публічних осіб, містяться в нормативно-правових актах чи транслюються у ЗМІ, ще й певною мірою «задають тон» та впливають на ставлення суспільства до дискримінованої групи і можуть погіршувати її становище.

Не викликає сумнівів, що під час війни усі ці проблеми нікуди не зникають і не вирішуються самі собою. Ба більше, частина з них можуть, навпаки, загострюватися й актуалізуватися чи мати особливо відчутні наслідки для дискримінованої групи. Чимало таких викликів постало перед ЛГБТ+ спільнотою після повномасштабного російського вторгнення.

Виклики, які загострились для трансгендерних людей

У наших попередніх публікаціях координаторка трансгендерного напряму ГО «Інсайт», експертка з питань трансгендерности, правозахисниця і феміністка Інна Ірискіна дала детальний експертний коментар щодо проблем, з якими зіткнулися трансгендерні люди після повномасштабного вторгнення рф. Це, зокрема, доступ до різних складових трансгендерного переходу: і обмежена доступність препаратів, частина з яких зникли з продажу або дуже дорогі, і труднощі з пошуком фахових лікарів. Доступ до гормональних препаратів став ще більшим викликом для транслюдей, котрі служать у ЗСУ і здебільшого покладаються на забезпечення цими препаратами від волонтерства.

Крім того, актуалізувалося питання ставлення на військовий облік і зняття з нього, що потребує чіткішого врегулювання. Досі не втрачає актуальности запровадження в Україні Міжнародної класифікації хвороб 11 перегляду, схваленої ВООЗ 2022 року.

Як завважила експертка, ці питання досі залишаються в тіні і не стають темами суспільних обговорень. Відтак вони не потрапляють на порядок денний ні на суспільному рівні, ні на рівні ЗМІ чи ухвалення відповідних політичних рішень.

Державне визнання гомосексуальних стосунків

У чинному законодавстві України є низка законодавчих обмежень прав людини, пов’язаних із сексуальною орієнтацією. Почнімо з того, що одностатеві пари, які проживають разом, з юридичного погляду не вважаються сім’єю, навіть якщо є нею фактично. Чому так? Юристка Марта Змисла пояснює, що, як правило, спільне проживання і ведення господарства є підставою для утворення сім’ї. Однак інша необхідна умова — юридично закріплений статус, тобто укладання шлюбу, або кревна спорідненість. У цьому моменті і виникає проблема, бо національне законодавство України не дозволяє реєструвати шлюби одностатевим парам. Тому гомосексуальні стосунки залишаються юридично неоформленими як сім’я, а статус тих, хто в них перебуває, не регулюється законодавством.

Як наслідок, гомосексуальні пари обмежені в реалізації низки прав порівняно з тими, хто перебуває у юридично врегульованих гетеросексуальних стосунках. Один із найочевидніших прикладів — регулювання майнових правовідносин. У гетеросексуального подружжя за час шлюбу може з’явитися майно, яке належить обом сторонам на правах спільної власности. У випадку ЛГБТ+ пари таке майно вважатиметься особистою приватною власністю того/тієї, на чиє ім’я воно зареєстровано. Винятком можуть бути лише ситуації, коли партнер(к)и врегулювали питання майна в окремому договорі про поділ майна, що є в спільній частковій власності, та визначили частку кожної/-го.

Також виникають проблеми при успадкуванні майна в разі смерти чи загибелі ЛГБТ+ партнера/-ки. Відповідно до українського законодавства існують два види спадкування — за заповітом і за законом. ЛГБТ+ пари не визнаються на юридичному рівні сім’єю, тому партнер/-ка не може претендувати на успадкування в першу чергу за законом. Тобто успадкування можливе, тільки якщо воно врегульовано заповітом.

Інші обмеження й незручності, спричинені ними, виникають при укладанні певних договорів, як-от договір дарування. Позаяк гомосексуальні партнер(к)и не вважаються членами/-кинями сім’ї першого ступеня споріднености, вони змушені платити високу ставку податку. Ще одна нерівність, пов’язана з невизнанням гомосексуальних пар сім’єю, — відсутність права не свідчити проти членів сім’ї.

Крім згаданих загальних обмежень, під час воєнного стану ЛГБТ+ пари зазнають дискримінації, якщо хтось із пари служить у ЗСУ. Якщо при проходженні військової служби, хтось із пари пропав/ла безвісти або потрапив/ла у полон, партнер/ка не може клопотатися перед органами державної влади про розшук, отримувати інформацію про полон, звертатися до суду про визнання особи безвісти відсутньою. Причина та сама — юридично гомосексуальні стосунки не врегульовано.

У контексті соціальних гарантій, встановлених національним законодавством для військовослужбовців і військовослужбовиць, ЛГБТ+ спільнота теж зазнає певних обмежень. Наприклад, при виїзді військовослужбовця/иці за кордон для проходження лікування супровід партнерки/а неможливий. Якщо іншої людини для супроводу немає, сам виїзд стає під питанням. Інші обмеження стосуються особливостей здійснення поховального обряду.

Умови воєнного стану не просто не вирішили вже наявні проблеми українського законодавства, а й підсвітили та загострили нові. Саме тому воєнний стан не повинен бути виправданням і причиною відкладати розгляд проблемних питань «до кращих часів»; він має каталізатором якісних змін у напрямі юридичного визнання й захисту ЛГБТ+ спільноти.

Читайте більше: «Навіщо їм шлюб? Права, яких немає у ЛГБТ-військових» Марти Змислої. 

Реакція окремих органів державної влади та органів місцевого самоврядування на законопроєкт про реєстровані партнерства

На цьому етапі одне із запропонованих рішень у цьому напрямі — законопроєкт «Про інститут реєстрованих партнерств», який буде доступний для одностатевих і різностатевих пар. Разом з обнадійливою підтримкою він викликав критику та низку гомофобних заяв від традиційних опонентів ЛГБТ+ спільноти — церкви й ультраправих. Крім того, помітне неприйняття законопроєкту окремими центральними органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Незважаючи на підтримку законопроєкту з боку комітетів ВРУ з питань молоді і спорту, європейської інтеграції, цифрової трансформації, соціальної політики і захисту прав ветеранів, у квітні 2022 року Міністерство оборони виступило[1] проти нього. Таку позицію аргументують невідповідністю проєкту закону і статті 51 Конституції України, «деякими дискримінаційними ознаками» в статті 13 та окремими зауваженнями до статті 14. Також у Міноборони зазначили, що не мають «відповідних даних» про чисельність військовослужбовців, які не можуть офіційно оформити одностатеві стосунки. Пропозицію до конструктивного діалогу з боку ГО «Військові ЛГБТ+» Міністерство оборони зігнорувало. Такі заяви і дії Міноборони суперечать Плану дій НАТО щодо розмаїття й інклюзії на 2019–2023 роки, а отже, свідчать про недотримання Україною взятих на себе зобов’язань.

Є низка прикладів гомофобних висловлювань та дій і на місцевому рівні влади. У квітні 2023 року на позачерговій сесії депутатський склад Львівської обласної ради заявив[2], що законопроєкт суперечить законодавству, «волевиявленню громадян України і моральним засадам українського суспільства» та надіслав відповідне звернення до вищих органів державної влади. У ньому йшлося, зокрема, про те, що ухвалення законопроєкту — це так звані «нападки на дві визначальні суспільні цінності: національне та родинне виховання» та про необхідність захисту української нації «від посягання на її високі моральні цінності в час війни, осердям яких є родина і діти». Очевидно, автор(к)и цього тексту не знайомилися з результатами соціологічних досліджень і опитувань громадської думки, які демонструють дещо інше волевиявлення громадян/ок і високий відсоток тих, хто підтримує законопроєкт.

Наступного дня зі схожими аргументами й закликом проти ухвалення закону виступили[3] 27 депутатів/ок Івано-Франківської міської ради. Так само апелюючи до традиційних сімейних цінностей, вони заявили, що проєкт закону криє «не тільки загрозу для морального і психічного здоров’я дітей та їхнього права на виховання в сім’ї як конституційно закладеного союзу чоловіка та жінки, а й загрозу для національної безпеки України та захисту її національних інтересів». Різниця з попереднім зверненням полягає в тому, що івано-франківське депутатство схвильоване ще й загрозою для «адекватної демографічної політики», яку, на їхню думку, створить такий закон.

Через місяць у Тернопільській обласній раді за участи духовенства, депутатства, громадськости і військових відбувся форум «За християнські цінності», на якому обговорювали цей законопроєкт. На форумі голова Тернопільської районної ради заявив[4] про «нову війну в тилу — за збереження інституту родини, за традиційні сімейні цінності, за сім’ю, де є чоловік і жінка, які люблять один одного і є частиною українського суспільства та важливою складовою української державности». Цікаво, що в цьому обговоренні прозвучав сумнів у тому, чи існують ЛГБТ+ військові в принципі: «Про те Міністерство оборони жодних опитувань серед військових щодо ЛГБТ-приналежности не проводило».


Форум «За християнські цінності» в приміщенніТернопільської обласної ради

Такий самий форум відбувся у Львівській обласній раді, за словами організаторів, з метою привернути увагу до законопроєкту та обговорити питання захисту християнських цінностей[5]. Як і в Тернопільській області, у форумі взяв участь голова обласної ради: виступив із вітальним словом та закликом «демонструвати правильну християнську позицію».


Форум «За християнські цінності» в приміщенні Львівської обласної ради

Недавно, 13 липня, з дуже схожою заявою виступили[6] і депутат(к)и Волинської обласної ради. Вони знову апелювали до традиційних сімейних цінностей, мовляв, законопроєкт «ідеологічно калічить та морально розбещує українське суспільство». Не обійшлося у їхній заяві і без згадок про «гомосексуальний порядок денний», «природну суть подружжя — законного союзу чоловіка й жінки, які народжують та виховують дітей», «агресивне нав’язування гендерної ідеології» та «загрози адекватній демографічній політиці». Наративи цього звернення дослівно повторюють формулювання, запропоновані їхніми попередниками зі Львівщини.

Такі виступи, крім того, що маніпулятивні і популістські, нівелюють участь і внесок ЛГБТ+ військових у війні з росією. Гомофобні заяви від представництва органів місцевого самоврядування чи будь-яких інших гілок влади створюють контекст, коли ЛГБТ+ спільнота мусить вести подвійну боротьбу: проти зовнішнього ворога та за можливість реалізовувати власні права у своїй державі.

Реакція релігійних організацій

Низка релігійних об’єднань України, які вже раніше активно виступали проти «гендерної ідеології», не оминули увагою і законопроєкт «Про інститут реєстрованих партнерств». Всеукраїнська Рада церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), яка ще 2007 року опублікувала «Декларацію про негативне ставлення до явища гомосексуалізму та так званих одностатевих шлюбів», у березні 2023-го виступила[7] з обуреним закликом до Верховної Ради відхилити законопроєкт. Їхні головні аргументи і застороги перегукуються з уже згаданими: «демографічна криза», «загроза як для інституту сім’ї, так і для ціннісних підвалин українського суспільства в цілому, його моральних і духовних засад», «загроза для морального і психологічного здоров’я дітей». Крім того, ВРЦіРО висловила побоювання, що «наступним кроком лобістів одностатевих відносин стане ініціювання можливости усиновлення дітей одностатевими парами».

Після того як Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ухвалив рішення щодо скарги Андрія Маймулахіна й Андрія Марківа, фактично зобов’язавши Україну юридично визнати одностатеві стосунки, ВРЦіРО знову виступила із заявою. Цього разу вони акцентували[8] увагу на «неприпустимості зрівняння одностатевих співмешкань із сім’єю» і вже традиційно апелювали до «демографічної кризи», «фундаментальної цінності сім’ї» та «сімейних засад».

Зі схожими заявами проти законопроєкту виступив[9] Всеукраїнський Собор (ВС), який так само головний ризик убачає в можливості усиновляти дітей парам, які перебувають у гомосексуальних стосунках. Однак ВС зробив ще крок далі і розмірковує про можливість іноземних ЛГБТ-пар усиновляти українських дітей. Завершується їхня заява гучним висновком, що «загалом законопроект № 9103 — це бомба під інститутом сім’ї України».

Не залишився законопроєкт і поза увагою Священного Синоду Української Православної Церкви. У березні 2023 року Синод випустив заяву, у якій засудив[10] законопроєкт як такий, що «суперечить природному Богом встановленому закону, порушує норми Конституції України щодо визначення шлюбу як союзу одного чоловіка і однієї жінки, несе загрозу для суспільної моралі, зокрема для морального і психологічного здоров’я дітей та їхнього права на виховання в сім’ї, створеній на підставі шлюбу чоловіка і жінки, та погіршуватиме демографічну ситуацію в Україні». Як бачимо, занепокоєння і формулювання дослівно повторюють наведені вище.

Від березня позиція Православної церкви не змінилася. У липні 2023 року Помісний Собор УПЦ (ПЦУ) затвердив[11] Декларацію «Про негативне ставлення до гріха содомії (гомосексуалізму), його пропаганди у суспільстві, до гендерної ідеології і так званих одностатевих шлюбів (одностатевих співжиттів)».

Аналіз заяв релігійних об’єднань щодо законопроєкту про реєстровані партнерства засвідчує, що їм притаманна низка спільних ознак. По-перше, вони діють консолідовано і поширюють у своїх зверненнях дуже схожі, а то й ідентичні наративи та формулювання. По-друге, вони досі вживають некоректну і стигматизуючу термінологію, як-от «гомосексуалізм», «неприродна сексуальна орієнтація». По-третє, з огляду на схожі формулювання в заявах релігійних об’єднань та органів місцевого самоврядування можна припустити про опосередкований чи прямий вплив перших на позицію других.

Будь-які кроки до діалогу з боку ЛГБТ+ спільноти релігійні об’єднання ігнорують. Наприклад, публічне звернення ЛГБТ-організацій до Всеукраїнської Ради Церков у жовтні 2022 року з черговою спробою досягти порозуміння та знайти компроміс так і залишилося без відповіді.

Реакція представників ультраправих спільнот

Ультраправі спільноти як традиційні поборники «гендерної ідеології» та прихильники «традиційних сімейних цінностей» продовжують активно чинити опір і насилля щодо ЛГБТ+ спільноти. До початку повномасштабного російського вторгнення їхня діяльність зазвичай полягала у зриванні заходів, організованих ЛГБТ+ спільнотою, здійсненні замахів і нападів на окремих представників/иць або на ком’юніті-центри спільноти[12]. Правозахисники/ці пов’язують це з тим, що чинне національне законодавство не передбачає адекватного визнання й розслідування таких дій.

В Україні досі не ухвалили поданий ще в травні 2021 року законопроєкт, який пропонує посилити відповідальність за «публічні заклики до насильства на ґрунті нетерпимости, а також інші умисні дії, спрямовані на розпалювання ворожнечі й ненависти на ґрунті нетерпимости». Ухвалення цього законопроєкту було однією з восьми вимог Маршу рівности 2021 року в Києві. В Українському прайд-маніфесті — 2023, що його опублікував[13] КиївПрайд, заклик розглянути й ухвалити цей законопроєкт — один із п’яти пріоритетів на найближчий рік. Активіст(к)и вважають, що в нього є потенціал вплинути на якість визнання й розслідування злочинів на ґрунті нетерпимости. Через прогалини в чинному законодавстві такі злочини кваліфікують як хуліганство, а зловмисники не отримують належного покарання[14]. Наприклад, нещодавній напад на Луцький ком’юніті-центр для ЛГБТКІ+ спільноти, коли нападники вибили двері і влаштували погром у приміщенні. ГО «Інсайт» у коментарях зазначає[15], що «справи з нападами на ЛГБТКІ+ людей та події для ЛГБТКІ+ спільнот закриваються, а нападники отримають сигнал від влади про те, що можуть продовжувати скоювати ці злочини».

Простежити динаміку злочинів на ґрунті ненависти за ознаками СОГІ (сексуальної орієнтації й гендерної ідентичности) в Україні можна за допомогою щорічних звітів, які готує[16] правозахисний ЛГБТ Центр «Наш світ». У цих звітах вони фіксують якісні і кількісні показники злочинів, скоєних в Україні на ґрунті гомофобії і трансфобії. Наприклад, за 2022 рік автор(к)и звіту зафіксували 77 таких кейсів  (із них 31 воєнний злочин з боку російських окупантів та 2 кейси, які трапилися з українськими ЛГБТ+ біженцями за кордоном), за 2021 рік — 55 кейсів, за 2020 рік — 80 кейсів, за 2019 рік — 123 кейси, за 2018 рік — 114 кейсів, за 2017 рік — 106 кейсів. Дослідження практики розслідування в Україні злочинів, учинених з мотивів нетерпимости, продемонстрували[17], що в період з 1 січня 2015 року до 30 червня 2020 року кількість задокументованих кримінальних проваджень зросла. Однак це збільшення не означає високу ефективність розслідування: 61 % справ було закрито за відсутністю складу злочину. Це пов’язують з тим, що відповідна стаття Кримінального кодексу не дозволяє чітко визначити склад злочину, бо в ній, зокрема, немає визначення понять «ненависть» і «нетерпимість».

Схожі ситуації, коли очевидні дії з мотивів нетерпимости й ненависти було кваліфіковано як хуліганство або інший злочин без обтяжливих обставин, трапляються не вперше. До початку повномасштабного російського вторгнення, коли в українських містах відбувалися Марші рівности, ультраправі організації часто нападали на учасників/иць ходи. Правозахисник Андрій Кравчук зазначає[18], що попри певні позитивні зміни в правоохоронних органах, зокрема в діяльності патрульної поліції, слідчі органи — досі слабка ланка, тому розслідування злочинів з мотивів нетерпимости «йде повільно, неефективно, і часто подібні справи “спускають на гальмах”, а винуватих не знаходять».

Під час повномасштабної війни з рф проводити в Україні офлайн Марші рівности стало тимчасово неможливо, тож ультраправі почали шукати і застосовувати «нові методи боротьби». Одним із найбільш масових і резонансних кейсів недавно стала реакція «Правої молоді» на підтримку ЛГБТ+ спільноти мережею магазинів Comfy. У червні мережа Comfy долучилася до всесвітнього флешмобу на честь прайд-місяця і підтримала ЛГБТ+ спільноту, розмістивши прапор ЛГБТ+ на своєму логотипі. У відповідь «Права молодь» організувала флешмоб #BoycottComfy, під час якого в різних містах України головно в торгових центрах розповсюджували листівки з гомофобними заявами, псевдостатистикою і твердженням, нібито Comfy — це «клуб для педофілів». Цими діями «Права молодь» навряд чи досягла своїх цілей: за словами керівника відділу маркетингу Comfy, продажі в мережі не впали, а навпаки, виросли; кількість підписників/ць у соціальних мережах зросла; охоплення сягнуло 5 мільйонів, а втратили лише 6 клієнтів, які звернулися з проханням видалити їх із бази.


Флешмоб #BoycottComfy, організований «Правою молоддю»

Звітуючи про результати своєї акції, «Права молодь» вийшла з черговим гомофобним анонсом — створення «коаліції за сімейне виховання проти пропаганди ЛГБТ». Про будь-які деталі чи результати цієї ініціативи на сторінках організації більше не йшлося. Однак на цьому вони не зупинилися. Наприкінці червня «Права молодь» на своїй сторінці у твітері опублікувала чергову гомофобну заяву про те, «чому лгбт-пропаганда шкодить Україні», та висловила обурення тим, що вона «просочилась і в МЗС та Мінкульт, тобто державні владні структури». Такого висновку праві дійшли після того, як згадані інституції й окремі бізнес-компанії підтримали ЛГБТ+ спільноту — доповнили свої логотипи елементами прайд-символіки на честь місяця прайду.


Публікації «Правої молоді» про «шкоду ЛГБТ-пропаганди»

Ще одна теза, яку поширюють представники правих спільнот, — нібито підтримка ЛГБТ+ спільноти прирівнюється до зневаги військових. Безперечно, вони маніпулюють і ігнорують той факт, що серед військовослужбовців/иць є представники/ці ЛГБТ+ спільноти. Мало того, вони вперто намагаються довести протилежне. Наприклад, «Маніфест Фроста» — перелік так званих «чистих» підрозділів, де нібито немає ЛГБТ+ військових. Джерело таких даних — коментарі й повідомлення в соціальних мережах, що їх отримували автор(к)и цього списку. Цілком очевидна шкода такої ініціативи, яка не лише поширює неправдиву, ніким не підтверджену і не перевірену інформацію, а й дискредитує внесок ЛГБТ+ військових.


«Права молодь» про «Маніфест Фроста»

Суспільні оцінки

Говорячи про результати соціологічних досліджень і опитувань громадської думки про ставлення населення України до ЛГБТ+ спільноти, слід відзначити певні зміни, які відбулися за останнє десятиліття. У правозахисному ЛГБТ Центрі «Наш світ» порівняли результати опитувань[19] про ставлення українців до ЛГБТ+ спільноти 2016 і 2022 років і дійшли висновку, що суттєва різниця в результатах засвідчує однозначні зміни, які неможливо пояснити статистичною похибкою.

У 2016 році на питання «Як ви загалом ставитесь до ЛГБТ (гомо/бісексуальних і трансгендерних) людей?» 60,4 % опитаних відповіли «негативно», тоді як 2022 року частка таких скоротилася до 38,2 %, тобто в півтора разу. Відповідно збільшилися частки тих, хто висловили позитивне (3,3 % 2016 року та 12,8 % 2022 року) і нейтральне (30,7 % 2016 року та 44,8 % 2022 року) ставлення. Як зазначено у звіті організації, якщо розглядати нейтральне ставлення як позитивний чинник, що прирівнюється до відсутности упереджень, можна стверджувати, що частка українців, толерантних до ЛГБТ+ людей, зросла з 34 % до 57,6 %.


Розподіл відповідей на питання «Як ви загалом ставитесь до ЛГБТ (гомо/бісексуальних і трансгендерних) людей» у 2016 і 2022 роках

Ще одна позитивна тенденція — зростання частки тих, хто вважає, що «ЛГБТ жителі України повинні мати такі самі права, що й інші громадяни нашої країни», — з 33,4 % 2016 року до 63,7 % 2022 року. Однак на контрольне питання про запровадження реєстрованого партнерства для одностатевих пар без права на спільне всиновлення дітей більшість навіть серед тих, хто декларативно підтримували рівноправ’я, відповіли негативно. А проте частка тих, хто підтримує реєстровані партнерства або висловили байдуже ставлення, зросла з 22% до 50,7 %.


Розподіл відповідей на питання «На вашу думку, чи повинні ЛГБТ жителі України мати такі самі права, що й інші громадяни нашої країни?» у 2016 і 2022 роках

Результати опитування громадської думки, що його провів Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) за тією самою методологією в травні-червні 2023 року, продемонстрували збільшення підтримки ЛГБТ+ спільноти серед українського населення. Частка тих, хто загалом ставиться до ЛГБТ+ спільноти позитивно або байдуже, зросла до 60,8 % (57,6 % 2022 року), відповідно частка тих, хто негативно ставиться, скоротилася до 33,9 %.


Ставлення населення України до ЛГБТ (гомо/бісексуальних і трансгендерних) людей у 2022 і 2023 роках

Позитивна тенденція — збільшення частки тих, хто погоджується, що ЛГБТ+ люди повинні мати рівні права, до 67,3 %. На питання про запровадження реєстрованих партнерств 25,8 % опитаних відповіли, що їм байдуже (27,1 % 2022 року), а 28 % підтримують (2022 року було 23,6 %). Отже, частка тих, хто відповіли «так» і «байдуже», сягнула 53,8 %, тобто більше як половина населення. Зросла й частка тих, хто позитивно ставиться до участи ЛГБТ+ людей у захисті України від російської агресії: з 65,7 % 2022 року до 67,6 % 2023 року.

Висновки

Отже, можна зробити висновок, що принаймні за останні сім років населення України стало толерантнішим до ЛГБТ+ людей і їхніх прав. Це простежується і підтверджується результатами опитування громадської думки.

Ще один індикатор цього — публічні прояви підтримки й солідарности з ЛГБТ+ спільнотою від окремих бізнес-компаній та державних інституцій, як-от у випадку з Comfy й МЗС.

А проте українське національне законодавство досі містить дискримінаційні норми, які не визнають стосунки гомосексуальних пар і в такий спосіб обмежують їх у реалізації певних прав. Нові законопроєкти, наприклад «Про інститут реєстрованих партнерств» або внесення змін до закону, що передбачає посилення відповідальности за злочини на ґрунті ненависти, мають потенціал вирішити наявні проблеми й усунути прогалини в законодавстві, тому активіст(к)и і правозахисники/ці вже довгий час лобіюють їх ухвалення. Однак на це нерідко йдуть роки через «затримки» в комітетах, нерозуміння політиками різних рівнів їх важливости, брак політичної волі для їх ухвалення.

Мало того, представництво місцевого самоврядування під прямим чи опосередкованим впливом релігійних об’єднань часом не просто не підтримує, а активно протистоїть таким законодавчим ініціативам. Це негативно впливає на рух активістської і правозахисних спільнот у напрямі юридичного визнання й захисту ЛГБТ+ людей.

Консалтинг

Отже, для покращення становища ЛГБТ+ спільноти в Україні рекомендується:

  • На рівні законодавства: створити передумови для усунення дискримінації й забезпечення належного правового захисту ЛГБТ+ людей, зокрема за допомогою ухвалення законопроєктів № 9103 «Про інститут реєстрованих партнерств» та № 5488 про зміни до законодавства щодо відповідальности за дискримінацію й нетерпимість; впровадження МКХ–11.
  • ЗМІ: керуватися принципами поваги, рівности і недискримінації в роботі. Зокрема, вживати коректну термінологію, сприяти видимості дискримінованої групи в медіаадженді, не допускати мови ворожнечі в публікаціях.
  • Органам центральної влади й органам місцевого самоврядування: брати до уваги інтереси й публічні заяви правозахисних ЛГБТ+ організацій та об’єднань, бути відкритими до діалогу з їхніми представниками/цями; не підпадати під вплив релігійних об’єднань та їхньої ідеології як єдино правильної й можливої.
  • Громадянському суспільству: долучатися до адвокації законодавчих змін через звернення до народних депутатів, урядовців і депутатів місцевих рад; долучатися до розбудови інституту репутації, реагуючи на гомофобні заяви релігійних об’єднань, політичних структур та бізнес-компаній.

Джерела фото: Віктор Козорог, Львівська обласна рада, Правозахисний ЛГБТ центр «Наш світ», Київський міжнародний інститут соціології

Ця публікація підготована експертним ресурсом Гендер в деталях за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю автор_ки і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

Програма «Стійкість» — це 30-місячний проект, який фінансується Європейським Союзом і виконується ERIM у партнерстві з Black Sea Trust, Фондом Східної Європи, Фондом Дім прав людини та Дім прав людини в Тбілісі. Проект спрямований на посилення стійкості та ефективності постраждалих від війни ОГС та учасни_ків громадянського суспільства, які постраждали від війни в Україні, включаючи незалежні ЗМІ та правозахисни_ків.

      

 

[1] Пропозиції Міністерства оборони України до проєкту Закону України «Про інститут реєстрованих партнерств».

[2] Депутати вимагають від органів вищого державного управління не допустити розгляд проєкту ЗУ «Про інститут реєстрованих партнерств» та запровадження інституту цивільних партнерств в Україні // Львівська обласна рада. — 2023. — 7 квітня.

[3] Басалига Маріана, Олексієнко Наталія. Депутати Івано-Франківської міськради виступили проти законопроєкту про реєстровані партнерства // Суспільне: новини. — 2023. — 7 квітня.

[4] Тернопільщина виступає проти скандального законопроекту 9103 про інститут реєстрованих партнерств. Віктор Козорог, 10.05.2023.

[5] На Львівщині відбувся форум «За християнські цінності» // Львівська обласна рада. — 2023. — 9 червня.

[6] Волинські депутати — проти легалізації одностатевих шлюбів // Волинські новини. — 2023. — 13 липня.

[7] Рада Церков виступає проти атаки на встановлену Богом та Конституцією України інституцію шлюбу та сім’ї // Всеукраїнська Рада церков і релігійних організацій. — 2023. — 27 березня.

[8] Заява ВРЦіРО про неприпустимість зрівняння одностатевих співмешкань із сім’єю // Всеукраїнська Рада церков і релігійних організацій. — 2023. — 14 червня.

[9] В Україні хочуть дозволити усиновлення дітей ЛГБТ-парами // Всеукраїнський Собор. — 2023. — 15 березня.

[10] Офіційне повідомлення про засідання Священного Синоду 28 березня 2023 року // Православна церква України. — 2023. — 28 березня.

[11] Постанови Помісного Собору УПЦ (ПЦУ) // Православна церква України. — 2023. — 27 липня.

[12] Павлюк, Олег. «Традиція і Порядок» зірвала заходи ЛГБТ-активістів у Києві та Одесі. Столична поліція відмовилася приймати заяву // Hromadske. — 2021. — 29 травня.

[13] «КиївПрайд разом з прайдом міста Ліверпуль успішно провели спільний Марш рівности під слоганом «Війна не закінчена» // KyivPride. — 2023. — 3 серпня.

[14] Константінова, Надія. Напади на ЛГБТ-спільноту є точковими, проплаченими і добре скерованими — експерт // Hromadske. — 2021. — 3 вересня.

[15] «Сьогодні на наш Луцький ком’юніті-центр для ЛГБТКІ+ спільноти було скоєно напад» // Insight LGBTQ NGO. — 2023. — 13 червня.

[16] Становище ЛГБТ в Україні. Правозахисний ЛГБТ Центр «Наш світ».

[17] Практика розслідування в Україні злочинів, вчинених з мотивів нетерпимості. Звіт за результатами дослідження, 2021.

[18] Константінова, Надія. Напади на ЛГБТ-спільноту є точковими, проплаченими і добре скерованими — експерт // Радіо Свобода. — 2021. — 3 вересня.

[19] Українці кардинально поліпшили ставлення до ЛГБТ // Правозахисний ЛГБТ Центр «Наш світ». — 2022. — 31 травня.

21 серпня 2023
Поширити в Telegram
1298
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою