2008 Закликаємо вас приєднатися до підписання петиції за реєстровані партнерства для одностатевих і різностатевих пар на підтримку законопроєкту № 9103 "Про інститут реєстрованих партнерств" на сайті Офіційного інтернет-представництва Президента України.
Україна — одна з держав, де права людини — найвища соціальна цінність, рівність прав — основний принцип, а дискримінація забороняється. Незважаючи на відповідні конституційні статті, в Україні досі існують прояви дискримінації людей за тими чи тими ознаками. Сексуальна орієнтація й гендерна ідентичність — ознаки, з дискримінацією за якими мають справу передусім ЛГБТ+ люди.
Воєнний стан у країні спричинив ще більш нерівне становище ЛГБТ+ людей порівняно з гетеросексуальними людьми. Які нові виклики і проблеми в умовах воєнного стану постали перед ЛГБТ+ військовими? Чи вплинула війна на їхні права? Відповіді на ці питання — далі в публікації.
Сьогодні, коли в Україні триває повномасштабна війна, ЛГБТ+ люди проходять військову службу на рівних умовах із гетеросексуал(к)ами. І хоча ЛГБТ+ люди так само боронять Україну, є вагома різниця в реалізації їхніх прав порівняно з гетеросексуал(к)ами. Це пов’язано передусім з тим, що одностатеві пари, які проживають разом однією сім’єю, законодавство України не визнає сім’єю, і це спричиняє для них низку юридичних проблем.
У чому проблема?
За загальним правилом, проживання людей разом, ведення спільного господарства — підстава для виникнення сім’ї. Тобто кревна спорідненість чи оформлення шлюбних відносин — це не одинокі підстави для того, щоб уважати осіб членами сім’ї. Сім’я — це особи, які разом проживають, мають спільний бюджет та ведуть спільне господарство (стаття 3 Сімейного кодексу України), тому ЛГБТ-пари, які разом проживають і пов’язані спільним побутом, — це фактично сім’ї.
Водночас одна з передумов того, щоб уважати осіб членами однієї сім’ї, — це шлюб, який можуть оформляти лише особи різної статі, тобто чоловік і жінка. Крім подружжя, до членів сім’ї можуть належати особи, пов’язані між собою родинними відносинами, наприклад батьки або діти. За наявности свідоцтва про народження це не потребує додаткового підтвердження.
ЛГБТ+ люди, які проживають зі своїми партнерами чи партнерками однією сім’єю, не вважаються такою з юридичного погляду, бо їхній статус не врегульовано нормами нашого законодавства. Національне законодавство України не дозволяє реєструвати шлюби одностатевим парам, тому вони не вважаються подружжям, відтак це не породжує для них права й гарантії, якими може скористатися подружжя.
Такі права і гарантії пов’язано з виникнення права спільної власности на нажите майно, спадкування, утримання одне одного, можливість усиновити дітей та отримувати соціальний захист, якщо для цього є передбачені законом підстави, тощо.
Гарантії для військових і членів їхніх сімей
В умовах воєнного стану нерівність у правах між гетеросексуальними парами і ЛГБТ-парами стала ще відчутнішою порівняно з мирним часом. А все тому, що під час війни, крім загальних прав і обов’язків, прописаних сімейним законодавством для подружжя як однієї сім’ї, останні ще наділяються особливим соціальним захистом, якщо хтось із подружжя служить у війську.
Скажімо, держава гарантує всім військовослужбов(и)цям, котрі проходять або проходили військову службу, і членам їхніх сімей соціальні гарантії, як-от відповідне грошове забезпечення, пільги, компенсації, медичне обслуговування тощо.
Тому якщо партнер чи партнерка, що проходив/ла військову службу і загинув/ла, отримав/ла поранення, потрапив/ла в полон або пропав/ла безвісти, інший/а ЛГБТ+ партнер/ка не має гарантій від держави як член сім’ї такого/ї військовослужбовця/иці, бо сторони не вважаються подружжям. Щоб довести, що одностатеві пари проживали разом однією сім’єю та мають право на відповідні гарантії від держави, треба звертатися до суду і встановлювати факт проживання однією сім’єю.
Щоб краще зрозуміти проблему, проаналізуймо гарантії соціального забезпечення, на які мають право військовослужбов(и)ці і члени їхньої сім’ї порівняно з військовослужбов(и)цями, партнерські відносини яких не утворюють сім’ю в класичному тлумаченні національного законодавства України.
Основний нормативно-правовий документ, який регулює надання соціального захисту військовослужбов(и)цям і членам їхніх сімей, — Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей». У законі наведено гарантії, що на них мають право особи, які проходять військову службу, та члени їхніх сімей.
Одна з гарантій — грошове забезпечення, яке може виплачуватися членам сім’ї за наявности відповідних підстав. Одна з таких підстав — взяття в полон, заручники чи ситуація, коли особа під час проходження військової служби пропала безвісти.
Позаяк партнерка чи партнер, з ким військовослужбовець/ця перебував/ла в стосунках, не вважається сім’єю (подружжям), це позбавляє їх можливости отримати грошове забезпечення. Водночас гетеросексуальна сім’я (тобто чоловік або жінка) мають право на такі виплати за наявности на це підстав.
Така сама ситуація з виплатами членам сім’ї військовослужбовця/виці грошового забезпечення в разі його/її загибелі або смерти під час проходження військової служби.
Серед інших гарантій, якими не можуть скористатися ЛГБТ+ партнер(к)и в разі проходження військової служби їхньою парою, — пільги на медичне обслуговування, оплату житлово-комунальних послуг, покращення житлових умов тощо.
Крім того, ЛГБТ+ особи не мають законодавчої можливости усиновити дитину партнера/ки, тому такі діти теж не мають права скористатися гарантіями від держави, які діють, коли хтось із батьків служить у війську. Зокрема, це стосується пільг у сфері освітніх послуг, як-от першочергове зарахування до загальноосвітніх і дошкільних навчальних закладів.
Водночас виплати чи пільги не порівнянні з правами, у яких обмежено ЛГБТ+ партнерів/ок, коли необхідно вирішити питання, пов’язані з життям і здоров’ям військовослужбовця/иці, який/яка опинилися в складній ситуації у зв’язку із захистом нашої держави.
Наприклад, якщо військовослужбовець/иця під час проходження військової служби зник/ла безвісти за обставин, які загрожували йому/їй смертю, то члени його/її сім’ї мають право подати заяву про його/її розшук, отримати правдиві відомості про місцеперебування такої особи, обставини її загибелі (смерти), місце поховання (якщо воно відоме) тощо. Крім того, члени сім’ї мають право клопотатися перед судом про визнання такої особи безвісно відсутньою та встановлення опіки над майном.
Тому якщо військовослужбовець/иця зник/ла безвісти і немає інших родичів, а партнер чи партнерка — єдина близька особа, така особа не зможе отримати інформацію про місцеперебування партнера/ки, клопотатися про його/її розшук, адже його/її статус щодо такого військовослужбовця/иці не врегульовано законом.
Хоча Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» наділяє осіб, які спільно проживали однією сім’єю з особою, котра пропала безвісти під час проходження військової служби, правом заявити в розшук тощо, треба докласти чимало зусиль, щоб довести такі відносини. Засади цього закону зводять усе до членів сім’ї і близьких родичів у контексті родинних відносин. Відтак ЛГБТ+ партнер(к)и обмежені в праві заявити про розшук безвісти зниклого партнера/ки військових.
Також захисники/ці, які перебувають у партнерських одностатевих стосунках, можуть зіткнутися з проблемами виїзду за кордон на лікування. Держава гарантує військовослужбов(и)цям, які постраждали внаслідок військової агресії рф проти України, право пройти медичне лікування за кордоном.
Умова для виїзду захисника чи захисниці на лікування — супровід такої особи кимось із членів сім’ї першого ступеня споріднености. Згідно з Податковим кодексом України, членами сім’ї першого ступеня споріднености вважаються батьки, чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, зокрема усиновлені. Отже, захисник/ця, який/яка потребує супроводу, не може скористатися допомогою партнера чи партнерки. А якщо в особи немає батьків чи повнолітніх дітей, то виїхати на лікування взагалі не вдасться.
Юридичні питання можуть виникнути й тоді, коли партнер/ка під час проходження військової служби потрапив/ла в полон. Після звільнення захисників/иць із полону компетентні органи України організовують зустріч звільнених осіб із членами сім’ї й близькими особами. Щоб ЛГБТ+ партнер чи партнерка потрапили на зустріч зі звільненою особою, треба докласти чимало зусиль і довести, що це близька особа чи член сім’ї.
Наші захисники й захисниці, які поклали життя, боронячи країну, мають безумовне право на шану й повагу до свого тіла, а члени сім’ї такої особи мають право на прощання з людиною й організацію поховального обряду.
Чинне законодавство України регламентує відповідну процедуру поховання захисника чи захисниці, які загинули під час проходження військової служби. Зокрема, члени сім’ї мають право отримати інформацію про загибель особи, організувати разом із військовою частиною поховальний обряд, отримати особисті речі такої особи тощо. Проте якщо в загиблої особи не було ближчих людей, крім партнера чи партнерки, то останнім треба довести право на поховання особи. Відповідно до норм закону одностатеві пари, які мають стосунки, аналогічні зі шлюбними, не вважаються сім’єю, тому такі люди не можуть скористатися всім обсягом прав, гарантованих для гетеросексуальних сімей.
Отже, консервативне визнання Україною шлюбу як союзу чоловіка й жінка спричиняє дискримінацію ЛГБТ+ людей. В умовах воєнного стану проблема нерівности стоїть дуже гостро. ЛГБТ+ військові нарівні з іншими проходять військову службу, тому мають безумовне право на рівність і державне визнання їхніх відносин, адже від цього залежить реалізація фундаментальних прав, якими наділено всіх людей.
Права та обов’язки подружжя
Серед юридичних проблем, нерозривно пов’язаних із воєнним станом, є й інші юридичні питання, які існували в мирний час та існують досі. Це стосується сфери сімейного законодавства. Як зазначалося вище, чоловік і жінка, котрі оформили шлюб, вважаються сім’єю і подружжям, а тому мають широкий обсяг прав і обов’язків одне щодо одного. Проте статус ЛГБТ+ партнерів/ок не закріплено на рівні закону, тому в них не виникає відповідних прав і обов’язків, що їх має подружжя.
За загальним правилом, майно, яке подружжя набуває в процесі спільного проживання (наприклад, нерухоме, рухоме майно, кошти на банківських рахунках), вважається спільним і підлягає поділу на рівних умовах. Водночас майно, набуте ЛГБТ+ партнер(к)ами під час спільного проживання, не вважається спільним, а є особистою власністю того чи тієї, на чиє ім’я його зареєстровано.
Також подружжя має право на утримання одне одного. Скажімо, якщо чоловік або дружина непрацездатні, потребують матеріальної допомоги тощо, то друга половина подружжя зобов’язана утримувати таку особу з подружжя. Це право не поширюється на ЛГБТ+ партнерів/ок.
Одне з конституційних прав кожної людини — право на материнство і батьківство. А проте ЛГБТ+ партнер(к)и обмежено в цьому праві, бо вони не можуть усиновляти дітей, які залишилися сиротами чи позбавлені батьківської опіки. Обмеження у вихованні дітей особливо відчутно в умовах воєнного стану. Якщо захисник чи захисниця мали з іншим/ою партнером/кою відносини, то останні обмежені в можливості усиновити, стати опікуном/кою чи піклувальником/цею її/його дитини, якщо військовослужбовець/иця загинув/ла під час проходження військової служби.
Суттєві проблеми виникають для ЛГБТ+ партнерів/ок і при успадкуванні майна, яке залишилося після смерти партнера/ки. Це пов’язано з тим, що законом передбачено черговість спадкування. До першої черги спадкоємців належать, зокрема, діти, той чи та з подружжя, хто пережив/ла іншого/у та батьки. Тому якщо не існує заповіту про розпорядження майном на випадок смерти, інший/а з пари не зможе успадкувати таке майно в порядку першої черги, бо ЛГБТ+ партнер(к)и не вважаються подружжям у трактуванні законодавства.
Одинокий варіант вирішити проблеми спадкування — довести в судовому порядку факт проживання зі спадкодавцем/ицею однією сім’єю не менше як п’ять років до дня смерти такої особи. І навіть у цьому випадку особа не зможе отримати все спадкове майно, бо спадкування здійснюється в порядку черги і якщо є інші родичі, вони матимуть перевагу в отриманні спадку.
Якщо хтось із ЛГБТ+ партнерів/ок захоче подарувати майно іншому/ій, треба платити чималий податок у нотаріуса. Натомість члени сім’ї обдарованої особи, які належать до першого ступеня споріднености (батьки, чоловік або дружина, діти такої фізичної особи), звільняються від сплати податку за отримане в дарунок майно.
* * *
Отже, ЛГБТ+ люди обмежені в широкому спектрі прав, що особливо відчутно під час війни, коли хтось із партнерів/ок проходить військову службу. Нині, в умовах воєнного стану, ЛГБТ+ партнер(к)и, як ніколи раніше, потребують урегулювання на законодавчому рівні їхнього правового статусу одне щодо одного. Сподіваємося, незабаром Україна зможе створити законодавчі можливості для рівности й усунення дискримінації ЛГБТ+ людей у нашому суспільстві, яке вважається демократичним і для якого людина, її права — найвища соціальна цінність.
Закликаємо вас приєднатися до підписання петиції за реєстровані партнерства для одностатевих і різностатевих пар на підтримку законопроєкту № 9103 "Про інститут реєстрованих партнерств" на сайті Офіційного інтернет-представництва Президента України.
Список використаних джерел
- Сімейний кодекс України
- Цивільний кодекс України
- Податковий кодекс України
- Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»
- Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»
- Інструкція про організацію поховання військовослужбовців, які загинули (померли) під час проходження військової служби
- Постанова КМУ «Про забезпечення організації направлення осіб із складових сил оборони та сил безпеки, постраждалих у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на лікування за кордон» від 05.04.2022
- Постанова КМУ «Деякі питання здійснення першочергових заходів із забезпечення соціального захисту звільнених осіб» від 28.06.2022
