16 липня, 2024

Як українські ЛГБТ+ нагадували про війну Росії проти України на світових прайдах 2022 року

31 жовтня 2022
Поширити в Telegram
578
Альона Грузіна

Культурологиня, комунікаційниця Гендер в деталях. Академічно про ненормативне, ненормативно про академічне.

InstagramFacebook.

Ми дивимося на Європу з погляду ідеологічно «правильно» вибудуваного наративу. Намагаємося її досягти, очікуємо її підтримки, але іноді забуваємо, що ми і є Європа разом із її символічним вмістом і позицією. Ми боремося за свободи, які у Європі почали стиратися. Ми маніфестуємо демократію, яка здається недосяжною. Україну завжди називали партнеркою країн ЄС, хоча насправді не сприймали її повноправною і рівною собі. Сьогодні Україна стала лідеркою, яка задає правила доброго тону і співіснування.

Історія ЛГБТ-руху в Україні складна. Кожний проведений прайд — це безліч дописів в інтернеті, дивні затримання і кримінальні провадження в судах Києва й Харкова, неоднозначне ставлення суспільства. Досі трапляються формулювання «традиційні сімейні цінності», під яким мається на увазі гетеросексуальний шлюб, а не психологічно здорові і рівні стосунки. Досі подекуди ототожнюють гендер і стать без реального розуміння значення цих слів.

Успішний камінгаут нівелюється збройним нападом, а вдалий прайд — недоступною терапією для трансгендерних людей. І все-таки в останні роки ситуація покращилася. За даними опитування, що його провела правозахисна організація «Наш світ», порівняно з 2016 роком кількість людей, які негативно ставляться до ЛГБТ, скоротилася в півтора разу. Протягом цих шести років проводилися прайди і марші, правозахисні акції і психологічні тренінги, з’явилося чимало ГО, які допомагають з унормуванням і прийняттям ЛГБТ-спільноти. У результаті маємо підвищення рівня толерантности та бажані 25 000 підписів під петицією до Президента України про легалізацію одностатевих шлюбів.

Ескалація війни в Україні загострила багато питань. Проблеми прав ЛГБТІ+ не виняток. У лавах ЗСУ є окремий батальйон, який складається з представників ЛГБТ-спільноти. Якщо з військовим чи військовою щось станеться, партнер_ка не має жодних прав: ні доступу в лікарню, ні права на впізнання й похорони, ні права успадкувати майно чи всиновити/удочерити дитину партнер_ки.

Прайд — це протест. Так його позиціонували завжди і скрізь. Коли ми говоримо про український прайд сьогодні, твердження перетворюється на неоднозначне. Хіба може бути під час повномасштабного вторгнення протест проти чогось, крім єдиного ворога? Ніби ні, але інші проблеми нікуди не зникають. Проводити прайд у Києві, де він став уже традиційним червневим заходом, було надзвичайно небезпечно, навіть попри те, що Київ на той момент уже майже не чув вибухів, люди поступово поверталися до своїх осель, а повітряна тривога рідко кого заганяла із широких вулиць у тісні бомбосховища.

Харків, який щодня зазнає обстрілів, майже не надається для фізичних заходів, але організатор_ки запропонували цілий цикл вересневих подій, до яких додали ще й флешмоби в просторі міста. Прайд під обстрілами, який провели активіст_ки, — справжній прояв громадянського героїзму.

Також ушанували пам’ять ЛГБТ+ людей, загиблих унаслідок повномасштабного вторгнення росії в Україну, проїхалися містом у символічно оформленому автомобілі з веселковим прапором, провели традиційну ходу. Цього року прайд прийняла не площа Свободи, а метро під нею. Це теж стало символічним жестом, адже метро стало притулком для більшости харків’ян_ок з перших днів ескалації. Тут жили місяцями, поки ворог методично знищував місто, тут ховали дітей і тварин, тут народжували, одружувалися, творили нове життя.

Гасло «Єдині як ніколи» набрало особливого значення. Раніше єдність будувалася навколо ЛГБТ-спільноти як такої, проте ідеї свободи і рівности набагато ширші, і тут українська ідентичність виходить на перший план. Нині в лавах ЗСУ служить окремий ЛГБТ-батальйон, і ми не знаємо, скільки ще представників і представниць ЛГБТ-спільноти в ЗСУ і в ТРО, в лікарнях і волонтерському русі. Якщо з ними щось станеться, їхні партнер_ки не матимуть доступу в лікарню, права на похорони, оформлення опіки над дітьми чи права на спільне майно. Тому сьогодні прайд важливий як ніколи. ЛГБТ-спільнота як частина нашого українського суспільства існує і вимагає уваги. Ми говорили про це в самій країні, говорили поза її межами.

Незважаючи на перешкоди, KyivPride теж вирішили провести ходу, але не по Оболонській набережній, як 2015 року, і не по бульвару Шевченка, як 2017-го, а вулицями Варшави.

Польща надає Україні величезну підтримку з моменту вторгнення рф 24 лютого. Близько 2,5 млн україн_ок, змушені покинути батьківщину, знайшли притулок саме там. Польща надала також відчутну військову допомогу: це і зброя, і тактичний одяг, і спеціальне обладнання. Отож для проведення ходи 2022 року KyivPride обрали Польщу.

Цьогоріч ВаршаваПрайд і КиївПрайд об’єдналися для спільного маніфесту, не лише за права ЛГБТ-спільноти, а й за свободу України та протидію російській збройній агресії. У Польщі ставлення до ЛГБТІ+ неоднозначне: в окремих містах щороку проходять прайди, а водночас парламент розглядав законопроєкт «СТОП ЛГБТ», подібний до російського закону 2013 року, про заборону пропаганди гомосексуальности. Що таке ця «пропагандою», жодний уряд пояснити не в змозі.

Хода за права ЛГБТ-спільноти навіть без яскраво вираженого українського наративу — це хода проти росії і її традицій. Адже росія — це закони про заборону пропаганди «гомосексуалізму» і чайлдфрі, росія — це оцінка зображення райдуги як протиправного акту, росія — це ототожнення гомосексуальности і педофілії. Постійні переслідування силовими структурами, відсутність висвітлення ЛГБТ у медіапросторі, катування й одночасне поширення викривлених православних церковних меседжів роблять у росії гомофобію національною традицією, а представників ЛГБТ-спільноти — злочинцями. Ще десять років тому схожі кроки намагалися втілити і в Україні, як-от численні публічні акції, що їх робила організація «Любов проти гомофобії» та їй подібні, однак елементарна адекватність і здоровий глузд утримали свої позиції.

Прайд у Варшаві зібрав близько 12 000 людей, серед них помітною була й українська колона, яка, за певними оцінками, складалася із 2–3 тисяч людей. Маніфест у випадку ВаршаваПрайд — це не просто гучне слово, це документ і заклик, який оприлюднили в соціальних мережах напередодні прайду. Серед головних тез — позиція української нації як рівноправної серед європейських, заклик надавати нашій державі, нашому народові, війську й урядові максимальну можливу підтримку в боротьбі за свободу і цілісність та заклик рахуватися з потребами й інтересами спільнот ЛГБТІ+ як невилучного складника української нації.

Подія здобула широкий розголос у вигляді численних коментарів у соцмережах. Марш також висвітлювали відомі медіа, які були безпосередньо присутні на заході. З одного боку, схвальних коментарів чимало, але їх більшу частину становлять, як правило, відгуки самих представни_ць ЛГБТ-спільноти і тих, хто її давно підтримує. З іншого боку, багато людей досі дивляться на прайд як на карнавал і свято і не сприймають його як протест, хоча вся історія маршів на підтримку ЛГБТ — це історія одного дуже болючого, але дуже важливого протесту.

Серед тих, хто вийшли на прайд, були різні люди: звичайні українці і українки, які вимушено опинилися в Польщі, тікаючи від війни; ті, хто давно працюють у сфері захисту прав ЛГБТ-спільноти і приїхали на прайд спеціально, щоб висловити й підтримати позицію.

Серед останніх — Тіна Собко. Вона багато років працювала в організації GenderZed, а тепер вона спеціалістка з комунікацій у міжнародній організації ЄКОМ, але про себе лаконічно каже: активістка. Її рідне Запоріжжя зазнає обстрілів, велику частину области окуповано. У таких умовах Тіна Собко далі займається своєю справою.

«Звичайно, війна дуже вплинула на права ЛГБТ-людей в Україні, як у принципі впливає будь-яка криза на права людини. Нині дуже багато сервісів недоступні. Наприклад, транслюди не можуть отримати терапію в повному обсязі. Для ВІЛ-позитивних людей, зокрема на окупованих територіях, проблема терапії теж критична», — зазначає Тіна.

Мотивація ніби різна: хтось виходить насамперед за права ЛГБТ, хтось — щоб вплинути на видимість української держави взагалі. Поки українці разом з усім світом проголошували «Україна — вільна країна», у їхні оселі чи в оселі їхніх знайомих могли прилетіти ракети, щоб убити ту волю. У щоденній стрічці новин може опинитися кожен і кожна: знайомі, друзі, сусіди, рідні. Бути тою зґвалтованою в Бучі, тим чоловіком під завалами в Харкові чи тою дитиною в Очакові.

На вимогу КиївПрайду будь-яку російську символіку під час ходи було заборонено.

Без гасел не залишився і БерлінПрайд. Щоправда, там ситуація склалася суперечлива. Позиції Німеччини в цій війні подвійні: міністерка закордонних справ висловлює підтримку і обіцяє озброєння, а міністерка оборони, навпаки, заявляє, що Німеччина не зможе надати таку підтримку Україні. Тривала невизначеність німецького політикуму проявляється не лише в публічних заявах та діяльності російських кампаній, а й у побуті українських біжен_ок. Усе це не могло не позначитися на цьогорічному прайді в Берліні.

У Німеччині українки й українці часто стикаються з російськомовною волонтерською підтримкою, навіть якщо ті вільно спілкуються англійською. Під час прайду в Берліні подвійні німецькі стандарти особливо вочевиднилися і породили шквал реакцій у соціальних мережах.

Вулицю, по якій ішла хода, прикрашали банери з написами «Ні війні» — беззубим пацифістським гаслом, яке не вказує на країну-агресорку. Ідентичні плакати виднілися і в натовпі. І це попри той факт, що сенатор Берліна з питань культури, чия промова відкривала прайд, актуалізував не лише проблеми ЛГБТ-спільноти, а й нагальні проблеми українців та українок, які переважно вимушено опинилися в Німеччині. Сенатор підкреслив, що це наслідки російської збройної агресії.

Усі знають, що Німеччина не раз забороняла використовувати українську символіку і прапори, наприклад так було на День пам’яті 8 травня і на так званий день перемоги 9 травня. Триколор з моменту ескалації війни в Україні не забороняли жодного разу, так само як не забороняли чи хоча б негативно оцінювали поширені на росії фрази «Ні війні» і «Ми за мир», які насправді не позиція, а втеча від неї. Формування мови, якою ми говоримо про війну, важливе. Треба називати предмети і явища їхніми іменами. Російська збройна агресія — це війна, одностороння і жорстока, це аж ніяк не громадянський конфлікт на сході чи воєнна спецоперація.

Російське «Ні війні» так імпонує західному пацифізму, що БерлінПрайд не побачив жодних проблем у банерах із цією фразою. Проте війна є, вона триває, і її заперечення лише погіршує ситуацію, а не актуалізує потребу у її завершенні перемогою України.

Загалом марш зібрав понад сто тисяч людей, українці й українки йшли окремою колоною з власною автоплатформою. Гасло «Об’єднанні любов’ю. Проти ненависти, війни, дискримінації» виднілося на численних плакатах. Багато уваги привернув стяг «Війна вбиває моє кохання!». Подекуди на плакатах було вказано міста, звідки приїхали люди і які щодня зазнають обстрілів і руйнувань.

«StandwithUkraine» — головний заклик. Прайд — протест за перемогу. За всебічну підтримку українства. За зброю і гуманітарну допомогу.

Берлін не єдине німецьке місто, де пройшла хода за права ЛГБТ-спільноти. Інші міста — це Мангайм і Магдебург. Тут уже не було «Ні війні», звідусіль лунало «freeUkraine», люди загорталися в синьо-жовті прапори, а на плакатах писали, що Україна і любов мають бути вільними. Тут українець Едвард Різ виголосив промову із закликом допомагати Україні, тут хвилиною мовчання вшанували загиблих в Україні від рук росіян.

Цьогоріч світові прайди стали простором для українських голосів, щоб дати їм змогу звучати. Не лише Німеччина кричала про український біль голосом українця, так само було й у Франції. Це змога дати видимість, показати себе, сказати про свої проблеми і проблеми країни, закликати до підтримки, якої потребує кожна і кожний з нас.

Уперше за всю історію паризького прайду його відкривала українка, яка звернулася до всіх присутніх зі сцени. Її цитує французьке видання «Монд» (Le Monde): «Є дві ситуації, які справді змінили моє життя, — це камінгаут 12 років тому, а після того — війна».

Інша українка, співзасновниця КиївПрайд і ХарківПрайд, віцепрезидентка жіночого об’єднання «Сфера» Анна Шаригіна, описує основні меседжі дуже просто: «Прайд — це досі протест. Україна потребує підтримки. Уряд Франції повинен знати, що люди підтримують Україну».

Два роки пандемії обмежували «Марш гордости і рівности», але тепер він набирає нових відтінків, адже цей період оприявнив проблеми ЛГБТ-спільноти, які вимагають уваги. І цього разу вони вийшли не тільки на знак солідарности з Україною, а й з ідеєю боротьби з трансофобією. Бачачи, які наслідки, зокрема для ЛГБТ-спільноти, спричинила пандемія, ми розуміємо, якими тотальними вони можуть бути внаслідок війни, адже це набагато більша катастрофа, яка до того ж наклалася на постпандемію і світову кризу, що саме розгортається.

Офіційною айдентикою паризького прайду стали синьо-жовті кольори, їх можна було побачити як серед французьких і веселкових стягів, так і в елементах одягу, макіяжу, на афішах, що їх розповсюджували напередодні.

Ще одна світова столиця, яку на один день заполонили синьо-жовті кольори, — Лондон. Тут уперше було представлено українську колону, і хоча вона складалася буквально з півсотні людей, але була дуже помітною. Під час ходи згадували українські міста й містечка (окуповані, звільнені, ті, які зазнають руйнувань), демонстрували фотографії полонених українських воїнів і, звісно, майоріли українські прапори.

«Love. Peace. Ukraine» — головне гасло не лише європейських прайдів, а й прайдів у США. PrideParade, як узагальнено називають прайди і події у США, пов’язані з правами ЛГБТ-спільноти, повернувся після двох років тиші, спровокованих пандемією коронавірусу. Українська діаспора в Америці заявляла про себе і до повномасштабного вторгнення росії в Україну, але з моменту ескалації участь українців і українок суттєво зросла. Це було помітно 12 червня у Вашингтоні, де зібралося майже півмільйона людей. У натовпі виділялися українські стяги, вишиванки, плакати з написами на підтримку України, назвами постраждалих міст та відомий вислів харківських ультрас «путін — х***ло».

Відчувалося, що американцям виразно бракувало подій прайду, адже цього року все провели дуже яскраво і масштабно, влаштували ціле феєричне шоу, а проте основним стейтментом однаково була необхідність зупинити війну в Україні.

Українська колона в Нью-Йорку вийшла ще 2019 року, але тоді видимість не набрала такої символічної і реальної ваги. Сьогодні ж українці використовують будь-яку можливість, щоб нагадати про себе. Ми розуміємо, що діаспора — важливий сегмент суспільства, яке поповнюють вимушені переселен_ці, котрі, на відміну від усталеної європейської традиції, не бояться заявляти про себе.

Маніфест один. Україні, українкам, українцям потрібна свобода, яка означає не лише відсутність ворога, а й боротьбу з ним. Важливо говорити про кожне місто і містечко. Важливо привертати увагу до кожної людини, до її прав і до суспільства загалом. Прайд — протест не проти інакшого, а проти чужого. Сьогодні він у нас спільний.

Із гаслом «За горду й вільну Україну» учасниці й учасники маршу вийшли на вулиці Брюсселя. З великим банером «Наша традиція — це свобода» люди йшли проспектами Торонто. Пронесли українські стяги через Відень і Ригу. Ще жоден прайд не був таким українським і водночас жоден прайд не був таким вільним.

У Мадриді несли жовто-блакитні кульки і карикатурні зображення путіна, у Торонто — райдужні вишиванки. Копенгаген — вільна й незалежна столиця Данії, місто, яке звикло до мультикультуралізму, — маніфестував українське «Свобода — у нашому ДНК». Українська колона була не надто чисельною — десь 200 людей, але їх вітали тисячі містян_ок, а українські прапори і зображення наших полонених несли також представни_ці інших країн.

Кожен майданчик, який дозволяє нагадати, що відбувається в Україні, має значення. Пам’ятаймо: нині ми єдині незалежно від міста і країни нашого перебування. Ми говоримо про полонених на площах українських міст, кричимо про всіх українців в усіх європейських, американських, канадських містах. Кожен прайд — це протест. Протест на підтримку свободи, демократії і волі, щоб жоден і жодна, хай ким вони є, більше не знали утисків, гноблення і прекарности.

31 жовтня 2022
Поширити в Telegram
578
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Усі сексисти в купі: розбираємо випадки сексистських висловлювань за 2023 рік
Уже кілька років експертний ресурс Гендер в деталях реагує на обурливі сексистські висловлювання й дії в постійній рубриці #сексизм_патруль. Ми бачимо зміни в суспільстві, але досі вважаємо, що інститут репутації щодо сексист_ів не працює. Тому торік ми запустили антипремію «Сексист року», і цьогоріч хочемо її продовжити. Тут ми зібрали найяскравіші прикладу сексизму і об’єктивації жінок 2023 року. Знайомтеся з прикладами, щоб незабаром проголосувати за «переможця».
У час повномасштабної війни Збройні сили України як ніколи потребують залучення людського ресурсу та продуманої кадрової політики. Як забезпечити службу в армії для людей ЛГБТ+ без дискримінації? Які проблеми українські військові ЛГБТ+ мають тепер? Як спільнота ЛГБТ+ боролася за своє право на військову службу в різних країнах світу?У час повномасштабної війни Збройні сили України як ніколи потребують залучення людського ресурсу та продуманої кадрової політики. Як забезпечити службу в армії для людей ЛГБТ+ без дискримінації? Які проблеми українські військові ЛГБТ+ мають тепер? Як спільнота ЛГБТ+ боролася за своє право на військову службу в різних країнах світу?
Narratives in Ukrainian politics about the LGBT+ community
Generally, the political parties that made up the 9th convocation of the Verkhovna Rada of Ukraine declaratively share these liberal democratic values. However, some of them might hold varying positions and put forward legislative initiatives that do not match the declared values, and do not prioritize the protection and promotion of the rights of the LGBT+ community.