Як жінки будували мир: історії з чотирьох континентів і уроки для України

Мирні переговори — гостре й болюче питання, проте варто розуміти, що ми не унікальні в своїх переживаннях, адже в світі налічується близько 56 активних конфліктів, у які залучені 92 країни. Конфлікти та війни змінюють не лише світовий політичний ландшафт, а й життя мільйонів людей. У мирних процесах та переговорах традиційно домінують чоловіки, однак саме жінки часто відіграють ключову роль у відновленні спільнот, налагодженні діалогу та примиренні. Попри дослідження, які доводять, що залучення жінок до переговорів збільшує шанси на стійкий мир, їхня участь в них залишається недостатньою.

Ліна Екомо активно бореться за лідерство жінок у мирних процесах у Центральноафриканській Республіці. Джерело: UNPeacekeeping

Участь жінок у мирних процесах

Жінки становили:

* 9,6% серед переговорників;

* 13,7% серед медіаторів;

* 26,6% серед підписантів.

Гендерні положення в мирних угодах

* 1990–2000: 12% мирних угод містили гендерні положення;

* 2011–2020: 31% мирних угод містив гендерні положення;

* 2023: лише в 26% (8 угодах) згадували жінок, дівчат або гендер.

Жінки в неформальних мирних процесах

У 75% випадків (27 із 38) жіночі групи брали активну участь у миротворчій діяльности на місцевому рівні.

(за даними UN Women with a reference to PA-X Gender Peace Agreement Database)

Джерело:REUTERS/Tyrone Siu

Хочемо віддати шану всім жінкам у різних куточках світу, які відстоюють мир і безпеку на полі бою, а також тим, що на рівні спільнот будують діалог між сторонами конфлікту, сприяють примиренню, допомагають постраждалим від бойових дій та беруть активну участь у мирних переговорах, забезпечуючи мир. У цій статті — чотири історії жінок, які будували мир у своїх країнах: від Боснії до Колумбії, від Конго до Філіппін. А також про те, чому Україні потрібен їхній досвід, щоб забезпечити справедливий і тривалий мир.

 Боснія і Герцеговина. Дейтонські мирні угоди, 1995 рік

Source: Table 1: Women’s participation in 31 peace processes (1992–2011)/ Women’s Participation in Peace Negotiations: Connections between Presence and Influence

Війна в Боснії і Герцеговині 1992–1995 років була жорстокою війною проти цивільного населення, яка супроводжувалася геноцидом, актами гендерно зумовленого насильства, облогами міст, переслідуваннями та масовими вбивствами. Усе це залишило глибокі рани в суспільстві.

Багато жінок стали активними учасницями тих подій, працюючи медикинями, волонтерками та беручи участь у бойових діях, стаючи частиною партизанських груп або військових підрозділів. Однак більшість жінок переживали війну в іншій ролі — постраждалих від актів насильства, зокрема сексуального, яке було частиною військової стратегії.

Попри значний вплив війни на жінок та важливу роль, яку вони відігравали в підтримці своїх спільнот під час і після конфлікту, дуже мало жінок брали участь у самому процесі переговорів. Угода була укладена переважно чоловіками — політичними лідерами та військовими діячами, а участь жінок обмежувалася адміністративними ролями або іншими периферійними функціями.

Державний секретар Воррен Крістофер виступає на мирних переговорах у середу, 1 листопада 1995 року, на авіабазі Райт-Паттерсон у Дейтоні, штат Огайо.
Джерело:AP Photo/David Longstreath

Група боснійських мусульманських біженців із Сребрениці йде на евакуацію з села Поточари на сході Боснії до підконтрольного мусульманам Кладаня неподалік Олова 13 липня 1995 року. 
Джерело: Reuters

Відсутність жінок за столом Дейтонських переговорів підкреслила ширший тренд у мирних процесах по всьому світу, де жінки історично не були залучені до офіційних переговорів, попри їхній важливий внесок у післяконфліктне відновлення та миробудування. Ця відсутність представництва означала, що ключові питання, які стосуються жінок, як-от насильство за ознакою статі, права жінок та реінтеграція жінок, уцілілих після війни, не були належним чином розглянуті під час переговорів.

Зрештою, хоча жінки зазвичай не брали участі в офіційному процесі переговорів, їхній вплив на формування післяконфліктної політики та адвокацію за більшу гендерну рівність був значним у роки після укладання Дейтонської угоди. Багато з них стали активними в громадських організаціях та адвокаційних групах, зосереджених на потребах жінок і просуванні гендерної рівности в повоєнному суспільстві. Їхні зусилля допомогли привернути увагу до таких проблем, як переслідування військових злочинців, права жінок, які стали жертвами сексуального насильства, та необхідність більш інклюзивного підходу до миробудування.

Однак за ті 30 років цей документ продемонстрував свою неспроможність розв’язати низку ключових проблем. Договір не зміг забезпечити справжню демілітаризацію суспільства, не створив соціальної згуртованости, не задовольнив потреби в правосудді — як для тих, що постраждали від воєнних злочинів, так і для тих, що чекають на соціальну справедливість. Сьогодні бачимо, що мирний договір не зумів зруйнувати ті механізми, що призвели до війни, а тільки зберіг і посилив напруженість. Ба більше, з огляду на останні події в регіоні може призвести до нового конфлікту.

Демократична Республіка Конго. Угода в Сан-Сіті  (Sun City Agreement), 2003 рік

Source: Table 1: Women’s participation in 31 peace processes (1992–2011) / Women’s Participation in Peace Negotiations: Connections between Presence and Influence

Історія мирних діалогів (2001–2003), які мали покласти край Другій конголезькій війні, закінчилася укладанням угоди в Сан-Сіті у 2003 році. Вперше жінки не просто брали участь у переговорах, а змінили їхній хід.

Спочатку жінки були майже не задіяні в процесі. Політики й воєначальники бачили в них лише жертв війни, а не рівноправних учасниць перемовин. Дискримінаційні процедури відбору делегатів лише погіршували ситуацію. Але жінки не здалися: створили коаліцію, заручилися підтримкою міжнародних організацій і змусили рахуватися із собою.

У підсумку до фінального етапу переговорів у Сан-Сіті долучилися 40 жінок — 11% від загальної кількости делегатів. Здавалося б, небагато, але їхніх голосів вистачило, щоби змінити зміст мирної угоди. Головна битва для жінок відбулася не на полі бою, а в переговорній залі. У квітні 2002 року, коли чоловіки-делегати спробували затягнути переговори й уникнути фінального підписання угоди, жінки вдалися до нестандартного ходу: утворили живий ланцюг і заблокували виходи з кімнати, змушуючи чоловіків залишатися всередині.

Жінки не просто вимагали миру, вони добилися, щоб мирна угода містила конкретні гендерні положення, як-от створення реабілітаційних центрів для постраждалих від війни жінок і дівчат; введення 30% квоти для жінок у всіх державних структурах; зміна законів, які дискримінували жінок, підвищення мінімального шлюбного віку для дівчат до 18 років.

Здавалося, це перемога. Але реальність виявилася жорстокою. Через кілька років після укладання угоди жінки все ще залишалися маргіналізованими в політиці. Через 20 років лише 8% парламенту становили жінки, а дитячі шлюби залишалися поширеною практикою.

Попри всі труднощі, жінки показали, що вони не лише жертви війни, а й активні учасниці мирних процесів. Вони не тільки боролися за свої права, а й сприяли досягненню миру. Історія Міжконголезького діалогу — це нагадування про те, що жінки мають право на рівну участь у вирішенні долі своєї країни. І коли їх намагаються відсунути на другий план, вони завжди знаходять спосіб повернути собі голос.

Жінки учасниці переговорів переглядають архіви в Національному музеї Демократичної Республіки Конго до річниці підписання угоди. 
Джерело: Pioneering women of peace celebrated in the Democratic Republic of Congo

Філіппіни. Переговори в Осло, 2011 рік, та Всеосяжна угода про Бангсаморо (Comprehensive Agreement on the Bangsamoro), 2014 рік

Source: Table 1: Women’s participation in 31 peace processes (1992–2011) / Women’s Participation in Peace Negotiations: Connections between Presence and Influence

У країні, яка десятиліттями потерпала від внутрішніх конфліктів, жінки не лише брали активну участь у миротворчому процесі, а й стали його рушійною силою.

Їхній внесок у переговори між урядом Філіппін та збройними угрупованнями є унікальним прикладом у світовій практиці. В 2014 році під час укладання мирної угоди з Ісламським визвольним фронтом Моро (MILF) жінки становили 50% урядової переговорної групи та 25% від кількости підписантів угоди. А в 2011 році під час переговорів з Національним демократичним фронтом (NDF) їхня частка серед делегатів становила 35%, серед підписантів — 33%.

Як вдалося досягти такої безпрецедентної участі?

Конфлікт між урядом Філіппін та Національним демократичним фронтом (NDF) спрямований на придушення найдовшого комуністичного повстання в Азії, яке триває понад 45 років із застосуванням насильства. Після років застою в переговорах сторони погодилися на підписання спільної заяви в Осло у 2011 році.

Переговори в Осло є незвичним прикладом прямої участи жінок. Ці перемовини мали найвищий відсоток жінок-делегаток серед 31 мирного процесу між 1992 і 2011 роками, які досліджувала ООН.

Джерело: Peace Process with the Communist Party of the Philippines/New People’s Army/National Democratic Front (CPP/NPA/NDF)

На відміну від інших мирних процесів, де жінок сприймали як другорядних учасниць, на Філіппінах вони отримали роль у переговорах. Однак реальність виявилася складнішою. В переговорах між урядом і NDF жінки, беручи активну участь, не змогли вплинути на подальший розвиток подій. Мирний процес залишився замороженим частково через політичні розбіжності між сторонами, а частково через те, що жінки в делегації NDF були здебільшого дружинами лідерів руху. Це обмежувало їхній вплив і не дозволяло вповні використовувати свій потенціал миротвориць.

Від уряду до складу переговорної групи входило кілька жінок із досвідом роботи в сфері миру та розвитку, зокрема Джурджетт Хонкулада, яка була призначена наприкінці 2010 року. Вона брала участь у переговорах в Осло у 2011-му, а також у неофіційних раундах перемовин до та після підписання Спільної заяви в Осло. Зі слів Хонкулади, гендерні питання не входили до офіційного порядку денного переговорів, а представники NDF не завжди були відкритими до спроб упровадити інклюзивну термінологію.

І хоча перемовини були призупинені, до урядової делегації, яка складалася з п’яти членів, усе ще входили дві жінки — Джурджетт Хонкулада і Марія-Лурдес Тісон, які мали тісні зв’язки з миротворчими ініціативами та громадськими організаціями. Ці жінки брали участь у високорівневих семінарах із подолання конфліктів разом із представниками NDF, прагнучи відновити офіційні переговори. Хонкулада зазначала, що урядова команда шукатиме можливості для внесення гендерних питань у процес, коли переговори відновляться. На відміну від мирного процесу між урядом і Фронтом визволення Моро, про який мовитиметься далі, залученість жінок у переговорний процес із NDF за межами мирного столу в Осло була обмеженою. Наразі, поки офіційні переговори залишаються замороженими, Джурджетт спрямовує свої зусилля на слово — писемне, друковане та усне, щоби й надалі адвокатувати мир.

Мирний процес між урядом Філіппін та Ісламським визвольним фронтом Моро (MILF) розпочався в 1997 році після 20 років переговорів із його попередником — Національним визвольним фронтом Моро. На початку мирного процесу жінки майже не брали участі в переговорах. Відсутність формальних квот і традиційний консерватизм означали, що вони залишалися в тіні чоловічих делегацій. Однак ситуація почала змінюватися після 2004 року, коли в кожну урядову переговорну групу почали запрошувати бодай одну жінку.

Зміни стали по-справжньому помітними після 2010 року, коли в переговорах почали брати участь жінки з великим досвідом миротворчої діяльности. В 2012 році мусульманська активістка Ясмін Бусран-Лао стала заступницею голови урядової переговорної групи, а в 2012-му до неї приєдналася Міріам Коронель-Феррер, яка через рік очолила урядову команду, ставши першою жінкою в історії, яка керувала мирними переговорами на такому рівні.

Проте MILF тривалий час був закритим для жінок. Лише в 2010 році до його команди вперше ввійшли дві жінки-технічні радниці, а в 2013 році Раїса Джаджурі стала першою жінкою, яка брала безпосередню участь у переговорах від імені MILF.

Переговори між урядом та MILF завершилися підписанням Комплексної угоди про Бангсаморо в 2014 році. Цей документ передбачав створення автономного регіону Бангсаморо з власними органами влади, бюджетом та адміністрацією.

Але, що головне, саме жінки наполягли на присутности в угоді важливих положень, які забезпечили політичні права жінок та механізми їх захисту в післяконфліктному суспільстві. Серед ключових здобутків:

* 30% квоти для жінок у всіх органах влади нового автономного регіону;

* спеціальні економічні програми для жінок, які залишили збройні формування;

* створення механізму консультацій для жінок у місцевій адміністрації;

* виділення 5% бюджету автономного регіону на програми, спрямовані на розвиток жінок.

Участь жінок у цих переговорах стала важливим кроком до інклюзивности в мирних процесах. Процес мирних переговорів щодо Бангсаморо показує зростання розуміння важливости різноманітних поглядів для досягнення тривалого миру. Включення жінок додало важливих аспектів у процес переговорів, зокрема в питаннях гендерної рівности, прав людини та захисту жінок і дітей у зонах конфлікту.

Підписання Всеосяжної угоди щодо Бангсаморо 27 березня 2014 року в садах Малаканянга.
Джерело: Julius Mariveles / Philippine Center for Investigative Journalism

Мирний процес у Колумбії. Переговори в Гавані, Куба, 2016 рік

Одним із прикладів успішного включення гендерної перспективи в мирні процеси є мирна угода, укладена між урядом Колумбії та Революційними збройними силами Колумбії — Армією народу (FARC) 24 листопада 2016 року. Ця угода визнана однією з найбільш інтегрованих мирних угод, досягнутих на міжнародному рівні. Не було прецедентів у тому, наскільки завчасно була створена Гендерна підкомісія на переговорах у Гавані. Завдяки її роботі завершальна мирна угода має сильний гендерний акцент у кожному своєму розділі. Це разом із формальними механізмами, які гарантують участь громадянського суспільства, а також діяльністю колумбійських жіночих організацій забезпечило впливовий та всеосяжний гендерний фокус у мирній угоді.

Успіх мирних переговорів у Колумбії та укладення мирної угоди стали великим досягненням після 50 років конфлікту, в якому постраждали понад сім мільйонів осіб. Вони стали жертвами різних форм насильства: насильницького зникнення, позасудових страт, викрадення, тортур та різних форм сексуального і гендерно зумовленого насильства. Вивчені патерни насильства показали, що для жінок цей конфлікт був постійним потоком насильства, до якого входила відсутність економічних ресурсів для гідного життя.

На початку переговорів серед головних учасників узагалі не було жінок. Попри публічну заяву головного переговорника від уряду Колумбії, що "жінки стали вихором, у якому зосереджувався біль від конфлікту з величезною інтенсивністю", національні та міжнародні жіночі ГО змушені були активно тиснути на переговорників, щоб вони взяли жінок у свої команди. В квітні 2013 року FARC призначив Джудіт Сіманку-Ерреру, відому під псевдонімом Вікторія Сандіно, до своєї команди. Від уряду жінок не було, і понад 500 жінок з ГО об'єдналися під куполом Саміту жінок і миру в жовтні 2013 року та закликали уряд запросити жінок до основної переговорної команди й надати їм провідну роль. Наступного місяця були призначені Нігерія Рентерія, старша радниця уряду з питань жінок, і Марія-Пауліна Ріверос, директорка з прав людини. Через рік, у вересні 2014-го, була створена Гендерна підкомісія для переговорів.

Лідерка FARC Вікторія Сандіно спілкується з журналістами в Гавані, Куба, 21 травня 2015 року під час мирних переговорів з урядом Колумбії.
Джерело: Alejandro Ernesto/EPA

У забезпеченні сильного гендерного фокусу виникла цікава динаміка, коли дві переговорні сторони підкомісії створили альянси та домовилися працювати одночасно зі своїми делегаціями задля включення погоджених ідей. І хоча рішення з приводу того, що ввійде до завершальної угоди, ухвалювали голови делегацій та переговорники, гендерні команди з кожної сторони надавали ті самі брифінги цим переговорникам, що значно збільшувало ймовірність того, що їхні внески будуть враховані в угодах.

Значну роль також відіграли громадянське суспільство та жіночі організації, які проводили кампанії за необхідність позбавлення від патріархальних установок та усунення нерівности в угоді для забезпечення сталого миру для жінок. Зокрема, наголосили на тому, як соціальні установки сприяють гендерно зумовленому насильству, й наполягали, щоб гендерна нерівність була усунена, оскільки без цього трансформаційні зміни неможливі.

Джерело: UN Dispatch

Це безпрецедентне досягнення жінок і для жінок, яке забезпечило сильний гендерний фокус у мирній угоді, за умови реалізації матиме глибокий вплив у питанні гендерної інклюзії та просування прав жінок. У кожному розділі мирної угоди, а також у принципах, викладених на початку угоди, згадується рівність між жінками та чоловіками, а також необхідність застосування диференційованих заходів для розв’язання проблем нерівности.

Уроки для України

Джерело: GIWPS: Georgetown Institute for Women Peace and Security

Досвід показує, що коли переговори ведуть лише представники силових структур і політики, у фінальних угодах часто не враховані питання, важливі для мирного життя громад. Ті, що працюють із постраждалими, вимушеними переселенцями, військовими, ветеранами, мають здобути реальну можливість впливати на зміст угод, а не лише формально бути присутніми на перемовинах.

Робити все, щоб голос жінок почули

Іноді жінкам дозволяють брати участь у переговорах, але водночас їхні пропозиції ігнорують. Реальний вплив можливий лише тоді, коли всі мають рівні можливості при ухваленні рішень, а не просто присутні для проформи.

Розбудова коаліцій організацій

 У Демократичній Республіці Конго жінки, яких спочатку ігнорували, змогли домогтися участі в переговорах завдяки об’єднанню зусиль. Вони створили коаліцію та заручилися підтримкою міжнародних організацій, що змінило хід перемовин. Ще одним прикладом потужної колації є об’єднання жіночих організацій у Колумбії та їхній тиск на уряд.

Інвестиція в освітній процес

На Філіппінах перед переговорами з Ісламським визвольним фронтом Моро (MILF) жінки брали участь у спеціальних тренінгах і семінарах, які допомогли їм сформувати спільну позицію та ефективно впливати на переговорний процес. У Колумбії Гендерна підкомісія також забезпечила експертну підтримку жінкам у мирних переговорах, що дозволило інтегрувати гендерні аспекти в завершальну угоду.

Отже, інвестування в освітні програми, лідерські тренінги є критично важливими елементами сталого миру.

Відбір учасни_ків переговорів має бути прозорим та справедливим

Якщо переговорний процес контролює вузьке коло осіб, суспільство не сприйматиме його результати як легітимні. Важливо забезпечити представництво різних груп: громадських активіст_ів, переселен_ців, людей, які постраждали від конфлікту, а не лише тих, що контролюють військові чи політичні ресурси. Як показав досвід Боснії і Герцеговини, якщо жінки не беруть участі в переговорах, їхні інтереси залишаються поза увагою. Жіночі організації мають вимагати рівного представництва та впливу на ухвалення рішень, як це було в Колумбії.

Бути готовими до дня після

Адвокація триває й після підписання миру. З уроків багатьох суспільств і мирних процесів у них бачимо, що мир є дуже крихкою субстанцією, тому навіть після укладення мирних угод жінки в різних країнах не переставали боротися за їх виконання. В Україні також знадобиться постійний моніторинг і громадський тиск для реалізації досягнутих домовленостей.

Справедливий і стійкий мир неможливий без широкого залучення суспільства. Мирні угоди не мають бути просто домовленостями між окремими групами — вони повинні враховувати інтереси всіх тих, що прагнуть безпеки, справедливости та гідного майбутнього.